ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" травня 2023 р. справа № 300/1896/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850018879 від 23.03.2023 їй не зараховано до страхового стажу періоди: догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року. Як наслідок, протиправно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Просила суд скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до її страхового стажу вказані періоди та призначити пенсію по інвалідності з моменту встановлення групи інвалідності із врахуванням заробітної плати на території російської федерації, згідно архівної довідки №С-186 від 19.03.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 30.11.2022 їй встановлено ІІ групу інвалідності, тому 14.03.2023 вона звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, рішенням відповідача №092850018879 від 23.03.2023 їй відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу періоди: догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року. Згідно ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту «ж» частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Крім цього вказала, що вихід російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи. Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850018879 від 23.03.2023, яким відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасування. Отже, слід зобов'язати відповідача зарахувати до її страхового стажу спірні періоди догляду за дитиною та роботи, призначити пенсію по інвалідності з моменту встановлення групи інвалідності із врахуванням заробітної плати на території російської федерації, згідно архівної довідки №С-186 від 19.03.2019.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. Вказав, що відповідно до ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Згідно поданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 6 років 6 місяців 13 днів. Зазначив, що позивачу не зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутні документи передбачені пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №637 від 12.08.1993; період роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Як наслідок, стаж ОСОБА_1 є недостатнім, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області правомірно відмовлено в призначенні їй пенсії по інвалідності. Відповідач вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії по інвалідності, а не зобов'язання призначити таку пенсію.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 30.11.2022, внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №217334 (а.с.13).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 14.03.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення їй пенсії по інвалідності (а.с.35-37).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням №092850018879 від 23.03.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутні документи передбачені пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №637 від 12.08.1993; період роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року згідно архівної довідки №С-186 від 19.03.2019, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 6 років 6 місяців 13 днів. Вік заявника на дату встановлення інвалідності 59 років 10 місяців (а.с.18-19).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.1, 2 ст.30 Закону №1058-ІV).
Відповідно до статті 33 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в розмірах, зокрема: особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV встановлено, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та ІІІ груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
В пункті «ж» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 62 Закону №1788-ХІІ).
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Також, відповідно до пункту 11 Порядку №637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.
Будь-яких інших документів для зарахування до стажу роботи часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми чинним законодавством не передбачено.
Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №217334, ОСОБА_1 з 30.11.2022 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок загального захворювання (а.с.13).
Як вже встановлено судом, у оскарженому рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутні документи передбачені пунктом 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №637 від 12.08.1993; період роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Проаналізувавши вказане рішення, суд зазначає про відсутність спору між позивачем та відповідачем про те, що у період догляду за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку з 26.09.1983 по 28.06.1989, ОСОБА_1 не працювала.
Суд зазначає, що згідно розписки-повідомлення, позивачем до заяви від 14.03.2022 про призначення пенсії по інвалідності долучено, серед іншого, копії свідоцтва серії НОМЕР_1 про народження сина - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та свідоцтва серії НОМЕР_2 про народження дочки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11-12, 37). Подання свідоцтв про народження звільняє від подання паспорта дитини, як це випливає з п.11 Порядку №637.
Разом з цим, як вбачається з розрахунку стажу позивача від 24.03.2023, до страхового стажу позивача зараховано лише період догляду за дочкою до 3 років з 29.06.1986 по 28.06.1989.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням №092850018879 від 23.03.2023 безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за сином з 26.09.1983 по 28.06.1986.
Щодо незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року, окрім вищезазначених висновків, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР, трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
На підтвердження спірного періоду роботи позивачем надано архівну довідку Архівного відділу Адміністрації міста Нижньовартовська №С-186 від 19.03.2019 про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , відповідно до якої позивач працювала у ВАТ «Ямалгазпромстрой» з січня 1995 року по грудень 2005. В цій довідці також зазначено отриману позивачем заробітну плату за даний період (а.с.15-16).
Доказів, які б свідчили про недостовірність вищевказаної довідки, відповідачем суду не надано. Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності відображеного в архівній довідці №С-186 від 19.03.2019 періоду роботи та розміру заробітної плати ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.
Одночасно, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про не зарахування до стажу позивача роботи на території російської федерації, так як Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення припинить свою дію з 19.06.2023, оскільки така обставина не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певного періоду роботи до трудового стажу, та як наслідок, позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
За таких обставин, відповідачем протиправно не зараховано позивачу до її страхового стажу період роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року з урахуванням заробітної плати відображеної в архівній довідці №С-186 від 19.03.2019.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду догляду за сином з 26.09.1983 по 28.06.1986 та періоду роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані періоди.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №092850018879 від 23.03.2023 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії по інвалідності визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Проаналізувавши рішення №092850018879 від 23.03.2023 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 станом на 30.11.2022 (дату встановлення інвалідності) становив 59 років 10 місяців, а страховий стаж позивача - 6 років 6 місяців 13 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 14 років.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 2 частини 1 даної статті пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 14.03.2023, тобто після спливу зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію по інвалідності з дати її звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії №092850018879 від 23.03.2023, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за сином з 26.09.1983 по 28.06.1986 та період роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року, та як наслідок призначити їй пенсію по інвалідності з 14.03.2023 з урахуванням заробітної плати, відображеної в архівній довідці №С-186 від 19.03.2019.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850018879 від 23.03.2023 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до її страхового стажу період догляду за сином з 26.09.1983 по 28.06.1986 та період роботи на території російської федерації з січня 1995 року по грудень 2005 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) з 14.03.2023 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням заробітної плати, відображеної в архівній довідці №С-186 від 19.03.2019.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.