18 квітня 2023 року м. Київ
Справа №753/17588/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2422/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Комаревцевої Л.В. 05 вересня 2022 року в м. Києві, повний текст рішення складений 05 вересня 2022 року, та ухвалу Дарницького районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Комаревцевої Л.В. 05 липня 2022 року в м. Києві, повний текст ухвали складений 05 липня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,
У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати недійсним заповіт від 25 листопада 2020 року, який складений ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демчик В.В. та зареєстрований в реєстрі за №830.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно. Як йому стало відомо, 25 листопада 2020 року батько оформив заповіт на ім'я відповідача, якій заповів все своє майно. Позивач вважає, що оспорюваний заповіт батько не підписував, текст заповіту написаний іншим почерком та мовою, яку не розумів померлий, відтак просить визнати заповіт недійсним.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року клопотання представника позивача про повторне направлення матеріалів справи на експертизу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - залишено без задоволення.
Ухвала суду мотивована тим, що позивачем безпідставно не здійснено оплату за проведення експертизи, а тому враховуючи розумність процесуальних строків розгляду справи та добросовісність дії сторін, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що обґрунтованість вимог позивача спростовується змістом оспорюваного заповіту та іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача та недостатньої дієздатності заповідача на момент складання заповіту, і порушення визначених законом умов його складання.
Не погодився із зазначеними судовими рішеннями позивач, його представником подана апеляційна скарга.
Щодо оскарження ухвали суду першої інстанції від 05 липня 2022 року, представник позивача вказує на те, що суд першої інстанції жодним чином не зазначив, що в матеріалах, які направлялися експерту, не було оригіналу оскаржуваного заповіту, оскільки він не був витребуваний судом першої інстанції у приватного нотаріуса, а надати його оригінал у позивача не має можливості. Про наведене вище представником позивача було заявлено і в судовому засіданні при заявлені повторного клопотання про призначення експертизи. Також представник позивача послався на неможливість оплати експертизу через військовий стан, та ненадання додаткових матеріалів на вимогу експерта. Вважає, що в даному випадку суд першої інстанції фактично позбавив позивача доступу до правосуддя, чим порушив основні принципи Європейського права, оскільки неможливо розглянути дану справу, постановити законне та обґрунтоване рішення суду без проведення відповідного дослідження.
Щодо оскарження рішення суду першої інстанції від 05 вересня 2022 року, представник позивача вказує на те, що у даній справі необхідно було провести судову почеркознавчу експертизу, оскільки при порівнянні двох заповітів чітко видно, що заповіт від 25 листопада 2020 року підписаний не батьком позивача, а сторонньою особою, оскільки текст, який написаний ніби то батьком, написаний українською мовою, в той же час як в заповіті від 06 лютого 2009 року цей же текст написаний іншим почерком та російською мовою. При цьому звертає увагу, що батько позивача дуже погано розумів українську мову та спілкувався завжди російською.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким за наслідком проведеної судово-почеркознавчої задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Янчик М.І. заперечує доводи наведені в апеляційній скарзі позивача, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Наголошує на тому, що в апеляційній скарзі не зазначено в чому конкретно полягає незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, які норми матеріального чи процесуального права були порушені. Вказує на те, що при постановленні ухвали суду про призначення у справі експертизи був визначений обов'язок позивача щодо здійснення оплати вартості експертизи та витребувано у нотаріуса оригінал заповіту, що оскаржується. Відповідач погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для повторного направлення справи для проведення експертизи, оскільки позивачем не було здійснено її оплату, і навіть при зверненні з апеляційною скаргою, позивач не гарантує здійснення цієї оплати. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції має розглянути справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги, які висновки суду першої інстанції не спростовують.
На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат - Іщук Є.М. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про її задоволення.
Відповідач ОСОБА_2 та її представники - адвокати Бондаренко І.П., Янчик М.І. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа: ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, тому її неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
В судовому засіданні розглянуто клопотання позивача заявлене при зверненні з апеляційною скаргою про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 18 квітня 2022 року відмовлено в його задоволенні з огляду на відсутність підстав.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Перш за все, колегія суддів звертає увагу щодо доводів апеляційної скарги на рішення суду, в обґрунтуваннях якої містяться посилання позивача на неправомірність ували суду від 05 липня 2022 року, якою клопотання представника позивача про повторне направлення матеріалів справи на експертизу - залишено без задоволення, так як ця ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2021 року було задоволено клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Призначено у справі почеркознавчу експертизу на вирішення якої було поставлені питання: «Чи виконаний рукописний текст в заповіті від 25.11.2020 після слів: «…видається заповідачу» та підпис в графі «ПІДПИС» ОСОБА_4 чи іншою особою?».
Витрати з приводу проведення судової експертизи було покладено на позивача ОСОБА_1 .
Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, попередивши експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України.
Також цією ухвалою було витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Демчик В.В., Київського державного нотаріального архіву оригінал заповіту Трофименка Бориса Борисовича на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Демчик В.В. 25.11.2020 зареєстрований в реєстрі за №830, який було зобов'язано надати суду в п'ятиденний строк з часу отримання копії ухвали.
Роз'яснено учасникам справи ст. 109 ЦПК України, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Зобов'язано сторін надати усі необхідні документи (докази) на вимогу експерта.
Попереджено експертів за дачу завідомо неправдивого висновку, або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків відповідно до ст.ст. 384, 385 КК України.
Надано в розпорядження експертам матеріали цивільної справи №753/17588/21, наступні докази: оригінал довіреності ОСОБА_4 , якою надано повноваження ОСОБА_5 , ОСОБА_1 подарувати майно дружині, ОСОБА_6 , зареєстрована в реєстрі №190 від 06.02.2009, копію свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «Батьківщина», оригінал пояснень ОСОБА_4 начальнику ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області Лизуну Б.П., копію свідоцтва № НОМЕР_1 про реєстрацію платника податку на додану вартість, копію довідки АБ №117275 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій ТОВ «Батьківщина», копію довідки від 01.10.2008 № 89/06/29-026 про взяття на облік платників податків ТОВ «Батьківщина», копію довідки від 27.02.2001 № 189, оригінал договору оренди землі від 21.01.2011 з долученими до нього додатками, які прошиті та пронумеровані на 8 арк., оригінал трудового контракту від 20.08.2010 укладений між ТОВ «Батьківщина» та ОСОБА_4 /т.1 а.с.107-109/.
01 грудня 2021 судом експертною установою надано рахунок на проведення оплати за експертизу та клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи - а саме оригінал досліджувального документу /т.1 а.с.121-125/.
Стороною позивача визнано, що в грудні 2021 року представник позивача отримав копію клопотання з квитанцією особисто, проте оплату здійснено не було. Відносно клопотання експертної установи щодо надання додаткових доказів представником позивача 05 січня 2021 року було заявлено клопотання про витребування цих матеріалів /т.1 а.с.127/. Також 05 січня 2021 року представником позивача було здійснено заяву про повторне направлення справи для проведення експертного дослідження призначеного ухвалою суду від 27 жовтня 2021 року /т.1 а.с.131/.
Ухвалою суду від 05 липня 2022 року клопотання представника позивача про повторне направлення матеріалів справи на експертизу залишено без задоволення, так як позивачем безпідставно не здійснено оплату за проведення експертизи, а тому враховуючи розумність процесуальних строків розгляду справи та добросовісність дії сторін, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання.
В силу ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В порядку ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
В апеляційній скарзі сторона позивача вказує на неможливість оплати експертизу через військовий стан, та ненадання додаткових матеріалів на вимогу експерта.
Оцінюючи дані твердження, апеляційний суд вважає посилання сторони позивача на воєнний стан безпідставним, оскільки воєнний стан був введений в України 24 лютого 2022 року, а вимога експертної установи про здійснення оплати була висунута і повідомлена позивачу в грудні 2021 року, на якого ухвалою суду було покладеного обов'язок здійснити оплату вартості експертизи. Посилання позивача на відсутність оригіналу оскаржуваного заповіту не є тією підставою, що надавала б право позивачу відмовитись від оплати експертизи, а отже діючи добросовісно позивач зобов'язаний був здійснити оплату вартості експертизи. Не виконавши цей обов'язок позивач повинен був розуміти наслідки не вчинення цієї процесуальної дії, яка сама по собі унеможливлює проведення судової експертизи, а отже він свідомо взяв на себе ризик не проведення цього експертного дослідження.
Безпідставними є і твердження позивача про те, що судом не було витребувано оригіналу оскаржуваного заповіту. Ця процесуальна дія була вчинена судом першої інстанції одночасно з призначенням експертизи, в ухвалі про призначення експертизи, що відповідає положенням ч.3 ст.107 ЦПК України.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційного суду не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Також з урахуванням наведеного, та характеру спірних правовідносин, не вбачається і підстав для задоволення клопотання позивача про призначення судово-почеркознавчої експертизи на стадії апеляційного перегляду справи.
По суті спірних правовідносин апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 06 лютого 2009 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок смерті склав заповіт, що був посвідчений приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Пусан Т.В., за яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право заповідав в рівних частинах: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 /т.1 а.с.6/.
08 лютого 2012 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок смерті склав заповіт, що був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Мудрою А.М., за яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право заповідав синові ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 /т.1 а.с.83/.
25 листопада 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок смерті склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демчик В.В., зареєстрований в реєстрі за № 830, яким заповів дружині, ОСОБА_2 , все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право /т.1 а.с.61/.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 виданим 03 грудня 2020 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) /т.1 а.с.15/.
За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
В силу ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
В порядку ч.ч.1,2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно з вимогами ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 01 березня 2021 року у справі №473/1878/19 навів наступні правові висновки.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з ч. 4 ст. 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
- ч. 4 ст. 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється;
- ч. 4 ст. 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту;
- ч. 4 ст. 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат;
- при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт;
- положення ч. 4 ст. 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом свого права має кожна особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В порядку ч. 1 ст. 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та ін.
У Постанові від 22 березня 2023 року у справі №741/713/20 Верховний Суд керувався тим, що у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правовому сенсі, суд не вправі робити висновок щодо суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, оскільки за встановлених фактичних обставин справи порушення права позивача не відбулося.
Так само і відповідач не вправі оскаржувати рішення суду по суті спору у разі, якщо суд встановить, що таке рішення не стосується його прав та інтересів, оскільки він не є учасником спірних правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19, від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20, від 28 жовтня 2021 року у справі №498/606/17 у справах за позовом про встановлення нікчемності правочину, суд дійшов висновку про те, що позивач заявив вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, у зв'язку з чим обрав неналежний спосіб захисту, а отже позов з цих підстав задоволенню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
З наведених обставин справи вбачається, що сторонами у справі визнається, що позивач є сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач на час смерті ОСОБА_4 була його дружиною.
За життя ОСОБА_4 склав три заповіти:
06 лютого 2009 року заповіт був складний на користь позивача, його брата і матері на все майно ОСОБА_4 ;
08 лютого 2012 року заповіт був складений на користь сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 також щодо всього майна;
25 листопада 2020 року заповіт був складений на користь дружини - відповідача у справі, щодо всього майна.
Всі три заповіти охоплювали весь склад спадщини, і відповідно кожен наступний заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю.
При зверненні до суд з позовом позивач посилався на те, що останній заповіт складений на користь позивача був підписаний не спадкодавцем, а іншою особою, тобто фактично позивач посилався на нікчемність заповіту. Однак, при нікчемності третього заповіту слід вести мову про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспоренні відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Враховуючи, що позивач є одним із спадкоємців за заповітом від 06 лютого 2009 року, оспорення ним заповіту від 25 листопада 2020 року з підстав нікчемності, за наявності заповіту від 08 лютого 2012 року, який ним не оспорюється, не призведе до реального відновлення порушених прав позивача. До того ж, позивачем не заявлена вимога про застосування наслідків недійсності правочину, що також вказує на відсутність права на позов у матеріально-правовому сенсі.
Отже, всупереч наведеним нормам процесуального законодавства стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності порушеного права, що давало б підстави для здійснення його захисту в судовому порядку, а також доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правовому сенсі, суд не вправі робити висновок щодо суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, оскільки за встановлених фактичних обставин справи порушення права позивача не відбулося. За таких обставин правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте не повно з'ясував обставини справи, дав їм неналежну правову оцінку, вказаний недолік судового рішення усувається апеляційним судом шляхом наведення належних мотивувань в мотивувальній частині цієї постанови. У зв'язку з цим, слід погодитись з доводами апеляційної скарги щодо невідповідності рішення суду нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Проте, враховуючи дійсно відсутність підстав для задоволення позовних вимог, як то визначено судом першої інстанції, апеляційний суд вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Враховуючи відсутність підстав для повного задоволення апеляційної скарги та відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати на стадії перегляду справи апеляційним судом, компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 вересня 2022 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: В.А. Нежура
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 16 травня 2023 року.