Постанова від 17.05.2023 по справі 910/242/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2023 р. Справа№ 910/242/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Корсака В.А.

учасники справи 10.05.2023 не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та на

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022

у справі № 910/242/22 (суддя Чинчин О.В.)

за первісним позовом Приватного підприємства "ТРАНС ЛОГІСТИК" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія"

про стягнення 31 803 грн 61 коп.

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія"

до Приватного підприємства "ТРАНС ЛОГІСТИК"

про визнання договору недійсним

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ТРАНС ЛОГІСТИК» (надалі також - «позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (надалі також - «відповідач») про стягнення 31 803 грн 61 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту №078 999/920/190001043 від 16.07.2019.

До прийняття рішення по суті від Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» надійшла зустрічна позовна заява до Приватного підприємства «ТРАНС ЛОГІСТИК» про визнання договору недійсним.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва 03.08.2022 первісний позов Приватного підприємства "ТРАНС ЛОГІСТИК" - задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія" (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 40, Ідентифікаційний код юридичної особи 20602681) на користь Приватного підприємства "ТРАНС ЛОГІСТИК" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище міського типу Слобожанське, ВУЛИЦЯ ТЕПЛИЧНА , будинок 27-С, Ідентифікаційний код юридичної особи 34307753) 3% річних у розмірі 4 156 (чотири тисячі сто п'ятдесят шість) грн 64 (шістдесят чотири) коп., інфляційні у розмірі 13 226 (тринадцять тисяч двісті двадцять шість) грн 63 (шістдесят три) коп., пеню у розмірі 14 420 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять) грн 34 (тридцять чотири) коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. У задоволенні зустрічних позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія" до Приватного підприємства "ТРАНС ЛОГІСТИК" про визнання договору недійсним - відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції було обґрунтовано тим, що відповідачем за первісним позовом було сплачено суму страхового відшкодування з простроченням. При цьому суд першої інстанції зазначав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4569/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 та Верховного Суду від 17.02.2022, позовні вимоги Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" суму страхового відшкодування у розмірі 194 509 грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 917 грн 54 коп. В указаному рішенні установлено, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування. Отже, строк виплати страхового відшкодування строк указаний в п. 11.4.6 договору вважається таким, що настав, підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 25.05.2021 у справі №910/4569/21, яке набрало законної сили.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019, в тому числі в частині страхування транспортного засобу "MAN TGM 19.240", державний номер НОМЕР_1 , відповідає вимогам Закону України "Про страхування".

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/242/22 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія" (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 40, Ідентифікаційний код юридичної особи 20602681) на користь Приватного підприємства "ТРАНС ЛОГІСТИК" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище міського типу Слобожанське, ВУЛИЦЯ ТЕПЛИЧНА , будинок 27-С, Ідентифікаційний код юридичної особи 34307753) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, позивач за первісним позовом звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та додаткове рішення від 18.08.2022 у справі № 910/242/22 скасувати та винести нове рішення, яким відмовити позивачу ПП "Транс Логістик" у задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов ПрАТ "УПСК", договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнати недійсним.

В обґрунтування своєї скарги ПрАТ "УПСК" зазначало, що судом першої інстанції прийнято рішення про стягнення штрафних санкцій за договором, який відповідає вимогам закону, що є порушенням норм матеріального права. Факт невідповідності Договору страхування в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 12.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 Правилам страхування, та як наслідок укладання з порушенням вимог ст.ст. 6,16 ЗУ «Про страхування» жодним належним та допустимим доказом, а ні в справі №910/4569/21, ані висновку на яку посилається суд першої інстанції, ані під час розгляду справи №910/242/22 не спростовуються.

Також, скаржник зазначав, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не були ураховані вимоги ст. 11, 526, 629, 530, 988, 990 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 20, 25 ЗУ «Про страхування», п. 11.4.11. Договору страхування та невірно застосовано п. 11.4.9. Договору, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення про стягнення штрафних санкцій за прострочку виконання грошового зобов'язання, яке страховиком не допускалось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у складі колегії суддів: головуюча суддя: Пашкіна С.А., судді: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишено без руху.

10.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" надійшла заява про усунення недоліків, з якої слідує, що заявником виконано вимоги ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у зв'язку з перебуванням судді Барсук М.А. у відпустці, у справі № 910/242/22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2022 у справі № 910/242/22 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя: Пашкіна С.А., судді: Шапран В.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 поновлено Приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі № 910/242/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/242/22. Справу № 910/242/22 призначено до розгляду на 26.01.2023. Зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі № 910/242/22.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у зв'язку з перебуванням судді Шапрана В.В. у відпустці 26.01.2023, у справі № 910/242/22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.01.2023 у справі № 910/242/22 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Алданова С.О., Пономаренко Є.Ю.

У зв'язку з повітряною тривогою, яка була оголошена по всій території України, яка тривала 26.01.2023 з 07:45 год до 12:08 год судове засідання, яке було призначене на 26.01.2023 на 10-20 год у справі № 910/242/22 не відбулося, з причин незалежних від суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та на у справі № 910/242/22. Призначено до розгляду справу № 910/242/22 на 02.03.2023.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023, у зв'язку із звільненням головуючого судді Пашкіної С.А. у відставку 28.02.2023 (рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2023), для розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" сформовано колегію суддів: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" до провадження у визначеному складі суддів. Справу №910/242/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/242/22 призначено до розгляду на 05.04.2023.

31.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, у зв'язку із тим, що у Верховному Суді об'єднаною палатою 18.04.2023 відбудеться судове засідання у аналогічній справі. В обґрунтування свого клопотання відповідача зазначав, що вирішення у Верховному Суді справи №910/908/22 між тими сторонами і з подібними відносинами, як і у даній справі, матиме вирішальне значення для подальшого визнання або оскарження сторонами рішення апеляційної інстанції.

03.04.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи 05.04.2023 за відсутністю представника позивача.

У судове засідання, яке відбулося 05.04.2023 учасники справи чи їх представники не з'явились.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 розгляд справи №910/242/22 відкладено до 10.05.2023.

У судове засідання, яке відбулося 10.05.2023 учасники справи не з'явились, повідомлялись судом про дату судового засідання належним чином.

18.01.2023 на адресу суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив суд відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду м. Києва від 03.08.2022 у справі №910/242/22 залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення, позивач за первісним позовом просив суд відмовити у її задоволенні.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки під час ухвалення постанови 10.05.2023 були відсутні учасники справи, тому датою ухвалення цього судового рішення є дата його повного складення, зокрема 17.05.2023.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

З матеріалів господарської справи убачається наступне, що 16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик, відповідач) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (страхувальник, позивач) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043.

Згідно з умовами вищевказаного договору, а також додатку № 9 від 06.10.2019 до нього, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "MAN TGS 12.250", державний реєстраційний № НОМЕР_1 .

У розділі 7 частини І договору та п. 4.1.1 частини ІІ договору (у редакції протоколу розбіжностей до нього) установлено, що застрахованим є, зокрема, ризик пошкодження та/або знищення чи втрата визначеного транспортного засобу (ТЗ) внаслідок ДТП (дорожньо-транспортної пригоди).

У відповідності до п. 5.1 Договору страховий випадок - передбачена договором подія (ризик, визначений страхувальником в частині 1 Договору), що відбулася в період дії договору, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу на умовах цього Договору.

Страховик в межах страхової суми компенсує збитки, що виникли внаслідок страхового випадку та пов'язані з компенсацією за втрату або за відновлювальний ремонт ТЗ/ДО, шляхом виплати страхового відшкодування відповідно до умов договору (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 7.3 частини ІІ договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) лімітом відшкодування по КАСКО та/або за кожним ТЗ є страхова сума за кожним ТЗ, зазначена у додатку до договору страхування. Страхова сума є агрегатним лімітом відшкодування страховика по всіх страхових випадках, що відбулись під час дії договору. Договір вважається виконаним і припиняє свою дію з моменту виплати сумарного страхового відшкодування в розмірі, еквівалентному розміру страхової суми за мінусом франшизи по всіх страхових випадках, що сталися за договором. Договір діє до кінця обумовленого в частині І терміну в межах різниці між страховою сумою і розміром виплачених страхових відшкодувань, тобто страхова сума зменшується на розмір виплачених відшкодувань. Страхова сума може бути відновлена до початкового розміру шляхом внесення відповідних змін до договору та сплати додаткового страхового платежу.

Права та обов'язки сторін визначено розділом 11 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей): права страхувальника визначені у підпунктах п. 11.1, його обов'язки - у підпунктах п. 11.2; права страховика визначені у підпунктах п. 11.3, обов'язки страховика - у підпунктах п. 11.4. Зокрема, страхувальник зобов'язаний при укладенні цього договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання і т.ін., що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких фактів (11.2.1).

Страхувальник має право отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку в порядку та на умовах, передбачених договором (п. 11.1.1); оскаржити в порядку, передбаченому чинним законодавством України, відмову страховика у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) або розмір виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати) (п. 11.1.8).

Страховик зобов'язаний: протягом 2-х робочих днів, після отримання письмової заяви про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування (п. 11.4.2); після отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку, а в разі ДТП, ще й довідки з ДАІ (або відповідної служби) про реєстрацію ДТП, зробити запит до компетентних органів щодо причин та обставин настання страхового випадку (п. 11.4.4); протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи (п. 11.4.6); прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених у розділі 13 частини ІІ цього договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків (п. 11.4.9); у разі відмови у виплаті страхового відшкодування - протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити про це страхувальника та вигодо набувача з обґрунтуванням причин відмови (п. 11.4.10); здійснити виплату страхового відшкодування (страхової виплати) протягом 14 робочих днів від дати прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (страхової виплати). Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, від суми страхового відшкодування за кожний день прострочки (п. 11.4.11).

Страховик має право при укладенні цього договору страхування отримати від страхувальника інформацію, необхідну для оцінки ступеню страхового ризику (п. 11.3.1); перевіряти надану страхувальником інформацію і документи стосовно ТЗ, умов його експлуатації та зберігання, факт і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків, та виконання страхувальником та/або довіреними особами зобов'язань за договором (п. 11.3.2); відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених у розділі 16 цього договору та Правилах страхування (п. 11.3.7).

В підпункті 16.1.11 п. 16.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей,) сторони погодили, що підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування, в тому числі, є відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.

Пунктом 18.1 Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Договором Сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, установленої на кінцеву дату такого платежу.

У пункті 13.1 Договору сторони погодили перелік документів, які страхувальник повинен надати страховику з метою одержання страхового відшкодування.

Як убачається з додатку № 70 від 08.07.2020 до Договору № 078 999/920/190001043, сторони погодили страхову суму для транспортного засобу "MAN TGM 12.250", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 1 300 000, 00 грн, що підтверджується підписами та скріпленням печаток з обох сторін.

Згідно з п. 8.1-8.3 договір укладається на строк, визначений в частині І договору. Строк дії може поділятися на періоди. Період страхування (період дії Договору) - частина строку, протягом якого діє договір. Договір набирає чинності з моменту, вказаного як початок строку дії договору, але не раніше 00 годин 00 хвилин дня наступного за днем надходження страхового платежу (першого платежу) в повному розмірі на поточний рахунок або в касу страховика чи його представника або через інші платіжні системи, дозволені законодавством України і які запроваджені у страховика, якщо інше не погоджено письмово сторонами.

У додатку № 70 від 08.07.2020 до Договору № 078 999/920/190001043 визначено строк дії цього договору з 14.07.2020-13.07.2020.

Судом установлено, що 06.01.2021 о 04 год 25 хв у м. Дніпро, на вул. Донецьке шосе, в районі е/о №405, водій автомобіля Toyota Corolla державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 , не вибрав безпечну швидкість руху, не урахував дорожню обстановку, виїхав за межі проїзної частини, продовжив неконтрольований рух, де скоїв зіткнення з автомобілем "MAN TGM 12.250", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ПП "Транс Логістик" ОСОБА_2 , чим спричинив зазначеним транспортним засобам механічні пошкодження та завдав матеріальних збитків.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2021 року по справі №202/1172/21 водія автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та п.2.10,12.1 "Правил дорожнього руху", затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 грн.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль марки «MAN TGM 12.250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

11.01.2021 Приватне підприємство "Транс Логістик" повідомило Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" про ДТП, яка може бути визнана страховим випадком, надіславши відповідну письмову заяву-повідомлення.

Відповідно до рахунку фактури № DNZ_TEF-2100038 від 06.01.2021, вартість робіт та запчастин, необхідних для ремонту транспортного засобу марки «MAN TGM 12.250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 194 509, 37 грн (з ПДВ).

Листом №3211 від 10.03.2021 відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу.

Судом було установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4569/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 та Верховного Суду від 17.02.2022, позовні вимоги Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" суму страхового відшкодування у розмірі 194 509 грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 917 грн 54 коп.

Відповідно до платіжного доручення №2718 від 25.11.2021 на користь Приватного підприємства «ТРАНС ЛОГІСТИК» перераховано грошові кошти у розмірі 197 426 грн 91 коп. із зазначенням призначення платежу: «№910/4569/21; Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"; кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача без ПДВ», що також підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №67644024 від 25.11.2021.

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, позивач зазначав, що в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» пеню у розмірі 14 420 грн 34 коп., 3% річних у розмірі 4 156 грн 64 коп. та інфляційні у розмірі 13 226 грн 63 коп.

Зі змісту зустрічної позовної заяви слідує, що обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до п. 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" 31.03.2009, договір страхування укладається на підставі письмової Заяви Страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку Заяви Страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в Заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в Заяві. Заповнення Заяви не зобов'язує Страхувальника та Страховика укладати Договір страхування. Не допускається укладання Договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд Страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови Договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами Договору страхування. Проте, при укладенні договору страхування Відповідачем не були виконані передбачені Правилами страхування обов'язки щодо надання транспортного засобу для огляду, внаслідок чого сторонами не був складений акт огляду, що свідчить про недотримання сторонами договору порядку укладення договорів страхування та, як наслідок, невідповідність договору Правилам страхування. За таких підстав, просить суд визнати Договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 недійсним.

Унаслідок укладення Договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України установлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 354 Цивільного кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2021 у справі №202/1172/21 водія автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та п.2.10,12.1 "Правил дорожнього руху", затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 грн.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль марки «MAN TGM 12.250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 11.4.9 Договору страховик зобов'язаний прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених у розділі 13 частини ІІ цього договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4569/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 та Верховного Суду від 17.02.2022, позовні вимоги Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" суму страхового відшкодування у розмірі 194 509 грн 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 917 грн 54 коп.

В зазначеному рішенні було установлено, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 18.04.2023 у справі №910/908/22 розглядаючи спір між тими ж сторонами і з тих же підстав зазначив, що колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що постановою Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 910/4296/21 установлено неправомірність відмови відповідача щодо здійснення виплати суми страхового відшкодування за договором, яка зумовлена зловживанням правом страховика щодо укладення договору страхування без попереднього проведення огляду транспортного засобу та складання відповідного акта, наслідком чого є завдання шкоди страхувальнику, а сама поведінка ПрАТ "УПСК" суперечить добросовісності, оскільки не виплата страховою компанією суми страхового відшкодування не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність установлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" установлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі №910/4569/21 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт відсутності доказів проведення відповідачем огляду автомобіля марки «MAN TGM 12.250», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 після його пошкодження у ДТП не може бути підставою для невиконання обов'язку виплатити страхове відшкодування ПП "Транс Логістик", як власнику цього застрахованого транспортного засобу, а тому строк вказаний в п. 11.4.6 договору вважається таким, що настав, підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 25.05.2021 у справі №910/4569/21, яке набрало законної сили.

Отже, при зверненні до суду з указаним позовом позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 11.03.2021 по 25.11.2021 у розмірі 4 156 грн 64 коп. та інфляційні у розмірі 13 226 грн 63 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Статтею 979 Цивільного кодексу України установлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Тому, суд перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем виплати страхового відшкодування у розмірі 194 509 грн. 37 коп. за загальний період прострочки з 11.03.2021 по 25.11.2021 у розмірі 4 156 грн 64 коп. дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочки березень 2021 року - листопад 2021 року у розмірі 13 226 грн 63 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

З матеріалів справи слідує, що при зверненні до суду з позовом позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 11.03.2021 по 08.09.2021 у розмірі 14 420 грн. 34 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Пунктом 18.1 Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Договором Сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, установленої на кінцеву дату такого платежу.

Отже, суд перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 11.03.2021 по 08.09.2021 у розмірі 14 420 грн 34 коп. дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» на користь Приватного підприємства «ТРАНС ЛОГІСТИК» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 4 156 грн 64 коп., інфляційні у розмірі 13 226 грн 63 коп. та пеня у розмірі 14 420 грн 34 коп.

Що стосується зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно - страхова компанія» про визнання договору недійсним, суд зазначає.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не установлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як установлено судом, 16.07.2019 між Приватним підприємством «ТРАНС ЛОГІСТИК» (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно - страхова компанія» (страховик) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним у частині І договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням (п. 3.1 договору).

Як убачається з додатку №70 від 08.07.2020 до Договору № 078 999/920/190001043, сторони погодили страхову суму для транспортного засобу "MAN TGM 12.250", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 1 300 000, 00 грн, що підтверджується підписами та скріпленням печаток з обох сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підпунктом 16.1.11 пункту 16.1 Договору визначено однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (в редакції Додатку №2 "Протокол розбіжностей" до Договору).

Пунктом 8.2. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Головою Правління АТ "УПСК" від 31.03.2009 (надалі - Правила) передбачено, що для укладення Договору страхування Страхувальник пред'являє Страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник - фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо Страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред'явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ.

Пунктом 8.3. Правил установлено, що при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов Договору страхування Страхувальник зобов'язаний надати Страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 18 Закону України "Про страхування" при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду.

У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

Страховик перед укладенням Договору цим правом не скористався, не запросив відповідні документи (акти огляду) і на власний ризик уклав Договір, незважаючи на те, що за Правилами страхування огляд транспортного засобу має здійснюватися перед укладенням Договору. Після укладення Договору Страховик отримував страхові платежі, і не звертався з вимогою до Страхувальника надати для огляду застраховані транспортні засоби після укладення Договору. Тоді як, діючи добросовісно і розумно, Страховик мав би направити повідомлення про необхідність проходження огляду застрахованого транспортного засобу чи відмовитися від отримання страхових платежів.

При цьому, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що акт не був складений внаслідок ухилення Страхувальника від здійснення огляду транспортного засобу чи вчинення інших дій, які перешкоджали проведенню такого огляду Страховиком перед укладанням Договору.

Отже, з одного боку, у Страховика наявне право відмови у виплаті страхового відшкодування з підстави, що прямо обумовлена у Договорі, а з іншого, має місце недобросовісне та нерозумне здійснення Страховиком свого права щодо укладення Договору та отримання страхових платежів за відсутності акту огляду транспортного засобу, що мав складатися при укладанні Договору.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" установлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 982 Цивільного кодексу України визначені, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Як зазначав відповідач за первісним позовом, відповідно до п. 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" 31.03.2009, договір страхування укладається на підставі письмової Заяви Страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку Заяви Страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в Заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в Заяві. Заповнення Заяви не зобов'язує Страхувальника та Страховика укладати Договір страхування. Не допускається укладання Договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд Страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови Договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами Договору страхування.

Проте, обов'язок (надати транспортний засіб для огляду) був визначений не договором страхування, а Правилами страхування. Натомість, відповідно до статті 989 ЦК України, статті 21 Закону України "Про страхування" обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За договором такий обов'язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договору, так і складання акту) прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.17 договору встановлений такий обов'язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11 договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже за умовами договору підписання акту огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №910/4224/21 та постанові від 18.04.2023 у справі №910/908/22.

Відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які підтверджували, що останнім вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежить від страховика, а не навпаки.

Відповідно до положень статті 4 ЦК України передбачено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджені Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ" 31.03.2009, не відносяться до актів цивільного законодавства, а відтак відсутні підстави вважати, що порушення самим же Страховиком його ж правил, є підставою для визнання договору недійсним.

На думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 28.04.2021 N 2-р(ІІ)/2021).

Окрім того, суд звертає увагу, що положеннями п. 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), за яким договір страхування укладається на підставі письмової Заяви Страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку Заяви Страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в Заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в Заяві. Заповнення Заяви не зобов'язує Страхувальника та Страховика укладати Договір страхування. Не допускається укладання Договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд Страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови Договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами Договору страхування, останній не передбачає складання акту огляду за результатами такого огляду.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у Постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі N 916/1171/18, від 14.11.2018 у справі N 910/8682/18, від 30.08.2018 у справі N 904/8978/17, від 04.03.2019 у справі N 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі N 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі N 903/849/17.

За таких підстав, ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно - страхова компанія» не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.250, реєстраційний номер НОМЕР_1 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, установленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Приватного підприємства «ТРАНС ЛОГІСТИК» про визнання договору недійсним є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно оскарження відповідачем додаткового рішення від 18.08.2022, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частин 2, 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом установлено, що при прийнятті Господарським судом міста Києва рішення від 03.08.2022 у справі №910/242/22 судом не було вирішено питання про відшкодування Позивачеві витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивачем було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн. Також, судом першої інстанції було зазначено, що у судовому засіданні було заявлено, що такі докази будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, установленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути установлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 914/434/17.

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як убачається з матеріалів справи, 08.02.2019 між адвокатським об'єднанням «АЛЬЯНС» (об'єднання) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (Клієнт) було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги №08/02-19/5, згідно з яким об'єднання зобов'язується надавати Клієнту правничу допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі, а Клієнт зобов'язується приймати та оплачувати надану об'єднанням правову допомогу на умовах та порядку, зазначених у цьому договорі.

28.12.2021 між Адвокатським об'єднанням "АЛЬЯНС" (об'єднання) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (клієнт) укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 08/02-19/5 від 08.02.2019, відповідно до пункту 1 якого клієнт доручає, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надати правову (правничу) допомогу (далі - послуги), яка передбачена п.п. 1.1. та 1.2. договору про надання правової допомоги № 08/02-19/5 від 08.02.2019 у судовій справі у спорі між ПП "Транс Логістик" (надалі - позивач) та ПАО "УПСК" щодо стягнення пені, інфляційних збитків та 3 % річних за неналежне виконання договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 та додатку №70 від 08.07.2020 щодо невчасної виплати страхового відшкодування по автомобілю MAN TGM 12.250, державний номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 31803,61 грн.

Орієнтовна вартість послуг (гонорар) об'єднання за цією додатковою угодою складає 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., в тому числі ПДВ (пункт 2 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 7 додаткової угоди ця додаткова угода вважається укладеною та набирає чинності з дня її підписання та скріплення печатками сторін.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги від 03.08.2022, Акт здачі - приймання наданих послуг від 03.08.2022, рахунок - фактуру №03/08/22 на суму 8000 грн 00 коп., платіжне доручення №28762 від 05.08.2022 на суму 8000 грн.

Судом установлено, що Денисенко В.М. є адвокатом у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю ДП №3986 від 23.11.2018.

Згідно з Актом здачі - приймання наданих послуг від 03.08.2022 об'єднанням надано послуги: Консультація Клієнта щодо порядку, строків та можливих наслідків подання позовної заяви щодо стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних за неналежне виконання договору добровільного страхування наземного транспорту - 1000 грн; підготовчі дії спрямовані на подання позовної заяви в суд (з'ясування чи мали місце обставини (документальні факти), про які вказує Клієнт, та яким доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахування висновків щодо застосування відповідних норм права; збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог в тому числі аналіз судової і практики з аналогічних справ) - 1000 грн; Підготовка та подання позовної заяви в суд (визначення підсудності розгляду позовної заяви; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та складення обґрунтованого розрахунку сум. що стягуються; складання розрахунку судових витрат; написання позовної заяви з обґрунтуванням позовних вимог та доказів, що їх підтверджують; копіювання позовної заяви та всіх документів та доказів на підтвердження позовних вимог та надсилання засобами поштового зв'язку позовної заяви з доданими до неї документами в суд та Відповідачу по справі) - 2000 грн; Підготовка процесуальних документів по справі - підготовка та подання відзиву на зустрічний позов ПАТ «УПСК» по справі № 910/242/22; підготовка та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - 2000 грн; участь у судових засіданнях, а саме 29.06.2022, 03.08.2022 - 2000 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 8000 грн.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн 00 коп. відповідно до п.1 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст. 76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та додаткове рішення від 18.08.2022 у справі №910/242/22 відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для їх скасування, відсутні. У задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на відповідача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 та додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2022 у справі №910/242/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі №910/242/22 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2022 у справі №910/242/22 залишити без змін.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі №910/242/22.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 покласти на ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія".

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.А. Корсак

Попередній документ

110906516

Наступний документ

110906518

Інформація про рішення:

№ рішення:	110906517
№ справи:	910/242/22
Дата рішення:	17.05.2023
Дата публікації:	18.05.2023
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; страхування

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (17.05.2023)
Дата надходження:	06.09.2022
Предмет позову:	стягнення 31 803 грн. 61 коп.

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

18.08.2022 12:00	Господарський суд міста Києва
02.03.2023 11:20	Північний апеляційний господарський суд
05.04.2023 11:20	Північний апеляційний господарський суд
10.05.2023 11:00	Північний апеляційний господарський суд