Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/796/23 Провадження № 3/376/327/2023
"06" квітня 2023 р. суддя Сквирського районного суду Київської області Віговський С.І., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділу поліції № 1 (м. Сквира) Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
До Сквирського районного суду Київської області надійшли матеріали адміністративної справи зі складеним протоколом серії ДПР18 № 175180 від 08.03.2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до вказаного протоколу про адміністративне правопорушення складеного поліцейським СРПП ВП № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області сержантом поліції Лазарєвим В.М., ОСОБА_1 , 08 березня 2023 року о 16 годині 17 хвилин в м. Сквира, Білоцерківського району, Київської області, по вул. Слобідська, керував транспортним засобом - моторолером марки «Suzuki», модель «Lets», реєстраційний номер (д.н.з.) - відсутній (без реєстрації), з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: специфічний запах з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 проти викладених в матеріалах справи обставин заперечував, вину не визнав, заявив усне клопотання про закриття провадження по справі за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, відеозапис з диску доданого до матеріалів справи з поліцейської боді камери, доводи та пояснення ОСОБА_1 , які він надав під час судового засідання, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до наступного.
Згідно вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З аналізу диспозиції даної норми вбачається, що для встановлення складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, необхідно установити наявність таких обставин: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, обов'язковими елементами складу адміністративного правопорушення в даному випадку є об'єкт правопорушення суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також безпеки на річковому транспорті та маломірних суднах; об'єктивна сторона правопорушення перебування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння особи, яка керує транспортним засобом; суб'єкт адміністративного правопорушення - спеціальний, тобто водії транспортних засобів, інші особи, що керували транспортними засобами.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 1.10 ПДР України містить визначення водія, відповідно до якого водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
Згідно п. 24 вказаної Постанови, при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Порядок огляду на стан алкогольного сп'яніння встановлений статтею 266 КУпАП України, якою передбачено, що особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Таким чином, обов'язок проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння стосується тільки водія, тобто особи, яка здійснює управління транспортним засобом.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
При цьому, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених таттею 255 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
При вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, судом враховується практика апеляційного суду у справі №344/8791/22, відповідно до якої, було визначено наступне: «Відсутність законних підстав для зупинки автомобіля є підставою вважати неправомірними всі наступні дії поліцейських та здобуті у справі, а тому є протиправною сама процедура огляду водія».
Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом та перебування під час такого керування у стані сп'яніння, або відмова особи від проходження огляду та керування ТЗ під час такої відмови. Але для того щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб повинно бути зупинено працівниками поліції на законних підставах в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшого притягнення до відповідальності), ставить під сумнів і саму процедуру виявлення нетверезого водія. Так у своєму рішенні від 15.03.2019 року ВС у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ПДР, то вимоги інспектора до водія про пред'явлення документів на право керування ТЗ є неправомірними, а правоохоронці можуть зупиняти ТЗ лише коли є факт правопорушення. Таким чином зупинений, тобто до самої зупинки ТЗ повинен находитися у русі, оскільки керування таким засобом можливе лише коли останнє рухається. Коли ж особа перебуває за кермом транспортного засобу і навіть із ввімкненим двигуном склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП відсутній, оскільки така особа не керувала транспортним засобом. Діюче законодавство , в тому числі ПДР, не містить визначення терміну "керування транспортним засобом", але таке визначення було наведено в п. 27 ПВС України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування". За вимогами п. 1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух яку ратифіковано Указом Президії ВП УРСР № 2614-УПІ від 25.04.1974 "Кожний транспортний засіб або склад транспортних засобів, які перебувають у русі, повинні мати водія". Крім того в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 року ВС/КАС зазначив, що "само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі". Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Поряд з цим, згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з п.п. 5,6 Розділу II «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС від 18 грудня 2018 року № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). Під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання. У разі пошкодження портативного відеореєстратора поліцейський негайно доповідає про це відповідальній особі та керівнику органу, підрозділу поліції.
Таким чином, як вбачається з наведеного, відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
Відповідно до зазначеної вище Інструкції під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях. Включення портативного відеореєстратора відбувається моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
На відомчому рівні регулюють питання використання патрульними нагрудних відеореєстраторів наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено «Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» та наказ Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису з відеореєстраторії патрульних».
Інструкцією, затвердженою Наказом № 100, передбачено: а) необхідність відеофіксацїї: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованісіь діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції); б) випадки застосування такого превентивного заходу: «нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: - при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; - при перевірці документів; - при поверхневій перевірці;- при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; - при наданні допомоги особам; - у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксацїї її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації (п. 3.3. Розділу III Інструкції). При цьому у вказаній інструкції зазначено, і що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Разом з тим, відповідно до положень п. 15 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» затвердженої Наказом МВС 06.11.2015 № 1376, у відповідності з якими, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
У наявних матеріалах про адміністративне правопорушення міститься протокол про адміністративне правопорушення, постанова про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 (ч. 1 ст. 126 КУпАП), направлення на огляд водія на стан сп'яніння, акт огляду на стан сп'яніння (не проводився), пояснення ОСОБА_1 (відмовився в порядку ст. 63 Конституції України), підтверджуючі документи на відповідність спеціальних приладів (сертифікати), акт затримання т/з, довідка про непритягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності протягом року та диск. Інших документів до протоколу не долучено.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан сп'яніння та надавати будь-які пояснення стосовно події, свідки при складанні протоколу чи при проведенні дій, працівниками поліції не залучалися, тому суд звертає увагу насамперед на відеоматеріали, як єдиний доказ вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Переглянувши наданий працівниками поліції відеозапис судом встановлено, що він не відповідає положенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, з огляду на наступне.
Так, зазначений запис починається лише з моменту спілкування працівника поліції з ОСОБА_1 . При цьому, факт перебування транспортного засобу в русі та момент зупинки на відео відсутній. Таким чином не можливо встановити за яких підстав ОСОБА_1 був зупинений, оскільки момент порушення ПДР, як підставу зупинки автомобіля не зафіксований.
Разом з тим, із матеріалів відеозапису неможливо встановити на підставі яких ознак поліцейські зробили висновок, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп'яніння. На відеозаписі видно, як поліцейський звертається до ОСОБА_1 з питанням стосовно вживання останнім алкогольних напоїв, при цьому не називаючи жодних ознак, які чітко визначені п. 3 Розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Згідно з п. 3 Розділу І згаданої Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
В матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп'яніння, де зазначені такі ознаки: специфічний запах з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, при цьому не зовсім зрозумілою є ознака щодо специфічного запаху з порожнини рота, так як така ознака не входить до переліку затвердженої Інструкції.
Із відео вбачається, що мова у ОСОБА_1 чітка, він спокійно розмовляє з поліцейським, відповідаючи на його питання, обличчя має природне забарвлення, ніяких змін забарвлення його шкіри на відео не помітно.
Також,суд звертає увагу на те, що працівники поліції не дотримались порядку дій щодо проведення огляду на стан сп'яніння. Так на відео ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, а після його відмови, попереджено, що стосвно нього буде складений протокол про адміністративне правопорушення, що суперечить вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої Наказом МВС 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 2, 3 Розділу І Інструкція, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з п. 3 Розділу І Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Відповідно до норм даної Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом;
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов спеціальну підготовку (тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством).
Згідно із п. п. 6-9 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду (затвердженого Постановою КМУ № 1103 від 17.12.2008) (далі - Порядок) випливає, що огляд водіїв на стан сп'яніння проводиться поліцейським саме на місці зупинки транспортного засобу.
Згідно п. 7 Розділу ІІ Інструкції, установлення стану алкогольного сп'яніння, здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським, з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Інструкції огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.
Згідно п. 7 Розділу І Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Підставами для проведення такого огляду у закладі охорони здоров'я є лише відмова від його проведення на місці зупинки або незгода з результатами огляду поліцейського із застосуванням спеціальних технічних засобів.
Поліцейський повинен залучити двох свідків, які можуть засвідчити факт відмови водія від проходження огляду, при цьому вони мають засвідчити та у них відбираються письмові пояснення з викладенням обставин того: в який спосіб водію пропонується пройти огляд; які є підстави в поліцейського для проведення огляду; з яких причин водій відмовився від огляду; в котрій годині йому було запропоновано та коли водій відмовився.
Саме за наявності вказаних підстав, перелік яких є вичерпним, на поліцейського покладено забезпечення проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я.
Вказані положення Інструкції повністю кореспондуються з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 266 КУпАП).
Частиною 2 статті 266 КУпАП встановлено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Частиною 3 статті 266 КУпАП встановлено, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Пунктом 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого Постановою КМУ № 1103 від 17.12.2008 встановлено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Таким чином, зважаючі на вищезазначене, після відмови пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, поліцейський повинен був запропонувати ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я, відповідно до норм Інструкції, а вже потім, в разі відмови водія від проходження такого огляду, складати протокол про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, відповідно до п. 11 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» затвердженої Наказом МВС 06.11.2015 № 1376 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 635 від 27.08.2021 року), при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомляється, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто у строки, визначені статтею 277 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Із відеозапису вбачається, що вказані положення Інструкції не було виконано належним чином, оскільки ОСОБА_1 не було роз'яснено його права і обов'язки, передбачені Конституцією України та ст. 268 КУпАП.
Окрім того, згідно із Розділом ІI - «Оформлення протоколів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення складається відповідно до статті 254 КУпАП. До протоколу про адміністративне правопорушення долучаються: 1) письмові пояснення свідків правопорушення у разі їх наявності; 2) акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу у разі здійснення його затримання; 3) акт огляду на стан сп'яніння у разі проведення огляду на стан сп'яніння; 4) інші документи та матеріали, які містять інформацію про правопорушення.
У даному випадку, цих вимог законодавства та інструкції не дотримано в повному обсязі, адже, до наявного протоколу про адміністративне правопорушення не додані рапорти співробітників поліції.
Як вже зазначалося вище, об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп'яніння. Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом та перебування під час такого керування у стані сп'яніння, або відмова особи від проходження огляду та керування ТЗ під час такої відмови. Але для того щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб повинно бути зупинено працівниками поліції на законних підставах в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшого притягнення до відповідальності), ставить під сумнів і саму процедуру виявлення нетверезого водія. В даному випадку відеозапис повинен бути тим єдиним доказом, який мав би підтвердити повністю і беззаперечно винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у разі визнання його належним і допустимим доказом. Проте судом було встановлено, що відеозапис проводився з численними порушеннями діючих норм Інструкції та вимог законодавста.
Суд також звертає увагу на те, що на відео не зафіксовано всієї події, що мала місце 08 березня 2023 року, під час виявлення ОСОБА_1 , від зупинки транспортного засобу до складення адміністративних матеріалів. На вказаному відеозаписі, який триває близько 22 хвилин, здебільшого міститься приватні розмови поліцейських, які жодним чином не стосуються вказаної події та жодним чином не зафіксовано дій співробітників поліції стосовно належного виконання своїх обов'язків щодо збирання доказів, підтвердження фактів та ознак правопорушення інкримінованого ОСОБА_1 , та головне не зафіксовано належним чином оформлення всіх зазначених матеріалів та їх складення відповідно до вимог чинного законодавста.
18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 216/5226/16-а дійшов висновку, що якщо із відеозапису з нагрудної камери (відеореєстратора) працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він не є безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Дослідивши надані суду докази, суд приходить до висновку, що переконливі та беззаперечні докази на підтвердження вчинення поза розумним сумнівом ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.
Як роз'яснив Верховний Суд в правовій позиції, що викладена в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17, адміністративне провадження № К/9901/3 839/17, при розгляді справ про вчинення адміністративних правопорушень необхідно врахувати, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний єдиним та беззаперечним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути доведені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у їх сукупності, та не викликали сумніви.
Встановлені вище факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 , які не дають суду достатніх підстав дійти висновку про те, що дії останнього містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Так, у своїй Постанові від 08 липня 2020 року Верховний Суд у справі 463/1352/16-а вказав, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення покладено на суб'єкта владних повноважень.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (пункт 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, пункт 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Згідно з вимогами частини другої статті 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення прав захисту (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має право захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу осіб, що притягується до відповідальності є ключовими поняттями для демократичної концепції судового розгляду.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії, а згідно з частиною другою статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з прецедентною практикою ЄСПЛ, відповідно до якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), пункт 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з правовою позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Спираючись на положення частини першої статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Водночас, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Склад правопорушення це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
На підставі вищевикладеного, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи докази у їх сукупності, враховуючи, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння належними, допустимими та достатніми доказами не підтверджені.
Пунктом 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП виноситься постанова про закриття справи.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись пунктом 1 статті 247, статей 249, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Сквирський районний суд.
Суддя С. І. Віговський