Справа № 359/9801/20
Провадження № 2/359/127/2023
Іменем України
28 квітня 2023 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А.М.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог : Золочівська сільська рада Бориспільського району Київської області як правонаступника Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання заповіту недійсним, -
09 грудня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сацюк В.В. звернулась до суду з позовом, уточнивши який просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 18 жовтня 2017 року, що посвідчений секретарем виконкому Гнідин-ської сільської ради Бориспільського району Київської області та зареєстровано в реєстрі за № 52.
Вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача - ОСОБА_3 .. На випадок своє смерті остання склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_2 . Позивач вважає даний заповіт недійсним, оскільки вважає, що відповідач вступив у злочинний зговір з секретарем сільської ради, так як покійна не підписувала цей заповіт. Крім того ОСОБА_1 зазначила, що померла повідомляла їй, що уклала з ОСОБА_2 нотаріально посвідче-ний договір довічного утримання. Однак, незабаром після укладення цього правочину, бабуся переїхала проживати до позивача, яка і доглядала за нею до дня смерті. Через неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, його було виселено з будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 до дня смерті вважала цей будинок своїм та не мала намірів заповідати його ОСОБА_2 . Також ОСОБА_1 вважає заповіт недійсним, оскільки його посвідчено особою, яка не мала на це прав та ОСОБА_3 не мала волі і намірів на підписання оскаржуваного заповіту, чим порушено вимоги ст. 1257 ЦК України. Враховуючи наведене, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 18 грудня 2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз'ясне-но права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
19 лютого 2021 року та 17 вересня 2021 року відповідач через свого представника адвоката Сацика Р.В. подав відзив, яким просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. У 2017 році ОСОБА_2 орендував у ОСОБА_3 кімнату в її будинку АДРЕСА_1 та з того часів весь час проживав там, мав гарні стосунки з власницею майна. Цього ж року ОСОБА_2 викликала секретар сільської ради та повідомила про наміри ОСОБА_3 заповісти йому цей будинок, який було складено та зареєстровано 18 жовтня 2017 року. Наведене відбулось виключно за ініціативи заповідача.
В подальшому, 22 листопада 2017 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за умовами якого будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2298 га з кадастровим номером 3220882601:01:010:0493 за умов належного виконання договору переходили у власність відповідача.
Між заповідачем та відповідачем склались гарні стосунки, ОСОБА_2 доглядав за нею, годував, сплачував комунальні послуги, тощо. Проте, 01 червня 2020 року, у відсутність відповідача вдома, до будинку приїхала ОСОБА_1 та вивезла ОСОБА_3 , посилаючись на те, що відповідач не дбає про бабусю та погано ставиться до неї. Про цей факт ОСОБА_2 повідомив до правоохоронних органів, оскільки не знав дійсного місце-знаходження ОСОБА_3 .. Відтак, ОСОБА_1 вчиняла дії, які б завадили відповіда-чу виконати умови договору довічного утримання.
ОСОБА_2 наголосив також на тому, що ОСОБА_3 протягом місяця після укладення заповіту та перед укладенням договору довічного утримання отримувала довідку лікаря в Бориспільській ЦРЛ про те, що вона перебуває на диспансерному обліку з діагнозом «Практично здорова. Кардіосклероз венечних судин. Катаракта двостороння». Це свідчить про те,що заповідач усвідомлювала значення своїх дій при складенні заповіту.
Крім того, у відзиві ОСОБА_2 просив стягнути з позивача на власну користь понесені витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 21 000 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 07 липня 2022 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено здійснити Незалежному інституту судових експертиз.
23 листопада 2022 року матеріали справи повернулись з експертної установи до Бориспільського міськрайонного суду Київської області без виконання через несплату її вартості позивачем.
Ухвалою суду від 25 листопада 2022 року у справі поновлено провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням сторін.
17 лютого 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті, про сторони повідомлено у встановленому законом порядку.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Разом з тим, представник відповідача подав до суду заяву, якою розгляд справи просив здійснити у його відсутність та відмовився від допиту раніше заявлених свідків.
Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи і наявні в ній докази, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги не підляга-ють задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 92 роки померла ОСОБА_3 . Наведене підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого 07 липня 2020 року Виконавчим комітетом Саливонківської сільської ради Васильківського району Київської області.
Згідно витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі за № 62224059 від 27 жовтня 2020 року вбачається, що цього ж дня заведено спадкову справу № 358/2020 щодо майна померлої ОСОБА_3 , яка зареєстрована в реєстрі за № 66645707.
31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріального органу із заявою про прийняття спадщини після промерлої ОСОБА_3 .
Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 217596376 від 24 липня 2020 року встановлено, що власником майна, а саме : житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2298 га з кадастровим номером 3220882601:01: 010:0493 з жовтня 2008 року була ОСОБА_3 .
Разом з тим, з 22 листопада 2017 року дане майно на підставі договору довічного утримання, що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріаль-ного округу, належало на праві приватної власності ОСОБА_2 .
У статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Чвастиною 1 ст. 1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
За життя померлий ОСОБА_3 склала заповіт, що посвідчений 18 жовтня 2017 року секретарем Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області Норець В.М., яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_2 .
Відповідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Устатті 1233 ЦК України вказано, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частинами 2 - 4 ст. 1254 ЦК України закріплено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст. ст. 225 і231 цьогоКодексу.
Відповідно ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1251, 1252 цьогоКодексу.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині 3 цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, відповідно ч. 1 ст.1251 ЦК України, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
У підпункті 5 пункту «б» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
Відповідно ст. 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняю-ть такі нотаріальні дії : 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.
З огляду на це суд звертає увагу на ту обставину, що сторонами у справі не надано жодного доказу на підтвердження наявності у населеному пункті - с. Гнідин Бориспільського району Київської області, де й проживала заповідач, державного чи приватного нотаріуса.
Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року за № 3306/5, визначено порядок посвідчення заповіту посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Так, у п. 1.2. розділу І цього Порядку зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Пунктом 2.1. розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Відповідно положень пункту 2.3. розділу II Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.
Сторонами у справі не надано жодного доказу на підтвердження відсутності у секретаря Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області Норець В.М. повноважень щодо посвідчення заповітів.
У статті 1257 ЦК України наведено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» за № 7 від 30 травня 2008 року вказано, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, а тому на підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Відповідно вимог ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом призначаються судову експертизу.
При розгляді справи судом призначалася почеркозавча експертиза, яка залишена без виконання через несплату позивачем вартості експертизи.
У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст.76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електрон-ними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними, згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, є докази які містять інформацію щодо предмета доказування.
Підсумовуючи наведене суд приходить висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не надано до суду жодного доказу на підтвердження підроблення підпису ОСОБА_3 на заповіті, недотримання в момент складення заповіту вимог щодо його форми та посвідчення, відсутності повноважень у секретаря сільської ради на посвідчення заповіту, відсутності волевиявлення учасника правочину та того, що воно не було вільним і не відповідало внутрішній волі заповідача.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребу-ванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Судом встановлено, що представник відповідача у прохальній частині відзиву на позов від 17 вересня 2021 року просив суд стягнути з позивача на свою користь витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 21 000 грн. 00 коп.
Приписами ч. 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 137 ЦПК України визначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями ч. 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому за змістом ч. 6 цієї статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В розрізі з наведеним суд зазначає, що стороною позивача не заявлено під час судового розгляду справи та не подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, отриману відповідачем.
Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у задоволенні позову на позивача.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник відповідача подано до суду наступні докази : договір про надання правничої допомоги № 117 від 22 вересня 2020 року укладений між Адвокатським бюро «Романа Сацика» в особі керуючого адвоката Сацика Р.В. та ОСОБА_2 ; додаток № 1 до вказаного договору; додаткові угоди до договору про надання правової допомоги від 31 грудня 2020 року, 19 грудня 2020 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 16 вересня 2021 року; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 15 вересня 2021 року; ордер серії КС №797527 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Зважаючи на вказане, суд приходить переконання, що у задоволенні клопотання представника відповідача про стягнення з ОСОБА_1 витрат відповідача на правову допомогу слід відмовити, оскільки суду не надано жодного доказу на підтвердження фактичного понесення цих витрат ОСОБА_2 , як то : рахунок фактура, акт, платіжне доручення, квитанція, тощо.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 понесла затрати по оплаті судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. Наведене підтверджується квитанцією від 01 грудня 2020 року.
Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову - покладаються на позивача.
Зважаючи на відмову у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 259-265, 353 -354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог : Золочівська сільська рада Бориспільського району Київської області як правонаступника Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання заповіту недійсним - відмовити.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повер-нення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 08 травня 2023 року.
Суддя Л.В. Яковлєва