Справа № 540/1820/21
11 травня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за правилами загального позовного провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Херсонської обласної прокуратури, в якому позивач просить:
- визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;
- зобов'язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
- визнати бездіяльність Херсонської обласної прокуратури протиправною щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26.03.2020 по 12.03.2021;
- зобов'язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26.03.2020 по 12.03.2021;
- зобов'язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 12.03.2021 по день постановлення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що оскільки її звільнено з посади прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», то вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 КЗпП. При цьому, позивачка звертає увагу, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати такої допомоги, у зв'язку із чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством. Крім того, позивачка вважає, що на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен сплатити середній заробіток за період з 12.03.2021 по день фактичного розрахунку, як спеціальний вид відповідальності, спрямований на захист її прав щодо отримання в передбачений законом строк всіх належних сум при звільненні.
Щодо позовних вимог з приводу не нарахування та невиплати заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 26.03.2020 по 12.03.2021 позивачка зазначила, що у спірний період їй нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VІІІ, у розмірі встановленому законом. При цьому, положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного страхування визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та втратили чинність з дня ухвалення вказаного рішення.
Враховуючи наведене, позивачка вважає, що відповідач мав провести розрахунок та здійснити їй виплату заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з ст.81 Закону України «Про прокуратуру» у період з 26.03.2020 по 12.03.2021.
(б) Позиція відповідача
17.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача звертає увагу, на те, що, враховуючи, що позивачку звільнено з підстав та в порядку, встановленому Законом України «Про прокуратуру» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому вона не набула права на її отримання. Крім того, юридичним фактом, що зумовив звільнення позивачки на підставі п.9 ст.51 Закону № 1697-VІІ є неуспішне проходження нею атестації, а не реорганізація, ліквідація, перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників, а тому вказаний юридичний факт є відмінним від того, у зв'язку із яким ст.44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Таким чином, враховуючи, що позивачці при звільнені виплачені всі належні суми, тому підстав для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, немає.
Щодо позовних вимог з приводу не нарахування та невиплати позивачці заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 26.03.2020 по 12.03.2021 відповідач наголошує, що у період дії спірних правовідносин майнові права позивачки на отримання заробітної плати у відповідному розмірі прокуратурою не порушено, оскільки при її нарахуванні та виплаті застосовувались чинні нормативно-правові акти, які з огляду на положення ч.2 ст.19 Конституції України були обов'язковими до виконання. Зокрема, на час звільнення позивача з органів прокуратури рішення щодо початку роботи окружних прокуратур у порядку, встановленому законом не прийнято та не оприлюднено, а тому оплата праці позивачки здійснювалась відповідно до постанови Уряду з огляду на вимоги п.3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. При цьому, приписи пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, положення якого визнано неконституційним, з 26.03.2020 не застосовувались.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
17.05.2021 ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду вирішено відкрити провадження за правилами загального позовного провадження.
17.08.2021 рішенням Херсонського окружного адміністративного суду позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; зобов'язано Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; зобов'язано Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити середній місячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 13.03.2021 по день постановлення рішення у справі, обчислення якого здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Херсонської обласної прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 816,00 гривень (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).
09.11.2021 постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Херсонської обласної прокуратури, ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року по справі № 540/1820/21 залишено без змін.
28.09.2022 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу Херсонської обласної прокуратури задоволено частково, саме: рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №540/1820/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду, з мотивів того, що з огляду на оскаржувані судові рішення, суди, встановивши наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання щодо обрахунку суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.
Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської області), змінено підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду на Одеський окружний адміністративний суд.
24.10.2022 ухвалою суддя Одеського окружного адміністративного суду Бойко О.Я., прийняв позовну заяву до свого провадження, розпочав розгляд справи спочатку та вирішив розглядати її за правилами загального позовного провадження.
16.01.2023 ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.02.2022 о 10 год. 00 хв.
01.02.2023 ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
IV. Обставини, встановлені судом
Позивачка з 14.09.2001 по 12.03.2021 працювала в органах прокуратури Херсонської області на різних посадах, у т.ч. з 15.12.2015 на посаді прокурора Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області та отримувала заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
12.03.2021 наказом керівника Херсонської обласної прокуратури № 117к, позивачку звільнено з займаної посади та з органів прокуратури області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12.03.2021. Підстава - рішення кадрової комісії від 19.02.2021 № 23. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Херсонської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачці виплати при звільненні.
На звернення позивачки від 02.04.2021 відповідач листом від 12.04.2021 за №21-168вих-21 повідомив, що вихідна допомога їй не виплачувалась.
Вважаючи, що при проведенні остаточного розрахунку позивачці протиправно не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, а також протиправно у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 заробітна плата виплачувалась із урахуванням посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", а не посадового окладу, визначеного у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Щодо заявлених позовних вимог щодо нездійснення нарахування та невиплати позивачці заробітної плати з урахуванням посадового окладу згідно з ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26.03.2020 по 12.03.2021 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заробітної плати позивачки, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26.03.2020 по 12.03.2021, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини в цій частині склались з приводу ненарахування та невиплати позивачці заробітної плати у період з 26.03.2020 по 12.03.2021, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020, у порядку та розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".
Необхідно врахувати, що Верховним Судом сформовано правову позицію у подібних правовідносинах щодо застосування частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", зокрема у постановах від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21, від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21, від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20 та ін.
Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20 Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
У цьому зв'язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачкою питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, що набрав чинності 25.09.2019, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
Сам Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка була чинною у оспорюваний позивачкою період.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-7; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Верховний Суд звернув увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
Тому прирівняння посадового окладу позивачки до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення її на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21 та від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21.
Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених вище справах зазначив таке.
Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 13.10.2021 у справі № 560/4176/19, від 26.11.2021 у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020, на яке посилалась позивачка, стосується приписів статті 81 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" без обмежень у цій справі, пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури").
Отже, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального, обласної прокуратури, окружної прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що позивачка у період з 26.03.2020 по 12.03.2021 не мала статусу прокурора окружної прокуратури, тому на неї не поширюється положення норм частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної прокуратури.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання відповідача здійснити за період з 26.03.2020 по 12.03.2021 перерахунок заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх надбавок до посадового окладу, премій та виплати різниці недоотриманої суми заробітної плати.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати на користь позивачки вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.09.2022 у даній справі дійшов наступних висновків: «як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди, встановивши наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання щодо обрахунку суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів».
При розгляді вказаної справи суд враховує ч.5 ст. 353 КАС України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до правової позиції, яка була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Що стосується розміру належної до сплати вихідної допомоги, суд зазначає наступне.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 06.04.2021 № 21-81вих21 середньоденна заробітна плата позивачки склала 1300,07 грн. При цьому, розрахунок вихідної допомоги при звільненні проводиться наступним чином: ВП = (ЗПф : РДф) х (РДсум : 2), де ЗПФ - зарплата за фактично відпрацьовані працівником робочі дні розрахункового періоду; РДф - кількість фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді; РДсум - сумарна кількість робочих днів за останні два календарні місяці за графіком роботи установи, організації.
Виходячи з наведеного, належний до стягнення з відповідача розмір вихідної допомоги при звільненні становить: 25351,37 грн. (37702,05:29)*(39:2).
Враховуючи те, що позивачка набула право на виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, тому її невиплата зумовлює відповідальність відповідача, що передбачена статтею статті 117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно зі ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов'язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов'язку.
Разом з тим, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
- те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на матеріали справи, відповідно до наказу керівника Херсонської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 117к позивачку звільнено з посади прокурора - з 12.03.2021, тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивачки з наступного дня після звільнення - 13.03.2021, однак враховуючи, що вказаний день перепадає на вихідний день, то початок обрахунку слід відраховувати з 15.03.2021.
Як вже встановлено судом, згідно з довідкою від 06.04.2021 №21-81вих21 середньоденна заробітна плата позивача складає 1300,07 грн.
Кількість днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 по 11.05.2023 (день ухвалення судового рішення) складає 678 робочих днів за період 2019-2022 роки, а саме:
2021 рік - 202 робочих днів;
2022 рік - 257 робочих днів;
2023 рік - 93 робочих дні.
Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 717 638,64 грн. (1300,07 грн. х 552 дні)
При цьому вказана сума коштів є істотно більшою, аніж невиплачена позивачці частина всіх належних коштів під час розрахунку.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Зокрема, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (26 651,43 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум)/717 638,64грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 3,71 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 3,71 %, становить 26 624,39 грн. ((717638,64 грн. х 3,71 %) : 100 %) або ((1300,07 грн. х 3,71 %) : 100 % х 552 робочих днів).
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнений з відповідача на користь позивачки у розмірі 26 624,39 грн.
За таких обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення.
VI. Судові витрати
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
3.Стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 26 651, 43 грн. (двадцять шість тисяч шістсот п'ятдесят одну гривню, 43 коп.).
4.Стягнути з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 26 624,39 грн. (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири гривні, 39 коп.).
5.Стягнути з Херсонської обласної прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 816,00 гривень (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Херсонська обласна прокуратура, адреса: 73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120.
Суддя Оксана БОЙКО