Справа № 750/2565/23
Провадження № 2/750/632/23
18 травня 2023 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
судді Карапута Л.В.,
секретаря Новик В.С.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/8 частину будинку з надвірними будівлями за набувальною давністю,
24.02.2023 позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/8 частину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
В обґрунтування позову зазначила, що є власником 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.01.2014 року. Власником 1/2 частини вказаного будинку є ОСОБА_4 , а власником 1/8 частини будинку є ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.08.1990 року. Даний будинок розташований на земельній ділянці площею 1013 кв.м., з яких 1/2 частина належить ОСОБА_4 , а інша частина земельної ділянки не приватизована та перебуває в користуванні позивача. Належний будинок фактично розділений в натурі на дві окремі частини з окремими входами. Одна частина належить ОСОБА_4 , інша частина належна позивачу та ОСОБА_5 в натурі не поділена. ОСОБА_5 після отримання спадщини у вказаному будинку не проживала та належною його частиною не користувалася, участі в утриманні належної частки будинку не приймала. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: с. Цвітова, Чортківський район, Тернопільська область. Позивач проживає в даному будинку більше 10 років, добросовісно відкрито володіє належною ОСОБА_5 частиною житлового будинку, здійснює ремонт, проте не може зареєструватися за вказаною адресою, отримати домову книгу на належну частину будинку та приватизувати землю під будинком, оскільки потрібна згода іншого співвласника, тому з часу проживання позивача з 14.06.1976 роуу та з часу смерті ОСОБА_5 , а саме з 03.04.2013 року виникло право власності за строком набувальної давності на 1/8 частину будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.01.2014 року позивач є власником 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 після померлої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).
Відповідно до свідоцтва про право спадщину за заповітом від 28.08.1990 року ОСОБА_5 за життя була власником 1/8 частки житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1
Як встановлено судом, 1/8 частина і 3/8 частини будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями є ідеальними частинами і реально не поділені.
Згідно постанови Верховного суду від 28.03.2018 року встановлено, що у відповідності до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори від 06.05.2009 та на підставі договору дарування від 19.12.2005, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За змістом наведеної норми права, позивач має довести, окрім відкритості, безперервності і давності володіння нерухомим майном, щодо якого у нього відсутні підстави для володіння і набуття права власності, ще і інші обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, добросовісність володіння.
Ознака добросовісності присутня у тому випадку, коли володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Цей висновок Верховний Суд зробив у Постанові від 27.09.2018р., по справі № 571/1099/16-ц та Постанові від 31.10.2018р., по справі № 683/2047/16-ц.
Отже, для застосування набувальної давності добросовісний набувач має довести, що майно, яким він заволодів, є чужим, тобто належить іншій особі, а у самого добросовісного набувача на момент заволодіння майном були відсутні передбачені законом підстави для набуття власності на нього і він не знав і не міг знати про це. До того ж, таке заволодіння має бути правомірним. Застосування до набувальної давності презумпції добросовісності не відповідає буквальному змісту ст. 344 ЦК, оскільки в силу ч. 5 ст. 12 ЦК презумпція добросовісності діє тоді, коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного здійснення особою свого права (частини 1, 3 ст. 388 ЦК), тоді як ст. 344 ЦК вказує на правомірні дії щодо добросовісного заволодіння чужим майном.
Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України. До цього висновку дійшов Верховний Суд України в Постанові від 27.09.2018р., по справі № 571/1099/16-ц.
Зазначене тлумачення норм права щодо інституту набувальної давності є усталеним у судовій практиці.
У постанові від 19.09.2018р., по справі № 296/6949/17 Верховний Суд звернув увагу, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Виходячи з аналізу норм матеріального права, умовою володіння з метою набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно є безтитульність такого володіння. Вказана умова прямо випливає зі змісту ст. 344 ЦК України. Набуття права власності за набувальною власністю на майно, яке належить володільцю на підставі певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо, є недопустимим.
Відтак, за набувальною давністю може бути набуто право власності лише на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від свого права на належне йому нерухоме майно, та на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , доказів фактичного проживання з 1974 року за вказаною адресою суду не надала.
Проте, як убачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на спірну 1/8 частину будинку зареєстровано 23 листопада 2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28.08.1990 року за ОСОБА_5 , що свідчить про наявність титулу спірної частини будинку і відсутність реєстрації та не проживання власника у спірній частині будинку ніяким чином право власності не обмежує і на право власності не впливає.
Крім того, суд вважає, що володіння спірною частиною будинку не можна визнати відкритим, оскільки позивач не зверталася до відповідних органів та служб для переоформлення рахунків чи квартири на своє ім'я, не повідомляла нікого, що проживає у належній ОСОБА_5 частині будинку.
Разом з тим, позивач не надала суду беззаперечних доказів, що проживаючи у належних їй 3/8 частинах будинку, одночасно користувалась і належною ОСОБА_5 1/8 частиною будинку АДРЕСА_1 та такі належні і допустимі документальні докази відсутні у матеріалах справи.
Разом з тим, відповідно до роз'яснень, викладених в п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав, відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах спадкування» відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину, і лише за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Право власності особи набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів ( частина перша статті 328 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Проте, позивачем не надано доказів про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від прийняття спадщини на 1/8 частини спірного домоволодіння, оскільки Інформаційна довідка із Спадкового реєстру подана позивачем станом на 10.06.2016 року.
Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, для прийняття якої встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 цього Кодексу).
Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.
Однак, позивач звернувшись за захистом порушеного права на момент звернення до суду в лютому 2023 року, не встановила коло можливих спадкоємців після смерті ОСОБА_5 та не з'ясовані обставини щодо можливого проживання спадкодавця на день відкриття спадщини із спадкоємцями та не визначивши, чи є Чернігівська міська рада належним відповідачем у цій справі.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази відмови власника (спадкоємців) від нерухомого майна на користь позивача - відсутні.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Приймаючи до уваги те, що сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, позивач не зверталася до суду з вимогою її реєстрації до частини будинку, яка належить їй на праві власності та виділ її частки будинку в натурі, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача не має підстав для набуття права власності на вказане майно відповідно до статті 344 ЦК України.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом норм процессуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частни вілдповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативиі без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідача та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з підстав заявлених позивачем.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/8 частину будинку з надвірними будівлями за набувальною давністю, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 18.05.2023.
Суддя Л.В. Карапута