Провадження № 22-ц/803/2900/23 Справа № 185/9722/21 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
17 травня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Панасенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2022 року
у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Богданівської сільської ради Павлоградського району про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-
У листопаді 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору № DNQTGK00000212 від 28 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 700 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 28 березня 2028 року.
Зазначає, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором сторонами був укладений договір іпотеки № DNQTGK00000212 від 28 березня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 62,90, житлова площа 28,20, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 належним чином зобов'язання щодо повернення кредиту не виконував, в результаті чого, станом на 06 вересня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 11 964,18 доларів США, яка складається із: 4300,53 долари США - заборгованість за тілом кредиту; 3513,58 доларів США - заборгованість за процентами; 173,52 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3976,55 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Вказує, що з метою досудового врегулювання спірних правовідносин, враховуючи приписи статті 40 Закону України «Про іпотеку» банком на адресу ОСОБА_1 була направлена письмова вимога про добровільне звільнення будинку, яка була проігнорована.
Враховуючи зазначене, просили суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № DNQTGK00000212 від 28 березня 2008 року у розмірі 11 964,18 доларів США, що за курсом 26,92 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01 вересня 2021 року складає 322 075,73 грн. (4300,53 долари США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 3513,58 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 173,52 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3976,55 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором) звернути стягнення на будинок загальною площею 62,90, житлова площа 28,20, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах та виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеному житловому будинку.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк».
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про обрання невірного способу захисту, є помилковим. Вважає, що враховуючи чинну редакцію Закону України «Про іпотеку», суд повинен був зазначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на електронному аукціоні. Також зазначає, що строк позовної давності банком не пропущено. Вважає, що враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Тобто позовна давність за кожний черговий платіж обчислюється окремо, а не застосовуються до всіх платежів наступних після першого порушення позичальника щодо здійснення платежу. Зазначає, що в даному випадку має місце домовленість сторін про збільшення строку позовної давності, про що зазначено в пункті 5.5 кредитного договору, який підписаний сторонами правочину і який не оспорювався відповідачем, а тому повинна бути застосована до правовідносин, що склалися між сторонами.
ОСОБА_1 подав відзив, у якому просив залишити апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк»без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNQTGK00000212, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8700 доларів США на наступні цілі: у розмірі 7000 доларів США на придбання нерухомості, у розмірі 1700 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених договором.
Договором передбачено сплату за користування кредитом процентів у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 8.2 договору.
Погашення заборгованості повинно здійснюватися шляхом сплати позичальником щомісячного платежу у розмірі 80,29 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту та процентам, винагороди, комісії.
Кінцевий термін повернення кредиту - 28 березня 2028 року (том 1 а.с.14-16).
Пунктом 5.5. кредитного договору № DNQTGK00000212 передбачено терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором № DNQTGK00000212 між сторонами був укладений договір іпотеки від 28 березня 2008 року (том 1, а.с.20-21).
Предметом іпотеки є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як визначено пунктом 18.8.1 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Згідно пункту 30 договору іпотеки, термін дії цього договору - до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2021 року у справі № 185/5359/21 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 23579, вчинений 08 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. (том 1, а.с.78).
З тексту рішення суду видно, що згідно виконавчого напису № 23579 від 08 грудня 2017 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № DNQTGK00000212 від 28 березня 2008 року.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України можуть бути: визнання права, визнання правочину не дійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено у ст. 5 ЦПК України.
При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення ч. 1 ст. 13, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який останній не просить застосувати.
За загальним правилом суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.
При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченому законом або договором), якщо це не заборонено законом.
Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону.
Вказане з урахуванням положень ч.1 ст. 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення у порушених правах.
Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.
Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме такий спосіб.
Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити у задоволенні позову, крім випадку, коли з урахуванням положень ч.2 ст. 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушення права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.
Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.
Велика палата Верховного суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 20 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.
З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив належну правову оцінку наявних в матеріалах справи доказів та врахувавши Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення розбіжностей та осучаснення реалізації майна в іпотеці та виконавчому провадженні» від 16 липня 2021 року, яким внесено зміни до Закону України «Про іпотеку» та виключено статті 43-46 цього Закону, які передбачали продаж предмета іпотеки на прилюдних торгах, визначали порядок проведення прилюдних торгів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач у контексті обставин справи та заявлених вимог обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про обов'язок суду зазначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на електронному аукціоні колегія суддів відхиляє, оскільки спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає саме позивач.
Аргументи апеляційної скарги з приводу строків позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову з інших підстав.
Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку щодо допущення судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними у справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова