19 травня 2023 року
м. Київ
справа № 280/12845/21
адміністративне провадження № К/990/15920/23
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування, а також відмову відповідача виплатити судді Василівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суми обмеження в розмірі 210453,26 грн.;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь судді Василівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду з 18 квітня по 27 серпня 2020 року в розмірі 210453,26 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно в розмірі 210453,26 грн. (двісті десять тисяч чотириста п'ятдесят три гривні 26 коп.) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року у справі №280/12845/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог, прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року у справі №280/12845/21 - залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області повернуто скаржнику у зв'язку із неусуненням недоліків, визначених в ухвалі від 20 березня 2023 року.
02 травня 2023 року касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області повторно надійшла до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив про незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 135, 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пунктів 47 - 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845), сформованих у справах №№560/6212/20, 340/1727/20, 340/1901/20, 160/6740/20, які визначив, як подібні до спірних правовідносин.
У касаційній скарзі заявник також указав на застосуванням судом апеляційної інстанції положень статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду у справах №№822/2043/16, 823/2372/17, 802/1133/18-а, 500/2104/18, 273/551/16-а, 766/17454/16-а, 640/2431/19, 607/18139/15-а, 825/3135/15-а.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Верховний Суд відхиляє такі доводи, так як ТУ ДСА України в Запорізькій області лише указало про висновок Суду щодо частини статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», однак не конкретизувало в чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми під час вирішення цього спору, за обставин, установлених судами у цій справі, а лише послалося на відсутність ретроактивності рішень Конституційного Суду.
Заявник лише обмежився цитатами із зазначених ним постанов Суду, зокрема, щодо виконання судових рішень на користь судів за рахунок відповідної бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень та процедури виділення коштів на виплату суддівської винагороди.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, заявником процитовано положення Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України», Бюджетного кодексу України, інші нормативно-правові акти, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, проте ТУ ДСА в Запорізькій області не виклало ці мотиви у взаємозв'язку із обставинами справи та виключними підставами, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України.
Крім того, у справі № 822/2043/16 суд встановив, що позивача було звільнено з посади судді 08 вересня 2016 року, а з 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і саме відповідно до вимог цього закону позивач звертався до суду про стягнення на його користь вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою відповідно до статті 143 цього Закону.
У справі № 823/2372/17 предметом розгляду було невиплата вихідної допомоги у зв'язку із виходом судді у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній до 01.04.2014.
У справах №500/2104/18, №766/17454/16-а, №273/551/16-а, №802/1133/18-а спірні правовідносини стосувалися відмови у проведенні перерахунку пенсії.
У справі №640/2431/19 предметом розгляду було нездійснення нарахування та виплати суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" та Законом України "Про Державний бюджет на 2018 рік", у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
Під час розгляду справи №607/18139/15-а суд встановив, що на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а отже, підлягали застосуванню, тому, здійснюючи відповідні відрахування, пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства.
Спірні правовідносини у справі №825/3135/15-а виникли 16 липня 2015 року (дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку). У цій справі суд встановив, що дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" втратила чинність 15 квітня 2020 року, а спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати. За таких обставин, суд дійшов висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Водночас у цій справі, предметом оскарження є дії Територіального управління ДСА України у Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язання Територіальне управління ДСА України у Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за вказаний період, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.
Таким чином, суб'єктний склад учасників правовідносин, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм (зокрема, час, місце, підстави виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) у цій справі та наведених у касаційній скарзі справах є різними.
Отже, дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник просить відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.
Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми права;
2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Проте скаржник не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, а отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутня.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до викладу фактичних обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та відстрочення сплати судового збору суд не вирішує.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та стягнення коштів - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська