ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2023Справа № 910/12264/22
Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/12264/22
за позовом Вінницького обласного центру зайнятості (21009, Вінницька обл., місто Вінниця, ВУЛИЦЯ СТРІЛЕЦЬКА, будинок 3-А)
до Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 14)
про стягнення 19 367,95 грн
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Вінницького обласного центру зайнятості до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 19 367,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виплачена ОСОБА_1 допомога по безробіттю в розмірі 19 367,95 грн підлягає відшкодуванню відповідачем, як роботодавцем останнього, на підставі ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", як сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному, у зв'язку з поновленням його на роботі за рішенням суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12264/22, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13.12.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.12.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 № 368-К ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Внаслідок звільнення з незалежних від нього причин ОСОБА_1 втратив роботу та заробітну плату, був змушений звернутися до Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості і стати на облік, як безробітний.
Згідно поданої ОСОБА_1 заяви про надання статусу безробітного з 05.04.2021 йому надано статус безробітного, призначено і розпочато виплату допомоги по безробіттю у встановленому чинним законодавством розмірі.
З 18.10.2021 йому було скорочено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з невідвідуванням безробітним без поважних причин Жмеринської міськрайонної філії Вінницького обласного центру зайнятості у визначений і погоджений з ним день і час.
При цьому ОСОБА_1 оскаржив наказ про звільнення у судовому порядку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 120/3712/21-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 у Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення з 20.03.2021. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.03.2021 по 16.08.2021 у розмірі 38 242,64 грн з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
21.10.2021 ОСОБА_1 провідомив Жмеринську міськрайонну філію Вінницького обласного центру зайнятості, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 120/3712/21-а наказом відповідача від 21.10.2021 № 1876-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1» скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 20.03.2021.
У зв'язку з вказаними обставинами 21.10.2021 ОСОБА_1 припинено реєстрацію та виплату допомоги по безробіттю.
Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що за період перебування на обліку в службі зайнятості з 05.04.2021 по 21.10.2021 в статусі зареєстрованого безробітного ОСОБА_1 було виплачено допомогу по безробіттю в сумі 19 367,95 грн (з 05.04.2021 по 17.10.2021).
Жмеринською міськрайонною філією Вінницького обласного центру зайнятості було видано наказ від 04.11.2021 № 34 «Про повернення коштів матеріального забезпечення, виплачених безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду», згідно якого визначено вжити заходів щодо повернення роботодавцем - Державною службою України з безпеки на транспорті, коштів допомоги по безробіттю, виплачених ОСОБА_1 , в сумі 19 367,95 грн за час перебування на обліку з 05.04.2021 по 17.10.2021.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 04.11.2021 № 05.04-18/1347-21, якою запропонував у добровільному порядку повернути йому спірну суму грошових коштів, виплачену як допомога по безробіттю ОСОБА_1 .
У відповідь Державна служби України з безпеки на транспорті повідомила позивача, що рішення суду першої інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді оскаржено нею в апеляційному порядку. За наслідками розгляду апеляційної скарги позивача буде повідомлено додатково.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2022 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 у Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 20.03.2021. У цій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 20.03.2021. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 30.05.2022 касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на вказані рішення і постанову суду у справі № 120/3712/21-а повернуто особі, яка її подала.
Листом від 22.07.2022 № 05.02-18/632 позивачем повідомлено відповідача про необхідність задоволення вимоги, викладеної у претензії від 04.11.2021 № 05.04-18/1347-21.
Однак, вказаний лист було залишено відповідачем без належного реагування.
Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку не повернув суму виплаченого ОСОБА_1 забезпечення, позивач на підставі ч. 4 ст. 35 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" просить стягнути з відповідача на свою користь 19 367,95 грн виплаченої допомоги по безробіттю.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на його передчасність, адже наразі триває касаційний перегляд судових рішень у справі № 120/3712/21-а, що вбачається з ухвали Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 120/3712/21-а, якою задоволено клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення та постанову у справі № 120/3712/21-а. Крім цього, відповідач зазначає, що станом на березень 2022 року ним уже було виплачено ОСОБА_1 суму середнього заробітку у розмірі 30 291,20 грн, у зв'язку з чим у разі задоволення даного позову буде мати місце «подвійність стягнення». При цьому відповідач посилається на п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2992 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», іншими актами законодавства.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробіття це соціально - економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
Пунктом 2 ч. 1 вказаної статті передбачено, що безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
У силу ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (ч. 2 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").
Процедуру реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, філією центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласного, Київського та Севастопольського міського центру зайнятості, а також міським, районним, міськрайонним центром зайнятості державної служби зайнятості визначено постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 року № 792 "Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу" (у відповідній редакції).
Згідно з п. 3 Порядку № 792 реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні (далі - реєстрація), проводиться центром зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування. Обробка персональних даних осіб, які шукають роботу, здійснюється центром зайнятості відповідно до закону.
Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного (п. 22 Порядку № 792).
У силу ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.
Так, нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" закріплелено право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення на випадок безробіття, визначено види забезпечення, зокрема, допомогу по безробіттю (ст. 7 названого Закону).
Допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд).
Отже, у розумінні наведених норм надання ОСОБА_1 статусу безробітного, призначення допомоги по безробіттю та її виплата жодним чином не залежать від факту ініціювання ним судового розгляду справи про поновлення на посаді.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до п. 30 Порядку № 792 центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного, зокрема, з дня видання відповідно до законодавства працю наказу (розпорядження) про поновлення зареєстрованого безробітного на роботі.
За приписами пп. 2 п. 1 розділу V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сіл господарства України 06.04.2020 № 624, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2020 за № 537/34820 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі припинення реєстрації безробітного з підстав, передбачених Порядком реєстрації перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792.
Водночас ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
У силу ч. 4 ст. 35 названого Закону із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що роботодавці - це підприємства установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунку із застрахованими особами.
Як свідчать матеріали справи, відповідач у розумінні вищенаведеної норми є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1 .
У силу ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як уже зазначалося, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 120/3712/21-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 у Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення з 20.03.2021. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.03.2021 по 16.08.2021 у розмірі 38 242,64 грн з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2022 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 у Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 20.03.2021. У цій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 20.03.2021. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відповідно до ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частиною 1 ст. 325 КАС України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Отже, станом на момент розгляду даної справи господарським судом рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 120/3712/21-а у тій частині, у якій воно не було скасоване за наслідками апеляційного перегляду, та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2022 у справі № 120/3712/21-а набрали законної сили.
Враховуючи факт незаконності звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та поновлення останнього на посаді за судовим рішенням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача, як роботодавця, грошових коштів у розмірі 19 367,95 грн, котрі були виплачені позивачем ОСОБА_1 за період незаконного звільнення як допомога по безробіттю, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на те, що ухвалою Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 120/3712/21-а задоволено клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення та постанову у справі № 120/3712/21-а, судом відхиляються з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, набуття судовими рішеннями чинності і, як наслідок, їх виконання чи дія, є законодавчо передбаченими стадіями судового процесу.
Водночас відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 340 КАС України суд касаційної інстанції може зупиняти виконання судових рішень, які оскаржуються.
Згідно з ч. 1 ст. 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У розумінні наведених норм зупинення виконання оскаржуваних у касаційному порядку судових рішень може застосовуватись судом лише у виняткових випадках за наявності на те вагомих і переконливих доводів, підтверджених доказами, або існування об'єктивних для цього обставин й здійснюватися таким чином, щоб не допустити порушення прав інших учасників справи.
Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (ч. 2 ст. 375 КАС України).
Разом з тим, відповідної ухвали Верховного Суду про зупинення виконання або зупинення дії оскаржуваних судових рішень у справі № 120/3712/21-а відповідачем до матеріалів відзиву на позовну заяву не додано.
Натомість, сама лише незгода відповідача з ухваленими судовими рішеннями у справі № 120/3712/21-а та їх оскарження у касаційному порядку автоматично не зупиняє ні виконання, ні дію вказаних судових рішень, у той час як у господарського суду відсутні підстави ставити під сумнів законність судових рішень в адміністративній справі тільки через те, що відповідач вважає їх незаконними.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про «подвійність стягнення» у разі задоволення позовної вимоги, мотивовані посиланням на п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до якого при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, з огляду на їх помилковість, адже викладені роз'яснення, були зроблені ВС України з урахуванням вимог закону, зокрема ч. 3 ст. 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20.12.2005 № 3248 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
Суд звертає увагу відповідача на те, що обов'язок з відшкодування ним позивачу спірної суми допомоги по безробіттю, котра була виплачена останнім ОСОБА_1 , визначений ст. 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", у той час як обов'язок відповідча щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникає на підставі ст. 235 КЗпП України, тобто вказані виплати мають різну правову природу.
Отже, наведені відповідачем аргументи не спростовують наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 19 367,95 грн, які були виплачені позивачем як допомога по безробіттю ОСОБА_1 .
Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача за приписами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Вінницького обласного центру зайнятості (21009, Вінницька обл., місто Вінниця, ВУЛИЦЯ СТРІЛЕЦЬКА, будинок 3-А, код ЄДРПОУ 05392714) грошові кошти: виплаченої допомоги по безробіттю - 19 367 (дев'ятнадцять тисяч триста шістдесят сім) грн. 95 коп. та судового збору - 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 19.05.2023.
Суддя М.Є. Літвінова