24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 640/11462/20
адміністративне провадження № К/990/18202/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі №640/11462/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Рахункової палати України, третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,
У травні 2020 року позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Рахункової палати України, в якому просили суд:
- стягнути на їх користь недоотриману заробітну плату за лютий - серпень 2020 року на суму 1 310 674,99 грн та моральну шкоду всього на суму 1 400 000,00 грн, з них:
- ОСОБА_1 - 161 147,73 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_11 - 91 915,00 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_2 - 105 240,40 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_3 - 77 565,06 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_12 - 95 718,88 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_13 - 91 964,58, грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_14 - 103 356,20 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_4 - 53 220,86 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_5 - 78 347,82 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_6 - 124 318,58 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_7 - 104 902,66 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_8 - 80 017,00 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_9 - 81 102,22 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди;
- ОСОБА_10 - 61 858,00 грн заробітної плати і 100 000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивачі звернулися з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 18 травня 2023 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржники просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 340/347/20 щодо законності зменшення позивачам розміру надбавки за інтенсивність праці.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).
Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Проаналізувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведеній скаржником справі №340/347/20 у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій по суті, суд зазначає таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Наказом Рахункової палати від 26 квітня 2019 року № 21-п "Про встановлення стимулюючої виплати працівникам апарату Рахункової палати" встановлено з 1 травня 2019 року державним службовцям Рахункової палати надбавку за інтенсивність праці у таких відсотках до посадового окладу, а саме: ОСОБА_1 (начальник відділу) - 100%; ОСОБА_3 (головний спеціаліст) - 80%; ОСОБА_9 (провідний спеціаліст) - 80%; ОСОБА_2 (головний спеціаліст) - 80%; ОСОБА_12 (головний спеціаліст) - 100%; ОСОБА_5 (головний спеціаліст) - 90%; ОСОБА_13 (провідний спеціаліст) - 80%; ОСОБА_8 (головний спеціаліст) - 80%; ОСОБА_7 (головний спеціаліст) - 100%; ОСОБА_11 (головний спеціаліст) - 10%; ОСОБА_6 (головний спеціаліст) - 100%; ОСОБА_14 (начальник відділу) - 100%; ОСОБА_10 (провідний спеціаліст) - 80% (том 3 а.с. 70-71).
В подальшому, наказом Рахункової палати від 24 березня 2020 року № 19-п відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 "Питання оплати праці працівників державних установ" (зі змінами), враховуючи погіршення якості роботи державних службовців наказано зменшити з 1 березня 2020 року надбавку за інтенсивність праці, встановивши її для позивачів у розмірі: ОСОБА_1 - 10%, ОСОБА_3 - 10%, ОСОБА_9 - 10%, ОСОБА_2 - 10%, ОСОБА_12 - 10%, ОСОБА_5 - 10%, ОСОБА_13 - 10%, ОСОБА_8 - 10%, ОСОБА_7 - 10%, ОСОБА_11 - 10%, ОСОБА_6 - 10%, ОСОБА_4 - 10%, ОСОБА_14 - 10%, ОСОБА_10 - 10% (том 3 а.с. 79).
Як зауважили суди попередніх інстанцій, оскільки щомісячна премія встановлюється у конкретно визначеному періоді за фактично відпрацьований час, тому вона входить до складу заробітної плати виключно в тому розмірі та в тому періоді (місяці), в якому вона була призначена.
З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що всі належні у спірному періоді позивачам обов'язкові виплати, встановлені законом, нормативно-правовими актами та відповідними наказами про преміювання були виплачені відповідачем.
Натомість у справі №340/347/20, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГТУЮ у Кіровоградській області від 25 липня 2019 року № 280/27 позивачу було встановлено надбавку за інтенсивність праці в розмірі 300 відсотків до посадового окладу з 1 липня по 31 грудня 2019 року, включно. При цьому, означений наказ не скасований, жодні зміни до нього не вносилися. Таким чином наказ ГТУЮ у Кіровоградській області від 25 липня 2019 року № 280/27 продовжував регулювати правовідносини щодо виплати позивачу надбавки за інтенсивність праці у листопаді - грудні 2019 року. З огляду на наведене, колегія суддів касаційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про допущення ГТУЮ у Кіровоградській області протиправної бездіяльності щодо виплати позивачу надбавки за інтенсивність праці у спірному періоді та зобов'язання ГТУЮ у Кіровоградській області нарахувати та виплатити позивачу таку надбавку.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №340/347/20 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, скаржник ставить під сумнів правильність віднесення судом першої інстанції цієї справи до категорії справ незначної складності.
У цьому контексті Суд зазначає, що за змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, тільки те, що справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження).
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає.
За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).
Скаржником не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.
Суд також відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права з огляду на те, що формальне посилання на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, як на підставу касаційного оскарження без зазначення конкретного підпункту частини другої статті 353 КАС України, без наведення обґрунтування такого посилання у взаємозв'язку із частиною четвертою статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням обов'язку скаржника щодо зазначення підстав касаційного оскарження, встановленого КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі №640/11462/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Рахункової палати України, третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати та моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду