24 травня 2023 року Справа № 280/2150/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14)
про визнання протиправною та скасування постанови,
06.04.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову, винесену Романенком Анатолієм Юрійовичем, начальника відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, від 20.03.2023 № 308987 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є автомобільним перевізником, а тому не може бути суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували використання транспортного засобу іншим суб'єктом господарювання. Вважає, що позивач є належним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а оскаржувана постанова є обґрунтованою та правомірною.
Ухвалою суду від 10.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
26.01.2023 року інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області на ділянці автодороги М 14 «Одеса - Мелітополь-Новоазовськ 126 км», було здійснено перевірку транспортного засобу марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причіпу KRONE А2, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належать позивачу, за результатами якої складено акт № 320405.
Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області № 308987 від 20.03.2023 за результатом розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлено, що позивачем 26.01.22023 о 11 год 10 хв. на а/д М 14 «Одеса - Мелітополь-Новоазовськ 126 км» допущено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутність у водія під час здійснення вантажного перевезення, протокол перевірки та адаптації тахографу, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на підставі чого відповідачем застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
Позивач не погоджуючись з оскаржуваної постановою, звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Постанова №103).
Відповідно до п. 1 Постанови № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп.1 п. 4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до п. 8 Постанови № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.
В силу вимог п. 15, п.27 п. 5 Постанови № 103 Укртрансбезпеки відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Водночас, процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно із ст. 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з п. 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абз. 1 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція №385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Пунктом 2.6 Інструкції №385 визначено, що ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
Відповідно до положень пункту 1.4 Інструкції №385 ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР функції «майстерні або механіка» та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.
Пунктом 2.7 Інструкції №385 передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210x297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення, відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.
ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.
Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.
Пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Проте, у межах цього спору учасниками справи не оспорюється правильність висновків контролюючого органу про відсутність під час здійснення вантажного перевезення, протоколу перевірки та адаптації тахографу.
Спірним є те, що позивач не вважає себе автомобільним перевізником, оскільки він не зареєстрований фізичною особою-підприємцем, не є власником юридичної особи, тобто не є суб'єктом господарювання, а отже не може бути автомобільним перевізником. Зазначає, що передав у користування транспортний засіб DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причіп KRONE А2, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за усною домовленістю на певний період ОСОБА_2 , який використовував автомобіль для власних потреб.
Згідно зі ст. 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
При цьому, основні засади господарювання в Україні, що регулюють господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначено Господарським кодексом України (далі - ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частинами 1-4 ст.217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.1-2 ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Частиною 1 ст.239 ГК України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно-господарський штраф.
За приписами ч.1-2 ст.241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм, суд доходить висновку про те, що адміністративно-господарські санкції за своєю суттю є заходом організаційно-правового або майнового характеру, який спрямованим на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а адміністративно-господарський штраф, як один з видів таких заходів - грошовою сумою, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Тобто, адміністративно-господарський штраф може застосовуватися виключно до суб'єкта господарювання.
При цьому, перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно з ч.1, 2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Таким чином, застосування відповідним органом державної влади адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідно до ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» можливе лише до суб'єкта господарювання, а саме до фізичної особи-підприємця або юридичної особи.
Такий висновок підтверджується також Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 (з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент-виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1567), пунктами 20 -29 якого та додатком 5 до нього передбачено, що адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до фізичної особи-суб'єкта господарювання.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 не зареєстрований підприємцем, що саме відповідачем не заперечено, а тому не є суб'єктом господарювання та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у тому числі, передбачені ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано, без врахування всіх обставин у справі, а тому така постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак не довів правомірності рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (01135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 39816845) -задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.03.2023 № 308987 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) суму судового збору у розмірі 858,88 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 24.05.2023.
Суддя О.В. Конишева