Справа №761/31768/20 Головуючий в суді І інстанції Пономаренко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/3057/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
18 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Шевчук А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Білої Ірини Володимирівни, про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним,
У жовтні 2020 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, який обґрунтовували тим, що 02.03.2020 року між ПАТ «КБ «Надра», ліквідація якого здійснюється на підставі Постанови НБУ №356 від 04.06.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» було укладено договір відступлення прав вимоги № GL2N79275_266ПB за договором «Автопакет» №27/АПМК/29/2008/840 від 14.02.2008 року, укладеним між ВАТ КБ «Надра» (ПАТ «КБ «Надра»), з однієї сторони та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з іншої сторони.
Позивачами вказано, що аналізуючи зміст вказаного договору про відступлення прав вимоги № GL2N79275_266ПB від 02.03.2020 року вбачається, що даний договір вказує саме на ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги, оскільки за його умова відбулося фінансування однієї особи іншої за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи, тому спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 513-519 ЦК України.
Вказано також, що за договором «Автопакет» від 14.02.2008 року, укладеному між ними та банком, не передбачено право банку укладати з іншими особами договори про відступлення прав вимоги по такому договору.
Таким чином, позивачі вважали, якщо в основному договорі, за яким виникла заборгованість, не передбачено, що кредитор може відступати свої права іншій особі, тому укладення договору відступлення права вимоги є неможливим, а такий договір є недійсним.
На підставі викладеного, просили суд визнати договір № CL2N79275_266ПВ про відступлення прав вимоги від 02.03.2020 року, який було укладено між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Інвест Хаус» недійним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовують доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не враховано, що ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» заявивши до позивача вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої банком вимоги, має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю, що є підставою для кваліфікації даного договору як договору факторингу, а не договору відступлення права вимоги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не довели факт порушення їх прав оспорюваним правочином, тобто яким чином порушуються їх права шляхом передання від Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус» права вимоги щодо позивачів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» було укладено договір «Автопакет» № 27/АПМК/29/2008/840 (а.с. 6-11).
02.03.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» укладено договір № GL2N79275_266ПB про відступлення прав вимоги, згідно якого, за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців та/або поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки, та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом Права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором (п.1).
Відповідно до договору № GL2N79275_266ПB про відступлення прав вимоги, укладеного 02.03.2020 року, до ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договором «Автопакет» № 27/АПМК/29/2008/840 від 14.02.2008 року.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 р. № 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 р. № 113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
Визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Надра» здійснюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «Надра» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Так, право вимоги за договір «Автопакет» № 27/АПМК/29/2008/840, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було відступлено ТОВ «ФК «Інвест Хаус» відповідно до результатів відкритих торів (аукціону) у складі лоту GL2N79275, який відбувся 07.02.2020 року, оформлених протоколом електронного аукціону №UA-ЕА-2020-01-16-000006-b.
Інформація про вказане рішення є загальновідомою, розміщеною на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та доступною для ознайомлення для будь-яких користувачів.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
За приписами ч.ч. 6,7 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що зазначена позиція позивачів та її нормативно-правове обґрунтування не відповідають обставинам справи та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
Договір № GL2N79275_266ПB про відступлення прав вимоги від 02.03.2020 року за своїми ознаками є договором, за яким банк у зобов'язаннях за кредитним договором замінений на ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» як нового кредитора.
ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» не набуло право здійснювати фінансові операції відносно боржників, оскільки за умовами договору відступлення права вимоги, у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Цей договір не містить умов, які б передбачали передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договору не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за оспорюваним правочином не є правовідносинами у сфері факторингу.
Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі №755/14728/18; від 02 серпня 2022 року у справі №755/18995/18.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що вказаний висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 та не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 465/647/11.
Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Оспорюваний позивачами правочин за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512 - 519 ЦК України і суб'єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитора, ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг, не вимагається.
З огляду на викладене, доводи апелянтів про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме не врахування Закону України «Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 512, 514, 1077, 1079 Цивільного кодексу України є безпідставними та необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом не враховані висновки Верховного Суду, на які посилалися позивачі, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що судом першої інстанції належним чином, з дотриманням норм ст.ст. 263, 264 ЦПК України розглянуто дану справу, дано вичерпну, мотивовану, обґрунтовану нормами матеріального права відповідь на кожний довід позивачів, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: