вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" травня 2023 р. м. Київ Справа№ 910/5678/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко О.В.
Чорногуза М.Г.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Господарського суду м. Києва
від 06.10.2022 (повний текст складено та підписано 06.10.2022)
у справі № 910/5678/22 (суддя О.Г. Удалова)
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до фізичної особи-підприємця Шегери Діни Яківни
про стягнення 8 120,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва звернулося Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач) з позовом до фізичної особи - підприємця Шегери Діни Яківни (далі - відповідач) про стягнення 8 120,00 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 99/ВЗЗ-2022 від 05.04.2022 в частині поставки товару у встановлений таким договором строк.
Короткий зміст заперечень проти позову
В обгрунтування заперечень протии позову, відповідач вказав, що позивачем не надано доказів надіслання останнім заявки на постачання товарів, у зв'язку з чим вимоги про стягнення штрафних санкцій є безпідставними та необґрунтованими.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2022 у справі № 910/5678/22 у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь фізичної особи-підприємця Шегери Діни Яківни 2 500,00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду належних доказів надання відповідачу заявок на виконання умов договору ані безпосередньо уповноваженому представнику, ані на електронну пошту, ані поштовим зв'язком, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не було порушено строків поставки товару, оскільки відповідний перебіг строку не розпочинався, позаяк позивачем не доведено факту повідомлення відповідача про необхідність постачання такого товару в строк до 11.04.2022. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим і доведеним є стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн,
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з постановленим рішенням позивач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (21.10.2022 згідно відмітки поштового трекера на описі вкладень, з яким було направлено апеляційну скаргу) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, вставленим обставинам справи; з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не були враховані наступні обставини:
- 08.04.2022 позивачем, у відповідності до п. 5.1 Договору, з його офіційної електронної адреси 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту відповідача 3084610208@ukr.net було надіслано сканкопії заявок від 07.04.2022 № 78/8/2-108 (40 000 кг цибулі), № 78/8/2-109 (40 000 кг буряка), № 78/8/2-110 (40 000 кг моркви) стосовно необхідності поставки обумовленого товару;
- 08.04.2022 відповідач засобами телефонного зв'язку підтвердив отримання засобами електронного поштового зв'язку сканкопії заявок від 07.04.2022 № 78/8/2-108, № 78/8/2-109, № 78/8/2-110 стосовно необхідності поставки обумовленого товару до 11.04.2022, що підтверджується рапортами начальника відділення зберігання матеріально - технічних засобів Національної гвардії відділу закупівлі та зберігання матеріально - технічних засобів Національної гвардії України старшого лейтенанта Онацького О.М.;
- поставка товару згідно заявок від 07.04.2022 № 78/8/2-108, № 78/8/2-109, № 78/8/2-110 була здійснена відповідачем з порушенням строків, у зв'язку з чим позивачем обгрунтовано здійснено нарахування штрафу на підставі п. 7.3 Договору.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
15.12.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 у справі № 910/5678/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2022 без задоволення.
Доводи відповідача у відзиві зводяться до того, що:
- жодної заявки на електронну пошту відповідача 3084610208@ukr.net не надходило і разом із позовною заявою не подано жодних доказів щодо надсилання даної заявки;
- положення апеляційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи, положення щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій до відповідача є необгрунтованими, безпідставними та не підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем заявлено до відшкодування з позивача за результатами апеляційного розгляду справи суму понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2 500,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 25.10.2022, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5678/22 та відкладено на вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2022 у справі № 910/5678/22.
08.11.2022 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5678/22.
В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 28.10.2022 по 18.11.2022 включно перебував у відпустці і вирішення питання стосовно апеляційної скарги здійснюється після виходу судді з відпустки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5678/22 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2022. Розгляд апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2022 у справі № 910/5678/22 здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 573 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023, від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав..
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи, 05.04.2022 між позивачем (замовник) та відповідачем (учасник) укладено договір № 99/В33-2022, за умовами якого учасник зобов'язався поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною вказаного договору (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п. 5.1 договору, дата та місце поставки товару зазначаються у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти 3078@ngu.ua на електронну пошту учасника 3084610208@ukr.net, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов'язаний засобами телефонного зв'язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі) отримання заявки.
У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.
У випадку корегування інформації, яка зазначена у заявці, замовник має право здійснити таке коригування засобами зв'язку, з обов'язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке коригування вважається недійсним.
Згідно з пп. 6.3.1 договору учасник зобов'язаний забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64-2022, а в частині оплати - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Строк дії договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні, але не довше ніж до 31.12.2022 (п. 10.1 договору).
Відповідно до п. 11.8 договору, усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв'язку на адреси, вказані в розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту учасника, вказану у розділі 13 цього договору, передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку, проставлення на копії документу будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання учасником).
Також між сторонами узгоджено специфікацію про поставку товару, а саме: цибулі в кількості 40 000,00 кг, вартістю 800 000,00 грн; моркви в кількості 40 000,00 кг, вартістю 760 000,00 грн; буряку в кількості 40 000,00 кг, вартістю 760 000,00 грн.
Як вказується позивачем в позовній заяві, ним 08.04.2022 позивачем, у відповідності до п. 5.1 Договору, з його офіційної електронної адреси 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту відповідача 3084610208@ukr.net надіслано заявки, а саме № 78-8-2-108 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки цибулі в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022; № 78-8-2-109 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки буряку в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022; та № 78-8-2-110 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки моркви в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022. Доставка товару здійснюється на склад замовника (в/ч НГУ м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А).
При цьому, позивач вказує, що отримання вказаних заявок відповідачем підтверджується рапортами від 08.04.2022 начальника відділення зберігання матеріально-технічних засобів Національної гвардії відділу закупівлі та зберігання матеріально технічних засобів старшого лейтенанта Онацького Олексія, в яких (рапортах) вказано, що ФОП Шегерою Д.Я. засобами телефонного зв'язку підтверджено отримання вищевказаних заявок.
Позивачем зазначається, що відповідачем порушено строки поставки товару, зокрема, згідно з видатковою накладною № 31 від 26.04.2022 відповідачем поставлено по 10 000,00 кг кожного найменування товару (цибулі - на суму 200 000,00 грн., моркви - на суму 190 000,00 грн.та буряку - на суму 190 000,00 грн.).
26.05.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату пені, розрахованої з 11.04.2022 по 26.04.2022 в загальному розмірі 8 120,00 грн, що підтверджується описом вкладення від 26.05.2022.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що позивачем не надано доказів направлення на електронну адресу відповідача (3084610208@ukr.net) заявок на поставку товарів та, відповідно, не доведено до відповідача необхідності поставки товару, обумовленого специфікацією, до 11.04.2022.
У зв'язку з вищевикладеним позивач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до фізичної особи - підприємця Шегери Діни Яківни (далі - відповідач) про стягнення 8 120,00 грн пені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України , відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором поставки.
Згідно з ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 679 Цивільного кодексу України, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
За приписами частини першої статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах І в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами договором і заявками № 78-8-2-108 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки цибулі в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022; № 78-8-2-109 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки буряку в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022; та № 78-8-2-110 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки моркви в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, позивач просив стягнути з відповідача загалом 8100,00 грн пені, нарахованої за несвоєчасну поставку продукції по видатковій накладній № 31 від 26.04.2022 у період з 12.04.2022 по 25.04.2022, а саме:
- 2 800,00 грн. - за прострочення виконання поставки за заявкою № 78-8-2-108 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки цибулі в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, вартість цибулі - 200 000,00 грн.;
- 2 660,00 грн. - за прострочення виконання поставки за заявкою № 78-8-2-109 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки буряку в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, вартість буряку - 190 000,00 грн.;
- 2 660,00 грн. - за прострочення виконання поставки за заявкою № 78-8-2-110 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки моркви в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, вартість моркви - 190 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання не грошового зобов'язання.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.
Позивач відноситься до суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов'язань фінансується за рахунок Державного бюджету України.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).
Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.
У пункті 7.3 договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Доводи відповідача про те, що ним електронною поштою заявки позивача № 78-8-2-108 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки цибулі в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022; № 78-8-2-109 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки буряку в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022; та № 78-8-2-110 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки моркви в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022 - не отримано, судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані, оскільки факт отримання відповідачем вказаних заявок підтверджується рапортами від 08.04.2022 начальника відділення зберігання матеріально-технічних засобів Національної гвардії відділу закупівлі та зберігання матеріально технічних засобів старшого лейтенанта Онацького Олексія, в яких (рапортах) вказано, що ФОП Шегерою Д.Я. засобами телефонного зв'язку підтверджено отримання вищевказаних заявок у порядку пункту 5.1 Договору.
Доводи відповідача про те, що наданий позивачем рапорти за підписом Олексія Онацького не є належними та достовірними доказами у даній справі - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказані рапорти є більш вірогідними доказами розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту отримання відповідачем вищенаведених заявок, а також відповідачем в спростування зазначених у рапорті обставин не доведено допущення будь-яких порушень при складенні рапортів чи його фактичне оформлення в іншу дату, ніж зазначена безпосередньо у цьому документі. Крім того, відповідачем не доведено й наявності дефектів форми чи змісту цього рапорту, або його невідповідності певним нормативним документам.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними у матеріалах справи доказами в сукупності підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем обов'язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами договором і заявками № 78-8-2-108 від 07.04.2022 - цибулі в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, № 78-8-2-109 від 07.04.2022 - буряку в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, № 78-8-2-110 від 07.04.2022 - моркви в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, що в силу приписів п. 7.3 договору, ст. 231 Господарського кодексу України є підставами для стягнути з відповідача загалом 8100,00 грн пені, нарахованої за несвоєчасну поставку продукції по видатковій накладній № 31 від 26.04.2022, за період прострочення з 12.04.2022 по 25.04.2022, а саме:
- 2 800,00 грн. - за прострочення виконання поставки за заявкою № 78-8-2-108 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки цибулі в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, вартість цибулі - 200 000,00 грн.;
- 2 660,00 грн. - за прострочення виконання поставки за заявкою № 78-8-2-109 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки буряку в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, вартість буряку - 190 000,00 грн.;
- 2 660,00 грн. - за прострочення виконання поставки за заявкою № 78-8-2-110 від 07.04.2022 щодо необхідності поставки моркви в кількості 40 000,00 кг до 11.04.2022, вартість моркви - 190 000,00 грн.
Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 100,00 грн. пені - підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 120,00 грн. пені - є законними та обґрунтованими, були доведені належними , допустимими, та більш вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і не були спростовані відповідачем належними засобами доказування в розумінні вимог процесуального закону, а тому позов підлягає задоволенню за наведених у дані постанові підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також здійснені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю за наведених у даній постанові підстав.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В свою чергу, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 4, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:
- з фізичної особи-підприємця Шегери Діни Яківни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) підлягає стягненню 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову, 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги;
- судові витрати фізичної особи-підприємця Шегери Діни Яківни на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн. в суді першої інстанції та 2500,00 грн. в суді апеляційної інстанції - залишити за відповідачем.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2022 у справі № 910/5678/22 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2022 у справі № 910/5678/22 - скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до фізичної особи - підприємця Шегери Діни Яківни 8 120,00 грн. пені - задовольнити повністю.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шегери Діни Яківни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) 8 120 (вісім тисяч сто двадцять) грн. 00 коп. пені та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. судового збору за подачу позову, 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.
5. Судові витрати фізичної особи-підприємця Шегери Діни Яківни на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн. в суді першої інстанції та 2500,00 грн. в суді апеляційної інстанції - залишити за відповідачем.
6. Матеріали справи № 910/5678/22повернути Господарському суду міста Києва, доручивши видати накази на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.В. Тищенко
М.Г. Чорногуз