Справа № 756/9871/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3710/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Фролова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
22 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді- Семенюк Т.А.
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року у справі за позовомПриватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-
У серпні 2020 року ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись в обгрунтування своїх вимог на те, що 30.09.2014 р. в м. Києві сталась ДТП між автомобілями «Нісан», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Цивільно - правова відповідальність за експлуатацію ТЗ «Нісан», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «УОСК» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9709207.
За період з 06 січня 2015 року по 24 лютого 2015 року ПрАТ «УОСК» було здійснено виплату страхового відшкодування Відповідачу в розмірі 15 653,51 грн., що підтверджується рішенням Дарницького районного суду по справі № 753/2985/15-ц від 06 листопада 2015 року.
Окрім того, 02 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення (відшкодування) майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
За результатами розгляду справи, 06 листопада 2015 року Дарницьким районним судом м. Києва було винесено заочне рішення по справі № 753/2985/15-ц, за результатами якої було задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме в розмірі 27 406,80 грн., з яких судовий збір в розмірі 233,02 грн.
Вищевказане рішення суду позивачем було виконано добровільно, а саме 29 грудня 2015 року Позивач добровільно сплатив 27 173,78 грн.
Однак, ОСОБА_1 було здійснено дії по стягненню суми страхового відшкодування в примусовому порядку, а саме в сумі 27 406,80 грн., про що стало відомо ПрАТ «УОСК» з листа Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 01 квітня 2020 року.
Таким чином, ОСОБА_1 було отримано страхове відшкодування більше, аніж розмір прямого збитку, у результаті чого позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд не взяв до уваги подвійне стягнення страхового відшкодування, а отже, і про наявність порушеного права лише 01.04.2020 року, оскільки кошти, які були стягнуті з його рахунку не мали цільового призначення та стягувались у значній сумі (2831000,00 грн.), а вже після стягнення кошти розподілялись між кредиторами, крім того, судом невірно було ви тлумачений довод позивача щодо сум, які були сплачені відповідачу, а відтак суд прийшов до неправильного висновку.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначив, що представник відповідача не заявляв ані письмово, ані усно про стягнення судових витрат на правову допомогу до закінчення судових дебатів, про що свідчить запис судового засідання та наявні матеріали справи, а подав вказану заяву після ухвалення рішення по справі, судом не було враховано, чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також обсяг роботи, що була здійснена адвокатом відповідача ( написання відзиву - 3 аркуші та участь у одному судовому засіданні), що явно не є співмірним з сумою у 18 000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2014 року близько 10 год. 08 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Nissan Tiida» на перехресті вул. Ілліча та вул. Сормовська в м. Києві, не надала переваги в русі автомобілю «Hyundai Accent» під керуванням Відповідача, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїла зіткнення з вказаним автомобілем, порушивши вимоги п. 16.11 ПДР України.
03 листопада 2014 року постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 була визнана винною у вчиненні даного ДТП і притягнута до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Вказана постанова не оскаржувалась і набрала чинності.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З урахуванням того, що цивільно - правова відповідальність особи, винної у ДТП була застрахована Позивачем, в нього виник обов'язок зі сплати страхового відшкодування на користь Відповідача (потерпілого).
Відповідачу виплачено страхове відшкодування в сумі 15 653 грн. 51 коп., з урахуванням того, що виплачена сума страхового відшкодування була значно занижена та не відповідала реальному розміру заподіяної матеріальної шкоди, Відповідач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.11.2015 року по справі № 753/2958/15-ц стягнуто з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 23 301 грн. 78 коп. в рахунок стягнення страхового відшкодування, 3 072 грн. вартості проведення судової автотоварознавчої експертизи, 800 грн. вартості проведення рецензії №45/01/15 від 23.01.2015 року, 233 грн. 02 коп. судового збору, а всього: 27 406 грн. 80 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2015 року позивачем в добровільному порядку було виконано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06.11.2015 року про стягнення з ПАТ «Українська охоронна - страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування та сплачено на користь Відповідача грошові кошти в розмірі 27 173, 78 грн.
Крім того, в порядку примусового виконання рішення суду, з ПАТ «Українська охоронна - страхова компанія» на користь ОСОБА_1 23 грудня 2015 року стягнуто 27 406, 80 грн. страхового відшкодування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дана сума є страховим відшкодуванням та виплачена в рамках зобов'язань Позивача на підставі рішення суду, тобто має законну мету та достатню правову підставу, а тому не можна вважати перераховану суму коштів безпідставно набутим майном та витребувати її у зв'язку з цим на підставі статті 1212 ЦК України.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах правовою підставою для отримання відповідачем страхового відшкодування від позивача є наявність факту страхового випадку, яким є (згідно п.2 страхового полісу №АС/9709207 від 17 лютого 2014 року) подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
За рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06.11.2015 року з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 стягнуто 27 406 грн. 80 коп.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Судом встановлено, що сума страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 була стягнута з позивача в порядку примусового виконання рішення суду в розмірі 27406,80 коп., а також в добровільному порядку сплачена позивачем на виконання зазначеного рішення суду 27173,78 грн.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.
Відповідно, отримані ним кошти від страховика, належить розцінювати як безпідставне збагачення, яке в силу ст.1212 ЦК України має бути повернуте на користь ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія».
При цьому, колегія суддів вважає, що безпідставне збагачення відповідача за рахунок ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» не може бути усунуто за допомогою інших спеціальних способів захисту.
Разом з цим, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до вимог статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року по справі № 6-2469цс16.
«54. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
65. Зважаючи на те, що пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, то обов'язковому з'ясуванню підлягає момент, коли особа позивача довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила». (Висновки Верховного суду, що викладені у Постанові від 05 червня 2019 року по справі №754/19899/14-ц)
Судом встановлено, що ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» було сплачено страхове відшкодування за рішенням суду добровільно (29 грудня 2015 року) та в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду (23 грудня 2015 року).
Відтак, в грудні 2015 року позивач дізнався про порушення своїх прав та мав бути про це повністю обізнаний (презумпція про обов'язок знати про стан своїх прав), а звернувся до суду лише в серпні 2020 року, тобто з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України загального строку позовної давності в три роки (строк позовної давності сплив у грудні 2018 року), що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що позивачу стало відомо про факт наявності виконавчого провадження з примусового виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2015 року лише з листа Солом'янського РВ ДВС у м. Києві від 01 квітня 2020 року, оскільки ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» було боржником у виконавчому провадженні в рамках якого з нього були стягнуті грошові кошти на користь відповідача.
Правила примусового виконання рішення суду на час виконання рішення суду, передбачали звернення стягнення на кошти боржника відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» та їх примусове списання з поточного рахунку боржника, що відкритий у банківський установі, а тому позивач був обізнаний про дані обставини та про списання грошових коштів в рамках виконавчого провадження.
З урахуванням того, що предметом позову є стягнення безпідставно набутого майна, момент початку перебігу строку позовної давності є момент передання (отримання) такого майна іншій особі; в даному випадку перерахованих грошових коштів 29 грудня 2015 року в розмірі - 27 173, 78 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву просив врахувати, що позивачем пропущено строк позовної давності про стягнення 27173,78 грн.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що має місце порушення цивільних прав та інтересів позивача ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», а позовна заява його є обґрунтованою, між тим, як зазначалось вище, позивач пропустив без поважних причин трирічний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, що в силу ст.267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, про скасування рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням вимог матеріального права, та постановлення нового рішення про відмову у позові, але з інших підстав - за пропуском строків позовної давності.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав, підлягає скасуванню також і додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року.
Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов' язана зі справою.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що представник відповідача не заявляв ані письмово, ані усно про стягнення судових витрат на правову допомогу до закінчення судових дебатів, оскільки судом встановлено, що при подачі відзиву на позовну заяву, відповідачем зазначено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу. Та зазначено, що докази таких витрат будуть надані у передбачений законом порядок.
Після проголошення рішення суду, відповідач надав заяву про стягнення з позивача 18000 грн. понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога ОСОБА_1 в суді першої інстанції надавалась адвокатом Захарчуком І.А., який здійснював представництво інтересів відповідача на підставі Договору про надання правничої допомоги № 01 від 16 лютого 2021 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія КВ № 270049 та свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю.
16 лютого 2021 року між ОСОБА_1 і адвокатом Захарчуком І.А. укладено Додаткову угоду №1 до Договору від 16 лютого 2021 року, в якій сторони погодили, що розмір гонорару за здійснення представництва у суді першої інстанції складає 18 000 грн.
Факт наданих послуг адвокатом та їх прийняття зі сторони Клієнта підтверджується Актом наданих послуг, що підписаний двома сторонами.
Заперечуючи проти зазначеної суми витрат, позивач посилався на те, що розмір таких витрат не є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а також не відповідає обсягу роботи, що була здійснена адвокатом відповідача (написання відзиву - 3 аркуші та участь у одному судовому засіданні), та є явно не співмірним з заявленою сумою.
Колегія суддів вважає, обґрунтованими доводи представника позивача, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Колегія суддів вважає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Отже, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи , апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу саме на вищевказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції та відповідатимуть критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму компенсації витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного Акціонерного Товариства «Українська охоронно-страхова компанія» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у позові з інших правових підстав - за пропуском строків позовної давності.
Стягнути з Приватного Акціонерного Товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (ЄДРПОУ 23734213) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді