10 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно вилучене під час обшуку 15.02.2023 житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 :
- мобільний телефон марки IPhone 14 pro серійний номер L9DHTF5WC; IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 ;
- ноутбук DELL, EXPRESS SERVICE CODE 34872090374; SERVICE TAG (s/n) G0PXZ52 та зарядний пристрій.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що правової підставою для арешту вказаного майна слугувала підстава, передбачена ч. 3 ст. 170 КПК України. Разом з тим, на думку апелянта, арештоване майно ознакам речового доказу не відповідає та не могло бути арештованим внаслідок необґрунтованості внесеного на розгляд клопотання та невідповідності обставинам та матеріалам кримінального провадження. Так, ні під час обшуку, ні під час проведення досудового розслідування слідством не встановлено того факту, що в мобільному телефоні ОСОБА_5 та у його комп'ютері наявна інформація, яка є суттєвою для кримінального провадження та може бути використана під час подальшого слідства, не доведено та не встановлено що вилучені речі є знаряддям вчинення злочину. Ні під час вилучення вказаних речей, ні в подальшому взагалі не зафіксовано органами слідства, чи зберігається хоч якась інформація на вказаних об'єктах.
Крім того, відповідно до тексту постанови про визнання вилученого майна речовим доказом у кримінальному провадженні від 15.02.2023, слідчий взагалі не зазначив про те, яким чином вилучені речі містять ознаки доказу у кримінальному провадженні. Фактично у своїй постанові слідчий вказав лише про прийняте рішення, без будь-якого обґрунтування мотивів такого рішення - що суперечить вимогам ст. 110 КПК України.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю належного обґрунтування та доведення відповідними фактами того, що у вилучених речах міститься інформація про обставини які досліджуються в рамках кримінального провадження, що вилучені речі є знаряддям вчинення злочину, твердження про те, що вилучені речі відповідають критерію «речовий доказ» у кримінальному провадженні є неналежним, а отже відсутні були підстави для накладення арешту на майно.
Також, питання про направлення вилучених речей на експертне дослідження не піднімається та не доводиться у клопотанні, тому в силу положень абз. 2 ч. 3 ст. 170 КПК України - комп'ютерна техніка та мобільний пристрій не могли бути арештовані із вказаних вище підстав.
Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, то, як зазначає апелянт, на день подачі апеляційної скарги копія повного тексту оскаржуваного рішення слідчого судді не отримана.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100000000742 від 31.07.2020 від 31.07.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.
Постановою старшого слідчого СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 15.02.2023 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 12020100000000742 від 31.07.2020 речовим доказом.
16.02.2023 прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого під час обшуку 15.02.2023 житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 :
- мобільний телефон марки IPhone 14 pro серійний номер L9DHTF5WC; IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 ;
- ноутбук DELL, EXPRESS SERVICE CODE 34872090374; SERVICE TAG (s/n) G0PXZ52 та зарядний пристрій, посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
Приймаючи таке рішення слідчий суддя прийшов до висновку, що з урахуванням обставин зазначеного кримінального провадження, а також того, що наведене майно цілком відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а відтак обґрунтовано має правовий статус речового доказу, з метою забезпечення його збереження, на переконання слідчого судді, є всі правові підстави для накладення арешту на вказане майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З урахуванням зазначеного слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.
Посилання апеляційної скарги про невідповідність арештованого майна ознакам речового доказу є недоведеними, оскільки вказане майно в повній мірі відповідає критеріям, вказаним у ст. 98 КПК України, може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому підлягає арешту.
Інші доводи апеляційної скарги також є необґрунтованими та не можуть слугувати безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно вилучене під час обшуку 15.02.2023 житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 :
- мобільний телефон марки IPhone 14 pro серійний номер L9DHTF5WC; IMEI: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 ;
- ноутбук DELL, EXPRESS SERVICE CODE 34872090374; SERVICE TAG (s/n) G0PXZ52 та зарядний пристрій, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/1939/2023 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9
Доповідач: ОСОБА_1