іменем України
17 травня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 730/641/22
Головуючий у першій інстанції - Луговець О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/698/23
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Шкарупою Ю.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2023 року (місце ухвалення - м. Борзна, дата складання повного рішення - 01.02.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі та гідності. В обґрунтування посилається на те, що відповідачка несправедливо та безпідставно звинуватила ОСОБА_1 у викраденні кота, чим принизила честь та гідність, ділову репутацію позивачки. Грубою поведінкою відповідачка завдала тяжких та болісних душевних переживань і страждань через які порушився сон, піднявся тиск, почало боліти серце. Посилається, що поїздки до відповідачки та поліції спричинили перевантаження хворих суглобів.
У позові ОСОБА_1 просила зобов'язати ОСОБА_2 опублікувати в місцевій газеті «Вісті Борзнянщини» вибачення в наступній редакції: «Приношу свої вибачення гром. ОСОБА_1 за несправедливе й безпідставне звинувачення у викраденні з двору кота». Стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 136 грн за ліки та 1 000 за завдану фізичну та моральну шкоду.
Рішенням Борзнянського районного суду від 30.01.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності відмовлено повністю.
Рішення суду обґрунтовано тим що, позивачкою всупереч вимог ст. 277 ЦК України, ст.12, 81 ЦПК України не було надано належних, допустимих і достатніх доказів поширення відповідачкою недостовірної інформації, яка б порушувала особисті немайнові права позивачки та завдала їй матеріальної й моральної шкоди.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Борзнянського районного суду від 30.01.2023, та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки 1 000 грн.
За доводами апеляційної скарги місцевим судом не враховано, як доказ, письмових свідчень свідків, скарг, пояснень та заяв поданих позивачкою до відділу поліції; суд першої інстанції не звернув уваги на неправдиву інформацію, надану відповідачкою та чітко не обґрунтував рішення щодо відмови у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду першої інстанції в силі. Посилається на законність та обґрунтованість судового рішення, та безпідставність апеляційної скарги.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду було надано заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 104, 107).
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 позивачка - ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства І групи. Посвідчення видано довічно (а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 доглядає за безпритульними тваринами - котами, лікує їх (а.с. 8, 9).
Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, під опікою позивачки, серед інших котів у своєму домашньому притулку перебував кіт на кличку «Варфоломій» чорно-білого окрасу (а.с. 8 зворот).
Цей же самий котик тимчасово знаходився і у відповідачки під кличкою « Мурчик ».
12 серпня та 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 зверталась зі скаргою та заявою до органу Національної поліції з приводу, як на її думку, неправомірних дій ОСОБА_2 , пов'язаних із відібранням у неї безпритульного котика та поширенням серед сторонніх осіб неправдивої інформації про викрадення нею цього котика (а.с. 10, 11).
Згідно матеріалів Довідки № 1359 по факту повідомлення гр. ОСОБА_1 , яке розпочато 30.09.2022, за наслідками проведеної перевірки ДОП СПД №1 ВП №1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області В.Миколаєнком вбачається, що викладені ОСОБА_1 факти не знайшли свого підтвердження.
У підтвердження обґрунтованості позову ОСОБА_1 надала суду першої інстанції письмові заяви ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 09.01.2023, які написані власноруч позивачкою та засвідчені підписами вказаних осіб (а.с. 47, 48), проте такі докази судом не прийнято, місцевий суд прийшов до висновку, що з огляду на приписи ст.76-78 ЦПК України є неналежними й недопустимими доказами у справі, оскільки вказані особи не були безпосередньо допитані судом, а клопотань про їх допит, в якості свідків, позивачка не заявляла, та крім того зауважив, що зміст зазначених письмових пояснень жодним чином не вказує на поширення відповідачкою стосовно позивачки тієї інформації, яку остання вважає недостовірною.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачкою всупереч вимог ст. 277 ЦК України, ст.12, 81 ЦПК України не було надано належних, допустимих і достатніх доказів поширення відповідачкою недостовірної інформації, яка б порушувала особисті немайнові права позивачки та завдала їй матеріальної й моральної шкоди.
З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.
За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
У статтях 28, 68 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність.
Разом з тим у статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України та статті 277ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1(надалі - постанови Пленуму ВСУ) судам роз'яснено, що статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму ВСУ юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 12 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надавши їм належну оцінку, прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачою не було надано належних, допустимих і достатніх доказів поширення відповідачкою недостовірної інформації, на яку позивається позивачка у своєму позові, чим останній завдано матеріальної та моральної шкоди.
З врахуванням наведеного не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду і посилання в апеляційній скарзі, що місцевим судом не враховано як доказ письмових свідчень свідків, скарг, пояснень та заяв поданих позивачкою до відділу поліції; суд першої інстанції не звернув уваги на неправдиву інформацію, надану відповідачкою та чітко не обґрунтував рішення щодо відмови у позові.
Надаючи правову оцінку письмовим свідченням свідків зі сторони позивача суд першої інстанції, з чим погоджується колегія апеляційного суду, зазначив, що зміст письмових пояснень жодним чином не вказує на поширення відповідачкою стосовно позивачки інформації, яку остання вважає недостовірною.
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги, що місцевим судом не враховано як доказ скарг, пояснень та заяв поданих позивачкою до відділу поліції.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції зазначені докази досліджені належним чином, їм надано належну правову та обґрунтовану оцінку, враховано під час ухвалення правильного по суті рішення суду.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відмову в позові.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 17.05.2023.
Головуючий Судді: