справа №752/11415/19 Головуючий у 1 інстанції: Хоменко В.С.
провадження №22-ц/824/5546/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
16 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, зобов'язання спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди, -
У червні 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, зобов'язання спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди, в якому просили:
- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію громадян США ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інформацію наступного змісту: «… В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_5 , а інший - чи то ОСОБА_4 , чи то ОСОБА_4 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_11 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_12 будь-яке питання. Пан ОСОБА_12 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_11 теж про це не знає. Два « Остапи Бендери », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке… І вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-пропозицію. І ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло Боже. Щоб вони не думали…. Запам'ятайте ці два імені: ОСОБА_5 і ОСОБА_4 …», автором якої є ОСОБА_3 , та яка розповсюджена Незалежною некомерційною медіа-організацією «Радіо Свобода» в особі Київського бюро на своєму офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 в рубриці «Політика» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та на каналі Youtube ІНФОРМАЦІЯ_5, та зобов'язати Незалежну некомерційну медіа-організацію «Радіо Свобода» опублікувати спростування поширеної недостовірної інформації в рубриці «Політика» на своєму офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_6;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь громадян США ОСОБА_4 та ОСОБА_5 200 000 000 грн, по 100 000 000 грн кожному;
- вирішити питання судових витрат у справі.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_7 в мережі інтернет на офіційному сайті Незалежної некомерційної медіа-організації «Радіо Свобода» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та на каналі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_5) було розміщено інтерв'ю журналістів програми «Схеми» відомого українського олігарха ОСОБА_3 , який, перебуваючи у нетверезому стані в приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_8 » в присутності депутатів партії «Відродження», своїх бізнес-партнерів, охоронців, працівників та відвідувачів ресторану дав бліц-інтерв'ю журналістам знімальної групи програми «Схеми» з приводу свого повернення в Україну, в ході якого на запитання журналістів заявив наступне: «В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_5 , а інший - чи то ОСОБА_4 , чи то ОСОБА_4 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_11 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_12 будь-яке питання. Пан ОСОБА_12 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_11 теж про це не знає. Два « Остапи Бендери », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке… І вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-пропозицію. І ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло Боже. Щоб вони не думали…. Запам'ятайте ці два імені: ОСОБА_5 і ОСОБА_4 . Вони приїжджали до мене в Ізраїль і розповідали, як мені потрібно із ОСОБА_17 спілкуватись. Я сказав - я не маю відношення до ОСОБА_17 . Після цього вони зникли - і тут почалися всі провокації: щодо ОСОБА_11 , оточення, позбутися, ще якоїсь маячні».
Вказували, що слова ОСОБА_3 про те, що вони є аферистами і перебувають під розслідуванням в США, що вони збирають з людей гроші під приводом знайомства з паном ОСОБА_11 , який є адвокатом Президента США ОСОБА_29, зашкодили їх честі, гідності і діловій репутації, які є поважними бізнесменами у своїй країні.
Тому, вимушені були звернутись до суду із вказаним позовом.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвоката Самарець А.М. - представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що суд, посилаючись фактично тільки на висновок експерта, який не є преюдиційним, дійшов невірного висновку, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають його особисте, суб'єктивне відношення.
Вказує, що внаслідок публічного висловлювання ОСОБА_3 недостовірної інформації, що принижує честь, гідність позивачів та завдає шкоди їх діловій репутації, останнім було завдано значної моральної шкоди.
Моральна шкода, завдана позивачам, полягає в їх особистих переживаннях з приводу необхідності відновлення ділової репутації, яку вони будували протягом тривалого часу і яку ОСОБА_3 зруйнував за лічені хвилини. Внаслідок розповсюдження недостовірної інформації відносно позивачів у них було порушено стосунки з оточуючими людьми.
Звертає увагу, що не достовірна інформація була висловлена ОСОБА_3 у присутності депутатів партії «Відродження» ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , бізнесмена ОСОБА_21 , своїх бізнес-партнерів ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , знімальної групи програми «СХЕМИ», працівників ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_8» та інших, на даний час не встановлених, осіб.
Вважає, що причино-наслідковий зв'язок між протиправними діями ОСОБА_3 та завданою позивачам моральною шкодою полягає в тому, що саме через висловлення відповідачем публічно, у присутності інших осіб (депутатів партії «Відродження» ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , бізнесмена ОСОБА_21 , своїх бізнес- партнерів ОСОБА_24 та ОСОБА_23 , знімальної групи програми «СХЕМИ», працівників ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та інших) недостовірної інформації, яка в подальшому була поширена ОСОБА_3 , було порушено немайнове право позивачів, яке полягає у принижені їх честі, гідності та ділової репутації.
Поширення недостовірної інформації про особу негативно впливає на всі зазначені аспекти, тобто сам факт поширення недостовірної інформації вже вважається порушенням особистих немайнових прав особи. Такої логіки дотримується законодавець у статті 277 ЦК України.
Тобто, сам факт поширення недостовірної інформації, що спричиняє негативний вплив на самовизначення своєї цінності (честь), соціальну оцінку оточуючих (гідність) та на суспільну оцінку ділових і професійних якостей, є порушенням особистих немайнових прав позивачів щодо поваги до честі, гідності та захисту їх ділової репутації.
Таким чином, суд першої інстанції постановив незаконне та необґрунтоване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду матеріалам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_25 - представника ОСОБА_3 просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вказує, що у травні 2019 року ОСОБА_3 надав інтерв'ю, яке фіксувалось засобами відеофіксації та в подальшому було опубліковано в мережі Інтернет за вищезазначеними іитернет-посиланнями.
Позивачі вважають, що висловлювання, які були озвучені ОСОБА_3 під час інтерв'ю, містять недостовірну інформацію, яка принижує їх честь, гідність та ділову репутацію.
Для підтвердження своєї позиції позивачами у позовній заяві приведено посилання на інтерв'ю, а саме: «...В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням США. Один, здається, ОСОБА_5 , а інший - ОСОБА_4 - чи то ОСОБА_4 , чи то ОСОБА_4 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_11 - і що вони вирішать із паном ОСОБА_12 будь-яке питання. Пан ОСОБА_12 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_11 теж про це не знає. Два « Остапи Бендери », які ходять поміж двома країнами й розповідають всіляке.. .1 вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-позицію. 1 ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло Боже. Щоб вони не думали...Запам'ятайте ці два імені: ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ...»
Вищезазначену інформацію позивачі просили визнати недостовірною та такою, що принижує їх честь, гідність, ділову репутацію та зобов'язати ОСОБА_3 опублікувати спростування поширеної недостовірної інформації.
Користуючись правом, наданим ст.106 ЦПК України, ОСОБА_3 звернувся до ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» для проведення лінгвістичної експертизи.
Об'єктом експертизи став відеозапис інтерв'ю ОСОБА_3 , оприлюднений в мережі Інтернет за вказаними інтернет-посиланнями та текст українською мовою, наведений у якості письмової фіксації висловлювань ОСОБА_3 у позовній заяві.
На розгляд експерта було винесено, зокрема, питання щодо ідентичності за змістом тексту інтерв'ю українською мовою, наведеного у позовній заяві, текстовому матеріалу висловлювань російською мовою, наведеному в відеозаписі цього інтерв'ю, оприлюдненому в мережі Інтернет.
Експертом проаналізовано всі відмінності та встановлено наявність суттєвих відхилень від оригінального тексту інтерв'ю російською мовою, які впливають на сприйняття змістових і формальних параметрів висловлювань ОСОБА_3 і здатні ввести в оману учасників судового розгляду.
Оскільки прізвище є ключовим ідентифікатором особи, вилучення зазначених текстових елементів з українського перекладу висловлювань ОСОБА_3 має суттєве значення для ідентифікації відповідних осіб і сприйняття аналізованого текстового матеріалу.
З вказаного слідує, що текст інтерв'ю, наведений у позовній заяві, відрізняється від висловлювань ОСОБА_3 , які були зроблені під час інтерв'ю та зафіксовані у першоджерелі - відеозаписах, оприлюднених в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Радіо Свобода та на каналі Youtube.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Вказує, що експертом додатково підтверджено те, що спірна інформація, яка висловлена ОСОБА_3 у інтерв'ю, за своїм змістом є оціночними судженнями.
Також у висновку експерта окремо досліджено питання стосовно висловлення спірної інформації в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію. Експертом встановлено, що інтерв'ю не містить інформації, вираженої в брутальній, принизливій або непристойній формі.
Таким чином, суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, які викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи.
Вважає, що не можуть бути предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів, не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Така правова позиція повністю відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08.07.1986 у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Таким чином, вважають, що апеляційна скарга є необгрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, прийнятим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме: надати документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 4 485 592 грн 50 коп. або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
27 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відмову щодо перегляду судового рішення в частині оспорюваних сум моральної шкоди, а саме: 199 359 66 грн 67 коп.
Просила розглянути апеляційну скаргу по суті та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 640 333 грн 33 коп.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року клопотання адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги в частині оспорюваних сум моральної шкоди, а саме, в сумі 199 359 666 грн 67 коп., задоволено.
Прийнято відмову адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року в частині оспорюваних сум моральної шкоди, а саме, в сумі 199 359 666 грн 67 коп.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року в частині оспорюваних сум моральної шкоди, а саме, в сумі 199 359 666 грн 67 коп. закрито.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають його особисте, суб'єктивне відношення.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 в мережі інтернет на офіційному сайті Незалежної некомерційної медіа-організації «Радіо Свобода» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та на каналі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_5) було розміщено інтерв'ю журналістів програми «Схеми» ОСОБА_3 , який, заявив наступне: «В Украине действуют два человека, два проходимца, которые находяться под расследованием в США. Одного фамилия, кажется, - ОСОБА_5 . А второго - ОСОБА_4 , то ли ОСОБА_4 . Они ходят здесь, по Украине, берут с людей деньги, рассказывают, что они близки к господину ОСОБА_11 и они решат за господина ОСОБА_12 любой вопрос. Два остапа Бендера , которые ходят между двумя странами и что-то рассказывают. Мы знаем все подробности, все нюансы, которые есть. И в ближайшем будующем, поверьте мне, мы двух этих субчиков выведем на свет Божий…».
Згідно висновку експерта від 06.05.2020 року №056/95 текст українською мовою, наведений у якості письмової фіксації висловлювань ОСОБА_3 у позовній заяві ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , містить суттєві відхилення від оригінального тексту інтерв'ю російською мовою, зафіксованого на відеозаписі. Ці відхилення впливають на сприйняття змістовних і формальних параметрів висловлювань ОСОБА_3 і здатні ввести в оману учасників судового розгляду (т.1, а.с.96-198).
Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст.3, 28 Конституції України).
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
За ч.4 ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.34 Конституції України, ч.2, 3 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
За ст.299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа, як учасник суспільних відносин.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Статтею 62 Основного Закону проголошено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Отже, ототожнювати зміст висловлювання про наявність кримінального провадження, одного або кількох, з виною певної особи, встановленою обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, є помилкою.
Зазначення позивачами про те, що відповідачем вказана фраза про те, що вони перебувають під розслідуванням в США не містила жодної вказівки на їх процесуальний статус.
Відповідно до ч.1 ст.302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
За ч.1 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що беручи до уваги положення
ст.ст.32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 28.03.2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
В ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, згідно зі ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У ст.32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто/або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
За п.12 наведеної постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи, яких позивач повинен встановити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Відповідно до роз'яснень п.19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості згідно ст.30 Закону України «Про інформацію».
Згідно з ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
За ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, враховуючи вказані роз'яснення Верховного Суду України відповідно до ст.277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч.1 ст.277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також, на власне тлумачення справи (ст.37 Закону про пресу, ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (абз.4 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року).
Фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та є необхідним для недопущення втручання у гарантоване Конституцією України право особи на свободу вираження поглядів та переконань.
Зі змісту інтерв'ю (аудіо запис, досліджений судом в ході розгляду справи), вбачається, що відповідач, надаючи інтерв'ю у неформальній обстановці в приміщенні ресторану, висловив думку про те, що в Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_5 , а інший - чи то ОСОБА_4 , чи то ОСОБА_4 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_11 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_12 будь-яке питання. Пан ОСОБА_12 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_11 теж про це не знає. Два « Остапи Бендери », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке….
Наведені висловлювання відповідача, які торкаються осіб позивачів, очевидно та поза всяким розумним сумнівом є оціночними судженнями», висловленими емоційно із використанням зворотів мови.
Так, відповідачем не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивачів щодо скоєння протиправних дій, в тому числі це стосується найбільш слів відповідача про «… які перебувають під розслідуванням…», які носять загальний характер, зокрема не вказано, які конкретно дії скоїли позивачі, коли саме і у який спосіб, як і не звинувачено їх у вчиненні конкретного злочину. Отже, висловлювання відповідача не порушують презумпцію невинуватості осіб позивачів.
Також, суд вірно вважав, що спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку.
При цьому, суд вірно врахував та вважав за можливе покласти в основу судового рішення висновок експерта від 06.05.2020 року №056/95, оскільки підстави для його неприйняття до уваги у суду відсутні, і позивачами останній не спростований доказами в розрізі положень ст.ст.76-81 ЦПК України.
Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11.04.2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22.12.2005 року, «ТОВ «Інститутекономічних реформ» проти України» від 02.06.2016 року).
Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом.
Отже, інформація, яку просили спростувати позивачі, є оціночними судженнями відповідача із використанням мовних засобів, зокрема епітетів та гіпербол, вираженням його суб'єктивної думки, які не є предметом судового захисту в розумінні ст.ст.94, 277 ЦК України.
За положеннями ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За положеннями ст.29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Згідно з правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховної Суду, викладеною у Огляді судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації від 02.09.2019 року, суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
Відповідно до наведених обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
За змістом ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Національне законодавство не містить визначення понять брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб'єктивної думки, позаяк це є морально-етичними категоріями, які визначаються судом в кожній справі окремо із врахуванням всіх обставин справи, таких як: час, місце, інтонація, характер висловленої інформації, щодо кого та ким така інформація висловлена тощо.
На підставі наведеного, суд прийшов до вірного висновку, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають його особисте, суб'єктивне відношення.
Згідно з абз.2 ч.2 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характер; правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, які завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За правилом ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 27 Постанови №1 визначено, що вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до Постанови №4 від 31.03.1995 року моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав. У зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абз. 2 п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вищенаведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд першої інстанції,з яким погоджується і апеляційний суд,дійшов висновку про необґрунтованість позову.
Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Самарець Аліни Миколаївни - представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.
Головуючий:
Судді: