Справа № 760/8817/21 Головуючий в суді І інстанції Зуєвич Л.Л.
Провадження № 22-ц/824/852/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
11 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Шевчук А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 з 14.06.2006 року.
Вказував, що протягом шлюбу сторони по справі за спільні сумісні кошти придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81,8 кв.м., з них житлової 48,5 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08.02.2020 за р.н. 172 приватним нотаріусом КМНО Панченко О.В., титульним власником за яким виступає відповідачка ОСОБА_1 .
Позивач вважає, цю квартиру спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу в рівних частках.
Подання позову мотивує в т.ч. тим, що, в результаті поділу спільного майна позивач буде мати окремий правовстановлюючий документ на свою частину власності.
Отже, в позові підсумовується, що оскільки квартира АДРЕСА_1 , придбана подружжям за спільні кошти протягом юридично зареєстрованого шлюбу, а тому внаслідок презумпції про належність такого майна подружжю на праві спільної сумісної власності, таке майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, просив суд поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши за ним та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 81,8 кв.м., з них житлової 48,5 кв.м.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року позов задоволено та поділено спільне сумісне майно подружжя, визнано
за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 81,8 кв.м., з них житлової 48,5 кв.м.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 810,00 грн судового збору та 30 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не враховано, що вказана квартира була придбана нею в особисту приватну власність, хоча і під час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, а саме за рахунок частки компенсаційних виплат в іноземній валюті виплачених їй за час її довготермінового відрядження до Посольства України в Естонський Республіці.
Вважає, що за обставин, які склалися у відносинах між нею та відповідачем на той час, з урахуванням проживання відповідача у квартирі належній їй, вона не мала можливості придбати квартиру для окремого проживання за особисті кошти, у інший спосіб без виконання обов'язкової вимоги нотаріуса щодо наявності згоди чоловіка.
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує на те, що висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а тому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, яка встановлена ст. 60 СК України, що є її процесуальним обов'язком.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 14.10.2006 (т. І, а.с. 10).
У цьому шлюбі у подружжя народилась донька - ОСОБА_5 (т. І, а.с. 11).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 760/24651/20, провадження № 2/760/823/21 (т. І, а.с. 220-221) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.10.2006 Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1951, - розірвано, ОСОБА_1 відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_1 .
Згідно з наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою № 250122449 з Державн6ого реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. І, а.с. 12) трикімнатна квартира , загальною площею 81,8 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 ; підстава реєстрації: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 172, виданий 08.02.2020, видавник ПН КМНО Панченко О.В.
До матеріалів справи долучено копію договору купівлі-продажу від 08.02.2020 (т. І, а.с. 39), укладеного між ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) /Продавець/ та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) /Покупець/, за яким ОСОБА_1 придбала у власність трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 81,80 кв.м., за 1 728 381,00 грн.
При цьому, в п. 18 такого договору зазначено наступне: «цей договір укладено за згодою дружини Продавця - ОСОБА_8 на продаж квартири, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Боднар Н.В. , приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу, 31 січня 2020 року за реєстровим № 168; та за згодою чоловіка Покупця - ОСОБА_2 на купівлю квартири, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Боднар Н.В. , приватним нотаріусом Сосницького районного нотаріального округу Чернігівської області 31 січня 2020 року за реєстровим № 169».
Вбачається, що зазначений договір купівлі-продажу квартири від 08.02.2020 було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О.В. та за реєстровано в реєстрі за № 172.
Відповідно до довідки Посольства України в Естонській Республіці від 30.06.2021 № 6126/10-910 (т. І, а.с. 38), за час перебування у довготерміновому відрядженні за кордоном у Посольстві України в Естонській Республіці у період з 06.09.2014 по 29.06.2019 їй було виплачено 124 416,00 євро в порядку п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про дипломатичну службу», як компенсаційні витрати.
За змістом довідки про підтвердження суми здійснених компенсаційних виплат ОСОБА_1 від 17.09.2021 за підписом т.в.о. начальника Управління архівної справи та електронного діловодства Міністерства закордонних справ України Драч С.В. (т. І, а.с. 97), з 06.09.2014 по 29.06.2019 включно ОСОБА_1 виплачені компенсаційні виплати у загальній сумі 124 416,00 євро. Разом з тим з такої довідки вбачається, що грошові кошти виплачувались щомісяця (від 1 542 євро до 2 503 євро в місяць), при цьому, з вересня 2014 року по квітень 2018 року форма виплати була готівкова, а з квітня 2018 року по червень 2019 року - безготівкова.
Згідно з відповіддю Державної митної служби від 20.12.2021 (т. І, а.с. 200) в базах даних Єдиної інформаційної автоматизованої системи Держмитслужби та Автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор», станом на 16.12.2021, не знайдено інформації щодо фактів декларування при переміщенні через митний кордон України товарів за період з 18.08.2014 по 08.02.2020 фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), та не знайдено інформації щодо перебування зазначеної особи в реєстрі осіб, які під час провадження своєї діяльності є учасниками відносин, що регулюються законодавством України з питань митної справи.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України).
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_1 , придбана під час шлюбу сторін та є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами у рівних частинах, оскільки за змістом договору купівлі-продажу спірної квартири від 08.02.2020 року та нотаріально завіреною заявою ОСОБА_2 від 31.01.2020 року підтверджено, що гроші, які були витрачені на придбання даної квартири, є спільною сумісною власністю подружжя, натомість відповідачем у справі не надано суду належних та допустимих доказів того, що цю квартиру було придбано нею за особисті кошти.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана за рахунок частки компенсаційних виплат в іноземній валюті, виплачених їй за час її довготермінового відрядження до Посольства України в Естонський Республіці, що є її особистими коштами, оцінюються колегією суддів критично, позаяк відповідачем не доведено, що вказані кошти були компенсовані їй за витрачання нею особистих коштів, наприклад отриманих на підставі договору дарування або в порядку спадкування, що можуть бути визнані особистою приватною власністю одного з подружжя, згідно ст. 57 СК України, а не за рахунок спільних коштів подружжя.
Доводи апелянта про те, що вона не мала можливості придбати квартиру для окремого проживання за особисті кошти, у інший спосіб без виконання обов'язкової вимоги нотаріуса щодо наявності згоди чоловіка, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, позаяк вони не підтверджені жодними доказами.
Твердження апелянта про безпідставне стягнення з відповідача витрат позивача на оплату правничої допомоги, теж оцінюються колегією суддів критично, позаяк з матеріалів справи вбачається, що позивачем надано всі належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат, а також беручи до уваги визначений законом принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи зі складності справи та виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що підстави для відмови у їх стягненні або ж зменшення їх розміру у суду першої інстанції були відсутні.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що заяву про розподіл судових витрат від 20 жовтня 2022 року позивачем було направлено відповідачу за адресою її місця реєстрації, крім цього, 20.10.2022 року представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргунеобхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: