справа №758/9834/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Ларіонова Н.М.
провадження №22-ц/824/7251/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
16 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми за депозитним договором, -
У серпні 2016 року ОСОБА_1 , звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» грошові кошти за договором №SAMDN01000711169348 від 12.07.2010 року у валюті вкладу у розмірі 235 112,59 доларів США, а саме: 144 493,15 доларів США - сума ненарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 3 479,71 доларів США - сума 3% річних на несплачені відсотки за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 87 139,73 доларів США - сума 3% річних на невиплачену суму вкладу за період від 17.12.2014 року до 28.07.2016 року, грошові кошти за договором № SAMDN01000717735387 від 01.07.2011 року у валюті вкладу у розмірі 287 359,83 доларів США, а саме: 176 602,74 доларів США доларів США - сума ненарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року,
4 252,98 доларів США - сума 3% річних на несплачені відсотки за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 106 504,11 доларів США - сума 3% річних на невиплачену суму вкладу за період від 17.12.2014 року до 28.07.2016 року.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між сторонами у даному спорі були укладені наступні договори:
- 12.07.2010 року договір №SAMDN01000711169348, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу депозитний вклад у розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів;
- 01.07.2011 року договір №SAMDN01000717735387, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних строком на 367 днів, а від 12.10.2012 року згідно Додаткової угоди №2 до 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць та з подовженням строку на 12 місяців від 01.07.2012 року до 01.07.2013 року.
Згідно з умовами зазначених Договорів Клієнт банку мав право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення. Також умови Договорів передбачали автоматичну пролонгацію їх дії на той самий строк без необхідності підписання додаткових документів.
Позивач посилався на те, що протягом строку дії Договору №SAMDN01000711169348 на депозитний рахунок нею були внесені кошти в загальному розмірі 1 800 000 доларів США, а за Договором №SAMDN01000717735387 внесені кошти в розмірі 2 200 000 доларів США.
Відповідно до умов укладених Договорів нарахування відсотків повинно було здійснюватись, починаючи з наступного дня після зарахування коштів і зараховуватись на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритому в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку.
В обґрунтування позову позивачка зазначала, що вона неодноразово зверталася до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з проханням повернути кошти за депозитними рахунками, однак будь-якої відповіді не отримала і жодних дій щодо виплати грошових коштів не здійснено.
Маючи намір повернути нараховані на вклади відсотки та суми вкладу за Договором №SAMDN01000711169348 та за Договором №SAMDN01000717735387, ОСОБА_1 звернулась до Банку з відповідними заявами-вимогами про повернення.
Проте, Банком зобов'язання щодо повернення коштів не були виконані, що спричинило звернення Вкладника з позовною заявою про стягнення грошових коштів за договорами про банківський строковий вклад (депозит).
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва в справі №752/10111/14-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором.
Позивачем для примусового виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва було надано виконавчий лист Голосіївського районного суду
м. Києва від 16.02.2015 року на примусове виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2014 року, яке набрало законної сили 14.01.2015 року у справі №752/10111/14-ц за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер - НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» ( код ЭДРПОУ - 14360570) про стягнення грошових коштів за депозитним договором.
10.06.2015 року Святошинським районним судом м. Києва було винесено рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів та зобов'язання вчинити дії. Крім того, 21 квітня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва було винесено рішення, яким було стягнуто відсотки за Договором №SAMDN01000711169348 та за Договором №SAMDN01000717735387 від 17.12.2014 року по 08.10.2015 року.
Разом з тим, оскільки ПАТ «КБ «ПриватБанк» фактично продовжував користуватися грошовими коштами позивача, та станом на день подачі позову вклади не було повернуто, позивачка вважала, що відповідач має виплатити відсотки за договором банківських вкладів.
У зв'язку з цим, 19 липня 2016 року позивачка звернулася до Відповідача з офіційною заявою про нарахування та виплату відсотків від 09 жовтня 2015 року до 19 липня 2016 року за депозитними договорами №SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387.
Проте, жодної письмової відповіді на дане звернення відповідач не надав, а відповідні відсотки не виплатив та не виплачує по дату подання позовної заяви.
Тому, позивачка просила суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» відсотки за користування грошовими коштами, які були внесені на виконання депозитних договорів №SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387, а також 3% річних за ст.625 ЦК України.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03 серпня 2016 року підсудність вищевказаного позову визначена Подільському районному суду м.Києва.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором №SAMDN01000711169348 від 24.10.2012 року, з яких: 144 493,15 доларів США - сума ненарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 86 350 грн 40 коп. - сума 3% річних на несплачені відсотки за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 2 162 407 грн 26 коп. - сума 3% річних на невиплачену суму вкладу за період від 17.12.2014 року до 28.07.2016 року.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором № SAMDN01000717735387 від 01.07.2011 року, з яких: 176 602,74 доларів США - сума ненарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 105 539 грн 40 коп. - сума 3% річних на несплачені відсотки за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 2 642 942 грн 09 коп. - сума 3% річних на невиплачену суму вкладу за період від 17.12.2014 року до 28.07.2016 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ «КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 890 грн.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у позові. В іншій частині просить рішення залишити без змін.
Скарга обґрунтована тим, що Договір про переведення боргу від 17.11.2014 року не є нікчемним (Постанова КЦС ВС від 27.04.2022 у справі №321/1260/19), є дійсним (Постанова КГС ВС від 01.06.2022 у справі №904/1721/20), є правомірним (недійсність договору прямо не встановлена законом та відсутнє судове рішення, яким договір був би визнаний судом недійсним (ст.204 ЦКУ), є укладений з повним дотриманням вимог ст.ст.520, 521 ЦК України (згода Кредиторів на переведення їх грошових коштів на підставі Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» була отримана у спосіб, визначений ст.205 ЦК України).
Також зазначає, що вказаний договір зберігає свою обов'язковість для виконання своїх обов'язків Новим боржником (ТОВ «ФК «Фінілон») перед Кредиторами (належним боржником за депозитним договором та особа, яка повинна виконувати всі договірні зобов'язання за таким договором є Фінансова Компанія та всі правові наслідки, що були породжені з моменту укладання між Первісним та Новим боржником Договору про переведення боргу, зберігаються до моменту визнання недійсним правочину на підставі рішення суду).
Вважає, що суди не можуть ігнорувати наявність такого правочину при вирішенні питання про належність відповідача у справах про стягнення коштів за договорами банківських вкладів (договорами банківського обслуговування) та обов'язковість виконання Новим боржником своїх зобов'язань перед Кредиторами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , - представник ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Зазначає, що ст.244 ЦПК України чітко визначено, що розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки, окрім того, навіть в судових дебатах заслуховується позиція сторін виключно в межах додатково досліджених обставин, в зв'язку чим можна стверджувати, що оскільки пояснення представника АТ «КБ «ПриватБанк» не мали відношення до обставин, що потребували додаткової перевірки, останні правомірно не були прийняті судом першої інстанції до уваги.
Вказує, що договірні відносини між ОСОБА_1 , та АТ «КБ «ПриватБанк» є розірваними виключно з моменту набрання законної сили рішенням, яким було стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за депозитними вкладами від 12 липня 2010 року № 9SAMDN1000711169348 та від 01 липня 2011 року
№ SAMDN1000717735387.
Наполягає, що оскільки рішення суду у справі №759/332/15-ц, яким було стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за депозитними вкладами від 12 липня 2010 року №9SAMDN1000711169348 та від 01 липня 2011 року №9SAMDN1000717735387, набрало законної сили 22 листопада 2018 року, то відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №320/5115/17 від 09 листопада 2021 року та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду у справі №321/404/19 від 01 грудня 2021 року, договірні відносини між сторонами припинились саме 22 листопада 2018 року.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з АТ «КБ «ПриватБанк» відсотки за депозитними договорами №SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387 за період від 09.10.2015року до 28.07.2016 року, тобто, в той час, як договірні правовідносини припинились 22 листопада 2018 року.
Враховуючи вищевикладене, вказує, що у спірний період між сторонами діяли договірні правовідносини, а тому нарахування відсотків є абсолютно правомірним.
Також зазначала, що оскільки ОСОБА_1 не надавала згоди на переведення боргу від АТ «КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.
За таких обставин саме АТ «КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.
Крім того, зазначає, що відповідачем було частково визнано позовні вимоги, а саме: в частині суми не нарахованих відсотків за депозитним договором №9SAMDN01000711169348 у розмірі 14 449, 32 доларів США, суми не нарахованих відсотків за депозитним договором SAMDN01000717735387 у розмірі 17 660, 27 доларів США, а також суму 3% річних на невиплачену суму вкладу, за ст.625 ЦК України за депозитним договором №9SAMDN01000711169348 у розмірі 87 139,73 доларів США, та за депозитним договором №SAMDN01000717735387 у розмірі 106 504,11 доларів США, тому суд вважав, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків за укладеними депозитними договорами є обґрунтованими і підлягали частковому задоволенню.
Отже, оскільки визнання позову відповідачем не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), а визнання відповідачем позовних вимог не викликає сумнівів, вважає, що наявні всі підстави для визнання позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за вищевказаними договорами відповідає умовам укладених між сторонами депозитних договорів та чинному законодавству.
Також зазначав, що саме по собі закінчення строку дії договору банківського вкладу не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього договору, і зокрема не припиняє договірного зобов'язання банку зі сплати процентів за користування вкладом, у разі якщо вкладник позбавлений реальної можливості користуватись та розпоряджатись коштами вкладу.
А відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 1) сума заборгованості за Договором № SAMDN01000711169348 від 24.10.2012 року, з яких: 144 493,15 доларів США - сума ненарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 2) суму заборгованості за Договором №SAMDN01000717735387 від 01.07.2011 року, з яких: 176 602,74 доларів США - сума ненарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року.
Суд не прийняв до уваги наданий представником відповідача договір від 17.11.2014 року про переведення боргу, за яким ФК «Філон» прийняла зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки про дану обставину стороною відповідача не було повідомлено суд в установленому ст.197 ч.2 п.6 ЦПК України під час підготовчого провадження. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судові рішення за позовами ОСОБА_1 у справах №752/10111/14-ц, 759/332/15-2 ухвалювались вже після укладання договору між Банком та ФК «Філон», але в цих судових провадження відповідачем також не повідомлялось про дану обставину.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 12.07.2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір №SAMDN01000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до якого позивач передала відповідачу депозитний вклад в розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів.
Відповідно до п. 2 вказаного Договору нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в Банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в Договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться Банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год першого банківського робочого дня наступного за датою укладення Договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення Договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в Договорі. Виплата процентів по вкладу повинна була здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритому в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку.
Згідно з положеннями п.3 Договору клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації.
Відповідно до поданих позивачем доказів ОСОБА_1 за договором
№SAMDN01000711169348 внесла на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США.
Крім того, судом встановлено, що 01.07.2011 року між сторонами у даному спорі був укладений Договір № SAMDN01000717735387, відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних, а від 12.10.2012 року відповідно до Додаткової угоди №2 до договору під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 367 днів.
Згідно з умовами зазначеного Договору Клієнт банку мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.
За п.7 Договору, у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу Клієнт не заявив Банку про повернення вкладу, даний Договір продовжується ще на один строк, Договір може бути продовжений неодноразово без явки Клієнта.
У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.
Позивачка відповідно до умов договору №SAMDN01000717735387 протягом строку його дії внесла суму коштів в розмірі 2 200 000 доларів США, що підтверджується відповідними платіжними документами.
Голосіївським судом м. Києва при винесенні рішення від 14 листопада 2014 року по справі №752/10111/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитними договорами, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 14.01.2015 року, набрало законної сили, отже, ці обставини було також встановлено.
Як вбачається з вищевказаного рішення, Голосіївським районним судом стягнуто з ПАТ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 розмір нарахованих відсотків за період березень-травень 2014 року за Договором №SAMDN1000717735387 - 55 300,55 доларів США, за Договором №SAMDN1000711169348 - 45 245,90 доларів США, а всього - 101306 доларів США 74 центи.
На підставі вищевказаного рішення суду Голосіївським районним судом м.Києва 16.02.2015 року був виданий виконавчий лист №752/10111/14-ц.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 10.07.2018 року у справі
№759/332/15-ц було задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : 1) відповідно до Договору
№SAMDN1000711169348 суму вкладі в розмірі 1 800 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 29 441,10 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 772 534,46 грн.), 2) відповідно до Договору №SAMDN1000717735387 суму вкладі в розмірі 2 200 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 35 983,56 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 944 208 грн. 61 коп.).
Зазначене вище рішення районного суду постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2018 року було змінено в частині стягнення трьох відсотків річних та стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : 1) відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 - три відсотки річних у розмірі 464 401 грн 11 коп.; 2) відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 - три відсотки річних у розмірі 567 601 грн 26 коп.
Отже, факт укладання вищевказаних договорів між сторонами по справі та необхідність виплати відповідачем 3% річних за даними договорами вже встановлені судовими рішеннями у справах за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» а тому відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, сума вкладу станом на день подачі позовної заяви виплачено не було, Банк продовжував користуватися коштами вкладника на власний розсуд, а договори банківського вкладу не були розірваними.
19 липня 2016 року позивачка звернулася до відповідача з офіційною заявою про нарахування та виплату відсотків від 09 жовтня 2015 року до 19 липня 2016 року за депозитними договорами №SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387.
Проте, жодної письмової відповіді на дане звернення відповідач не надав, а відповідні відсотки не виплатив та не виплачує по дату подання позовної заяви.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.1060 ЦК України банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Загальний порядок залучення банками України банківських вкладів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 №516, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2003 у за №1256/8577 (далі - Положення).
За цим Положенням договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит)).
Договором банківського вкладу (депозиту) може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення. Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України (п.1.2. Положення).
У пункті 1.6. Положення передбачено, що банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті; за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Враховуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, а також ту обставину, що предметом укладеного між сторонами договору банківського вкладу є сума коштів, визначена в іноземній валюті, суд вірно вважав, що нарахування відсотків повинно відбуватися саме в іноземній валюті.
Крім того, Договором передбачено право вкладника на витребування вкладу, тобто даний депозитний вклад є вкладом на вимогу.
Таким чином, відповідач зобов'язаний повернути кошти протягом усього строку дії договору в будь-який момент на першу вимогу вкладника.
Відповідно до ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу (ст.1061 ЦК України).
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Як встановлено в ході судового розгляду, Банк не виконав належним чином свої зобов'язання за депозитними договорами №SAMDN01000711169348, №SAMDN01000717735387.
Порядок нарахування і виплати процентів за вкладами в іноземній валюті регламентується постановою Національного банку України «Про затвердження порядку здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», відповідно до якої банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті.
За положеннями ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості за вищевказаними договорами відповідає умовам укладених між сторонами депозитних договорів та чинному законодавству.
Також, суд вірно вважав за доцільне здійснити розрахунок нарахування суми 3% річних на невиплачену суму вкладу за ст.625 ЦК України в гривні.
Також, суд вірно не взяв до уваги посилання відповідача, як на підставу своїх заперечень, про необхідність нарахування відсоткової ставки на вимогу, а саме 1 % від суми депозиту, виходячи з наступного.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В даному випадку має місце саме неналежне виконання умов депозитних договорів, що полягає в неповерненні позивачу коштів на його вимогу, обмеженні в праві користування та розпорядження своїми коштами, невиплаті відсотків в строки, передбачені умовами договору.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором, і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 ЦК України). Ці підстави вичерпно наведено у ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України. Закон не передбачає такої підстави для припинення договірного зобов'язання, як закінчення строку дії договору. Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею своїх обов'язків.
Аналогічний правовий висновок міститься також в пунктах 6.1 - 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року № 910/9072/17 (№12-125гс18) (ЄДРСР №75265948).
Таким чином, саме по собі закінчення строку дії договору банківського вкладу не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього договору, і, зокрема, не припиняє договірного зобов'язання банку зі сплати процентів за користування вкладом, у разі якщо вкладник позбавлений реальної можливості користуватись та розпоряджатись коштами вкладу.
На підставі наведеного з відповідача на користь позивача підлягала стягненню: 1) сума заборгованості за Договором №SAMDN01000711169348 від 24.10.2012 року, з яких: 144 493,15 доларів США - сума не нарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року, 2) сума заборгованості за Договором №SAMDN01000717735387 від 01.07.2011 року, з яких: 176 602,74 доларів США - сума не нарахованих відсотків за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року.
Проте, як вірно вважав суд, вимоги позивача про стягнення 3% річних саме в іноземній валюті не засновані на законі, виходячи з такого.
Згідно з положеннями частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого1993року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет №15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року №200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року №520, та іншими документами.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи на викладене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет №15-93).
При цьому, стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні гривні.
Також, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.
Про необхідність стягнення 3% річних саме в національній валюті вказано в постанові Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі №759/332/15-ц, якою були скасовані попередні судові рішення, ухвалені в даній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості.
Тому вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України підлягали до задоволення за заявлений до стягнення період, але в національній валюті України за курсом НБУ долара США до гривні станом на 28.07.2016 року (останній день періоду заборгованості).
З огляду на вищенаведене, з відповідача на користь позивачки підлягало до стягнення: 1) за Договором №SAMDN01000711169348 від 24.10.2012 року: а) сума 3% річних на несплачені відсотки за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року - 86 350,4 грн. (3 479,71 доларівСША х 24,8154 грн.), б) сума 3% річних на невиплачену суму вкладу за період від 17.12.2014 року до 28.07.2016 року - 2 162 407,26 грн. (87 139,73 доларів США х 24,8154 грн.); 2) за Договором №SAMDN01000717735387 від 01.07.2011 року: а) - сума 3% річних на несплачені відсотки за період від 09.10.2015 року до 28.07.2016 року - 105 539,4 грн. (4 252,98 доларів США х 24,8154 грн.), сума 3% річних на невиплачену суму вкладу за період від 17.12.2014 року до 28.07.2016 року - 2 642 942,09 грн. (106 504,11 доларів США х 24,8154 грн.).
Судом вірно не прийнято до уваги наданий представником відповідача договір від 17.11.2014 року про переведення боргу, за яким ФК «Філон» прийняла зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки про дану обставину стороною відповідача не було повідомлено суд в установленому п.6 ч.2 ст.197 ЦПК України під час підготовчого провадження. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судові рішення за позовами ОСОБА_1 у справах №752/10111/14-ц, №759/332/15-2 ухвалювались вже після укладання договору між Банком та ФК «Філон», але в цих судових провадження відповідачем також не повідомлялось про дану обставину.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги позивача підлягали до часткового задоволення.
Так як позивачем при подачі позову не був сплачений судовий збір на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживача», а відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача в дохід бюджету підлягав стягненню судовий збір в розмірі 6 890 грн. (максимальний розмір, який підлягав сплаті фізичною особою - позивачем на 2016 рік (ставка, яка діяла на час звернення ОСОБА_1 до суду).
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.
Головуючий:
Судді: