Справа № 22ц - 7044/2010 р. Головуючий в суді 1 інстанції Голуб А.В.
Категорія 01, 57 Доповідач в суді ІІ інстанції Малород О. І.
02 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого: Дьоміної О.О.
суддів: Малорода О.І., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі: Мягкій Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ
цивільну справу за апеляційною скаргою управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки,-
В листопаді 2008 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом.
Постановою суду від 17 грудня 2008 року позов задоволено. Судом визнано протиправною відмову відповідача щодо перерахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки ОСОБА_3 та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 1305 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2007 рік та 1500 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2008 рік.
Відповідач, не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, у зв'язку із чим спір вирішений невірно.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, є громадянином евакуйованим у 1986 році із зони відчуження 2 категорії, що підтверджується копією посвідчення (а.с. 2)
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" евакуйованим у 1986 році із зони відчуження 2 категорії виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі три мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що щорічна одноразова допомога на оздоровлення позивачці була нарахована в квітні 2007 року в розмірі 75 грн. та в лютому 2008 році - 75 грн., що підтверджено відповідною довідкою (а.с. 9) та виплачено 29.12.2007 року та 18.08.2008 року, що підтверджено довідкою Білоцерківського відділення № 211 ВАТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 6).
Позивачка оспорюючи дії відповідача вважала, що вона отримувала державну допомогу значно нижчу, ніж це передбачено ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з чим звернулася до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем норм ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та Законами України, оскільки істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання представника відповідача на ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається лише за правилами , передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Виходячи з засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами, а також враховуючи, що згідно ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п. 1) та основи соціального захисту (п. 60) при вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів вважає, що оскільки рішення Конституційного суду України № 6-рп було постановлено 09 липня 2007 року, то у позивачки право на перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення виникло з 09 липня 2007 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України встановлений річний строк звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності у позивачки права на перерахунок грошової допомоги, передбаченої ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і оскільки судом встановлено, що відповідач неправомірно не нараховував позивачці вказані кошти в розмірі, який передбачено вказаним законом, тому суд обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Також, колегія суддів вважає, що суд не вправі покладати на відповідача обов'язок виплати позивачці допомоги в чітко визначеному розмірі.
За таких підстав апеляційна скарга управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2008 року підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині покладення на відповідача обов'язку виплати позивачу допомогу в розмірі 1305 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2007 рік та 1500 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2008 рік.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304-1, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України , колегія суддів,-
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області задовільнити частково.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2008 року змінити в частині покладення на відповідача обов'язку виплати позивачу допомогу в розмірі 1305 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2007 рік та 1500 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2008 рік.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області провести перерахунок та виплату суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки на користь ОСОБА_3, з врахуванням виплаченої раніше суми.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий :
Судді :