Справа № 158/2196/22 Провадження №11-кп/802/317/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
16 травня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12022030590000429 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 січня 2023 року,
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Озеро, Луцького (раніше Ківерцівського) району Волинської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин України, без освіти, тимчасово непрацюючий, раніше несудимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Згідно із вироку суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 06 вересня 2022 року, близько 21 години 00 хвилин, (більш точної години досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи на дорозі у с. Завітне, Луцького району Волинської області, навпроти житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_9 , наніс останньому один удар дерев'яною палицею у ділянку голови потерпілого, яку попередньо взяв із будинку, спричинивши йому наступні тілесні ушкодження: відкритий перелом кісток склепіння черепа (втиснений на 3мм. уламковий перелом тім'яної кістки справа з переходом лінійно на ліву тім'яну кістку); гостра епідуральна гематома (крововилив над твердою мозковою оболонкою) правої напівсфери головного мозку; забійні вогнища правої півкулі головного мозку; забійна рана тім'яної ділянки голови, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми діями, що виразились в умисному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження небезпечного для життя у момент заподіяння, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 , оскаржує вирок через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого криінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його суворості.
На переконання захисника, місцевим судом при призначенні його підзахисному покарання не в повній мірі враховано усі обставини кримінального провадження. Так, насамперед апелянт звертає увагу суду на чистосердечне розкаяння ОСОБА_7 у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, визнання ним своєї вини повністю, наявність позитивної характеристики за місцем проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягався.
Також поза увагою суду першої інстанції залишилося і думка потерпілого ОСОБА_9 , який у судовому засіданні примирився з обвинуваченим, пробачив його, на суворій мірі покарання не наполягав, частково відшкодував завдану матеріальну шкоду першому. Крім того, на утриманні в ОСОБА_7 перебувають четверо неповнолітніх дітей, яких обвинувачений забезпечує, працюючи сезонно та маючи тимчасові заробітки.
У зв'язку з викладеним, захисник просить оскаржуваний вирок змінити та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідача який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, міркування обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, думку прокурора, який апеляційну скаргу заперечив та просив залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення та його кваліфікація за ч. 1 ст. 121 КК України, ніким з учасників не оспорюється, а тому на підставі ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється лише в частині покарання призначеного обвинуваченому.
Що стосується тверджень захисника про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок тяжкості, то колегія суддів вважає, що вони є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу із врахуванням наступного.
За змістом ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Положеннями ч. 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
У пункті 8 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) ( 2341-14 ) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК ( 2341-14 ). При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
З огляду на зазначені вище положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції навів у вироку відомості про тяжкість вчиненого злочину, особу винного та думку потерпілого, тому призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Разом з тим, на переконання судової колегії, судом першої інстанції не в повній мірі надано належної оцінки особі обвинуваченого, який беззаперечно визнав вину у вчиненому кримінальному злочині, щиро розкаявся, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, наявність трьох пом'якшуючих покарання обставин, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілому, та відсутність обставин, які його обтяжують.
Також обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю. Місцевому суду дав показання про те, що він справді наніс ОСОБА_9 один удар дерев'яною палицею у ділянку голови, у вчиненому розкаюється, просив його суворо не карати.
Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що пробачив обвинуваченого, однак настоює на тому щоб останній відшкодував повністю матеріальну шкоду необхідну на його лікування.
При апеляційному перегляді потерпілий ОСОБА_9 підтримав надані ним покази в місцевому суді та пояснив, що з ОСОБА_7 примирився, останній повністю відшкодував завдану ним як матеріальну, так і моральну шкоду, будь-яких претензій до обвинуваченого немає, просив його суворо не карати та не позбавляти волі.
Також слід взяти до уваги, що конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 спровокував саме потерпілий, нанісши перший удар обвинуваченому, перебуваючи на території домоволодіння останнього.
Враховуючи вказане вище, призначення ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі не відповідає його меті, а саме виправленню засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами, та на думку апеляційного суду, є невиправдано тяжким. На переконання судової колегії, судом першої інстанції призначено покарання з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, а тому вирок в частині призначеного покарання підлягає зміні.
Зазначені обставини у своїй сукупності є такими, які пом'якшують покарання, а тому, з огляду на принцип законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, колегія суддів, використовуючи свої дискреційні повноваження, дійшла висновку, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не визначеного санкцією зазначеної частини статті, а саме обмеження волі.
З огляду на те, що обраний захід примусу має на меті найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і така помірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про можливість пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання застосувавши положення ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не визначеного санкцією зазначеної частини статті, а саме обмеження волі на строк два роки. Призначене покарання, на переконання апеляційного суду, з достатньою мірою забезпечить виправлення обвинуваченого.
Водночас, суд апеляційної інстанції, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини кримінального правопорушення, а саме нанесення останнім одного удару дерев'яною палицею у ділянку голови потерпілому та наслідки, які настали від його протиправних дій, зокрема, отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, не вбачає законних дістав для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, як про це просить сторона захисту.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Частиною 2 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно з положенням ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 січня 2023 року слід змінити у частині призначеного покарання, шляхом застосування положень ст. 69 КК України.
Таким чином, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого слід задовольнити частково, а вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 січня 2023 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 - змінити.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 409, 414 КПК України, Волинський апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінити.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.
Головуючий
Судді