Номер провадження: 22-ц/813/1985/23
Справа № 522/10701/20
Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
08.05.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Стахової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Малиновський районний суд м. Одеси від 20 вересня 2021 року, ухвалене судом у складі судді Сегеди О.М.,
за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування як спадкоємця четвертої черги,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування як спадкоємця четвертої черги, в обґрунтування якого вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві приватної власності.
Позивач після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємець четвертої черги у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом після смерті останньої, немає.
Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гуляєвої Н.В. за № 164/02-31 від 23 червня 2020 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю документів, підтверджуючих, що позивач має право на спадкування за законом у четверту чергу, як особа яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Позивач на підтвердження обставин проживання зі спадкодавцем однією сім'єю посилалась на те, що з серпня 2013 року стала проживати разом зі спадкодавцем в квартирі АДРЕСА_2 , яка належала останній на праві власності, вела спільне господарство та побут з померлою, мали спільний бюджет, та розподілення обов'язків членів сім'ї.
ОСОБА_2 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2018 року придбала квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , в яку остання з позивачем вселились та проживали в ній до смерті ОСОБА_2 .
Позивачка зазначила, що в другій половині 2018 року ОСОБА_2 втратила можливість самостійно за собою доглядати, потребувала сторонньої допомоги по догляду та піклуванню, який останній надавала позивач. Після смерті ОСОБА_2 позивач організувала та оплатила її поховання.
За життя ОСОБА_2 мала намір скласти заповіт, яким бажала заповісти позивачу квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані обставини, за думкою позивача свідчать про те, що вона на протязі п'яти років проживала з померлою ОСОБА_2 однією сім'єю, матеріально її підтримувала, мала з нею спільний бюджет та спільні витрати на побут.
Позивач, з урахування заяви про збільшення позовних вимог, просила суд встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім'єю з серпня 2013 року до дня смерті ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , як спадкоємця четвертої черги. Вирішити питання про стягнення судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 20 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування як спадкоємця четвертої черги залишив без задоволення.
Суд першої інстанції, під час розгляду справи, встановив, що позивачка вселилась в квартиру померлої як квартирантка. В 2018 році у зв'язку з хворобою ОСОБА_2 , позивач стала допомагати померлій та доглядати за нею.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позовних вимог, виходив з того, що власне ставлення позивачки до померлої, періодичне придбання продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що в розрізі зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину. Надання спадкодавцю допомоги в догляді та по господарству, не є тотожним із фактом проживання однією сім'єю.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано до суду докази хвороби спадкодавця та відомості про необхідність стороннього догляду за станом її здоров'я.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що наявність сімейних відносин проявлялась у спільному побуті, який передбачає не тільки придбання продуктів харчування, ліків, одягу, ремонту оселі, а також відпочинок та спілкування. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано вмотивованої оцінки показам свідків. Посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду викладену у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц, скаржник вважає необґрунтованою, оскільки у вказаній справі предметом позову є встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.12.2021 року роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Одеська міська рада отримала 28.12.2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
У відзиві на апеляційну скаргу Одеська міська рада просила оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази проживання однією сім'єю спадкодавця та позивача, оскільки позивач не була зареєстрована разом зі спадкодавцем. Також відповідач вважає, що в матеріалах справи відсутні докази ведення спільного господарства, виконання взаємних прав та обов'язків, спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті тощо.
Відповідач, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц зазначив, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання, крім того у показах допитаних свідків є розбіжності.
Відповідач, з огляду на покази приватного нотаріуса щодо не встановлення останнім особи, яка зверталась з метою складання заповіту, зазначає, що відсутні підстави вважати що ОСОБА_2 взагалі зверталась до нотаріуса.
Представник скаржника копію ухвали про відкриття провадження отримав 20.12.2021 року на електронну пошту, зазначену в апеляційній скарзі, що підтверджується довідкою.
Представник Одеської міської ради, який приймав участь в судому засіданні, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Позивачка в судове засідання не з'явилася про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник позивача в судове засідання не з'явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином і в установленому законом порядку відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення повістки на адресу зазначену у апеляційній скарзі та доставлення повістки на електронну пошту 14.04.2023 року, вказану в апеляційній скарзі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Одеської міської ради, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років до дня смерті спадкодавця.
Суд вважав, що в матеріалах справи відсутні докази проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 , ведення ними спільного побуту, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов'язків. Надання спадкодавцю допомоги в догляді та по господарству, не є тотожним із фактом проживання однією сім'єю.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , уродженка с. Чапаївка, Жмеринського району, Вінницької області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується паспортом громадянина України.
Як вбачається із матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 ,що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області 01 лютого 2019 року.
ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 березня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюком Р.Ю., зареєстрованим в реєстрі №177.
02 березня 2018 року право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на зазначену квартиру.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
На запит суду першої інстанції приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н.В. надано належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Із матеріалів спадкової справи вбачається, що 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Гуляєвій Н.В. заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , а 23 червня 2020 року звернулася з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 19 лютого 2019 року у Спадковому реєстрі відсутня інформація щодо спадкової справи та виданих на її підставі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_2 .
З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 19 лютого 2019 року вбачається, що 19 лютого 2019 року приватним нотаріусом Гуляєвою Н.В. заведена спадкова справа номер у спадковому реєстрі 63780537, номер у нотаріуса 9/2019, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом встановлено, що спадкоємців після смерті ОСОБА_2 за заповітом не має.
Відповідно до довідки від 20 лютого 2019 року за № 326 в квартирі АДРЕСА_4 була зареєстрована з 12 березня 2018 року ОСОБА_2 , 1950 року народження.
За вказаною адресою ОСОБА_2 , 1950 року народження, зареєстрована одна, що підтверджується відомостями зазначеними у вказаній довідці .
З довідки виданої департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 04 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_5 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що 26 січня 2019 року ОСОБА_1 укладено договір - замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_2 від 26 січня 2019 року.
Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гуляєвої Н.В. за № 164/02-31 від 23 червня 2020 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю у неї необхідних документів, підтверджуючих, що вона має право на спадкування за законом у четверту чергу, як особа яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, оскільки вона не є родичкою померлої та рекомендовано звернутися до суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірні правовідносини виникли щодо встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з серпня 2013 року по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначала, що метою встановлення факту спільного проживання однією сім'єю є визнання за нею права на спадкування за законом четвертої черги, після померлої ОСОБА_2 .
Отже метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з серпня 2013 року по день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнання права на спадкування є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних наступного вирішення питання про право власності на спадкове майно.
Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Тлумачення наведених норм матеріального права свідчить про те, що у разі, коли особа на час відкриття спадщини постійно, не менше п'яти років, проживала разом зі спадкодавцем однією сім'єю, то вона вважається такою, що прийняла спадщину, якщо не заявила про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
У п. 6 рішення від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Отже, необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 є доведеність факту їх спільного проживання протягом останніх п'яти років (на момент відкриття спадщини), як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, ведення спільного господарства, наявність між ними взаємних прав і обов'язків.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року справі № 552/196/20 викладено висновок, що власне ставлення позивачки до померлої, періодичне придбання продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що в розрізі зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років до дня смерті спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції надавши належну оцінку наданим позивачкою доказам дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову, оскільки позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , перебувала в шлюбі з громадянином ОСОБА_4 , зареєстрованому 22 липня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринці реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №155, який заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2017 року розірвано; вселилась в квартиру померлої як квартирантка, а надання спадкодавцю допомоги в догляді та по господарству, не є тотожним із фактом проживання однією сім'єю.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтверджуються обставини спільного проживання не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Пояснення свідків, на які посилається позивачка, як на докази обґрунтованості позову, - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 жодним чином не підтверджують саме факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, наявність спільного бюджету, спільного харчування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, а свідчать про допомогу по господарству, здійснення догляду, спілкування, що не є тотожнім змісту поняття сім'ї.
При цьому, свідок ОСОБА_6 у своїх поясненнях зазначала, що в 2017-2018 році померла познайомилася у церкві з ОСОБА_1 та взяла її в якості квартирантки, оскільки остання не мала свого житла.
Покази свідків, які допитувалися судом першої інстанції носять загальний характер, і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Крім того, показаннями свідків, за відсутності інших належних доказів, не може бути встановлений факт постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20).
Доказів проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті, позивачкою як суду першої, так і апеляційній інстанцій не надано, відсутні й докази того, що померла потребувала за станом здоров'я будь-якої сторонньої допомоги або догляду.
Власне ставлення позивача до померлої ОСОБА_2 , періодичне придбання їй продуктів харчування, проживання у квартирі померлої як квартирантки, та згодом її поховання, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що, дає право на спадщину у відповідності до ст.1264 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі на покази приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Галяєвої Н.В., що померла ОСОБА_2 при житті приходила до нотаріальної контори, оскільки хотіла скласти заповіт, але у неї не було паспорта, потім нотаріуса викликали за місцем проживання ОСОБА_2 , проте оформити не встигли, оскільки ОСОБА_2 померла не заслуговують на увагу, оскільки зазначені покази не містять інформації щодо предмета доказування. Предметом доказування у даній справі є факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом п'яти років до дня відкриття спадщини, тобто у період з серпня 2013 року по день смерті ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги про те, що висновки Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції, мають відношення до справ в яких предметом позову є встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, не заслуговують на увагу, яка на підставу для скасування рішення суду
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на час проживання з померлою ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_4 перебувала з ОСОБА_4 в шлюбі, зареєстрованому 22 липня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринці реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 155.
Заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 22 липня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринці реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №155 розірвано.
Згідно ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до сімейного законодавства членами сім'ї є подружжя.
Матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю щонайменше п'ять років, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинили фактичні шлюбні відносини ще в 2014 році, проживали окремо, спільних дітей не мають, шлюб зареєстровано з метою отримання ОСОБА_4 посвідки на тимчасове проживання на території України не заслуговує на увагу, оскільки режим окремого проживання подружжя у встановленому законом порядку не встановлено, і належними доказами не підтверджено.
Колегія суддів вважає, що на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено у встановлений процесуальним законом спосіб того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, не доведено наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, взаємних прав та обов'язків, а отже відсутні передбачені статтею 1264 ЦК України підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 травня 2023 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
Н.В. Стахова