вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" травня 2023 р. Справа№ 910/21614/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 29.09.2022 (повний текст підписано29.09.2022)
у справі № 910/21614/21 (суддя О.В. Котков )
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення грошових коштів
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 463 688,80 грн. штрафу за порушення строків доставлення вантажу.
Позов мотивовано тим, що відповідачем доставлено вантажі позивачу із порушенням встановленого терміну доставки, що є підставою покладення на відповідача штрафу за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі 463 688,80 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21614/21 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягає стягненню на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" штраф за несвоєчасну доставку вантажу 20 603,27 грн., витрати на правову допомогу 4890,91 грн. (та судовий збір 6955,33 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд дійшов висновків, що позивачем доведено доставлення вантажу відповідачем з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу розмір штрафу за кожною накладною документально підтверджений та арифметично вірний за розрахунком суду складає 206 032, 70 грн. Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій у розмірі 10% від розміру штрафу на підставі ст. 233 ГК України, що становить 20 603, 27 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21614/21 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача штраф за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 463 688, 80 грн.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вважає, що судом першої інстанції прийнято рішення з неповним з'ясування обставин справи, з недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, а висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.
Апелянт вважає, що зменшення за клопотанням відповідача заявленого до стягнення штрафу, який нараховується за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних та допустимих доказів.
Апелянт зазначає, що у поданому відповідачем клопотанні про зменшення штрафу за несвоєчасну поставку вантажу згідно ст. 74 ГПК України відповідач не довів, що обставини, викладені у клопотанні є винятковими. Крім того, економічна ситуація в країні в рівній мірі впливає на фінансове становище обох контрагентів за договором перевезення вантажу.
Також апелянт звертає увагу суду на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації місто Маріуполь, в якому знаходиться підприємство позивача, було окуповано та є окупованим на даний момент. Під час військових обстрілів фактично знищені виробничі потужності підприємства. Незважаючи на наведені обставини, підприємство продовжило підтримувати та виплачувати 2/3 заробітної плати працівникам, яким вдалося виїхати з окупованої території, відповідно будь-яке додаткове фінансове навантаження на підприємство позбавить його можливості підтримувати своїх працівників, які фактично втратили свої робочі місця та домівки. На сьогоднішній день підприємство позивача не здійснює свою господарську діяльність, а коли зможе її здійснювати взагалі невідомо, у зв'язку із чим кожна гривня отримана позивачем за рішенням суду буде використана за призначенням.
Апелянт переконаний, що відповідач заявляючи вимогу про зменшення судом розміру штрафних санкція за порушення термінів доставки вантажу, мав довести суду, щонайменше, відсутність власної вини у порушенні зобов'язань перевезення. Твердження про знаходження колій у зоні проведення АТО не є самодостатньою підставою для уникнення або зменшення відповідальності за порушення зобов'язань. Відповідач мав довести суду належними доказами, що здійснені у цей період часу заходи антитерористичної операції прямо вплинули на здійснювані перевезення відповідачем перевезення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що вона є безпідставною та необґрунтованою, такою що не спростовує висновки суду першої інстанції та суперечить наданим сторонами доказам у справі. Фактично апеляційна скарга містить лише заперечення в частині зменшення судом суми штрафу за клопотанням відповідача, в той час, як судом першої інстанції відмовлено в стягненні штрафу в розмірі 257 656,1 грн. з підстав неправомірності нарахування частини штрафу. Щодо заперечень позивача про зменшення розміру штрафу за клопотанням відповідача, право суду на зменшення розміру штрафних санкцій передбачено ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. За переконанням відповідача рішення суду ухвалено законно та з правильним застосуванням норм матеріального права, протилежного апелянтом не доведено.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується письмовими поясненнями сторін, Акціонерним товариством «Українська залізниця» протягом вересня 2021 було здійснено доставку вагонів та вантажів до станцій призначення Маріуполь-Сортувальний та Асланово, що підтверджується залізничними накладними: №№ 45684008, 45690567, 45690633, 45690708, 45690740, 45695178, 45697810, 45697836, 45697976, 45697984, 45697992, 45698008, 45698024, 45698032, 45698040, 45698057, 45698065, 45698487, 45698552, 45698552, 45713443, 45713450, 45713468, 45733193, 45809928, 45809936, 45809977, 45809985, 45810025, 45823416, 45823424, 45823457, 45823598, 45823648, 45832581, 45890290, 45955655, 45955671, 45986072, 45986080, 45986098, 45986106, 45986122, 45986502, 45986510, 45986528, 45987757, 45987765, 45987773, 46017653, 46023198, 46026522, 46036638, 46036646, 46049136, 46063244, 46063251, 46074308, 46114138, 46114146, 46122792, 46125209, 46125217, 46125225, 46125233, 46125241, 46125258, 46125266, 46137162, 46176566, 46176574, 46176582, 46176590, 46176608, 46176616, 46176624, 46176632, 46176640, 46183315, 46183349, 46183356, 46184669, 46184685, 46210548, 46211363, 46211371, 46211389, 46211397, 46219069, 46223368, 46224937, 46233524, 46233532, 46233540, 46233557, 46233565, 46233573, 46233599, 46233607, 46233615, 46233623, 46233631, 46233649, 46233649, 46233649, 46233656, 46237319, 46237988, 46239869, 46239901, 46240719, 46244869, 46258703, 46260378, 46260428, 46260436, 46260451, 46260477, 46260485, 46263380, 46284832, 46299608, 46305488, 46305496, 46305504, 46305520, 46305702, 46305785, 46305793, 46305819, 46306585, 46306619, 46324125, 46324133, 46324141, 46343497, 46343505, 46343521, 46354338, 46354353, 46354361, 46410478, 46416657, 46416665, 46416681, 46416889, 46419461, 46419479, 46420386, 46430054, 46430104. 46431482, 46444485, 46470373, 46470381, 46470399, 46470647, 46523353, 46523379, 46537262, 46602637, 50203967, 50234772, 50267061, 50269133, 50271246, 50271345, 50272145, 50273432, 50273457, 50278498, 50299056, 50332410, 50332477, 50346485, 50346642, 50348598, 50363282, 50363290, 50368299, 50369602, 50387760, 50387786, 50419464, 50461433, 50464312, 50464353, 50476258, 50476266, 50501337, 50501345, 50501352, 50502962, 50502970, 50507151, 50507193, 50507649, 50519990, 50525294, 50593011, 50616721, 50616838, 50620244, 50620269, 50637651, 50637669, 50642339, 50675016, 50675032, 50683606, 50683614, 50751957, 50753714, 50753755, 50753805, 50765783, 50765791, 50765841, 50765874, 50765890, 50768894, 50768902, 50768910, 50778091, 50778109, 50778125, 50778141, 50778166, 50778182, 50778208, 50778216, 50778232, 50781723, 50781749, 50781764, 50781772, 50794270, 50794288, 50794296, 50794304, 50806967, 50806983, 50807015, 50807023, 50807049, 50807056, 50807072, 50807346, 50820208, 50820257, 50820265, 50820299, 50820315, 50820'364, 50834308.
За вказаними накладними одержувачем вантажу є ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», залізничні накладні містять дату відправлення вантажу та дату прибуття вантажу, розмір провізної плати та відстань перевезення вантажу.
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» було допущено прострочення термінів доставки вантажів за вказаними залізничними накладними, у зв'язку із чим позивачем на підставі ст. 116 Статуту залізниць України нараховано штраф за несвоєчасну доставку вантажів залізницею у розмірі 463 688, 80 грн., який він просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України).
В силу ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Укладення договору перевезення вантажу відповідно до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 307 Господарського кодексу України підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за затримання терміну доставки вантажів в межах, визначених Статутом залізниць України.
Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб'єктами господарювання-замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України на залізницю, як перевізника, покладено обов'язок доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений Статутом залізниць, пунктом 41 якого визначено, що терміни доставки вантажів та правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються правилами, виходячи з технічних можливостей залізниці; обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.
Пунктами 1.2, 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Мінюсті України 24.11.2000 №644 (далі - Правила) передбачено, що термін доставки вантажу визначається виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата; вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктом 37 Правил видачі вантажів визначено, що факт неприбуття вантажу в установлений термін доставки станція (залізниця) зобов'язана засвідчити на пред'явленій одержувачем накладній, оформленій у паперовому вигляді, з проставленням календарного штемпеля станції призначення.
Отже, законодавцем врегульовано терміни доставки вантажів залізницею, виходячи із технічних можливостей залізниці у їх доставці та відстані слідування вантажу від станції відправлення до станції призначення, за яку обчислюється провізна плата.
Прострочення залізниці у доставці вантажу до станції призначення має наслідком застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, що стягується на користь одержувача у розмірі, передбаченому п. 116 Статуту залізниць України, і розраховується у відсотковому співвідношенні до суми провізної плати, що підлягає сплаті за перевезення простроченого у доставці вантажу з урахуванням кількості діб затримки.
Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, (далі - Статут) цей Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (ст. 3 Статуту).
Згідно зі ст. 5 Статуту, на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статтями 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Частинами 1, 2, 5 п. 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Протягом вересня 2021 року АТ «Українська залізниця» до станцій призначення Маріуполь-Сортувальний та Асланово здійснювало доставку вагонів та вантажів, одержувачем яких було ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», що підтверджується залізничними накладними: №№ 45684008, 45690567, 45690633, 45690708, 45690740, 45695178, 45697810, 45697836, 45697976, 45697984, 45697992, 45698008, 45698024, 45698032, 45698040, 45698057, 45698065, 45698487, 45698552, 45698552, 45713443, 45713450, 45713468, 45733193, 45809928, 45809936, 45809977, 45809985, 45810025, 45823416, 45823424, 45823457, 45823598, 45823648, 45832581, 45890290, 45955655, 45955671, 45986072, 45986080, 45986098, 45986106, 45986122, 45986502, 45986510, 45986528, 45987757, 45987765, 45987773, 46017653, 46023198, 46026522, 46036638, 46036646, 46049136, 46063244, 46063251, 46074308, 46114138, 46114146, 46122792, 46125209, 46125217, 46125225, 46125233, 46125241, 46125258, 46125266, 46137162, 46176566, 46176574, 46176582, 46176590, 46176608, 46176616, 46176624, 46176632, 46176640, 46183315, 46183349, 46183356, 46184669, 46184685, 46210548, 46211363, 46211371, 46211389, 46211397, 46219069, 46223368, 46224937, 46233524, 46233532, 46233540, 46233557, 46233565, 46233573, 46233599, 46233607, 46233615, 46233623, 46233631, 46233649, 46233649, 46233649, 46233656, 46237319, 46237988, 46239869, 46239901, 46240719, 46244869, 46258703, 46260378, 46260428, 46260436, 46260451, 46260477, 46260485, 46263380, 46284832, 46299608, 46305488, 46305496, 46305504, 46305520, 46305702, 46305785, 46305793, 46305819, 46306585, 46306619, 46324125, 46324133, 46324141, 46343497, 46343505, 46343521, 46354338, 46354353, 46354361, 46410478, 46416657, 46416665, 46416681, 46416889, 46419461, 46419479, 46420386, 46430054, 46430104. 46431482, 46444485, 46470373, 46470381, 46470399, 46470647, 46523353, 46523379, 46537262, 46602637, 50203967, 50234772, 50267061, 50269133, 50271246, 50271345, 50272145, 50273432, 50273457, 50278498, 50299056, 50332410, 50332477, 50346485, 50346642, 50348598, 50363282, 50363290, 50368299, 50369602, 50387760, 50387786, 50419464, 50461433, 50464312, 50464353, 50476258, 50476266, 50501337, 50501345, 50501352, 50502962, 50502970, 50507151, 50507193, 50507649, 50519990, 50525294, 50593011, 50616721, 50616838, 50620244, 50620269, 50637651, 50637669, 50642339, 50675016, 50675032, 50683606, 50683614, 50751957, 50753714, 50753755, 50753805, 50765783, 50765791, 50765841, 50765874, 50765890, 50768894, 50768902, 50768910, 50778091, 50778109, 50778125, 50778141, 50778166, 50778182, 50778208, 50778216, 50778232, 50781723, 50781749, 50781764, 50781772, 50794270, 50794288, 50794296, 50794304, 50806967, 50806983, 50807015, 50807023, 50807049, 50807056, 50807072, 50807346, 50820208, 50820257, 50820265, 50820299, 50820315, 50820'364, 50834308.
Відповідно до статті 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з пунктами 1.1., 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажів (далі Правил) термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1. пункту 1.1 Правил у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Пунктом 2.1. Правил передбачено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць".
Згідно з пунктом 2.4. Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Пунктом 2.9. Правил встановлено, що у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача.
Крім того, про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Відповідно до пункту 2.10. Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно зі ст. 23 Закону України Про залізничний транспорт, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Згідно із частини 1 статті 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
- 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
- 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
- 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012, нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений ст. 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно з п. 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Як вбачається з календарних штемпелей на накладних, доданих до позовної заяви, вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
З урахуванням наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення доставки вантажу у розмірі 463 688,80 грн.
Відповідно до частини 2 статті 313 Господарського кодексу України розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Частиною першою статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Згідно з пунктом 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Як вбачається із залізничних накладних, вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, що підтверджується календарними штемпелями на залізничних накладних, визначеного статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
Пунктом 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів чітко визначено, що строк подовжується якщо буде доведено, що затримка виникла з вини відправника або одержувача, або не з вини залізниці.
Як вбачається з матеріалів справи по 177 перевізним документам підстави для нарахування штрафу відсутні або сума штрафу є завищеною. За контррозрахунком відповідача сума штрафу завищена на 144 958,80 грн. Крім того, при обчисленні строків доставки вантажу позивач не врахував, що строки доставки вантажу було продовжено, про що у графі 49 частини залізничних накладних було зроблено відповідні відмітки про складання актів загальної форми про збільшення термінів доставки вантажу.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок за спірними залізничними накладними по кожному вагону окремо, з урахуванням відстані перевезення, дат приймання вантажу до відправлення та дат прибуття вантажу на станцію призначення, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованим, документально підтвердженим та арифметично правильним є штраф за порушення відповідачем правил перевезення вантажу у розмірі 206 032,70 грн.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу до 15 596, 05 грн.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та від 25.02.2020 у справі №904/2542/19).
Із урахуванням вищевикладеного, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач виконав (з простроченням) свої зобов'язання з перевезення вантажу.
Позивачем, у свою чергу, не надано належних та допустимих доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків доставки вантажу на підставі залізничних накладних
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразову продовжувався, наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 18 серпня 2023 року.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про залізничний транспорт» залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснює вантажні, пасажирські перевезення, в тому числі перевезення військових пасажирів та військових вантажів, та віднесене до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №83.
Колегія суддів враховує, що Російською Федерацією з 24.02.2022 систематично здійснювалися ракетні обстріли, у тому числі, залізничної інфраструктури та відповідач власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності нашої держави.
До того ж, до повномасштабної військової агресії проти України основним джерелом доходу відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життя людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомість фактів військової агресії, виконання відповідачем евакуаційних рейсів, здійснення перевезення для потреб Збройних Сил України, ракетні обстріли об'єктів залізничної інфраструктури підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації.
Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.
Позивач також може виконувати стратегічні завдання для захисту людей та зміцнення обороноздатності країни, однак в матеріалах справи не міститься доказів, а суду не відомі загальновідомі обставини, які б свідчили про аналогічний чи більший негативний вплив військової агресії на діяльність позивача, ніж на діяльність відповідача, про що зазначено вище.
При вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафу колегією суддів враховано заперечення відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, однак враховуючи економічну ситуацію в країні, яка склалася навколо вищезазначеної діяльності АТ «Українська залізниця», власником якого є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, та враховуючи велику кількість контрагентів відповідача знову ж таки в специфічному та стратегічному секторі вантажного залізничного перевезення, суд не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафу.
Також колегія відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав зменшення розміру штрафу до 154 596, 05 грн., оскільки порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії, проте, враховуючи наведені обставини станом на дату розгляду спору, розмір штрафних санкцій підлягає зменшенню до 10% від розміру штрафу (20603,27грн.) не у зв'язку з відсутністю вини відповідача, а відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, а з урахуванням того, що відповідач є об'єктом критичної інфраструктури, підприємством, яке має монопольне становище на ринку надання послуг з перевезення залізничним транспортом, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи, викладені у апеляційній скарзі позивача, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегія вважає необґрунтованими, такими, що зводяться до намагань апелянта здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судом першої інстанції та не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність викладених в судовому рішенні висновків.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, отже рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2022 у справі № 910/21614/22 обґрунтованим, таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Судові витрати.
Частиною 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями АТ "Українська залізниця", а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки.
Враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 6955,33 грн. покладається на відповідача, як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 992,88 грн.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 року у справі № 908/2348/18.
На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивач долучив до матеріалів справи копії:
- договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018 року;
- додаткової угоди № 324 від 17.12.2021 року;
- додаткової угоди № 319 від 01.12.2021 року;
- довідки від 18.06.2018 року;
- акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2022 року до додаткової угоди № 319 від 01.12.2021 року;
- розрахунку розміру винагороди від 14.02.2022 року;
- рахунку на оплату № 53 від 14.02.2022 року.
30.03.2018 року між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням Всеукраїнська адвокатська допомога (адвокатське об'єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845, відповідно до якого адвокатське об'єднання прийняло зобов'язання надати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань що виникають у процесі господарської діяльності Клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Додатковою угодою № 324 від 17.12.2021 року до вказаного договору сторонами продовжено строк його дії до 31.12.2022 року.
Позивачем видано довіреність № 198 від 17.12.2021 року, якою уповноважено адвоката Костікову Оксану Олександрівну здійснювати представництво інтересів позивача.
Підтвердженням того, що Костікова Оксана Олександрівна є адвокатом надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3495 від 14.07.2010 року.
Додатковою угодою № 319 від 01.12.2021 року до вказаного договору сторонами визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) за надання юридичних послуг у спорі про стягнення з АТ Українська залізниця штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 463 688,80 грн. У цій угоді наведений перелік послуг та їх вартість, зокрема вартість послуг становить 794,00 грн за 1 годину, окрім послуги щодо участі у судовому засіданні, яка визначена в розмірі 1000,00 грн.
14.02.2022 року між позивачем та Адвокатським об'єднанням складено акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 319 від 01.12.2021 року, згідно якого вартість послуг Адвокатського об'єднання становить 10 992,88 грн. Згідно розрахунку розміру винагороди від 14.02.2022 року до вартості входять наступні послуги:
- усна консультація клієнта, узгодження правової позиції 794,50 грн.;
- збір доказів 794,50 грн.;
- перевірка та підготовка документів 1589,00 грн.;
- складання позовної заяви 1589,00 грн.;
- складання відповіді на відзив 1589,00 грн.;
- гонорар за складність справи (1% від ціни позову) 4636,88 грн.
Доказів сплати позивачем адвокатському об'єднанню гонорару в сумі 10 992,88 грн. до суду не подано.
Разом з цим, Об'єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями відповідача, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене в тому числі реалізацією судом свого права на зменшення штрафу, суд дійшов висновку про покладення витрат на правову допомогу у розмірі 4890,91 грн. на Акціонерне товариство "Українська залізниця", в іншій частині на позивача.
Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 було відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21614/21 до закінчення перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем під час звернення до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 6955,33 грн. ( а.с. 222 том 1 ).
За таких обставин апелянт за подання апеляційної скарги повинен сплатити судовий збір у сумі 10432,99 грн. (6955,33х150%).
З урахуванням наведеного та того, що у задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" відмовлено повністю, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" в дохід Державного бюджету України судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21614/21 у розмірі 10432,99 грн., сплату якого було відстрочено до прийняття постанови у справі.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21614/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21614/21 залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (ідентифікаційний код 00191129, адреса: 69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, будинок 80,кабінет 9) в дохід Державного бюджету України (ГУК у м.Києві/м.Київ/22030101, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), МФО 899998, розрахунковий рахунок UA668999980313121206082026001, Код класифікації доходів бюджету 22030101) 10432, 99 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.
Матеріали справи № 910/21614/21 повернути до Господарського суду міста Києва
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська