18 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/1749/23
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві про відмову розглянути запит ОСОБА_1 від 20.01.2023 року;
- зобов'язати уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві розглянути запит ОСОБА_1 від 20.01.2023 року відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: про надання в електронному виді копії матеріалів кримінального провадження №42014160000000442 від 23.09.2014 року, внесеного за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч.1 ст. 375, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 365, ч.1 ст. 162 КК України, працівниками прокуратури Одеської області та працівниками ВВБ ДПС України в Одеській області;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві про відмову розглянути запит ОСОБА_1 від 20.01.2023 року;
- зобов'язати уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві розглянути запит ОСОБА_1 від 20.01.2023 року відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: повідомити про результати досудового розслідування та про прийняте рішення;
- стягнути на користь позивача - ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 2000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на час подання позову позивач не отримав відповіді Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві та запитувані документи. Вказане, на думку позивача, свідчить про відмову надати позивачу запитувану інформацію.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові КАС у складі Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 804/7312/15. Відповідачем до суду не надано доказів отримання позивачем вказаних листів. Апелянт вказує, що у відзиві відповідач стверджує, що за результатами розгляду звернення слідчим Гарановським О.В. направлено відповідь на запит ОСОБА_1 за вих. №Ч-63/16-05-120/23 від 03.02.2023, відповідно до якої запитувача повідомлено, що за результатом досудового розслідування кримінального провадження № 420147160000000442, 23.09.2020 прийнято процесуальне рішення на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України та долучено копію постанови про закриття кримінального провадження. За результатами розгляду слідчим ТУ ДБР у м. Миколаєві Гарановським О.В. надано відповідь за вих. №Ч-64/16-05-121/23 від 03.02.2023, відповідно до якої ОСОБА_1 роз'яснено, що вимогами ст. 221 КПК України не передбачена можливість направлення на електронну пошту копій матеріалів кримінального провадження. Разом з тим, роз'яснено, що прийняте рішення може бути оскаржене в порядку ст.ст. 303-306 КПК України. До відзиву додано ПН кур'єрської служби про відправлення листів на адресу Позивача. Апелянт вказує, що відповідачем до суду не надано доказів отримання позивачем вказаних листів. Також відповідачем не надано доказ надсилання ним відповіді на запити на електронну адресу позивача chornuy-igor@ukr.net. Вказує, що на час подання апеляційної скарги позивач не отримав відповіді Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві та запитувані документи не отримав. Вказане, на думку апелянта, свідчить про порушення відповідачем вимог ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що правові підстави для розгляду даного спору в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» відсутні. Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, що викладені у постанові «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016р. .№10, процесуальні закони (ГПК України, КАС України, КУпАП, КПК України або ЦПК України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження. Відтак, положення Закону №2939-VI не поширюються на доступ учасників кримінального провадження до отримання інформації та/або документів, створених в ході здійснення досудового розслідування. КПК України є спеціальним законом, який регулює як порядок надіслання постанови слідчого про закриття кримінального провадження, так і можливість оскарження бездіяльності слідчого. Відповідач вказує, що ст. 221 КПК України встановлено порядок ознайомлення учасників справи з матеріалами досудового розслідування, нормами якої не передбачено направлення на електронну адресу копій матеріалів кримінального провадження. Правове регулювання кримінального провадження в цьому сенсі є достатньо визначеним та зрозумілим. Трактувати ці правовідносини у спосіб, який пропонує позивач, означало б нехтувати існуючим правовим порядком у відповідній сфері. Вказує, що подібний правовий висновок з аналогічних спірних питань наведено в постанові Верховного Суду від 23.02.2022р. у справі №560/7790/20. Таким чином, оскільки нормами КПК України чітко регламентований спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування відповідної кримінальної справи, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача, у даному конкретному випадку, задоволенню не підлягають. З огляду на зазначене, відповідач просить за результатами розгляду апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із запитом від 20.01.2023 р. про надання в електронному виді копії матеріалів кримінального провадження №42014160000000442 від 23.09.2014 року, внесеного за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч.1 ст. 375, ч. 1 ст. 366, ч.1 ст. 365, ч. 1 ст 162 КК України, працівниками прокуратури Одеської області та працівниками ВВБ ДПС України в Одеській області(а.с. 41).
Також, позивач звернувся до відповідача із запитом від 20.01.2023 р., в якому відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив повідомити про результати досудового розслідування та надати копію постанови про прийняте рішення (а.с. 40).
У зв'язку з тим, що відповіді, як вказує позивач, він не отримав, ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеними позовними вимогами.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 підсудна Одеському окружному адміністративному суду. Також, суд першої інстанції зазначив, що після одержання запиту на інформацію, який подано згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації», проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян», розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (п.2 ч.5 ст.19, п.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом України «Про звернення громадян». При цьому, запитувача повинно бути повідомлено про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян». За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що у суду відсутні підстави визнавати протиправними дії відповідача про відмову надати запитуваної інформації відповідно до поставлених питань у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про порушення відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» при розгляді запиту позивача, факти порушення прав позивача не доведено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України,).
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Відповідно до ч.1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Системний аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України дозволяє дійти висновку, що процесуальні дії це дії, спрямовані на виконання завдань кримінального провадження на різних стадіях кримінального процесу, проведення яких забезпечується силами, засобами кримінального провадження на підставах і в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Як вбачається з позовної заяви предметом спору у цій справі є протиправна бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань щодо не надання відповіді на запити позивача про надання в електронному виді копії матеріалів кримінального провадження та повідомлення про результати досудового розслідування та про прийняте рішення.
Колегія суддів приходить до висновку, що запити ОСОБА_1 хоч і містять посилання на Закон України «Про доступ до публічної інформації», проте вмотивовані незгодою з діями відповідача, оскільки пройшли строки досудового розслідування, але позивача не повідомлено про результати кримінального провадження та не надано копій процесуальних документів в межах кримінального провадження № 42014160000000442 від 23.09.2014 р.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 221 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.
Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії.
Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що містяться в інформаційно-телекомунікаційній системі досудового розслідування, здійснюється шляхом надання доступу до них або надання електронних копій чи примірників таких матеріалів.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що виниклий у цій справі спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та має вирішуватися у порядку кримінального судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 238, 239, 317, 319, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року - скасувати.
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що вказані в позові вимоги підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик