17 травня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 688/4803/18
Провадження № 22-ц/4820/967/23
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
з участю представника ОСОБА_1 адвоката Оніщука Є.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року, суддя Босюк В.А., за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвин Олександр Станіславович, про визнання недійсними договорів дарування,
встановив:
У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна і договорів дарування нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 02 вересня 2010 року до 14 серпня 2018 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , під час якого набула з ним нерухоме майно, а саме, комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 кв.м., будівлі охорони площею 16,2 кв.м., будівлі сауни площею 45,6 кв.м., підвалу площею 72,9 кв.м., будівлі альтанки площею 10,6 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею 0,25 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га, які розташовані за тією ж адресою, а також земельну ділянку з кадастровим номером 6823384500:09:001:1216, площею 0,1040 га, на території Куражинської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
26 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори дарування, згідно з якими ОСОБА_1 подарував своїй матері, ОСОБА_2 вказане майно, загальною вартістю 394158 грн., а позивач, як дружина дарувальника, надала згоду на їх укладення. Її заява про надання згоди на укладення договорів дарування посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С., і зареєстрована 26 грудня 2015 року у реєстрі за №3738.
В той же час, нотаріус, який посвідчив заяву про надання згоди на відчуження вказаного майна, є її батьком, а тому в силу ст. 9 Закону України «Про нотаріат» така дія нотаріуса є недійсною, у зв'язку з чим, за відсутності належним чином оформленої згоди на дарування майна заява і договори дарування підлягають визнанню недійсними.
07 червня 2018 року ОСОБА_2 подарувала комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,25 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га за цією ж адресою ТОВ «АГРО-ОРМС».
З урахуванням уточнених позовних вимог в суді першої інстанції, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсною заяву про надання її згоди на дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року; визнати недійсними договори дарування нерухомого майна, укладені 26 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсною заяву ОСОБА_3 про надання згоди чоловікові ОСОБА_1 на дарування комплексу будівель у АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077, 6825582300:01:002:0076, 6823384500:09:001:1216, посвідчену приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. і зареєстровану 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3738; визнано недійсним договір дарування комплексу у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. та зареєстрований у реєстрі за №3739; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 6825582300:01:002:0077, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. і зареєстрований у реєстрі за № 3741; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,9460 га, кадастровий номер 6825582300:01:002:0076, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. і зареєстрований у реєстрі за №3745; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задоволення позову суд першої інстанції обґрунтував тим, що нотаріальні дії, вчинені з порушенням вимог закону, є недійсними, у зв'язку з чим недійсними є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 про згоду на дарування чоловіком спільного майна подружжя як односторонній правочин. За відсутності належним чином оформленої згоди на відчуження спільного майна договори дарування нерухомого майна підлягають визнанню недійсними.
Звертаючись з апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування скарг послалися на неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що позивач не заперечує факту надання згоди на відчуження майна. При нотаріальному посвідченні договорів дарування приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. було встановлено особи та перевірено цивільну дієздатність сторін правочинів. Підстави для визнання недійсними договорів дарування відсутні. При визнанні недійсними договорів судом не були застосовані правові наслідки недійсності правочину.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційні скарги залишено без задоволення, рішення першої інстанції залишене без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 березня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в частині задоволення позову про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року скасовано. Справу в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, зокрема, зауважив, що встановивши в справі обставину щодо нікчемності згоди позивачки як одностороннього правочину на відчуження її чоловіком спільного майна подружжя, суди не врахували, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди іншого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в разі встановлення обставини, що контрагент за таким договором діяв недобросовісно, зокрема, знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Вважаючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року похідними від вимоги про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не розглянув вказані позовні вимоги по суті, не навів відповідних обґрунтувань щодо наявності підстав для визнання недійсними оспорених договорів дарування. Суди не встановили та не надали відповідної правової оцінки обставинам, які мають значення для вирішення спору (добросовісність контрагента), а саме: наявності/відсутності родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обізнаності ОСОБА_2 (знала чи за обставинами справи не могла не знати) про те, що майно, відчужуване за договорами, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності; не звернули увагу, що згідно з п. 5.2 договору дарування земельної ділянки та пункту 11 договору дарування комплексу будівель та земельної ділянки, підписаних ОСОБА_2 , згода ОСОБА_3 посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С., її батьком.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши учасника справи та перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 02 вересня 2010 року до 14 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу за спільні кошти подружжя набуло у власність майно: комплекс, у складі будівлі пасічника площею 51,9 кв.м., будівлі охорони площею 16,2 кв.м., будівлі сауни площею 45,6 кв.м., підвалу площею 72,9 кв.м., будівлі альтанки площею 10,6 кв.м., у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077, площею 0,25 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га, які розташовані в АДРЕСА_1 .
26 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені та нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. договори дарування, згідно з якими ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 вищезазначені майновий комплекс та земельні ділянки.
Відповідно до п. 11 договору дарування від 26 грудня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за №3739, та пунктів 5.2 договорів дарування від 26 грудня 2015 року, зареєстрованих у реєстрі за №№ 3741, 3745, згода ОСОБА_3 , як дружини дарувальника на укладення цих правочинів щодо майна, що є їх спільною сумісною власністю, викладена в заяві від 26 грудня 2015 року про надання згоди на дарування комплексу будівель, посвідченій приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С. 26 грудня 2015 року за №3738. Згоду передано нотаріусу разом з пакетом документів, необхідних для посвідчення договорів дарування.
Справжність підпису ОСОБА_3 на заяві про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_1 подарувати ОСОБА_2 спірне нерухоме майно посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26 червня 1985 року, ОСОБА_3 є дочкою вищезазначеного приватного нотаріуса Литвина О.С.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
За змістом ч. 1 і ч. 2 статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі №645/995/17 (провадження №61-905св20), з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (провадження №12-71гс20), вказано, що:
пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №6-3058цс16.
Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №6-3058цс16.
Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), що закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.
Таким чином, для визнання недійсним договору дарування вчиненого одним із подружжя без згоди іншого самої по собі відсутності згоди не є достатньо. Розпорядження спільним майном без згоди іншого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в разі встановлення обставини, що контрагент за таким договором діяв недобросовісно, зокрема, знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №688/4803/18).
Як вбачається з матеріалів справи, обдарована ОСОБА_2 , є близьким родичем дарувальника ОСОБА_1 , його матір'ю, у зв'язку з чим не могла не знати, що майно, яке є предметом дарування, належало дарувальнику на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 (чоловіком). Крім того, достовірно знаючи про те, що дарунок належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний договір дарування, не могла не ознайомитись із нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 щодо надання згоди на відчуження дарунку, яку було посвідчено батьком ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О.С.
Встановлені вище обставини справи, які в апеляційному суді підтвердив представник ОСОБА_1 , вказують на недобросовісність обдаровуваної ОСОБА_2 , та, відповідно, про недійсність оспорюваних договорів дарування від 26 грудня 2015 року.
Суд першої інстанції, визнавши недійсними спірні правочини, в той же час не встановив обставин, які підлягають встановленню у спірних правовідносинах, не врахувавши, що саме встановлення недобросовісності набувача за відповідними договорами дає підстави для висновку про їх недійсність, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Мотивувальну частину рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року в частині визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 травня 2023 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.О. Янчук