09 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 308/214/23 пров. № А/857/3077/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.
при секретарі судового засідання: Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2023 року у справі №308/214/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Шепетко І.О., місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - 24.01.2023),-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що за змістом оскаржуваної постанови ОСОБА_1 27.12.2022 приблизно о 15 год. 00 хв. прибув до Ужгородського РТЦК та СП, де було встановлено, що останній не повідомив у встановлений семиденний термін про зміни у власних облікових даних (сімейний стан, стан здоров'я, адреса місця проживання (перебування), освіта, місце роботи, посада), а саме: про факт свого одруження, чим порушив ч.11 ст.38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позивач вважає оскаржувану постанову неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю оскільки він одружився 2 вересня 2017 року. На момент одруження стаття 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не містила одинадцятої частини, натомість наявність обов'язку призовників та військовозобов'язаних про повідомлення органу, де вони перебувають на військовому обліку щодо зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади була передбачена частиною 10 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції від 20.04.2017).
Вказав, що правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП не носить характеру триваючого. Посилається на ч.1 ст.38 КУпАП, відповідно до якої на даний час закінчилися строки притягнення до позивача адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП.
Окрім того, вказує, що на час одруження позивача частина друга статті 210 КУпАП діяла в наступній редакції: «Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваний мінімумів доходів громадян». Зміни до такої були внесені згідно закону №1357-ІХ від 30.03.2021 та частину другу статті 210 КУпАП було викладено в наступній редакції: «Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Вважає, що з часу одруження позивача та до моменту винесення оскаржуваної постанови ч.2 ст.210 КУпАП зазнала змін, як в частині збільшення розміру стягнення у вигляді штрафу, так і в частині притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, вчинені в особливий період. А тому, згідно з приписами ст.58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а відтак позивач навіть у випадку покладання на нього.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2023 року позов задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії №17784 від 27.12.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210 КУпАП скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі.
Зокрема апелянт вказує на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що відповідачем неправомірно кваліфіковано дії позивача за ч. 2 ст. 210 КУпАП, оскільки на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дій не могли підпадати під регулювання ч. 2 ст. 210 КУпАП, яка встановлювала відповідальність, у тому числі, за повторне протягом року порушення військовозобов'язаними чи призовниками правил військового обліку. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 27.12.2022 начальником Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Тищуком М.І. було винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення №17784, згідно якої ОСОБА_1 27.12.2022 близько 15 год. 00 хв. прибув до Ужгородського РТЦК та СП, де було встановлено, що останній не повідомив у встановлений семиденний термін про зміни у власних облікових даних (сімейний стан, стан здоров'я, адреса місця проживання (перебування), освіта, місце роботи, посади), а саме: про факт одруження, чим порушив вимоги ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Дії гр. ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст. 210 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що постанова відповідача про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210 КУпАП є незаконною та винесеною з порушенням норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Диспозиція ч.1 ст. 210 КУпАП визначає склад адміністративного правопорушення, який полягає у порушенні призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
За частиною 2 вказаної статті настає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
Відповідно до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №921 від 07.12.2016, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період.
Згідно з частиною 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент складання протоколу відносно ОСОБА_1 - 27.12.2022) призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до статті 10 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент одруження позивача - 02.09.2017) призовники та військовозобов'язані в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про це орган, де вони перебувають на військовому обліку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» № 1357-IX від 30.03.2021 було внесено зміни, зокрема, до статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та викладено її в чинній редакції.
Судом зазначено, що на позивача як військовозобов'язаного був покладений обов'язок повідомляти орган, де він перебуває на військовому обліку, про зміну його сімейного стану, як на момент одруження, так і на момент винесення постанови про притягнення його до відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що відповідач при розгляді справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210 КУпАП в порушення 38 КУпАП притягнув його до адміністративної відповідальності після закінчення строків притягнення до відповідальності, оскільки адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП не є триваючим.
Відповідно до ст. 38 КУПАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушення - два місяці з дня його виявлення.
Правопорушення передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП вчинене позивачем, було виявлено 27.12.2022 при особистому зверненні ОСОБА_1 до Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Оскільки законом визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, що позивачем виконано не було, підстави вважати, що відповідач повинен був сам дізнатися про те, що позивач не подав документи про одруження відсутні та є такими, що не мають законного обґрунтування.
Як слідує з правових висновків, викладених в п. 17, 18 постанови Верховного Суду від 03.05.2018 року по справі №487/2854/17, Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально. Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Таким чином, позивач був зобов'язаний після спливу семиденного строку з моменту одруження повідомити про це орган, де він перебував на військовому обліку, тобто такий безперервно не виконував покладений на нього обов'язок, передбачений законом, відтак правопорушення вчинене позивачем тривало більше п'яти років, що кваліфікується як триваюче правопорушення.
Правопорушення, вчинене позивачем було виявлено відповідачем 27.12.2022 та в той же день його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП. Таким чином, оскаржувана постанова винесена в межах строків накладення адміністративного стягнення передбачених ч. 1 ст. 38 КУпАП - протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З наведеного випливає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу територіального центру комплектування та соціальної підтримки має обов'язок всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 порушив правила військового обліку та не повідомив у встановлений строк відповідний орган територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зміну сімейного стану.
Проте, згідно ч.1 ст. 8. КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Вказане зазначено в позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 18.12.2019 у справі № 158/286/17: «КУпАП не містить визначення поняття «триваюче правопорушення». Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02 серпня 2013 року №6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.
Диспозиція ч. 2 ст. 210 КУпАП, в редакції чинній на 07.09.2017, встановлювала відповідальність за повторне протягом року порушення військовозобов'язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах або умисне зіпсуття або недбале зберігання військовозобов'язаними і призовниками обліково-військових документів (військових квитків і посвідчень про приписку до призовних дільниць), яке спричинило їх втрату за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин, відповідачем неправомірно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.210 КУпАП, оскільки на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дії не могли підпадати під регулювання ч.2 ст.210 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на зміст ч.2 ст. 8 КУпАП, відповідно до якої закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова №17784 від 27.12.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210 КУпАП підлягає скасуванню.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2023 року у справі №308/214/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 17.05.2023