Рішення від 08.05.2023 по справі 916/410/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/410/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.

при секретарі судового засідання Петровій О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Танасійчук Г.М. (в порядку самопредставництва - посвідчення № 1323),

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Кришкевич В.М. (ордер ВН № 1224022 від 20.02.2023),

від третьої особи - Вакаренко І.В. (в порядку самопредставництва - ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3424/22

за позовом Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська,1, код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” (65086, м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 127/3, код ЄДРПОУ 25413795)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська,1, код ЄДРПОУ 26302595)

про стягнення 529 875,47 грн. та розірвання договору,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” (65086, м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 127/3, код ЄДРПОУ 25413795)

до Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська,1, код ЄДРПОУ 26597691)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Одеської міської ради - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради(65039, м. Одеса, вул. Артилерійська,1, код ЄДРПОУ 26302595)

про розірвання договору та стягнення 391638,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

31.01.2023 р. Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ”, в якій просить суд:

- розірвати договір купівлі-продажу від 04.02.2022 укладений між територіального громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” щодо нежитлих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 за №157.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” на користь Одеської міської ради 3% річних в розмірі 149457,40 грн. та неустойку в розмірі 380418,07 грн., а також суму судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем встановленого п. 2.1 договору купівлі-продажу від 04.02.2022 обов'язку з оплати вартості придбаного майна в установлений строк, у зв'язку з чим у позивача виникло передбачене договором право на розірвання договору, стягнення неустойки та 3% річних.

Зокрема, позивач вказує, що 04.02.2022 р. між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157. Відповідно до п. 1.1. Договору продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді вищевказаних нежилих приміщень.

Положеннями п. 2.1. договору передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити залишок ціни продажу об'єкта з урахуванням ПДВ (за вирахуванням гарантійного внеску) у розмірі 7 608 361,40 грн. за рахунок власних коштів протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Гарантійний внесок враховано продавцем при розрахунку залишку ціни продажу.

Відповідно до п. 5.4.1. договору покупець зобов'язаний у встановлений Договором термін сплатити ціну продажу об'єкта купівлі-продажу, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за цим договором, підписати акт приймання-передачі об'єкта, зазначеного у п. 1.1. цього договору.

Втім, як вказує позивач, всупереч вищевказаним положенням договору, які є обов'язковими до виконання, відповідачем не сплачено ні ціну продажу об'єкта нерухомого майна, ні штрафні санкції, які виникли внаслідок неналежного виконання покупцем обов'язків за договором.

Так, згідно з п. 6.1. договору у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 «Порядок розрахунків за придбаний об'єкт» цього договору, у термін, визначений п. 2.1. цього договору, тобто 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5% ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, зазначеної у п. 1.5. цього договору. У разі несплати ціни продажу об'єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 календарних днів даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

Отже, оскільки умовами договору передбачено, що покупець здійснює оплату у розмірі 7608361,40 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, а останній був нотаріально посвідчений 04.02.2022 р., відповідно оплата вартості нежилих приміщень мала бути здійснена до 06.03.2022 р.

За ствердженнями позивача, на теперішній час ТОВ «ВВІОГ» не виконало зобов'язання, встановлені п. 2.1. договору купівлі-продажу від 04.02.2022 р. не сплатило вартість об'єкта купівлі-продажу, в свою чергу невиконання покупцем зобов'язань щодо сплати вартості об'єкта продажу після 05.04.2022 р. є підставою для розірвання договору. Адже вказане порушення є істотним, оскільки позивач під час укладення договору першочергово розраховував саме на отримання від покупця оплати у розмірі 7608361,40 грн., яку до теперішнього часу не сплачено.

Крім того, враховуючи вищевикладені обставини, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради розраховано у відповідності до положень ст. 625 ЦК України 3% річних за період з 06.04.2022 р. по 30.11.2022 р., розмір яких становить 149 457,40 грн.

Поряд з цим позивач зазначає, що оскільки відповідачем не виконано грошове зобов'язання у розмірі 7608361,40 грн., Департаментом комунальної власності Одеської міської ради нараховано відповідачу відповідно до умов п. 6.1 договору неустойку у розмірі 380418,07 грн. Наразі позивач зауважує, що у зв'язку з повною несплатою відповідачем вартості нежилих приміщень, стягнення з покупця неустойки, яка має на меті компенсацію збитків, завданих продавцю невиконанням іншою стороною умов договору, є належним способом захисту порушених прав територіальної громади м. Одеси.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2023 року позовну заяву Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/410/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 01.03.2023 р. Наразі вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

01.03.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 01.03.2023 року.

В судовому засіданні 01.03.2023 р. оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі № 916/410/23 на 12.04.2023 р., про що ухвалою суду повідомлено третю особу в порядку ст.120 ГПК України.

06.03.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов (вх. № 7048/23), в якому відповідач не визнає позовні вимоги міської ради, зокрема, не визнає факту, що саме відповідачем допущено порушення умов договору.

Зокрема, відповідач наполягає на тому, що він діяв добросовісно, розумно, зокрема чесно, а спірна ситуація має місце внаслідок істотної зміни обставин, недобросовісної та неуважної поведінки міської ради. Адже договір укладено сторонами за 19 днів до початку повномасштабної війни. Укладаючи Договір, його сторони (міська рада та підприємство) не передбачали та не могли передбачити, що через декілька днів розпочнеться повномасштабна військова агресія російської федерації по відношенню до України. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі відповідними указами та законами неодноразово продовжувався. На переконання відповідача, загальновідомим є те, що з зазначеної дати (24.02.2022) звичайна господарська діяльність була призупинена, а суспільні відносини концентрувалися на питаннях оборони, забезпечення критичної інфраструктури і волонтерства. Як вказує відповідач, незважаючи на вкрай напружені та складні умови, систематичні тривоги та обстріли міста Одеси, ще 01.03.2022 керівник ТОВ «ВВЮГ» звернувся до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, як до уповноваженого суб'єкта та юридичної особи, що мала контролювати виконання умов Договору, з листом № 0103/-1/22, який представником ТОВ «ВВЮГ» спочатку було залишено в скриньці (враховуючи обмежений режим роботи Департаменту в той час). Крім того, інший оригінальний примірник цього ж листа у подальшому було подано керівником ТОВ «ВВЮГ» безпосередньо до канцелярії відповідного Департаменту з проставленням відмітки (вхідного штемпелю) про вручення в дату 09.03.2022 року. ТОВ «ВВЮГ», у вказаному листі № 0103/-1/22 від 01.03.2022, посилаючись на введення воєнного стану, а також на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким було засвідчено існування форс-мажорних обставин внаслідок військової агресії проти України, посилаючись на розділ 7 Договору «Форс-мажорні обставини», зокрема на п. 7.1 і п. 7.2, одразу в наведену дату (01.03.2022) повідомило Департамент про неможливість виконання з боку підприємства умов укладеного 04.02.2022 договору купівлі-продажу щодо сплати залишку коштів у розмірі 7 608 361,40 грн. При цьому відповідач зауважує, що керівник ТОВ «ВВЮГ» - Валерій Улузов не є професійним юристом, має технічну освіту - інженер за спеціальністю, а тому очільник відповідача орієнтувався саме на уповноважені державою органи та інституції, зокрема на Указ Президента України, а також на виданий ТПП України лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року. Таким чином, відповідач вважає, що діяв добросовісно та розумно, зокрема чесно та обачно, уважно до продавця, з метою визначення долі подальших правових відносин між сторонами договору, недопущення їх зайвих витрат чи збитків, спільного визначення подальших кроків сторін договору, зокрема їх позицій у питанні його виконання чи неможливості такого виконання. Водночас відповідач стверджує, що не отримав відповіді на зазначений лист від 01.03.2022. Оскільки позивач не надсилав у подальшому на адресу ТОВ «ВВЮГ» жодних вимог чи повідомлень, відповідач презюмував отримання від міської ради мовчазної згоди з питання віднесення війни та введеного в Україні воєнного стану до обставини непереборної сили (форс-мажору).

Відтак, відповідач стверджує, що, приймаючи до уваги початок повномасштабної війни, усвідомлюючи неможливість отримання права власності на придбаний об'єкт, підприємство ТОВ «ВВЮГ» очевидно перебувало в умовах істотної зміни обставин, але не в юридичному стані порушення договору, про яке стверджує позивач у пред'явленому позові.

Поряд з цим відповідач вказує, що, уклавши договір, у лютому 2022 (до початку повномасштабної війни) ТОВ «ВВЮГ» зверталося до ряду банківських установ з проханням про відкриття та обслуговування кредитної лінії з метою пошуків шляхів додаткового фінансування, зокрема кредитного, із одночасним забезпеченням відповідного фінансування іпотекою за рахунок придбаного та власного майна. Так, ТОВ «ВВЮГ» у тому числі зверталося до відділення № 15-80 АБ „Південний”, надавши потрібні документи, зокрема документи про власну структуру, активи, наявне майно та запланований план підприємницької діяльності з метою їх подальшого розгляду в порядку, встановленому правилами банку та законодавством України. Визначені відносини та відповідне звернення ТОВ «ВВЮГ» мало місце у проміжок часу з 18 по 23 лютого 2022 включно, що підтверджується листом начальника відділення № 15-80 АБ „Південний” № 1580/1501/6522/2023-БТ від 23.02.2023 у відповідь на запит № 153/1 від 20.02.2023 представника ТОВ «ВВЮГ», адвоката Кришкевич В.М. Водночас відповідач зауважує, що після 24.02.2022 будь-яке кредитування, що дозволяло б ТОВ «ВВЮГ» отримати залишок потрібних підприємству коштів для оплати ціни договору, було припинено. Надалі, усвідомлюючи неможливість подальшого виконання договору із-за істотної зміни обставин, а також відсутність правової визначеності у цих питаннях, ТОВ «ВВЮГ» надало Адвокатському об'єднанню «Іскра та партнери» доручення на розроблення правової позиції з питань щодо ініціювання ТОВ «ВВЮГ» розірвання укладеного 04.02.2022 з Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради договору купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, розташованих за адресою: місто Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, зокрема у зв'язку з істотною зміною обставин (введенням воєнного стану на території України), за взаємною згодою сторін укладеного договору, та повернення Клієнту сплаченого гарантійного внеску як частини ціни за договором, зокрема: складання листів, претензій тощо, на адресу міської ради, консультування ТОВ «ВВЮГ» з визначених питань, проведення переговорів з уповноваженими представниками Одеської міської ради, збирання інформації та документів, а також виконання адвокатами інших дій, що можуть мати наслідком позитивний результат для клієнта (розірвання укладеного договору за взаємною домовленістю та повернення сплаченої частини вартості майна)». Задля виконання наведеного доручення, між ТОВ «ВВЮГ» та Адвокатським об'єднанням «Іскра та партнери» було укладено договір № 153/1 від 23.01.2023.

До того ж, за ствердженнями відповідача, керівник ТОВ «ВВЮГ» звернувся до Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом, підготовленим адвокатами АО «Іскра та партнери» на виконання вказаного вище доручення підприємства, в якому відповідач просив:

- надати згоду на розірвання укладеного 04.02.2022 між Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (як продавцем), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ТОВ «ВВЮГ» (як покупцем) договору купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402;

- повернути на користь ТОВ «ВВЮГ» грошові кошти у розмірі 391 638,60 грн., а саме: повернути сплачений підприємством гарантійний внесок, що був зарахований до складу ціни (вартості) індивідуально визначеного майна комунальної власності.

23.02.2023 підприємством ТОВ «ВВЮГ» отримано відповідь від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № 01-10/0034 від 23.02.2023, за текстом якого наведено посилання на відкриття 06.02.2023 Господарським судом Одеської області провадження у даній справі № 916/410/23 та на те, що звернення ТОВ «ВВЮГ» буде розглянуто по суті лише після розгляду зазначеної судової справи.

Заперечуючи проти розірвання договору на підставі заявлених міською радою посилань (за ст. 651 ЦК України), тобто заперечуючи як проти наявності порушення з боку відповідача, так і проти його істотності, ТОВ «ВВЮГ» стверджує, що законодавство України не є адаптованим під регулювання абсолютно всіх спірних відносин, які виникли з огляду на початок повномасштабної війни. Відповідач стверджує про відсутність саме порушення зобов'язань з його боку, що, на його думку, має оцінюватися через загальні засади цивільного законодавства, а також крізь призму вжитих відповідачем дій (його поведінку) у сукупності з фактичними обставинами, в яких опинилися сторони - учасники даного спору.

До того ж відповідач вказує, що з урахуванням введеного в країні воєнного стану та призупинення відкритої роботи міської ради і її виконавчих органів, з огляду на знецінення (обвалення) вартості майна, що є предметом договору, та очевидність подальшого невиконання міською радою як зобов'язання з приймання-передачі майна (навіть у випадку оплати майна з боку відповідача), так і тим більше нездійснення державної реєстрації такого майна за покупцем, TOB „ВВЮГ” цілком правомірно та розумно не могло очікувати на зустрічне виконання зобов'язань за договором з боку міської ради, а отже, керуючись визначеними обставинами та виходячи з листа ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, керуючись ч. З ст. 538, п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України, розділом 7 Договору, діючи добросовісно. ТОВ «ВВЮГ» вжило активних заходів до повідомлення про це на адресу Одеської міської ради.

ТОВ «ВВЮГ» наполягає на тому, що міська рада не вчинила дій, з якими підприємство могло пов'язувати можливість чи неможливість подальшого виконання ним своїх зобов'язань за укладеним договором, а саме не надала відповіді на лист відповідача № 0103/-1/22 від 01.03.2022. Таке прострочення міської ради, матеріально-правовою основою якого є ч. 1 ст. 613 ЦК України, у сукупності з нормою ч. 4 ст. 612 ЦК України, означає відсутність прострочення відповідача, а отже відсутність порушення з його боку в розумінні ч. 1 ст. 610 ЦК України.

Поряд з цим ТОВ «ВВЮГ» вважає, що даний спір виник у тому числі внаслідок відповідної істотної зміни обставин. На думку відповідача, істотна зміна обставин виникла первісно по відношенню до обставин, на які посилається міська рада. Тобто спочатку виникла істотна зміна обставин, а вже потім решта наслідків, на яких наполягає позивач.

При цьому відповідач зауважує, що міська рада не передавала майно (об'єкт нерухомого майна) та, більше того, продовжувала ним користуватися протягом всього часу з дати укладання договору. Так само міська рада користувалася грошовими коштами ТОВ «ВВЮГ», отриманими в якості гарантійного внеску - передплати в рахунок ціни договору.

Відтак, відповідач вважає, що вимога позивача про розірвання договору на підставі ст. 651 ЦК України підлягає залишенню без задоволення.

Стосовно вимог міської ради про стягнення з ТОВ «ВВЮГ» 3% річних в розмірі 149457,40 грн. та неустойки в розмірі 380 418,07 грн. відповідач зазначає, що вказані вимоги позивача про стягнення річних та неустойки є похідними вимогами. Так, міська рада вимагає сплати 3% річних за період з 06.04.2022 по 30.11.2022, однак припис ч. 2 ст. 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

З урахуванням позиції ТОВ «ВВЮГ» про наявність підстав для законного зупинення виконання грошових зобов'язань (за ч. З ст. 538 ЦК України), з огляду на недобросовісні дії (поведінку) міської ради та її прострочення (за ч. 4 ст. 612, якій кореспондує ч. 1 ст. 613 ЦК України), відповідач заперечує проти доводів позивача про допущене порушення та факт саме його прострочення.

Більше того, відповідач вважає, що саме тривала недобросовісна поведінка позивача, його бездіяльність, призвели до нарахування ним же такої значної за розміром суми 3% річних 149457,40 грн.

Крім того, відповідач, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, вказує, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».

В аспекті фактичних обставин даної справи відповідач зауважує, що міська рада не передавала об'єкт нерухомого майна підприємству, не втрачала його навіть із володіння протягом всього цього часу. Наведене свідчить про те, що міська рада взагалі не має жодних майнових втрат, на відновлення яких слід стягувати як заявлені нею 3% річних, так і неустойку в настільки значному розмірі (380418,07 грн.).

Водночас відповідач наполягає саме на тому, що він діяв добросовісно та не допустив порушення своїх зобов'язань, а отже в задоволенні похідних вимог про стягнення неустойки та 3% річних слід загалом відмовити.

08.03.2023 року до суду від відповідача - ТОВ “ВВЮГ” надійшла зустрічна позовна заява до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Одеської міської ради - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вх. № 982/23), відповідно до якої Товариство просить суд:

- розірвати договір купівлі-продажу від 04.02.2022, укладений між територіального громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” щодо нежитлих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, на підставі ст. 652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин.

- стягнути з Одеської міської ради грошові кошти в розмірі 391638,60 грн. у порядку повернення ТОВ “ВВЮГ” коштів, сплачених в рахунок ціни за договором купівлі-продажу від 04.02.2022, а також суму судових витрат.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач вказує, що ст. 652 ЦК України пов'язує можливість задоволення позову про розірвання договору з наявністю істотної зміни обставин.

Так, відповідач звертає увагу на те, що по-перше, в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Вочевидь, сторони договору не виходили з того, що до граничної дати оплати за договором розпочнеться повномасштабна війна та умови суспільних відносин, ведення підприємництва, функціонування реєстрів, та й загалом життя, будуть остаточно змінені.

По-друге, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Наразі відповідач вважає, що настання даної умови не потребує доведення, оскільки так само очевидним є те, що жодна зі сторін договору не могла усунути ті наслідки, що з'явилися із-за початку повномасштабної війни. Зокрема, ТОВ «ВВЮГ» не могло впливати на знецінення нерухомості та неможливість її використання в підприємництві, а міська рада не могла впливати на зупинення функціонування ДРРП.

По-третє, виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

ТОВ «ВВЮГ» є суб'єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

ТОВ «ВВЮГ» придбавало нерухоме майно вартістю 8 000 000,00 грн. саме для того, щоб мати відповідний актив (а не приміщення нижчої вартості) та здійснювати підприємницьку діяльність у звичайних умовах (а не володіти пасивом із зобов'язаннями його утримання). Однак початок повномасштабної війни перекреслив такі можливості та створив передумови для значного знецінення вартості майна.

Фактично, як вказує відповідач, це означає, що ТОВ «ВВЮГ» втратило можливість розраховувати на те, що підприємство планувало отримати станом на 04.02.2022 - на дату укладання договору. Натомість, міська рада, отримавши оплату в розмірі 8 000 000,00 грн., одержала б значно більший обсяг вартості майна, аніж його ринкова вартість станом на дату істотно змінених обставин. Тим самим пропорційність та рівновага сторін договору очевидно порушувалися в новітніх умовах.

По-четверте, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. ТОВ «ВВЮГ» переконано, що жодна сторона договору не несла ризики початку повномасштабної війни.

Наразі відповідач посилається на викладені у відзиві на позов обставини щодо направлення міськраді листа ТОВ «ВВЮГ» № 0103/-1/22 від 01.03.2022, на який Одеська міська рада чи її уповноважені органи не відповіли жодним чином, що очевидно дає можливість вести мову про перебування і відповідача за зустрічним позовом в умовах істотної зміни обставин.

ТОВ «ВВЮГ» вважає, що істотна зміна обставин виникла первісно по відношенню до обставин, на які посилається міська рада в своєму первісному позові.

Поряд з цим відповідач зауважує, що міська рада не передавала майно (об'єкт нерухомого майна) та більше того продовжувала ним користуватися протягом всього часу з дати укладання договору, так само користувалася грошовими коштами ТОВ «ВВЮГ», отриманими в якості гарантійного внеску - передплати в рахунок ціни договору.

Отже, відповідач вважає, оскільки міська рада залишиться з цим же власним майном, не отримає грошові кошти понад його дійсну ринкову вартість, але водночас поверне ТОВ «ВВЮГ» сплачений гарантійний внесок, відповідно наведене буде виключно єдиним справедливим і розумним варіантом припинення правових відносин сторін договору внаслідок істотної зміни обставин, в умовах чого такі сторони опинилися з початком повномасштабної війни. Саме наведене забезпечить дійсне відновлення рівноваги сторін договору, чого обидві сторони були позбавлені не зі своєї вини (окрім міської ради - в частині її недобросовісної поведінки та прострочення у вигляді нездійснення реагування на лист ТОВ «ВВЮГ»).

За наведених вище фактів і матеріально-правового регулювання, відповідач вважає, що договір підлягає розірванню саме за правилами ст. 652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин, в яких перебували сторони.

Стосовно вимог про стягнення на користь ТОВ «ВВЮГ» грошових коштів у розмірі 391638,60 грн., що оплачені в рахунок ціни договору відповідно до платіжного доручення № 622 від 29.12.2021, відповідач вказує наступне. Спір, який виник внаслідок невиконання умов договору купівлі-продажу та його розірвання підлягає вирішенню таким чином, що сторонам відповідно до положень ч. 4 ст. 694 та ч. 2 ст. 695 ЦК України підлягає поверненню те, що виконане ними за розірваним у судовому порядку договором купівлі-продажу.

Втім, оскільки ТОВ «ВВЮГ» не приймало нерухоме майно, що було предметом договору, то поверненню підлягають лише одержані міською радою грошові кошти в розмірі 391638,60 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.03.2023 року у справі № 916/410/23 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” (вх.№982/23 від 08.03.2023) до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Одеської міської ради - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про розірвання договору та стягнення прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження у даній справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.

20.03.2023 року від третьої особи - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшли письмові пояснення по справі (вх. № 8783/23), в яких третя особа стверджує, що в порушення умов договору купівлі-продажу покупець не виконав вимоги п. 2.1. договору купівлі-продажу від 04.02.2022 за № 157 та не сплатив на рахунок Департаменту ціну продажу об'єкта купівлі-продажу в зазначені вище строки, а також станом на сьогодні. Отже, відсутність сплати покупцем ціни продажу об'єкта нерухомого майна протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, а саме: передання майнових прав без отримання зустрічного грошового задоволення, дає підстави для висновку, що продавець був позбавлений того, на що розраховував при укладенні спірного договору купівлі-продажу, а отже договір купівлі-продажу від 04.02.2022 за № 157 підлягає розірванню в судовому порядку. Наразі третя особа вказує, що вимога щодо стягнення з покупця неустойки, яка має на меті компенсацію збитків, завданих продавцю невиконанням іншою стороною умов договору, є такою що відповідає нормам чинного законодавства та положенням договору купівлі-продажу.

Крім того, третя особа вказує, що за змістом ст. 625 ЦК України, нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, прострочення виконання грошового зобов'язання за відповідачем є триваючим правопорушенням, і право на стягнення 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. У зв'язку з цим Департаментом було розраховано 3% річних у розмірі 149 457,40 грн., що підлягають сплаті покупцем за прострочення виконання зобов'язання.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини третя особа вказує, що воєнний стан на території України не означає, що ТОВ «ВВЮГ» не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). ТОВ «ВВЮГ» не надано доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану, адже протилежного ТОВ «ВВЮГ» не доведено відповідними доказами. Так, третя особа зауважує, що листи АБ «Південний» не є доказом того, що ТОВ «ВВЮГ» з об'єктивних причин не могло виконати зобов'язання за договором купівлі-продажу від 04.02.2022 № 157. Більш того, строк виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу від 04.02.2022 № 157 у ТОВ «ВВЮГ» виник до введення воєнного стану, а відтак безпідставним є посилання на такі обставини.

Враховуючи зазначене, введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.

Щодо позовної вимоги ТОВ «ВВЮГ» про розірвання договору-купівлі продажу за зустрічним позовом на підставі положень статті 652 ЦК України, на думку третьої особи, наведені у зустрічній позовній заяві доводи про істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договорів, саме настання надзвичайних подій - введенням воєнного стану на території України, не є достатніми підставами для розірвання спірного договору, у розумінні приписів частини другої статті 652 ЦК України, оскільки закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно за істотної зміни обставин, та наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України.

Також третя особа вважає, що посилання ТОВ «ВВЮГ» про те, що Одеська міська рада не виконала б умови договору купівлі-продажу навіть після повної плати за об'єкт купівлі-продажу, суто ґрунтуються на припущеннях без надання відповідних доказів. Адже, ТОВ «ВВЮГ» об'єктивно за цими посиланнями приховує своє грубе порушення умов договору купівлі-продажу.

Відтак, третя особа підтримує позовні вимоги Одеської міської ради, натомість повністю заперечує проти зустрічного позову ТОВ «ВВЮГ».

28.03.2023 року від Одеської міської ради надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх. № 9978/23), в якому міськрада не погоджується із зустрічним позовом ТОВ «ВВЮГ», вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступні обставини. Так, Одеська міська рада вказує, що ТОВ «ВВЮГ» у позові жодним чином не доведено основну умову для застосування вказаної норми, а саме умову, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 652 ЦК України. В даному випадку Одеська міська рада як власник відповідних нежилих приміщень зобов'язалась передати їх у власність ТОВ «ВВЮГ» за встановлену договором ціну. Укладаючи вказаний договір, Одеська міська рада очікувала отримати кошти від продажу майна, а ТОВ «ВВЮГ» - отримати відповідне майно. Так, міськрада звертає увагу суду, що у випадку виконання відповідачем умов договору, кожна сторона отримала би те на, що розраховувала при його укладенні. Натомість зустрічний позов не містить жодного ані юридичного обґрунтування, ані доказового, адже фактично зводиться лише до загальних посилань на введення воєнного стану. При цьому ТОВ «ВВЮГ» не наводить жодних конкретних обставин, які безпосередньо впливають на укладений між сторонами договір, та тим паче на порушення співвідношення майнових інтересів. Отже, саме лише посилання на військову агресію без доведення істотної зміни обставин в конкретному випадку не є підставою для розірвання договору. Тому з урахуванням позовних вимог Одеської міської ради остання вважає, що договір купівлі-продажу дійсно підлягає розірванню, водночас саме з підстави невиконання покупцем його умов. При цьому, наявність умов для його розірвання на підставі до ст. 652 ЦК України ТОВ «ВВЮГ» не доведено.

Стосовно вимоги у зустрічному позові про стягнення з Одеської міської ради 391638,60 грн. остання вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню через неможливість розірвання договору на підставі ст. 652 ЦК України. При цьому міськрада звертає увагу на природу та визначення вказаних коштів, які є гарантійним внеском згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Проте, за положеннями згідно ч. 7 ст. 15 вказаного Закону після закінчення аукціону сплачений потенційними покупцями гарантійний внесок повертається потенційним покупцям, які не стали переможцями аукціону, у строк, що не перевищує 10 робочих днів із дня затвердження протоколу аукціону органом приватизації. У випадках, передбачених частиною дев'ятою статті 14 цього Закону, або у разі відмови переможця аукціону від підписання протоколу аукціону або від укладення договору купівлі-продажу, або у разі несплати ним ціни продажу об'єкта приватизації у строк, встановлений цим Законом, гарантійний внесок йому не повертається та підлягає перерахуванню до відповідного бюджету.

Як вказує міськрада, матеріалами справи достовірно підтверджується те, що ТОВ «ВВЮГ» набуло статусу переможця аукціону, так і факт несплати ТОВ «ВВЮГ» ціни продажу об'єкта приватизації після затвердження результатів аукціону та укладення договору купівлі-продажу. Вказане відповідно до Закону свідчить про неможливість повернення останньому гарантійного внеску.

30.03.2023 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів стосовно проведення аукціону з продажу об'єкта приватизації за спірним договором. Також у вказаному клопотанні позивач просив поновити процесуальний строк на подання доказів (вх. № 10332/23).

Під час підготовчого засідання 12.04.2023 р. судом протокольною ухвалою задоволено вказане клопотання позивача від 30.03.2023 року про долучення доказів і поновлення строку для подання доказів.

Також з огляду на те, що питання, визначені ч.2 ст.182 ГПК України, не могли бути розглянуті у підготовчому засіданні 12.04.2023 р., судом у вказаному засіданні оголошено протокольну ухвалу, якою відкладено підготовче засідання у справі на 26.04.2023 р., про що ухвалою суду від 12.04.2023 р. повідомлено третю особу в порядку ст.120 ГПК України.

В підготовчому засіданні 26.04.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи № 916/410/23 до розгляду по суті в судовому засіданні на 08 травня 2023 р., про що ухвалою суду від 26.04.2023 р. повідомлено відповідача і третю особу в порядку ст.120 ГПК України.

В судовому засіданні 08.05.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, натомість заперечував проти задоволення зустрічного позову. Представник відповідача в свою чергу наполягав на задоволенні зустрічного позову та заперечував проти задоволення первісного позову. Третя особа підтримала первісний позов міськради, заперечувала щодо задоволення зустрічного позову і просила суд відмовити у його задоволенні.

В судовому засіданні від 08.05.2023 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.

Рішенням Одеської міської ради від 28.07.2021 № 424-VІІІ „Про включення до Переліку об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2021 році, нежилих приміщень першого поверху, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402, та їх приватизацію” було включено до Переліку об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2021 році, схваленого рішенням Одеської міської ради від 28.04.2021 р. № 231-VIII, нежилі приміщення першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402.

В листі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 11.08.2021 р. № 01-12/3774 було надано Департаменту комунальної власності Одеської міської ради інформацію щодо статусу будівлі за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, та повідомлено, що вказана будівля під охорону держави як пам'ятка культурної спадщини не приймалась.

З Протоколу № 9 засідання аукціонної комісії з продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 08.12.2021 р. вбачається, що вказаною аукціонною комісією були затверджені умови і дату проведення аукціону з продажу об'єкта комунальної власності, зокрема, затверджені умови продажу об'єкта, розташованого за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, запропоновані Департаментом, аукціон призначено на 05.01.2022 року. До вказаного протоколу № 9 від 08.12.2021 засідання аукціонної комісії додано Інформацію Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про проведення електронного аукціону з продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у т.ч. щодо нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402.

В свою чергу Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було прийнято наказ від 08.12.2021 р. № 452 „Про затвердження умов і дати проведення аукціону з продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зазначених у Протоколі № 9 від 08.12.2021 засідання аукціонної комісії з продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси”, яким затверджено умови і дату проведення аукціону з продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зазначені у Протоколі № 9 від 06.12.2021 засідання аукціонної комісії з продажу об'єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси у вигляді, зокрема, нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402.

Згідно Протоколу про результати електронного аукціону № UА-РS-2021-12-11-000013-1, який відбувся 05.01.2022 року, назва лоту - Нежилі приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402, переможцем вказаного аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю „ВВЮГ”.

Згідно наказу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.01.2022 р. № 33 було затверджено вказаний Протокол про результати електронного аукціону № UА-Р8-2021-12-11-000013-1 з продажу об'єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси - нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402, який відбувся 05.01.2022.

Наразі, як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю „ВВЮГ” для участі в аукціоні № UА-Р8-2021-12-11-000013-1 сплатило гарантійний внесок згідно платіжного доручення № 622 від 29.12.2021 року на суму 391638,60 грн.

Так, 04.02.2022 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради (представник продавця), та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВВЮГ” (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, що відображені у технічному паспорті, що виданий Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», виготовлений станом па 20.12.2007 року ( далі - об'єкт купівлі-продажу).

Об'єкт купівлі-продажу належить продавцю на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності (бланк серії САВ № 817165), виданого 11 квітня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.03.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., номер запису про право власності: 9242771, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 610350551101.

Об'єкт купівлі-продажу оцінено у розмірі оцінено у розмірі 3916386,00 грн., податок на додану вартість (ПДВ) враховано до вказаної суми та складає 652 731,00 грн., згідно з висновками оцінювача про ринкову вартість об'єкта незалежної оцінки - нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, будинок 178/1, приміщення 402, для приватизації шляхом продажу на аукціоні, що були виконані суб'єктом оціночної діяльності ПП «Дельта Консалтінг», затвердженими наказом в.о. директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 23.11.2021 року № 406 (п. 1.3 договору).

В п 1.4 договору вказано, що ціна продажу об'єкта відповідно до протоколу про результати електронного аукціону № UА-Р8-2021-12-11-000013-1, затвердженого наказом в.о. директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.01.2022 року № 33, та відповідно до наказу в.о. директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.01.2022 року № 34 «Про приватизацію нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402», з урахуванням ПДВ, складає 8000000 (вісім мільйонів) гривень 00 копійок.

Гарантійний внесок враховано до ціни продажу та складає 391638,60 грн.

За умовами п. 2.1 договору покупець зобов'язаний сплатити ціну продажу об'єкта у розмірі 7608361,40 грн. за рахунок власних коштів з рахунку покупця на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № UA868201720355509012069034299 ЄДРПОУ 26302595 банк отримувача: Державна Казначейська служба України, м. Київ, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Гарантійний внесок враховано продавцем при розрахунку залишку ціни продажу.

Згідно п. 2.2 договору цей договір є підставою для проведення розрахунків за об'єкт купівлі-продажу.

В п. 3.1 договору передбачено, що передача об'єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об'єкта купівлі-продажу та оформляється актом приймання-передачі, який підписуються одночасно сторонами за цим договором (пункт 3.1 договору).

Право власності на об'єкт купівлі-продажу виникає з дня державної реєстрації права власності на придбаний об'єкт. Державна реєстрація здійснюється уповноваженим органом в порядку, встановленому чинним законодавством, після повної сплати коштів, передбачених розділом 2 “Порядок розрахунків за придбаний об'єкт” цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за цим договором, підписання покупцем акта приймання-передачі об'єкта, зазначеного у п.1.1 цього договору та видання органом приватизації наказу про завершення приватизації (п. 3.2 договору).

В п. 5.3 договору передбачені обов'язки продавця. Зокрема, продавець зобов'язаний передати покупцю об'єкти купівлі-продажу у встановленому цьому договорі порядку (п. 5.3.21 договору).

Права та обов'язки покупця визначені в п. 5.4 договору. Так, покупець зобов'язаний у встановлений цим договором термін сплатити ціну продажу об'єкта купівлі-продажу, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за цим договором, підписати акт приймання-передачі об'єкта, зазначеного у п.1.1. цього договору (п. 5.4.1 договору).

За умовами п. 6.1 договору у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 “Порядок розрахунків за придбаний об'єкт” цього договору, в термін, визначений п. 2.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п'яти) відсотків ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, зазначеної у п. 1.5. цього договору. У разі несплати ціни продажу об'єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

В п. 9.5 договору вказано, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню. Договір складений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу. Один примірник Договору зберігається в матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса, а інші видаються сторонам.

Договір підписано повноважними представниками, скріплено печатками контрагентів, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем по справі виникли договірні господарські відносини щодо купівлі-продажу нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402.

При цьому за умовами договору покупець здійснює оплату у розмірі 7608361,40 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Оскільки договір нотаріально посвідчено 04.02.2022 р., відповідно оплата вартості нежилих приміщень мала бути здійснена відповідачем до 06.03.2022 р.

Як вказує позивач, всупереч вищевказаним положенням договору, які є обов'язковими до виконання, відповідачем не сплачено ціну продажу об'єкта нерухомого майна, ні штрафні санкції, які виникли внаслідок неналежного виконання покупцем обов'язків за договором, що не спростовано відповідачем. При цьому позивач вказує, що несплата коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 60 днів з дня укладення договору купівлі-продажу є підставою для розірвання такого договору відповідно до статті 30 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна” з урахуванням положень ст. 651 ЦК України, оскільки відповідачем допущено істотне порушення умов договору.

В свою чергу відповідач в обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на те, що в даному випадку договір підлягає розірванню саме з підстав, визначених ст. 652 ЦК України, у зв'язку з істотною зміною обставин, що обумовлені введенням в Україні з 24.02.2022 року воєнного стану. На думку відповідача, істотна зміна обставин виникла первісно по відношенню до обставин, на які посилається міська рада. Тобто спочатку виникла істотна зміна обставин, а вже потім решта наслідків, на яких наполягає позивач, зокрема, позивач вказує, що невиконання покупцем зобов'язань щодо сплати вартості об'єкта продажу після 05.04.2022 року є підставою для розірвання договору.

З урахуванням наведеного в контексті заявлених сторонами вимог про розірвання договору купівлі-продажу, суд вважає визначальним необхідність з'ясування обставин за ст. 652 ЦК України, на які посилається відповідач в обґрунтування зустрічного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, чинне законодавство пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК.

Разом із тим з огляду на зазначені норми права припис абзацу другого частини 1 статті 652 ЦК встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду (такий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Зміна/розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (близькі за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/17469/18, від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21).

Як вказує відповідач, на момент укладення договору сторони не виходили з того, що до граничної сплати коштів за договором розпочнеться війна. При цьому відповідач стверджує, що звертався до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом № 0103/-1/22 від 01.03.2022, в якому з посиланням на введення воєнного стану, а також на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким було засвідчено існування форс-мажорних обставин внаслідок військової агресії проти України, а також з посиланням на розділ 7 договору «Форс-мажорні обставини», зокрема на п. 7.1 і п. 7.2, відповідач повідомив про неможливість виконання з боку підприємства умов укладеного 04.02.2022 договору купівлі-продажу щодо сплати залишку коштів у розмірі 7608361,40 грн.

Однак, вказані доводи відповідача суд вважає безпідставними з огляду на таке.

У даному випадку відповідач, приймаючи участь ще у грудні 2021 року в електронному аукціоні № UА-Р8-2021-12-11-000013-1 з продажу нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402, повинен був оцінювати всі ризики, пов'язані з придбанням вказаного об'єкту, а також був обізнаний про необхідність сплати в майбутньому вартості об'єкту, яка склала 8000000,00 грн. Тому суд вважає безпідставними посилання відповідача на лист АБ „Південний” від 23.02.2023 р. про те, що ТОВ «ВВЮГ» у лютому 2022 року звертався до банку з приводу кредитування Товариства, оскільки вказані обставини не є доказом того, що відповідач з об'єктивних причин не міг виконати зобов'язання за договором купівлі-продажу від 04.02.2022 № 157, адже відповідач здійснює на власний ризик господарську діяльність і після подання заявки на участь в аукціоні у грудні 2021 року повинен здійснити комерційний розрахунок щодо наслідків такої участі. Поряд з цим суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

До того ж одні лише посилання на військову агресію без доведення істотної зміни обставин в конкретному випадку не є підставою для розірвання договору.

Як вказано в постанові Верховного Суду від 21.08.2022 р. у справі № 910/15264/21, форс-мажор (ст. 617 ЦК) та істотна зміна обставин (ст. 652 ЦК) є різними правовими ситуаціями, ст. 652 ЦК може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду. В даному випадку відповідач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання спірного договору за рішенням суду. Таке розірвання договору за рішенням суду є виключною мірою, яка пов'язана з втручанням суду в свободу договору, господарську діяльність сторін, і таке втручання може відбуватися лише у разі виникнення значного і вочевидь несправедливого дисбалансу між інтересами сторін внаслідок зміни обставин.

На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов'язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання такого зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання.

Відповідна правова позиція щодо суті істотної зміни обставин викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17.

Стаття 652 ЦК України містить приписи для ситуацій, коли сторона об'єктивно може виконати зобов'язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. В цьому разі виникає потреба зміни умов зобов'язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин.

В ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Наразі суд вважає, що відповідачем не доведено наявність одночасно всіх чотирьох умов, наведених в ст. 652 ЦК України, з якими закон пов'язує можливість розірвання спірного договору. Той факт, що спірний об'єкт купівлі-продажу увесь час і до теперішнього дня залишається у користуванні та розпорядженні Одеської міської ради, узгоджується з умовами п. 3.1, 3.2 укладеного між сторонами договору, які передбачають передачу об'єкта купівлі-продажу від продавця до покупця саме після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, що оформляється актом приймання-передачі, після чого здійснюється державна реєстрація права власності на об'єкт купівлі-продажу. Також критично оцінюються судом посилання ТОВ «ВВЮГ» на тимчасове призупинення роботи реєстрів, оскільки з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 р. № 480 у квітні 2022 року відповідач як покупець мав би змогу зареєструвати право власності на об'єкт, за умови виконання умов договору.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про безпідставність зустрічних вимог ТОВ «ВВЮГ» про розірвання спірного договору купівлі-продажу за ст. 652 ЦК України.

Щодо вимог Одеської міської ради про розірвання вказаного договору за ст. 651 ЦК України суд зазначає наступне.

У відповідності зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, частиною другою ст. 651 ЦК України передбачено, що при відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, діленням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді та (або) упущеної вигоди, так і моральної (немайнової) шкоди.

При цьому вищенаведені приписи частини другої статті 651 ЦК України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.

З аналізу норм статей 638, 655-657, 689, 691, 692 ЦК України вбачається, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, а обов'язок з оплати товару є основним обов'язком покупця. Отже, порушення покупцем обов'язку щодо повної оплати об'єкту нерухомого майна є істотним порушенням договору.

Як зазначалось вище, згідно з п. 2.1 договору від 04.02.2022 відповідач як покупець повинен був здійснити оплату за об'єкт нерухомості до 06.03.2023 року.

Також відповідно до ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» покупець, який підписав договір купівлі-продажу, сплачує на відповідний поточний рахунок органів приватизації ціну продажу об'єкта приватизації не пізніше ніж протягом 30 днів з дня підписання договору купівлі-продажу.

Несплата коштів за об'єкт приватизації згідно з договором купівлі-продажу протягом 60 днів з дня укладення договору купівлі-продажу є підставою для розірвання такого договору відповідно до статті 30 цього Закону.

Положеннями ч. 3 ст. 26 вказаного Закону також передбачено, що виключною умовою для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, є, зокрема, несплата протягом 60 днів коштів за об'єкт приватизації з дня укладення договору купівлі-продажу відповідно до його умов.

Так, за умовами п. 6.1 договору у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 “Порядок розрахунків за придбаний об'єкт” цього договору, в термін, визначений п. 2.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п'яти) відсотків ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, зазначеної у п. 1.5. цього договору. У разі несплати ціни продажу об'єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

В п. 8.3 договору передбачено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду.

Згідно з п. 8.4 договору виключними умовами для його розірвання договору є, зокрема: несплата протягом 60 днів коштів за об'єкт купівлі-продажу з дня укладення договору відповідно до його умов (п. 8.4.1); невиконання умов продажу об'єкта і зобов'язань покупця, визначених договором, в установлений договором строк (п. 8.4.2).

Відповідно до положень 8.5 договору на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.

Отже, враховуючи вищенаведене, у разі невиконання покупцем свого обов'язку щодо оплати об'єкта нерухомості в установлений спірним договором купівлі-продажу строк, вказаний договір підлягає розірванню.

З огляду на те, що відповідач як покупець не виконав своїх зобов'язань щодо сплати вартості об'єкту продажу, що не спростовано відповідачем, позивач як продавець з 05.04.2022 року набув право вимоги щодо розірвання спірного договору.

При цьому суд зазначає, що доказів направлення відповідачу повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку позивачем та третьою особо до суду не надано.

Наразі судом не приймаються до уваги посилання ТОВ «ВВЮГ» на форс-мажорні обставини в обґрунтування заперечень на позов міськради щодо відсутності порушень з його боку.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Наразі відповідач посилається на загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 року та Указ Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану", як на підставу настання форс-мажорних обставин.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасної сплати за комунальні послуги.

Форс-мажорне застереження наведене у розділі 7 договору. Сторони звільняються від відповідальності щодо виконання умов Договору в разі виникнення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили). Сторона, яка не може виконати умови договору через

виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна повідомити про це іншу сторону протягом двох тижнів (п. 7.1). До форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать: виняткові погодні умови і стихійні лиха (ураган, буря, повінь, землетрус, пожежа, вибух); непередбачувані ситуації, спричинені такими діями, як страйк, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, пожежа, вибух; заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб (п. 7.2). Зазначені форс-мажорні обставини мають бути підтверджені відповідним компетентним органом (п. 7.3).

Між тим порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні"» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.

Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Таким чином, лист Торгово-промислової палата України не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та разом з тим, не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі N 910/9258/20 вказано, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні Торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Навіть у разі наявності сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

При цьому слід встановити наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов'язок за договором.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2023 у справі N 922/1093/22.

Так, воєнний стан на території України не означає, що ТОВ «ВВЮГ» не могло здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, ТОВ «ВВЮГ” не надано доказів припинення або зупинення господарської діяльності під час введеного воєнного стану.

Відтак, доводи відповідача на неможливість своєчасного здійснення оплати по договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації у зв'язку із форс мажорними обставинами спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи встановлені судом обставини, якими підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати коштів за об'єкт приватизації, умови договору та положення цивільного законодавства і спеціального Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", спірний договір купівлі-продажу від 04.02.2022, укладений між територіального громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” щодо нежитлих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, слід розірвати.

В цьому контексті суд вважає безпідставними зустрічні вимоги відповідача про стягнення з Одеської міської ради грошових коштів в розмірі 391638,60 грн. у порядку повернення ТОВ “ВВЮГ” коштів, сплачених в рахунок ціни за договором купівлі-продажу від 04.02.2022.

Згідно з ч. 2 - 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, як вже зазначалось судом вище, вказані кошти були сплачені відповідачем в якості гарантійного внеску за участь в аукціоні.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» гарантійний внесок - сума коштів, яка вноситься потенційним покупцем об'єкта приватизації для забезпечення виконання його зобов'язання щодо участі в аукціоні у вигляді грошових коштів або банківської гарантії.

Відповідно до положень вказаного закону документ, що підтверджує сплату гарантійного внеску, є однією з умов для участі у приватизації.

При цьому положеннями ч. 7 ст. 15 вказаного Закону унормовано, що після закінчення аукціону сплачений потенційними покупцями гарантійний внесок повертається потенційним покупцям, які не стали переможцями аукціону, у строк, що не перевищує 10 робочих днів із дня затвердження протоколу аукціону органом приватизації.

У випадках, передбачених частиною дев'ятою статті 14 цього Закону, або у разі відмови переможця аукціону від підписання протоколу аукціону або від укладення договору купівлі-продажу, або у разі несплати ним ціни продажу об'єкта приватизації у строк, встановлений цим Законом, гарантійний внесок йому не повертається та підлягає перерахуванню до відповідного бюджету.

Отже, враховуючи той факт, що ТОВ «ВВЮГ» є переможцем аукціону, та останнє не сплатило ціну продажу об'єкта приватизації після затвердження результатів аукціону та укладення договору купівлі-продажу, відповідно відсутні підстави для повернення відповідачу вказаної суми коштів гарантійного внеску.

Наразі за положеннями п. 8.7 договору у разі розірвання в судовому порядку договору повернення покупцю коштів, сплачених за об'єкт приватизації, здійснюється на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу цього об'єкта (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь яких інших платежів які належать до сплати згідно з договором), протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня находження коштів від повторного продажу на рахунок продавця. Повернення коштів покупцю здійснюється в сумі, отриманій органом приватизації в результаті повторного продажу об'єктів, але не може перевищувати суми, сплаченої покупцем під час попереднього продажу.

Так, суд зауважує, що за вказаних умов договору відповідач мав право на повернення саме коштів, сплачених за об'єкт приватизації, тобто лише у разі якби відповідач сплатив залишок ціни продажу об'єкта, вказаної в п. 2.1 договору. Сплачені відповідачем кошти в якості гарантійного внеску були враховані лише при розрахунку залишку ціни продажу (п. 2.1 договору), однак правова природа цих коштів з укладенням договору не змінилась, і вони не є коштами, сплаченими за об'єкт приватизації, а є гарантійним внеском.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги ТОВ “ВВЮГ” про стягнення з Одеської міської ради грошових кошти в розмірі 391638,60 грн. у порядку повернення ТОВ “ВВЮГ” коштів, сплачених в рахунок ціни за договором купівлі-продажу від 04.02.2022, не підлягають задоволенню.

Щодо вимог Одеської міської ради у первісному позові про стягнення неустойки та 3% річних суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 6.1. договору сторони погодили умову про те, що у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 “Порядок розрахунків за придбаний об'єкт” цього договору, в термін, визначений пунктом 2.1 цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п'яти) відсотків ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, зазначеної у пункті 1.4 цього договору.

Так, з огляду на несплату відповідачем грошових коштів за договором від 04.02.2022 позивач вважає, що у нього існує право на нарахування неустойки у розмірі 380418,07 грн., що становить 5% ціни продажу об'єкта купівлі-продажу.

Разом з тим суд, дослідивши зміст спірних правовідносин, вважає, що такі вимоги позивача не узгоджуються з вимогами чинного законодавства та умовами самого договору.

Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України формами неустойки є пеня та штраф. При цьому за змістом частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 № 910/3692/18).

Натомість, виходячи зі змісту пункту 6.1. договору, неустойкою забезпечувалося виконання зобов'язань відповідача в частині повної та своєчасної оплати ціни купівлі-продажу об'єкта протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, тобто грошового зобов'язання. При цьому згідно з другою частиною вказаного пункту 6.1 договору у разі несплати ціни продажу об'єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 календарних днів даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню. Аналогічні положення містяться в ч. 4 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Приписами статі 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, вказане свідчить, що неустойка, яка визначена в розмірі 5% ціни продажу об'єкта купівлі-продажу, є саме штрафом, який визначений у відсотковому відношенні до суми зобов'язання та має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання. Наразі вказана неустойка підлягала сплаті відповідачем із ціною продажу саме протягом наступних 30 календарних днів після спливу строку на оплату ціну продажу, а в подальшому договір підлягав розірванню. Тобто, право на стягнення неустойки за укладеним між сторонами договором від 04.02.2022 у позивача виникло на наступний день після спливу 30-денного строку з моменту нотаріального посвідчення договору, встановленого для оплати вартості об'єкта купівлі-продажу, а саме: оскільки оплата вартості нежилих приміщень мала бути здійснена відповідачем до 06.03.2022 включно (що вже було встановлено судом), відповідно 05.04.2022 було кінцевим строком виконання зобов'язань відповідача по сплаті як ціни продажу, так і неустойки, а починаючи з 06.04.2022 року у позивача виникло безумовне право на розірвання договору.

Поряд з цим слід зазначити, що ані позивач, ані третя особа не пред'являли відповідачу вимог про сплату неустойки, окрім заявленого позову. Як зазначено позивачем та третьою особою, у зв'язку з повною несплатою відповідачем вартості нежилих приміщень, стягнення з покупця неустойки, яка має на меті компенсацію збитків, завданих продавцю невиконанням іншою стороною умов договору, є належним способом захисту порушених прав територіальної громади м. Одеси. Наразі заявлені позивачем вимоги за своє суттю є вимогами про стягнення штрафних санкцій, нарахованих позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем саме грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу.

Разом з тим у даному випадку до спірних правовідносини сторін підлягають застосуванню також положення ст. 692 ЦК України.

Так, частинами 3, 4 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач як покупець відмовився оплатити ціну за об'єкт нерухомості та відповідно прийняти об'єкт, про що своїм листом 0103/-1/22 від 01.03.2022 повідомив Департамент (вх. № 01-14/458 від 09.03.2022 р.). В такому випадку позивач як продавець в розрізі наведених положень ст. 692 ЦК України з урахуванням умов п. 6.1. договору як продавець мав право вимагати оплати товару разом зі сплатою процентів/неустойкою протягом наступних 30 календарних днів після спливу строку на оплату ціну продажу, а після цього строку лише відмовитися від договору купівлі-продажу і вимагати розірвання договору, що встановлено умовами договору.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі № 925/1265/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 вказано, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору. Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем. Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов'язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов'язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов'язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням. Натомість у цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі). Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.

Виходячи з наведеного та з урахуванням встановлених судом у даній справі обставин, суд вважає, що позивач, обравши спосіб захисту порушеного права шляхом розірвання спірного договору, має право лише на відшкодування збитків, пов'язаних з таким розірванням, а не на застосування санкцій у зв'язку з невиконанням відповідачем свого грошового зобов'язання. Адже, з реалізацією позивачем як продавцем права на відмову від договору відбувається одностороння відмова від зобов'язання, що зумовлює припинення обов'язку покупця сплачувати вартість об'єкта продажу і неустойку за несвоєчасну оплату ціни об'єкта.

За частиною третьою статті 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Як вказано в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 920/618/18, з урахуванням системного аналізу змісту статей 599, 615, 672, 692 ЦК України, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що норми статей 599, 692 ЦК України у подібних правовідносинах в аспекті встановлення наявності/відсутності виникнення у покупця обов'язку з оплати товару у випадку здійснення поставки товару, який у подальшому було повернуто постачальнику і прийнято останнім, слід застосовувати таким чином: "Оскільки чинне законодавство не передбачає, в якій формі та якими саме діями має підтверджуватися факт відмови покупця від прийняття та оплати товару, то за умови існування передбачених законом достатніх правових підстав, відмова покупця від прийняття та оплати товару може проявлятися у юридично значимих діях покупця, спрямованих на фактичне повернення поставленого товару, і такі дії мають вчинятися покупцем у межах строку, визначеного договором для приймання товару, без попереднього чи одночасного письмового повідомлення покупцем продавця про таку відмову, що, як наслідок, виключає настання обов'язку покупця оплатити товар, який знаходиться у фактичному розпорядженні продавця.".

При цьому ті обставини, що позивачем право на відмову від договору / розірвання його було реалізовано шляхом подачі позову лише у січні 2023 року, не свідчать про існування у відповідача грошового обов'язку з оплати ціни вартості об'єкта продажу до моменту звернення позивача до суду з цим позовом, оскільки вказаний обов'язок припинився з моменту, коли настали обставини для безумовного розірвання договору (після 60 календарних днів з дня нотаріального посвідчення/укладення договору п. 6.1, п. 8.4.1).

Наразі суд зауважує, що частинами 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Однак наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов'язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (справа N 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 08.09.2020 у справі №920/418/19 та від 26.05.2020 у справі №908/299/18.

Справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст.509 ЦК).

Отже, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки згідно п. 6.1 договору, оскільки такі вимоги, заявлені з урахуванням обраного способу захисту порушеного права як розірвання договору, а не шляхом стягнення неотриманих коштів за ціну об'єкта, суперечитимуть загальним засадам цивільного законодавства.

Адже завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В даному випадку позивач, заявляючи вимоги про стягнення неустойки, має на меті не стимулювання відповідача до грошового зобов'язання, адже такі не заявлені, в свою чергу задоволення цих вимог призводить саме до отримання позивачем додаткових прибутків. Адже з урахуванням внесеного відповідачем гарантійного внеску, який підлягає зарахуванню до бюджету та з урахуванням перебування об'єкта продажу у власності і розпорядження у позивача останній не довів суду понесення збитків, завданих позивачу невиконанням відповідачем умов договору. Відтак, судом критично оцінюються доводи позивача і третьої особи, що заявлена до стягнення з покупця неустойка має на меті компенсацію збитків, завданих продавцю невиконанням іншою стороною умов договору, а тому є належним способом захисту порушених прав територіальної громади м. Одеси.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 380418,07 грн.

Аналогічно суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 149457,40 грн., нарахованих на суму вартості ціни продажу за період з 06.04.2022 року по 30.11.2022 року.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Так, зобов'язання зі сплати річних процентів та інфляційних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такий висновок наведено в постанові ВП ВС від 07.04.2020 р. у справі №910/4590/19.

Враховуючи вищенаведені судом обставини щодо припинення у відповідача грошового зобов'язання з оплати вартості об'єкта продажу, починаючи з 06.04.2022, що не спростовано позивачем, адже останнім вимоги про стягнення вартості об'єкта продажу не заявлялись, тому суд не вбачає правових підстав для нарахування позивачем 3% річних за спірний період з 06.04.2022 року по 30.11.2022 року. Так, з моменту виникнення у позивача права на розірвання договору купівлі-продажу у відповідача припинився обов'язок сплачувати вартість цього об'єкту.

Разом з тим суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Одеської міської ради в частині розірвання договору купівлі-продажу та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ “ВВЮГ”.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ “ВВЮГ”, керуючись ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Товариство як позивача за зустрічним позвоом.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеської міської ради задовольнити частково.

2. Розірвати договір купівлі-продажу від 04.02.2022 р., укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, будинок 1, код ЄДРПОУ 26597691) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» (65086, м. Одеса, вул. Семена Палія, буд. 127/3, код ЄДРПОУ 25413795) щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” (65086, м. Одеса, вул. Семена Палія, буд.. 127/3, код ЄДРПОУ 25413795) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

4. В задоволенні решти частини вимог Одеської міської ради відмовити.

5. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВЮГ” відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили

Повний текст рішення складено 12 травня 2023 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко

Повний текст рішення складено 12 травня 2023 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко