П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/1046/23
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Турецької І.О.
при секретарі Цехмейстренко Ю.В.,
за участі представника апелянта Жукової Т.О.,
представника позивача Бартко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНО АГРО» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №29715320705 від 05.01.2023 року.
В обґрунтування позову зазначалось, що за результатами перевірки складено акт, яким відповідачем зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 158 245,00 грн по господарським операціям з ФГ «ЗЕРНО «В», ФГ «БАРВІНОК» та ФГ «ОВЕН», оскільки вбачають відсутність реальності поставки товару. Таке рішення є протиправним, оскільки наявні всі необхідні документи, які відображають відомості щодо здійснення господарських операцій. Ті недоліки, які встановлені у документуванні контрагентів, не можуть бути поставлені у вину ТОВ «ЗЕРНО АГРО».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м.Одеса, позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області надало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що фінансово-господарські операції позивача з контрагентами - постачальниками свідчать про нереальність господарських операцій. ТОВ «ЗЕРНО АГРО» порушено вимоги п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, заявленого на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації). Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у справі №826/16627/18 щодо попередньої перевірки контрагента.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено, що на підставі направлень від 21.11.2022 року №10009/15-32-07-05, №10010/15-32-07-05 та наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 17.11.2022 року №4932-п, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЗЕРНО АГРО» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2022 року заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість від 19.10.2022 року №9214477408.
Перевірку проведено з відома та у присутності директора ТОВ «ЗЕРНО АГРО» ОСОБА_1 та головного бухгалтера Галан Ірини Валентинівни.
Перевірка проводилась у період з 28.11.2022 по 09.12.2022 року. Термін проведення перевірки не продовжувався.
За результатами перевірки було складено акт від 16.12.2022 року №14789/15-32-07- 05/43084026 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЗЕРНО-АГРО», у висновках якого зазначено, що перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2022 року заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість від 19.10.2022 року №9214477408, встановлено порушення платником податків: п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, оскільки позивачем завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, заявленого на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації), на суму 158 245 грн (а.с. 11-21).
На підставі зазначеного акту перевірки було прийнято оскаржуване товариством податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 79 123 грн (а.с. 23-24).
Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Пунктом 198.1 статті 198 передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. (пункт 198.2 статті 198 ПКУ)
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. (пункт 198.3 статті 198 ПКУ).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (пункт 198.6 статті 198 ПКУ)
Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Зокрема, ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995 р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигід має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).
Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
Перевіряючи правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.
Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами ( п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, судова колегія зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Так, відповідач вважає не реальними та ставить під сумнів господарські операції з ФГ "ЗЕРНО "В", ФГ «ОВЕН», ФГ "БАРВІНОК", оскільки не підтверджено транспортування по перевезенню вантажу до позивача. Відсутня можливість підтвердження здійснення залучення третіх організацій з метою надання послуг транспортування вантажу.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час перевірки була використана податкова інформація, яка зібрана згідно ст. ст. 72, 73 ПК України, щодо зазначеного контрагента, яка, на думу відповідача, свідчить про відсутність підтвердження здійснення господарських операцій, однак колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу та зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено договори купівлі-продажу сільськогосподарської продукції українського походження, врожаю 2022 року №TR/22/15 від 19.08.2022 року з ФГ «ЗЕРНО «В», №TR/22/2 від 08.08.2022 року з ФГ "БАРВІНОК", №TR/22/5 від 08.08.2022 року з ФГ «ОВЕН».
На виконання умов договору з ФГ «ЗЕРНО «В», продавець (постачальник) передав покупцю сільськогосподарську продукцію (ріпак) у кількості 10,715 кг., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 19.08.2022 року, актом приймання-передачі № 30 від 19 серпня 2022 року, попереднім актом розрахунку № 508 від 19 серпня 2022 року, товарно-транспортними накладними № 810307 та № 810308 від 17 серпня 2022 року (документи додані до позовної заяви).
На виконання умов договору з ФГ "БАРВІНОК", продавець (постачальник) передав покупцю сільськогосподарську продукцію (ріпак) у кількості 21,643 кг., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 08 серпня 2022 року, актом приймання-передачі № 18 від 08 серпня 2022 року, попереднім актом розрахунку № 487 від 08 серпня 2022 року, товарно-транспортною накладною № 2 від 07 липня 2022 року (документи додані до позовної заяви).
На виконання умов договору з ФГ «ОВЕН», продавець (постачальник) передав покупцю сільськогосподарську продукцію (ріпак) у кількості 66,762 кг., що підтверджується видатковою накладною № 3 від 08.08.2022 року, актом приймання-передачі № 22 від 08 серпня 2022 року, попереднім актом розрахунку № 491 від 08 серпня 2022 року, товарно-транспортними накладними № 6 від 08.07.2022 року, № 04 від 09.07.2022 року, № 8 від 12.07.2022 року (документи додані до позовної заяви).
Також, колегія суддів встановила, що позивачем були надані під час перевірки відповідні оригінали виставлених рахунків, платіжних доручень, що підтверджується Актом перевірки.
Слід зазначити, що усі вищевказані документи відображають відомості щодо здійснюваних господарських операцій, дозволяють чітко встановити дати здійснення господарських операцій по постачанню товарів, встановити найменування, кількість та ціну товару, що постачався та інші відомості, які мають значення для підтвердження реальності здійснюваних господарських операцій.
При цьому, на момент укладання договорів купівлі-продажу, додатків до них та їх виконання, Фермерське господарство “ЗЕРНО “В”, Фермерське господарство “БАРВІНОК” та Фермерське господарство “ОВЕН” були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців (Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що підтверджується відповідними даними з ЄДРПОУ та безпосередньо в Акті перевірки. Установчі документи постачальників недійсними в судовому порядку не визнавались, судових рішень відносно скасування державної реєстрації або припинення юридичних осіб не виносилось.
Таким чином, на момент укладання договорів купівлі-продажу з додатками та їх виконання, Фермерське господарство “ЗЕРНО “В”, Фермерське господарство “БАРВІНОК” та Фермерське господарство “ОВЕН” мали господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень).
В свою чергу, колегія суддів встановила, що витрати, які враховані Товариством для визначення об'єкта оподаткування, визначені на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.
Постачання сільськогосподарської продукції вказаними контрагентами проведено на умовах ЕХW (відповідно до ІНКОТЕРМС-2010), зерносховище, за адресою: Україна, Дніпропетровська область, П'ятихатський район, смт. Вишневе, вул. Центральна, 45-а., адже сільськогосподарська продукція на момент її придбання знаходилась на зберігання в ТОВ «ЗЕРНО АГРО», відповідно до укладених договорів складського відповідального зберігання: ФГ «БАРВІНОК» - договір складського відповідального зберігання №8Т/22/9 від 07 липня 2022 року, дата завезення продукції на зберігання - 08.07.2022 року; ФГ «Зерно» «В» - договір складського відповідального зберігання №81722/30 від 17 серпня 2022 року, дата завезення продукції на зберігання - 17.08.2022 року; СФГ «ОВЕН» - договір складського відповідального зберігання №8Т/22/12 від 08 липня 2022 року, дата завезення продукції на зберігання - з 08.07.2022 року по 12.07.2022 року.
У відповідності до договорів складського відповідального зберігання, здійснено всі необхідні процедури для доведення продукції до кондиційного стану (очищення, сушіння). При цьому, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що позивачем у попередні роки також були укладені такі договори.
Крім того, реальність господарських операцій підтверджується в тому числі подальшим рухом продукції, зокрема на експорт, що відображено в бухгалтерському обліку ТОВ «Зерно Агро» оформлено у відповідності до норм законодавства.
Апелянт зазначає про порушення п.198.1. п. 198.2. п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України з боку ТОВ “ЗЕРНО АГРО”.
Однак, в Акті перевірки взагалі не зазначено в чому полягає порушення Товариством вказаних норм Податкового кодексу України. При цьому в мотивувальній частині Акту перевірки надані лише вимоги даних пунктів Податкового кодексу України.
Судова колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що зазначені в Акті перевірки твердження про неможливість здійснення контрагентами господарських операцій, які потребують професійної кваліфікації, наявними трудовими ресурсами є не обґрунтованими, оскільки контролюючий орган фактично покладає на Товариство відповідальність за дії третіх осіб, в тому числі і за дії тих, з якими товариство взагалі не мало будь-яких господарських відносин, що є порушенням ч. 2 ст. 61 Конституції України, яка встановлює індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.
Недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Позиція податкового органу не виключає можливості виконання господарської операції, не спростовує обставин поставки товару (послуги), адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим податковий орган не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 по справі №814/1792/17.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що зазначені первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства і в своїй сукупності з встановленими обставинами справи свідчать про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта щодо відсутності первинних документів про перевезення товару від постачальників до позивача є безпідставним та недоречним, оскільки до перевірки та до матеріалів судової справи були надані серед інших і товарно-транспортні накладні на перевезення товару.
Підстав вимагати інші документи чи перевіряти можливості перевезення у позивача немає, а тому відповідальність за відображення операції по перевезенню у бухгалтерському обліку повністю лежить на постачальниках.
Слід зазначити, що зміст договорів купівлі-продажу є таким, що дає підстави судовій колегії зробити висновок про те, що позивач вживав всіх можливих заходів з метою унеможливлення порушень податкового законодавства, належним чином оформив первинні документи та відобразив їх у бухгалтерському та податковому обліку, а тому висновки податкового органу є протиправними, а податкове повідомлення підлягає скасуванню.
Позивач підтвердив достовірність первинних документів, в тому числі товарно-транспортних накладних та спростував висновки податкового органу на підставі відповідних доказів, які долучені до справи.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.
Як доведено позивачем, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання послуг (продукції) та їх використання в господарській діяльності.
Колегія суддів зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентам.
При вирішенні податкових спорів суд має виходити з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.
Доводи апелянта про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають грунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право на отримання такої вигоди. Відповідних доказів відповідач до суду не надав.
Крім того, усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги надання послуг, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах.
Висновки контролюючого органу щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операції не знайшли підтвердження та спростовуються наданими позивачем доказами.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій. При цьому, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність свого контрагента. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку, тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
За таких обставин, висновки апелянта про порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України є необґрунтованими та безпідставними, здійснені без належного аналізу первинних документів та з неправильним тлумаченням норм чинного законодавства, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно необачності позивача при виборі контрагентів, суд апеляційної інстанції зазначає, що вони ґрунтуються на припущеннях, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах як відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання товарно-матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи повною мірою спростовують це.
Аналогічна правова позиція містяться у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі №813/5824/15, від 16.09.2020 у справі №520/4150/19.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі №826/16627/18, оскільки контролюючий орган посилається на правову позицію Верховного Суду, пов'язану виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену постанові Верховного Суду.
Аналіз висновків у цій справі, що розглядається, та в наведеній відповідачем постанові суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. При цьому у наведеній контролюючим органом постанові Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.
Таким чином, наведене апелянтом судове рішення ухвалене за інших фактичних обставин справи (наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача та наявності у податкового органу інформації щодо фіктивності підприємств контрагентів), встановлених судом, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 року у справі №826/16627/18, є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а обставини, викладені в апеляційній скарзі судом не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 18.05.2023 року
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: І.О. Турецька