21 квітня 2023 року Справа № 160/1493/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Жукової Є.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, пов, м.Харків, 61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії, -
30.01.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, пов, м.Харків, 61022), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 14.12.2022 у справі № 2619007349 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пільгової пенсії за віком за Списком №2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 р. відкрито провадження в адміністративній справі №160/1493/23.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 р. клопотання представника відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про залучення другого відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у справі за №160/1493/22 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, пов, м.Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено.
Залучено у якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вулиця Набережна Перемоги, 26, Дніпро, Дніпропетровська область, 49000) у справі №160/1493/22 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, пов, м.Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
Позивач - ОСОБА_1 з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернулась із відповідною заявою до ГУ ПФУ у Харківській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Харківській області від 14.12.2022 р. у справі № 2619007349 позивачу - ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, відповідно до вказаного рішення позивачу не зараховано період роботи за Списком № 2 з 21.06.2011 р. по 03.06.2015 р., оскільки у переліку робочих місць виробництва, робіт, професій та посад, затвердженим наказом № 231 від 21.06.2011 відсутнє відділення легеневого туберкульозу №6.
Вважаю, що відмова ГУ ПФУ у Харківській області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є незаконною, а тому рішення від 14.12.2022 р. у справі № 2619007349 має бути скасованим, оскільки підстави відмови не підтверджуються наявними у позивача документами.
Так, відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у них від 26.09.2022 № 255 зазначається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала на посаді молодшої медичної сестри палатної легеневого відділення № 3, що передбачено Списком № 2, у зв'язку з чим має стаж 05 років 09 місяців 03 дні; крім цього працювала на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу № 6, що передбачено Списком № 2, у зв'язку з чим-має стаж 04 роки 05 місяців 10 днів.
З наведеного вбачається, що сукупно позивач має 10 років 2 місяці 13 днів пільгового стажу за Списком № 2.
Вказана довідка видана на підставі первинних документів, а саме: наказів № 341 від 01.10.2007 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення», № 231 від 21.06.2011 «Про результати позачергової атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення» та № 103 від 04.06.2015 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення».
Так, згідно з наказом № 341 від 01.10.2007 посада молодшої медичної сестри стаціонару легеневого відділення № 3 відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідно до наказу № 231 від 21.06.2011 посада молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу для дорослих № 6 відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Та згідно з наказом № 103 від 04.06.2015 посада молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу для дорослих № 6 відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
23.02.2023 р. представником відповідача-1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено, що згідно з наданими Позивачем документами, до пільгового стажу роботи не зараховано період з 21.06.2011 по 03.06.2015, оскільки у Переліку робочих місць, виробництв, роб професій та посад, працівникам яким підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення і Списках № 1 та № 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2004 № 1644 Розділ XXIV за Списком № 2, що затверджений Наказом № 231 від 21.06.2011, відсутнє відділені легеневого туберкульозу № 6.
На підставі викладеного вище, представник відповідача-1 просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
10.03.2023 р. представником відповідача-2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено, що відповідно до рішення про відмову в призначенні пенсії від 14.12.2022 р. за №2619007349 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до пільгового стажу за Списком №2 неможливо зарахувати періоди роботи з 21.06.2011 по 03.06.2015, оскільки у переліку робочих місць виробництв, робіт, професій та посад, затверджений Наказом №231 від 21.06.2011 р. відсутнє відділенні легеневого туберкульозу №6.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, а саме: не зазначено про характер виконуваної роботи, про зайнятість позивача на вказаних роботах повний робочий день, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи.
Відповідно до пільгової довідки №255 від 26.09.2022, виданої КЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2 Дніпропетровської обласної ради» не підлягає зарахуванню період роботи: з 21.06.2011 по 03.06.2015 - оскільки право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу №6 не підтверджено атестацією робочих місць за умовами праці - Наказом №231 від 21.06.2011 р. “Про результати позачергової атестації робочих місць за мовами праці для визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення”.
Органом Пенсійного фонду України не ставиться під сумнів сам факт роботи позивача в КЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2 Дніпропетровської обласної ради», проте наявність лише факту роботи на підприємстві є недостатнім для підтвердження права на пільгову пенсію за Списком №2.
Щодо застосування при призначенні пільгової пенсії п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII та рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Позивачка, в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №2 посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах.
Копією паспорта громадянина України підтверджується, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та нею не було досягнуто 50-річного віку станом на 11.10.2017 (позивачці виповнилось лише 46 років).
Позивачці виповнилось 50 років - 15 вересня 2021 року, відповідно, умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивачка не досягла 50 років до 11.10.2017 (дату набуття чинності внесенням змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
На підставі викладеного вище, представник відповідача-2 просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог просить відмовити.
Суд розглянув справу відповідно до ст. 262 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.258 КАС України.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом, копія якого міститься в матеріалах справи.
В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , якою визначено трудовий шлях останньої.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернулась із відповідною заявою до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Харківській області від 14.12.2022 у справі № 2619007349 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, відповідно до вказаного рішення позивачу не зараховано період роботи за Списком № 2 з 21.06.2011 по 03.06.2015, оскільки у переліку робочих місць виробництва, робіт, професій та посад, затвердженим наказом № 231 від 21.06.2011 відсутнє відділення легеневого туберкульозу №6.
Вважаю, що відмова ГУ ПФУ у Харківській області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є незаконною, а тому рішення від 14.12.2022 у справі № 2619007349 має бути скасованим, оскільки підстави відмови не підтверджуються наявними у позивача документами.
Так, відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у них від 26.09.2022 р. № 255 зазначається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала на посаді молодшої медичної сестри палатної легеневого відділення № 3, що передбачено Списком № 2, у зв'язку з чим має стаж 05 років 09 місяців 03 дні; крім цього працювала на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу № 6, що передбачено Списком № 2, у зв'язку з чим має стаж 04 роки 05 місяців 10 днів.
З наведеного вбачається, що сукупно позивач має 10 років 2 місяці 13 днів пільгового стажу за Списком № 2.
Вказана довідка видана на підставі первинних документів, а саме: наказів № 341 від 01.10.2007 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення», № 231 від 21.06.2011 «Про результати позачергової атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення» та № 103 від 04.06.2015 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення прав працівників на пільгове пенсійне забезпечення».
Так, згідно з наказом № 341 від 01.10.2007 посада молодшої медичної сестри стаціонару легеневого відділення № 3 відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідно до наказу № 231 від 21.06.2011 посада молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу для дорослих № 6 відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Та згідно з наказом № 103 від 04.06.2015 посада молодшої медичної сестри палатної відділення легеневого туберкульозу для дорослих № 6 відноситься до посад, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, наявними документами підтверджується стаж роботи позивача на посадах, які дають право на пільгову пенсію.
Окрім зазначених документів, позивач при зверненні до органів Пенсійного фонду України надано також копію трудової книжки. Відповідно до відомостей, що містяться у трудовій книжці позивач: згідно з наказом від 06.05.2005 № 23-к прийнята на посаду молодшої медичної сестри палатної легеневого відділення № 3; наказом від 28.02.2011 № 11-к позивача переведено до ОКЗ «Криворізький протитуберкульозний диспансер № 2»; згідно з наказом від 01.03.2011 № 11-к прийнята по переводу на постійну посаду молодшої медичної сестри палатного відділення легеневого туберкульозу № 6; на підставі наказу від 10.08.2015 № 116-к звільнена із займаної посади за власним бажанням.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положення ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.ст. 21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд зазначає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).
Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Відповідно до частини першої статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІI та № 1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 1512 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Водночас Суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті 62, пунктом 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 8 цього Закону.
У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України № 1058-ІV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом № 2148-VІІІ.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Суд зазначає що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Відтак, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Підтвердженням (доказом), що позивач, у вищезазначені періоди (які не зараховані позивачу до пільгового стажу) працював у шкідливих умовах праці - є записи в його трудовій книжці.
Відтак, відмова відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначені пенсії не відповідає вимогам пенсійного законодавства.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній у зразковій справі в рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі №360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20), яким позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 17 серпня 2020 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1840,80 грн., та зазначено, шо неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
Щодо звуження прав на отримання пенсії Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
За такого правового регулювання та встановлених обставин колегія суддів доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
У зв'язку із цим Суд уважає за необхідне звернутись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цих положень Закону № 1058-IV.
Отже, відповідно до вищевикладеного, Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Щодо правомірності дій відповідачів суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 10 Закону № 1788-XII пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі - Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
У частині виплати пенсій Положенням № 280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України:
реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань;
виконання інших завдань, визначених законом.
Також для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, призначення (перерахунку, поновлення) і виплати пенсій.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 1512 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».
Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Ураховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи, у тому числі на пільгових умовах - 33 років 7 місяців, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 30 років 07 місяців 11 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.12.2022 р. №2619007349 про відмову в призначенні пенсії, є протиправним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.12.2022 р. №2619007349 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 ОСОБА_1 згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15), підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд, розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Отже, з наявних в матеріалах справи вбачається, що позивачем вчинено всі необхідні дії та подано документи, наявні у нього та необхідні для призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у цьому випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Водночас, з метою захисту порушених прав позивача суд прийшов до висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 період роботи за СП №2 з 21.06.2011 р. по 03.06.2015 р.
Вказаний період роботи також підтверджуються трудовою книжкою позивача Серії НОМЕР_1 , копія якої міститься в матеріалах цієї справи.
На підставі означеного вище, та з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.12.2022 року №2619007349 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 період роботи за СП №2 з 21.06.2011 р. по 03.06.2015 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2022 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду;
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтею 139 КАС України визначено порядок розподілу судових витрат.
Відповідно до квитанції від 19.01.2023 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, пов, м.Харків, 61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудженні всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а саме, судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, пов, м.Харків, 61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.12.2022 року №2619007349 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 період роботи за СП №2 з 21.06.2011 р. по 03.06.2015 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2022 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова