"04" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3552/22
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Дюльгер С.В.
розглянувши справу № 916/3552/22
за позовом Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 83-Д; код ЄДРПОУ 33695095)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Груздева Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 269 504,18 грн;
представники сторін:
від позивача - Мартиненко О.В. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Груздева Дмитра Олександровича про стягнення 269 504,18 грн заборгованості за Кредитним договором № SME/ВС/01-16 від 22.05.2020, з яких: 199 526,23 грн простроченої заборгованості за основним зобов'язанням; 25,45 грн простроченої заборгованості за процентами за період з 01.09.2021 по 05.12.2022; 52 975,02 грн заборгованості за комісією з 01.05.2022 по 05.12.2022; 13 414,16 грн інфляційних втрат; 2 709,85 грн 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту; 853,47 грн 3% річних за несвоєчасне повернення комісії.
Ухвалою від 28.12.2022 позовну заяву (вх. № 3673/22 від 21.12.2022) Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду належних доказів направлення відповідачу копій всіх доданих до позовної заяви документів (з урахуванням вимог даної ухвали).
12.01.2023 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків.
Ухвалою від 25.01.2023 позовну заяву (вх. № 3673/22 від 21.12.2022) Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3552/22, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.02.2023, запропоновано відповідачу подати відзив.
22.02.2023р. з 09 год. 09 хв. до 11 год. 19 хв. у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, всі працівники суду та учасники процесу перебували в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі та судове засідання не відбулося.
Ухвалою від 22.02.2023 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання відкладено на 20.03.2023.
Протокольною ухвалою від 20.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.04.2023.
Протокольною ухвалою від 10.04.2023 оголошено перерву в засіданні до 04.05.2023.
01.05.2023 до суду надійшли письмові пояснення представника позивача.
Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 04.05.2023, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, явку представника не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду, які надсилались відповідачу рекомендованими листами, повертались на адресу суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд зауважує, що згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Отже, оскільки ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвали, постановлені в порядку ст. 120 ГПК України, направлялися судом за належною адресою відповідача і повернуті поштою у зв'язку із відсутністю адресата, суд доходить висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, прийняття позовної заяви до розгляду, а також про дату, час та місце слухання справи.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
04.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Господарські зобов'язання також можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
22.05.2020 між Акціонерним товариством «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - позивач, Банк) та Фізичною особою-підприємцем Груздевим Дмитром Олександровичем (далі - відповідач, Позичальник) було укладено Кредитний договір № SME/ВС/01-16 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Банк надає Позичальнику Кредит у сумі 400 000,00 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок на цілі, зазначені у пункті 1.4. цього Договору, а Позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом, комісії та інші платежі, передбачені цим Договором, використати Кредит за цільовим призначенням, виконати інші умови цього Договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим Договором.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст. 1048 передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За приписами ч. 1 ст. 1056-1 процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
У відповідності з п. 1.2. Договору розмір процентів за користування Кредитом складає 0,01% (нуль цілих нуль одна сота) процентів річних. Додатково Позичальник щомісяця сплачує на користь Банку комісію за супроводження Кредиту в розмірі 1,99 % (одна ціла дев'яносто дев'ять сотих) процентів від суми Кредиту, зазначеної в п. 1.1. Договору.
Згідно з п. 1.3. Договору Позичальник зобов'язаний повернути Кредит Банку « 15» травня 2022 року. Сторони дійшли згоди встановити графік повернення Кредиту та сплати інших платежів, що наведений у Додатку № 1 до цього Договору (зворот а.с. 8).
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що кредит надається в безготівковій формі в день укладення цього Договору шляхом перерахування з рахунку для обліку кредитної заборгованості на рахунок Позичальника, зазначений у п. 11.2. цього Договору.
22.05.2020 Банк надав відповідачу кредитні кошти у сумі 400 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 15774 від 22.05.2020 (а.с. 10), а також банківською випискою (а.с. 44).
Проценти нараховуються щомісяця на суму Кредиту, що фактично надана Позичальнику і не повернена Банку протягом всього строку наявності такої суми, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При цьому день надання Кредиту враховується, а день повернення Кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Комісія за супроводження Кредиту нараховується щомісяця на суму Кредиту, зазначену в п. 1.1. Договору (п. 5.1. Договору).
Проценти та комісії, нараховані за місяць, Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 15 календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому такі проценти та комісії були нараховані. Проценти та комісії, нараховані за місяць, в якому відбувається повне повернення Кредиту, повинні бути сплачені не пізніше дня повернення Кредиту (п. 5.2. Договору).
Згідно з п. 7.1. Договору Позичальник зобов'язується повернути Банку Кредит у термін, зазначений у пункті 1.3. цього Договору. Повернення Кредиту до настання зазначеного терміну вважається достроковим. У випадках, передбачених цим Договором або чинним законодавством України, Позичальник зобов'язаний на вимогу Банку повернути Кредит достроково.
Банк має право вимагати дострокового повернення Кредиту, сплати процентів за користування ним, сплати комісії за супроводження Кредиту і виконання усіх інших зобов'язань Позичальника за цим Договором та після їх виконання в односторонньому порядку розірвати цей Договір, зокрема, у разі суттєвого порушення Позичальником цього Договору (п. 9.6. Договору).
Суттєвим порушенням Позичальником цього Договору вважається, серед іншого: повне або часткове неповернення Кредиту у строки, визначені пунктом 1.3. цього Договору; повне або часткове прострочення сплати платежу за Кредитом у визначені графіком повернення Кредиту строки, якщо таке прострочення складає 10 (десять) і більше календарних днів (п. 9.5. Договору).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вже було зазначено, 22.05.2020 відповідач отримав від Банку кредитні кошти у сумі 400 000,00 грн, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором.
У свою чергу, відповідач виконав свої зобов'язання не в повному обсязі, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою по рахунку Позичальника, а також наданим Банком розрахунком розміру заборгованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 199 526,23 грн простроченої заборгованості за основним зобов'язанням підлягають задоволенню.
За приписами ч 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, 23.11.2021 Банк, направив останньому вимогу за вих. № 01-9/05/3395-БТ від 22.11.2021 (а.с. 55-56) про дострокове виконання зобов'язань за Договором, якою вимагав від Позичальника негайно, але не пізніше 30 календарних днів, з моменту отримання вимоги, достроково погасити заборгованість за Договором.
31.12.2021 відповідач отримав вказану вимогу й відповідно мав погасити кредитну заборгованість до 31.01.2022 (30.01.2022 - вихідний день).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 наведено висновки про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного Кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у справі №910/1238/17 від 23.05.2018 розмежувала поняття “проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами” та “проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами”, а отже “проценти за користування кредитом” - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики) визначених в договорі, і такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, і які сплачуються позичальником та порядок виплати яких урегульований частиною 1 статті 1048 та частиною 1 статті 1051 Цивільного кодексу України.
“Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами” - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання порядок виплати яких урегульований частиною 2 статті 265 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що у разі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, проценти за користування кредитом за той же період часу не сплачуються.
У постанові від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила відмінності у термінах “строк договору, строк виконання зобов'язання та виконання зобов'язання”.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Отже, суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (відповідні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).
У разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту. Таку правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018 (провадження № 14-318цс18), від 19.05.2020 у справі №910/23028/17.
Суд, враховуючи вищевикладене та вимоги чинного законодавства, зазначає, що позивач, направивши 23.11.2021 відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту, в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору (строк виконання зобов'язання), у зв'язку з чим після спливу 30-ти днів з дня отримання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, нарахування відсотків за користування кредитом є неправомірним, що не було враховано позивачем при розрахунку заборгованості.
Таким чином, суд здійснив власний розрахунок заборгованості за процентами, згідно з яким сума простроченої заборгованості за процентами, розрахована до 31.01.2022, склала 8,64 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.
Стосовно 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних від простроченої суми кредиту, суд виявив помилки, які стосуються періоду нарахування відсотків.
Як вже було зазначено, відсотки в порядку ст. 625 ЦК України можуть нараховуватися лише за неправомірне користування чужими коштами, тобто з 01.02.2022.
Враховуючи вказані обставини, суд здійснив власний розрахунок 3% річних.
При цьому, судом враховувалися вказані позивачем періоди розрахунку, проте, з 01.02.2022.
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 01/02/2022 до 03/02/2022 133 336,00 x 3 % x 3 : 365 : 100332,88 грн.
з 04/02/2022 до 23/02/2022 199 526,23 x 3 % x 20 : 365 : 10020327,99 грн.
Всього 3% річних: 360,87 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту підлягають частковому задоволенню на суму 360,87 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією та 3% річних за несвоєчасне повернення комісії суд зазначає, що комісія, передбачена умовами Договору, є винагородою Банку, яка сплачується за супроводження кредиту; законодавством не визначено можливість отримання Банком інших винагород за надання кредиту, окрім процентів за користування ним; нарахування комісії, як плати за обслуговування кредиту Банком, є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.12.2018 р. у справі № 695/3474/17.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Груздева Дмитра Олександровича простроченої заборгованості за комісією у сумі 52 975,02 грн та 3% річних за несвоєчасне повернення комісії у сумі 853,47 грн задоволенню не підлягають.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі ст. 129 ГПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 199,65 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 83-Д; код ЄДРПОУ 33695095) до Фізичної особи-підприємця Груздева Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 269 504,18 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Груздева Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (04119, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 83-Д; код ЄДРПОУ 33695095) 199 526,23 грн простроченої заборгованості за основним зобов'язанням, 8,64 грн простроченої заборгованості за процентами, 13 414,16 грн інфляційних втрат, 360,87 грн 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту, 3 199,65 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 04 травня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 12 травня 2023 р.
Суддя Р.В. Волков