ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" травня 2023 р. справа № 300/592/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання відмови незаконною та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Петричка Олександр Євгенович (далі - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач) про визнання незаконною відмови відповідача щодо задоволення рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, а також зобов'язання відповідача задовільнити рапорт ОСОБА_1 та звільнити його з військової служби через сімейні обставини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що з метою звільнення з військової служби ОСОБА_1 звернувся з рапортом до керівництва Коломийського РТЦК та СП. Листом від 08.02.2023 №686 відповідач повідомив його про те, що поданих до рапорту підтверджуючих документів стосовно права на звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» недостатньо для набуття права на звільнення.
Представник позивача вважає, що відмова у задоволенні рапорту є необґрунтованою, оскільки наявні всі законні підстави для його звільнення з військової служби у зв'язку із вихованням дитини, яка є особою з інвалідністю І групи.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
Представником позивача недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки належним чином засвідчені копії рапорта ОСОБА_1 та доданих до нього документів, а також відомості, які містяться в обліковій картці позивача, про склад сім'ї тощо.
Відповідачем скеровано до суду відзив на позовну заяву №1806, який надійшов на адресу суду 03.04.2023, в якому зазначено, що в за результатами розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби прийнято рішення про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби. Підставою для відмови у задоволенні рапорту стало те, що серед документів, поданих позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби, не подано підтверджуючих документів стосовно права на звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 25.01.2000 Снятинським РВ УМВС в Івано-Франківській області (а. с. 7).
Позиває являється батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 27.12.2001 НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Снятинського районного управління юстиції Івано-Франківської області (а. с. 13).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.08.2020 серії 12 ААБ №841182, ОСОБА_2 встановлено з 10.08.2020 першу «Б» групу інвалідності з дитинства. В розділі 12 даної довідки зазначено, що остання потребує постійного стороннього догляду (а. с. 15).
Згідно з витягом з наказу начальника Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 02.03.2022 №28, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2233-ХІІ (зі змінами) та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3544-ХІІ (зі змінами), солдата ОСОБА_1 , водія взводу охорони роти охорони Другого відділу, зараховано до списків особового складу Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області на всі види забезпечення і призначено на посади за штатами воєнного стану.
Позивач 07.11.2022 звернувся до відповідача з рапортом стосовно звільнення з військової служби у запас на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із вихованням дитини, хворої на дитячий церебральний параліч.
Листом від 22.11.2022 №3050 Коломийським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки повідомлено, що поданих до рапорту підтверджуючих документів стосовно права на звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» недостатньо для набуття права на звільнення.
ОСОБА_1 25.01.2023 повторно подав рапорт на звільнення, у зв'язку з наявністю у нього на утриманні дитини, яка є особою з інвалідністю І групи та хворіє на дитячий церебральний параліч, що згідно абзацу 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дає йому право на відстрочку від призову на військову службу.
Листом від 08.02.2023 №686 відповідачем повідомлено, що поданих до рапорту підтверджуючих документів стосовно права на звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» недостатньо для набуття права на звільнення (а. с. 11).
Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232), Законом України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII). в редакціях, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону України №3543-XII передбачено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» (далі - Закон №1923-ХІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною восьмою статті 4 Закону №3543-ХІІ передбачено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації .
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України №7168 від 16.03.2022 воєнний стан продовжений до 25.04.2022.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженого Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженого Законом України № 2500-IX від 15.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженого Законом України №2738-IX від 16.11.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженого Законом України №2738-IX від 16.11.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року №58/2023, затвердженого Законом України №2915-IX від 07.02.2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Водночас, Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Згідно частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Абзацами 13, 14 частини першої статті 1 Закону №1932-ХІІ визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 мобілізований та проходить військову службу у « відділі Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини, хворої на дитячий церебральний параліч.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 2 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
Так, у Переліку №413 визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Водночас, судом встановлено, що позивач зареєстрований та проживає разом зі дружиною ОСОБА_3 , дочкою ОСОБА_2 , 2001 року народження, сином ОСОБА_4 , 2005 року народження, та сином ОСОБА_5 , 2012 року народження, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 23.12.2022 №2328, виданого виконавчим комітетом Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області (а. с. 16-18).
Згідно виписки №11793/17 з медичної картки стаціонарного хворого від 07.12.2017 №2757, ОСОБА_2 встановлено діагноз: «Дитячий церебральний параліч, нижня спастична диплегія зі стійкими, тяжкими руховими порушеннями. Двобічна плосковальгусна деформація обох стоп. Стан після оперативного лікування 07/11/12017р.» (а. с. 14).
Водночас, абзацом 2 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено підставою звільнення з військової служби у зв'язку з вихованням дитини, хворої на ряд захворювань, але якій не встановлено інвалідність.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 27.08.2020 серії 12 ААБ №841182, ОСОБА_2 встановлено з 10.08.2020 першу «Б» групу інвалідності з дитинства. В розділі 12 даної довідки зазначено, що остання потребує постійного стороннього догляду (а. с. 15).
Так, відповідно до Конвенції про права дитини, дитиною є «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку», якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Частиною 1 статті 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно частини 1 статті 34 Цивільного кодексу України, повноліття настає з вісімнадцяти років.
Отже до досягнення 18 років фізична особа має правовий статус дитини.
Згідно свідоцтва про народження від 27.12.2001 НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Снятинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , а на момент звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби їй виповнилось 21 рік.
З огляду на такі обставини суд приходить до висновку, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 2 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, згідно якої військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
Враховуючи вище наведене, суд не вбачає ознак незаконності відмови Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо задоволення рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (зокрема, від 09.12.1994, справа «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91; від 21.01.1999, справа «Гарсія Руїз проти Іспанії») - суд нагадав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь суворості цієї вимоги може бути різною залежно від характеру рішення, і він має визначатися, виходячи із обставин справи. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги встановлені обставини та наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_6 до Першого відділу Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Калуського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не підлягає до задоволення
Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Франка, 6, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, код ЄДРПОУ - 09816232) про визнання відмови незаконною та зобов'язання до вчинення дій - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику ОСОБА_1 рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 12 травня 2023 р.