ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" травня 2023 р. справа № 300/1969/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Представник ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), 13.04.2023 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Тернопільській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 092950010754 від 12.10.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період догляду за дитиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею 3-х річного віку;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи з 07.12.1989 по 15.04.2002 на посаді склодува цеху ялинкових прикрас Івано-Франківського заводу «Полімер» та призначити з 04.10.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. 18.10.2022 Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області листом №00900-0211-8/35837 повідомило, що рішенням Головного управління ПФУ у Тернопільській області №092950010754 від 12.10.2022 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1. Із рішення Головного управління ПФУ у Тернопільській області №092950010754 від 12.10.2022 та розрахунку стажу позивачу стало відомо, що Головним управлінням ПФУ у Тернопільській області було зараховано в загальний страховий стаж 29 років 09 місяців та 19 днів та за доданими документами до страхового стажу не враховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження дитини, оскільки відсутня довідка з Управління соціального захисту населення. Відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону Украли «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу, оскільки заявниця не надала пільгову довіку, передбачену Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 №637 та накази по підприємству про результати проведеної атестації робочих місць за умовами праці (наданий витяг з наказу № 95 від 21.06.1994 про атестацію робочих місць за умовами праці, виданий Орендним підприємством «Полімер» не засвідчений підписом керівника). Позивач не погоджується з даним рішенням, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 28-29).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ухвалу від 18.04.2023 отримало 18.04.2023 о 20:07, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 32).
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ухвалу від 18.04.2023 отримало 18.04.2023 о 20:07, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 30).
Вказаною ухвалою від 18.04.2023 встановлено відповідачам з дня вручення цієї ухвали п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України. Однак, своїм правом на подання відзиву чи інших письмових доказів відповідачі не скористалися.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позовну заяву, встановив такі обставини.
04.10.2022 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1.
За принципом екстериторіальності (визначення в автоматичному режимі Пенсійного органу для призначення пенсії), надані документи передані для розгляду та прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Листом від 18.10.2022 за №00900-0211-8/35837 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, направили на адресу позивача рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії №092950010754 від 12.10.2022 (а.с.8).
Згідно із рішенням №092950010754 від 12.10.2022 позивачці відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №1 та зазначено, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників затвердженим Кабінетом міністрів України та за результатами атестації робочих місць. - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок (залежно від дати досягнення пенсійного віку), з них не менше 07 років 06 місяців на зазначених роботах. Зокрема, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки які народилися у період з 1 квітня 1971року по 30 вересня 1971 року після досягнення ними 46 років 6 місяців. Відповідно до пункту 10 порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, який затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами необхідно надати виписку по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та уточнюючу довідку, передбачену Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 №637. У довідці мас бути вказано: періоди роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ. підприємствами на яких працювала особа. Страховий стаж особи становить 29 років 09 місяців 19 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження дитини. оскільки відсутня довідка з Управління соціального захисту населення. Відмовлено у призначенні пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону Украли «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю пільгового стажу, оскільки заявниця не надала пільгову довіку, передбачену Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 №637 та накази по підприємству про результати проведеної атестації робочих місць за умовами праці (наданий витяг з наказу № 95 від 21.06.1994 про атестацію робочих місць за умовами праці, виданий Орендним підприємством «Полімер» не засвідчений підписом керівника) (а.с. 9).
Позивачка вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області від №092950010754 від 12.10.2022 про відмову у призначенні пенсії протиправним, у зв'язку з чим звернулася в суд за захистом свого права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи слід керуватись нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тих редакціях, які були чинні на момент виникнення спірних відносин.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 цього Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені Порядком №637. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.10-12) ОСОБА_1 07.12.1989 прийнята на роботу в цех ялинкових прикрас Івано-Франківського заводу «Полімер» згідно із пр. 615 від 05.12.1989 та звільнена з роботи 05.04.2002 за власним бажанням у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною до 14 років згідно наказу №43 від 08.04.2002.
Як встановив суд, трудова книжка позивачки містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивачки у оскаржені періоди, а також суд не встановив жодних виправлень чи інших змін, у трудовій книжці ОСОБА_1 . Тобто, позивачка має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Отже, суд дійшов до висновку, що незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи, що зазначені в трудовій книжці носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про те, що відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачкою заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Неврахування відомостей трудової книжки під час розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком вплинуло на визначення тривалості стажу роботи.
Судом встановлено, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 092950010754 від 12.10.2022, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах по списку №1, одночасно, із змісту даного рішення слідує, що відповідач підтвердив наявність в позивачки страхового стажу 29 років 09 місяців 19 днів.
Щодо правомірності винесення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 092950010754 від 12.10.2022 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Зокрема, право на пенсію на пільгових умовах мають жінки, які народилися у період з 01 квітня 1971 року народження по 30 вересня 1971 року після досягнення ними 46 років 6 місяців.
Аналогічні положення закріплено в статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, в силу приписів пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 46 років для жінок, які народилися у період з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків 50 років, для жінок 45 років; у пунктах "б" - "з" для чоловіків 55 років, для жінок 50 років.
У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б" - "з" 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б" - "г" статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б" - "г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Одночасно суд приймає до уваги, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Крім того, суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України ).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
За таких обставин суд вважає, що відмова відповідача в призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність достатнього стажу, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Також у матеріалах справи міститься довідка видана Воронським старостинським округом Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області від 05.10.2022 №114 про те, що позивачка народила і виховала 2-х дітей до 3-річного віку, а саме: дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відпустка без збереження заробітної плати, згідно із частиною шостою статті 179 КЗпП України, надається, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов'язковому порядку тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом статті 20 Закону № 1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Суд зазначає, що відпустка по догляду за дитиною від трьох років і до досягнення нею шестирічного віку надається без збереження заробітної плати і, як наслідок, страхові внески страхувальник за застраховану особу не сплачує.
Разом з тим, підпунктом 4 пункту 3-1 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV визначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
В свою чергу, сплату страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку запроваджено Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році”, який набрав законної сили з 01.01.2016.
Відтак, період перебування позивачки у відпустці для догляду за дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку підлягає зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивачки для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже на момент звернення із заявою від 04.10.2022 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 досягнула 45-річного віку.
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
В даному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 04.10.2022. Таким чином, враховуючи, що при зверненні позивачки за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, вона досягла 45 років, підтверджений необхідний загальний стаж та пільговий стаж, то ОСОБА_1 належить призначенню пенсія за віком за списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з дати звернення за призначенням пенсії.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час розгляду справи відповідачі доводи позивачки не спростували.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією №РСКХ-6НТК-Р28С-3ВТА від 10.04.2023.
Отже, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Частиною 1статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачкою витрат на правничу допомогу надано договір від 04.10.2022 про представництво в адміністративний справі, який укладено між ОСОБА_1 (далі - Замовник) та адвокатом Атаманюком В.М. (далі -Виконавець).
Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Виконавець зобов'язується надати Замовнику консультації та юридичні послуги з приводу: складання процесуальних документів, надання консультаційних та інших супутніх послуг у справі про визнання незаконним відмови у призначенні пенсії, зобов'язання вчиненими певні дії, надання інших супутніх послуг.
Розділом 3 договору від 04.10.2022 визначено вартість послуг Виконавця. Так, відповідно до п. 4.1 послуги Виконавця складає суму обумовлену сторонами 10000 грн.
Аналогічні умови щодо суми послуг Виконавця викладені в Акті виконаних робіт від 10.04.2023.
Окрім того, до позовної заяви долучено квитанцію від 10.04.2023 на суму 10000,00 грн, яка підтверджує, що позивачем сплачено адвокату Атаманюку В.М. гонорар за договором від 04.10.2022.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послу, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, від 18.08.2022 у справі № 340/323/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, суд дійшов висновку, що на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001) про визнання рішення, дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 12.10.2022 №092950010754 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769 Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу період догляду за дитиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею 3-х річного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до пільгового стажу період роботи з 07.12.1989 по 15.04.2002 на посаді склодува цеху ялинкових прикрас Івано-Франківського заводу "Полімер" (перетвореного в орендне підприємство "Полімер", Івано-Франківське ВАТ "Полімер") та призначити з 04.10.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок та частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок та частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.