ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.01.2023Справа № 910/7984/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання П'янковської Т.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Північне шосе, б. 69-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69006)
до Акціонерного товариства "Укртранснафта" (вул. Московська, 32/2, м. Київ, 01010)
про стягнення 3 898 272,40 грн.
за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Укртранснафта" (вул. Московська, 32/2, м. Київ, 01010)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Північне шосе, б. 69-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69006)
про стягнення 613 064,33 грн.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Кузнєцов І.С.
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Карлаш Д.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртранснафта" про стягнення 3 898 272,40 грн., а саме 3 797 799,24 грн. основного боргу, 56 062,08 грн. пені, 7 911,95 грн. процентів річних та 36 499,13 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 23-01/150-21 від 30.12.2021 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Вказана позовна заява з доданими до неї документами сформована заявником в системі "Електронний суд" 22.08.2022 року та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 22.08.2022 року за вх. № 7984/22.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 року, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи № 910/7984/22 у порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначене на 29.09.2022 року.
Так, 23.09.2022 року через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" надійшла заява б/н від 23.09.2022 року про участь у судовому засіданні 29.09.2022 року та в усіх подальших судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програми EasyСon.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 року за заявою позивача постановлено проводити підготовче судове засідання, призначене на 29.09.2022 о 14:15, а також подальші судові засідання у справі № 910/7984/22 в режимі відеоконференції за допомогою додатку EasyСon.
Через відділ діловодства суду 28.09.2022 року від відповідача - Акціонерного товариства "Укртранснафта" надійшла зустрічна позовна заява № 04-03/11/5151-22 від 23.09.2022 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 613064,33 грн., а саме 347 218,38 грн. пені та 265 845,95 грн. штрафу.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) посилається на неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом як постачальником своїх зобов'язань за спірним Договором поставки № 23-02/02-22 від 01.02.2022 року в частині здійснення поставки товару у погоджений сторонами строк, внаслідок чого позивачем за зустрічним позовом нараховані постачальнику пеня та штраф у вказаних сумах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства "Укртранснафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 613 064,33 грн. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/7984/22 та об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.
Крім того, через відділ діловодства суду 28.09.2022 року від відповідача за первісним позовом - Акціонерного товариства "Укртранснафта" надійшов відзив №04-03/11/5230-22 від 28.09.2022 року на позовну заяву ТОВ «МІК» з доказами його надсилання на адресу іншої сторони, відповідно до якого відповідач за первісним позовом зазначає про здійснення відповідачем за первісним позовом після звернення позивача за первісним позовом до суду повного погашення суми основного боргу за Договором шляхом здійснення оплати за поставлений товар у загальному розмірі 3 797 799,24 грн., що підтверджується доданими до відзиву копіями платіжних доручень, у зв'язку з чим відповідач за первісним позовом просить провадження у справі в цій частині первісних позовних вимог закрити на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Окрім цього відповідач за первісним позовом у відзиві просить суд на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, оскільки несвоєчасна оплата товару відбулась у зв'язку з непогодженням АТ «НАК «Нафтогаз України» реєстру платежів, наданих АТ «Укртранснафта» для оплати суми за Договором, та через наявну заборону АТ «Укртранснафта» здійснювати платежі без погодження АТ «НАК «Нафтогаз України», а тому вина відповідача за первісним позовом у простроченні оплати відсутня.
Додатково відповідач за первісним позовом також посилається на те, що затримка в оплаті товару була обумовлена необхідністю проведення службової перевірки відповідності якості поставленої згідно з Договором продукції встановленим вимогам державних стандартів, а також вказує на відсутність збитків у ТОВ «МІК» у зв'язку з простроченням оплати товару. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
У підготовчому судовому засіданні 29.09.2022 року за усним клопотанням представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 09.11.2022 року.
Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 14.10.2022 року через систему "Електронний суд" від позивача за первісним позовом - ТОВ «МІК» надійшла відповідь на відзив на первісну позовну заяву б/н від 14.10.2022 року, згідно якої позивач за первісним позовом просить клопотання АТ «Укртранснафта» про зменшення розміру штрафних санкцій залишити без задоволення у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, а також задовольнити первісний позов у повному обсязі з урахуванням заяви АТ «Укртранснафта» про закриття провадження у справі в частині оплаченої суми боргу за Договором у розмірі 3 797 799,24 грн. та стягнути на користь ТОВ «МІК» судовий збір за подання первісного позову у сумі 56 966,99 грн. у повному обсязі. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Крім того, судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 14.10.2022 року через систему "Електронний суд" від відповідача за зустрічним позовом - ТОВ «МІК» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву від 14.10.2022 року, відповідно до якого відповідач за зустрічним позовом просить в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які є підставою для звільнення ТОВ «МІК» від відповідальності за порушення умов Договору в частині строків поставки товару, зокрема, зазначаючи з посиланням на пункти 9.1, 9.4 Договору про те, що у зв'язку з введенням на території України з 24.02.2022 року воєнного стану ТОВ «МІК» не мав можливості своєчасно виконувати свої договірні зобов'язання щодо поставки передбаченої Договором продукції, про що повідомив позивача за зустрічним позовом листом №22.03.28_004 від 28.03.2022 року, а тому підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат відсутні. Відзив на зустрічну позовну заяву судом долучено до матеріалів справи.
Поряд із цим, 24.10.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача за первісним позовом - Акціонерного товариства "Укртранснафта" надійшли заперечення №04-03/11/5659-22 від 19.10.2022 року на відповідь на відзив на первісну позовну заяву з доказами їх надсилання на адресу іншої сторони у справі, відповідно до яких АТ "Укртранснафта" додатково зазначає про неможливість здійснювати платежі за Договором без погодження АТ «НАК «Нафтогаз України», а також про наявність обґрунтованих підозр щодо невідповідності поставленого ТОВ «МІК» товару за Договором стандартам якості, оскільки за наслідками службової перевірки поставленої продукції виявилось, що товар по спірному Договору відповідав умовам договору по якості, проте по іншим договорам, укладеним між ТОВ «МІК» та АТ "Укртранснафта", інформація про порушення вимог договорів щодо якості товару знайшла своє підтвердження в протоколах випробування продукції. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Також, 24.10.2022 року через відділ діловодства суду від позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства "Укртранснафта" надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву №04-03/11/5643-22 від 19.10.2022 року з доказами її надсилання на адресу іншої сторони у справі, відповідно до яких АТ "Укртранснафта" зазначає, що ТОВ «МІК» не доведено належними засобами доказування наявність причинно-наслідкового зв'язку між настання форс-мажорних обставин та неможливістю виконувати відповідачем за зустрічним позовом своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасної поставки товару. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 26.01.2023 року до суду не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7984/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.12.2022 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 21.12.2022 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 26.01.2023 року.
У судові засіданні з розгляду справи по суті 21.12.2022 року та 26.01.2023 року з'явилися уповноважені представники позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) та позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом).
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 21.12.2022 та 26.01.2023 року представник позивача за первісним позовом підтримав первісні позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, проти задоволення зустрічних позовних вимог - заперечував.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 21.12.2022 та 26.01.2023 року представник позивача за зустрічним позовом підтримав свої позовні вимоги за зустрічним позовом та просив суд їх задовольнити, проти задоволення первісних позовних вимог - заперечував.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.01.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
У відповідності до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Так, за результатами проведення процедури закупівлі 01.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом), постачальник за договором) та Акціонерним товариством «Укртранснафта» (відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом), покупець за договором) було укладено Договір поставки № 23-02/02-22 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого на умовах цього Договору та за результатами проведеної процедури закупівлі (згідно з протоколом щодо прийняття рішення Уповноваженою особою з проведення публічних закупівель АТ «Укртранснафта» у м. Києві від 17.01.2022 року № 217УО/8) постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки спеціальний робочий одяг (код 18130000-9 за ДК 021:2015) (UA-2021-11-16-008651-а) (спеціальний робочий одяг (літній) на 2022 рік) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Розділами 1 - 14 Договору сторони узгодили предмет договору, кількість та якість товару, суму договору та порядок розрахунків, умови поставки товару, податкові зобов'язання, відповідальність сторін та порядок врегулювання спору, форс-мажорні обставини, антикорупційне застереження, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 11.1 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).
Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Так, спірний Договір підписаний представниками постачальника і покупця шляхом накладання кваліфікованих електронних підписів із зазначенням дати та часу накладання КЕП на документ, а також зазначенням інформації щодо результатів перевірки підписів (видавець, реєстраційний серійний номер сертифіката).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Умовами пункту 1.1 Договору сторони погодили, що предметом даного договору є товар: спеціальний робочий одяг (код 18130000-9 за ДК 021:2015) (UA-2021-11-16-008651-а) (спеціальний робочий одяг (літній) на 2022 рік).
Згідно з пунктом 2.1 Договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у Специфікації до даного Договору, яка підписується уповноваженими представниками Сторін, що є Додатком № 1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною (далі - Специфікація).
Так, на виконання вказаного пункту Договору сторонами було погоджено та підписано Специфікацію до Договору (Додаток № 1), згідно якої узгоджено поставку товару на загальну суму з ПДВ - 3 797 799,24 грн., його найменування (костюми для захисту від загальних виробничих забруднень і механічних впливів з антистатичними властивостями), кількість, асортимент та ціну за одиницю товару. Копія вказаної специфікації наявна в матеріалах справи.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як визначено умовами пункту 5.1 Договору умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного Договору.
Згідно з пунктом 5.2 Договору передбачено, що постачальник починає відвантаження товару покупцю у строки, передбачені Специфікацією, на підставі отриманої від покупця письмової Заявки про готовність до виконання Договору (в тому числі на кожну частину/партію Товару).
Відповідно до умов Специфікації до Договору строк поставки товару - протягом 60 календарних днів з дати отримання постачальником письмової Заявки від покупця.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
За матеріалами справи судом встановлено, що 08.02.2022 року АТ «Укртранснафта» листом №23-00/6/760-22 від 07.02.2022 року було направлено на адресу ТОВ «МІК» як продавця Заявку про готовність до виконання Договору, а саме здійснення поставки спеціального робочого одягу (літнього) на 2022 рік у кількості, вказаній в Додатку № 1 (специфікації) до Договору, яку, як вбачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0100101065477, було отримано постачальником 14.02.2022 року.
Таким чином, відповідно до умов Специфікації до Договору та з урахуванням дати отримання постачальником письмової Заявки від покупця, кінцевий строк поставки товару за Договором - 15.04.2022 року.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Умови поставки товару визначено сторонами у Специфікації до Договору, а саме: DPP згідно з Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2020 року).
Місце поставки товару визначено у Додатку №2 до Договору, а саму: 1) урочище «Промисловий центр», 6, Золочівський район, Львівська область, 80643, 2) вул. Свіштовська, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39610.
За умовами пункту 5.5 Договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (их) накладної (-их)).
Згідно з пунктом 5.12 Договору датою поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару) та моментом отримання покупцем товару (в тому числі кожної частини/партії Товару) від постачальника вважається дата підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (их) накладної (-их)) представником покупця.
За матеріалами справи судом встановлено та підтверджено сторонами в первісній та зустрічній позовних заявах, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем за первісним позовом було поставлено на адреси АТ «Укртранснафта», а відповідачем за первісним позовом як покупцем прийнято передбачений Договором та Специфікацією № 1 товар на загальну суму 3 797 799,24 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № РН-05/26/01 від 26.05.2022 року на суму 427 563,24 грн., № РН-05/26/02 від 26.05.2022 року на суму 452 862,84 грн., № РН-06/14/07 від 14.06.2022 року на суму 407 413,32 грн., № РН-06/14/06 від 14.06.2022 року на суму 503 459,28 грн., № РН-08/04/04 від 04.08.2022 року на суму 892 513,92 грн., № РН-08/03/01 від 04.08.2022 року на суму 1 113 986,64 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому факт отримання товару відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) підтверджується накладанням електронних підписів на видаткових накладних представників постачальника - ТОВ «МІК» та покупця - АТ «Укртранснафта» та сторонами не заперечується.
Поряд із цим доказів зміни сторонами строку постачання товару згідно Договору матеріали справи не містять.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до пункту 2.3 Договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічній документації, згідно Держстандартів та технічних умов, встановлених для кожного виду Товару, і повинна бути підтверджена сертифікатом якості виробника або сертифікатом відповідності (чи іншими документами, що підтверджують якість Товару).
Інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики Товару визначена у Додатку № 2 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 2.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з умовами пункту 2.4 Договору постачальник відповідає перед покупцем за всіма гарантійними випадками, які можуть виникнути у зв'язку з використанням Товару.
Як погоджено сторонами в п. 2.7 Договору, у випадку виходу з ладу товару або виявлення прихованих недоліків протягом гарантійного строку, постачальник зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги покупцем за свій рахунок усунути дефекти товару, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товар (на вибір покупця), якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації або зберігання товару.
Якщо усунення дефектів або прихованих недоліків здійснюється покупцем, постачальник зобов'язаний відшкодувати йому пов'язані з цим витрати (п. 2.10 Договору).
Ремонт або заміна товару в період гарантійного строку підтверджується відповідним актом ,складеним та підписаним уповноваженими представниками сторін (п. 2.11 Договору).
Судом за матеріалами справи встановлено, що відповідно до наказу АТ «Укртранснафта» від 23.06.2022 року № 243 відповідачем за первісним позовом як покупцем було розпочату службову перевірку з питань додержання TOB «МІК» вимог договорів, укладених з АТ «Укртранснафта» (договори №№ 23-02/02-22, 23-01/149-21, 23-01/150-21, 23-01/153-21), в частині відповідності продукції (одяг, білизна), поставленої ТОВ «МІК» для потреб АТ «Укртранснафта», встановленим вимогам державних стандартів якості.
Так, 23 червня 2022 року АТ «Укртранснафта» на адресу генерального директора ТОВ «МІК» Рябова С. було направлено лист № 21-00/10/3065-22 від 23.06.2022 року з проханням забезпечення участі представників TOB «МІК» 24.06.2022 року у проведенні спільного з представниками АТ «Укртранснафта» огляду прийнятої продукції. Копія листа наявна в матеріалах справи.
У відповідь на вказаний лист ТОВ «МІК» було надано відповідь листом №002 від 23.06.2022 року, в якій повідомлено про неможливість прибуття на 24.06.2022 року представника ТОВ «МІК» на спільний огляд поставленої продукції. Копія листа наявна в матеріалах справи.
В подальшому 28.06.2022 року АТ «Укртранснафта» звернулось до Державного підприємства «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ» з листом №21-00/10/3113-22, у якому просило провести випробування, зокрема, продукції, поставленої за Договором № 23-02/02-22 від 01.02.2022 року. Копія листа наявна в матеріалах справи.
У відповідь на зазначений лист 15.07.2022 року АТ «Укртранснафта» отримано від Державного підприємства «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ» протоколи випробування продукції ТОВ «МІК» по спірному Договору, в яких зазначено, що показники складу тканини та захисних властивостей спеціального робочого одягу (костюми захисні (куртка та штани) моделі 01-02, 02-02, 03-02) відповідають показникам, зазначеним у сертифікатах, наданих ТОВ «МІК» при їх поставці (копії протоколів випробувань від 15.07.2022 року наявні в матеріалах справи).
За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем за первісним позовом виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару, якість якого відповідає встановленим вимогам державних стандартів якості та сертифікатам якості, відповідачу за первісним позовом, а відповідачем за первісним позовом, у свою чергу, прийнято товар належної якості.
Факт передачі позивачем за первісним позовом товару належним чином підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем за первісним позовом у поданому до суду відзиві.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачу за первісним позовом, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про кількість, вартість переданого товару та дату його поставки продавцем покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 3.2 Договору загальна сума Договору становить 3 797 799,24 грн., у тому числі ПДВ - 632 966,54 грн.
Ціна за одиницю товару, кількість та загальна вартість товару по договору також визначається у Специфікації до Договору.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з пунктом 4.2 Договору розрахунок за Товар здійснюється протягом 10 календарних днів з дати підписання електронного первинного документа (видаткової накладної).
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання покупцем (АТ «Укртранснафта») вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем за первісним позовом товар.
При цьому суд враховує, що відповідно до преамбули Договору датою підписання електронного первинного документа є дата накладання останнього (покупця) з передбачених КЕП.
Так, видаткова накладна № РН-05/26/01 від 26.05.2022 року підписана покупцем 31.05.2022 року, видаткова накладна № РН-05/26/02 від 26.05.2022 року підписана покупцем 01.06.2022 року, видаткова накладна № РН-06/14/07 від 14.06.2022 року підписана покупцем 20.06.2022 року, видаткова накладна № РН-06/14/06 від 14.06.2022 року підписана покупцем 18.07.2022 року, видаткова накладна № РН-08/04/04 від 04.08.2022 року підписана покупцем 10.08.2022 року, видаткова накладна № РН-08/03/01 від 04.08.2022 року підписана покупцем 11.08.2022 року.
За таких обставин, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.2 Договору, а також фактичних обставин поставок та дати підписання електронних видаткових накладних покупцем, відповідач за первісним позовом повинен був сплатити грошові кошти за отриманий товар протягом 10 календарних днів з дати підписання електронної видаткової накладної, тобто:
- у строк до 10.06.2022 року за поставкою, яка відбулась 31.05.2022 року за накладною № РН-05/26/01 від 26.05.2022 року,
- у строк до 11.06.2022 року за поставкою, яка відбулась 01.06.2022 року за накладною № РН-05/26/02 від 26.05.2022 року,
- у строк до 30.06.2022 року за поставкою, яка відбулась 20.06.2022 року за накладною № РН-06/14/07 від 14.06.2022 року,
- у строк до 28.07.2022 року за поставкою, яка відбулась 18.07.2022 року за накладною № РН-06/14/06 від 14.06.2022 року,
- у строк до 20.08.2022 року за поставкою, яка відбулась 10.08.2022 року за накладною № РН-08/04/04 від 11.08.2022 року,
- у строк до 21.08.2022 року за поставкою, яка відбулась 11.08.2022 року за накладною № РН-08/03/01 від 11.08.2022 року.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, відповідач за первісним позовом у визначений умовами Договору строк свої зобов'язання щодо оплати вартості товару не виконав, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за поставлений за Договором товар на дату звернення до суду становить 3 797 799,24 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем за первісним позовом, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «МІК» грошових коштів в сумі 3 797 799,24 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач за первісним позовом не виконав, в результаті чого у Акціонерного товариства «Укртранснафта» утворилась заборгованість перед позивачем за первісним позовом за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
В свою чергу, відповідач за первісним позовом звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», в якій посилається на неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) як постачальником своїх зобов'язань за спірним Договором в частині поставки товару у термін, передбачений умовами Договору та Специфікації до Договору, тобто у строк до 15.04.2022 року, у зв'язку з чим покупцем нараховано та заявлено до стягнення з постачальника згідно з пунктом 7.1 Договору пеню у сумі 347 218,38 грн. за період з 16.04.2022 року по 10.08.2022 року, а також штраф у сумі 265 845,95 грн. за прострочення поставки товару понад 30 календарних днів.
Так, як зазначалось судом вище, з урахуванням умов пункту 5.2 Договору, умов Специфікації до Договору та дати отримання постачальником письмової Заявки від покупця (14.02.2022 року), постачальник був зобов'язаний поставити покупцю товар протягом 60 календарних днів з дати отримання письмової Заявки від покупця, а саме у строк до 15.04.2022 року (включно).
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
При цьому згідно з пунктом 5.12 Договору датою поставки товару вважається дата підписання електронної видаткової накладної представником покупця.
Судом встановлено за матеріалами справи, що з урахуванням дати підписання електронної видаткової накладної представником покупця, позивачем за зустрічним позовом було отримано товар на загальну суму 3 797 799,24 грн. наступними партіями та у такі строки: 31.05.2022 року за накладною № РН-05/26/01 від 26.05.2022 року на суму 427 563,24 грн., 01.06.2022 року за накладною № РН-05/26/02 від 26.05.2022 року на суму 452 862,84 грн., 20.06.2022 року за накладною № РН-06/14/07 від 14.06.2022 року на суму 407 413,32 грн., 18.07.2022 року за накладною № РН-06/14/06 від 14.06.2022 року на суму 503 459,28 грн., 10.08.2022 року за накладною № РН-08/04/04 від 11.08.2022 року на суму 892 513,92 грн., 11.08.2022 року за накладною № РН-08/03/01 від 11.08.2022 року на суму 1 113 986,64 грн., отже зобов'язання щодо поставки товару відповідачем за зустрічним позовом виконано несвоєчасно та з порушенням визначеного умовами Специфікації до Договору строку.
Поряд із цим суд зауважує, що, виходячи з положень спірного Договору, можливість здійснення позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) постачання товару відповідачеві за первісним позовом як покупцю жодним чином не ставиться в залежність від виконання АТ «Укртранснафта» обов'язків з оплати вартості останнього.
Як визначено умовами пункту 7.1 Договору, при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого Товару, визначеної в Заявці покупця, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого Товару.
У зв'язку з невиконанням відповідачем за зустрічним позовом зобов'язання із своєчасної поставки товару, позивачем за зустрічним позовом 06.09.2022 року було надіслано на адресу відповідача за зустрічним позовом претензію №04-03/11/4774-22 від 06.09.2022 року з вимогою сплати суму пені у розмірі 347 218,38 грн. та штраф у розмірі 265 845,95 грн., нараховані згідно п. 7.1 Договору.
Факт надсилання вказаної претензій на адресу ТОВ «МІК» підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 06.09.2022 року, фіскального чеку від 06.09.2022 року та накладної поштового оператора №0101046736118 від 06.09.2022 року, які наявні в матеріалах справи.
Проте, вказана претензія позивача за зустрічним позовом, яка за даними відстеження поштового відправлення на сайті АТ «Укрпошта» була отримана адресатом 14.09.2022 року, була залишена постачальником без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем за зустрічним позовом, відповідачем за зустрічним позовом як постачальником допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, у зв'язку з чим АТ «Укртранснафта» на підставі пункту 7.1 Договору нараховано відповідачеві за зустрічним позовом штрафні санкції у вигляді пені в сумі 347 218,38 грн. за період з 16.04.2022 року по 10.08.2022 року та штрафу в сумі 265 845,95 грн. за прострочення поставки товару понад 30 календарних днів, які позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом в поданій суду зустрічній позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів розірвання чи визнання недійсним Договору поставки №23-02/02-22 від 01.02.2022 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Так, згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом після звернення позивача за первісним позовом до суду 22.08.2022 року з позовною заявою та до відкриття провадження у справі № 910/7984/22 ухвалою Господарського суду міста Києва 02.09.2022 року було здійснено перерахування на рахунок позивача за первісним позовом грошових коштів у загальному розмірі 3 797 799,24 грн., а саме: платіжним дорученням № 2344 від 29.08.2022 року на суму 452 862,84 грн., платіжним дорученням № 2345 від 29.08.2022 року на суму 427 563,24 грн., платіжним дорученням № 2346 від 29.08.2022 року на суму 407 413,32 грн., платіжним дорученням № 125499 від 30.08.2022 року на суму 1 113 986,64 грн., платіжним дорученням № 125553 від 31.08.2022 року на суму 503 459,28 грн., платіжним дорученням № 125554 від 31.08.2022 року на суму 892 513,92 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому, згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом було сплачено на рахунок позивача за первісним позовом грошові кошти у загальному розмірі 3 797 799,24 грн., отже борг з оплати вартості поставленого товару, заборгованість з оплати якого, зокрема, є підставою для звернення з первісним позовом ТОВ «МІК» до суду, була погашена відповідачем за первісним позовом шляхом перерахування позивачеві за первісним позовом відповідної суми після пред'явлення Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» первісного позову та до відкриття провадження у справі №910/7984/22 ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 року, що також позивачем за первісним позовом не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи по суті предмет спору в частині стягнення 3 797 799,24 грн. основного боргу за первісним позовом відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем за первісним позовом після звернення позивача за первісним позовом до суду з позовом та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» до Акціонерного товариства «Укртранснафта» про стягнення 3 797 799,24 грн. основного боргу підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач за первісним позовом в порушення умов Договору не здійснив оплату вартості поставленого товару у визначені Договором строки та розмірі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, за умовами пункту 7.4 Договору у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки ББУ, що діяла у період, за який сплачу пеня.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем за первісним позовом зобов'язань із своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем за первісним позовом нараховано та пред'явлено до стягнення з покупця пеню в сумі 56 062,08 грн. за період з 13.06.2022 по 22.08.2022 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 7 911,95 грн. процентів річних та 36 499,13 грн. втрат від інфляції за період 13.06.2022 по 22.08.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача за первісним позовом відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем за первісним позовом не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем за первісним позовом періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 56 062,08 грн. пені, 7 911,95 грн. процентів річних та 36 499,13 грн. втрат від інфляції, за висновками суду, є обґрунтованими.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення первісного позову в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач за первісним позовом просив суд у відзиві на первісний позов на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат, що підлягають стягнення з АТ «Укртранснафта» у зв'язку з тим, що відповідач за первісним позов діяв добросовісно, а порушення строків оплати товару відбулось за відсутності вини останнього, оскільки акціонер АТ «Укртранснафта» - АТ «НАК «Нафтогаз України» не надав відповідної згоди на проведення відповідачем за первісним позовом платежів за спірним Договором.
Крім того, як зазначає відповідач за первісним позовом, затримання оплати було обумовлено наявністю обґрунтованої підозри у АТ «Укртранснафта» щодо відповідності поставленої за Договором продукції стандартам якості. Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази понесення збитків ТОВ «МІК» у зв'язку з простроченням відповідачем за первісним позовом оплати товару за Договором.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, до настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19.
В свою чергу згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто, відповідач за первісним позовом, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, у тому числі, з урахуванням необхідності погодження з боку АТ «НАК «Нафтогаз України» реєстру платежів, наданих АТ «Укртранснафта» для здійснення оплати суми коштів за спірним Договором на користь позивача за первісним позовом.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача за первісним позовом на ненадання позивачем за первісним позовом доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з оплати товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача за первісним позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
В свою чергу, посилання АТ «Укртранснафта» на наявність у нього підозри щодо належної якості поставленого за Договором товару, спростовуються матеріалами справи на наявними доказами, зокрема, наданими відповідачем за зустрічним позовом протоколами випробувань продукції, за змістом яких встановлена відповідність якості поставленого позивачем за первісним позовом товару державним стандартам та технічним умовам, встановленим для товару певного виду.
Поряд з цим суд зазначає, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Здійснивши аналіз змісту укладеного між сторонами Договору поставки, зокрема, розділу 4, судом встановлено, що в спірному правочині строк виконання зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару визначається з урахуванням дати підписання електронного первинного документа (видаткової накладної), при цьому поставка товару належної якості або у іншій кількості, ніж обумовлено Договором, має окремі правові наслідки, обумовлені приписами чинного законодавства та умовами правочину, а тому здійснення відповідачем вхідного контролю, перевірки якості та проведення випробувань товару не може вважатись відкладальною умовою в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених процентів річних, які нараховують за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така міра відповідальності застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Як зазначалось судом вище, відсотки та інфляційні, передбачені в статті 625 Цивільного кодексу України, мають компенсаційний характер, їх мета - захист кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами.
Відтак, застосування неустойки, відсотків та інфляційних нарахувань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Окремо судом враховано незначний розмір нарахованих позивачем за первісним позовом пені та процентів річних, в тому числі по відношенню до суми основного боргу за спірним Договором поставки № 23-02/02-22 від 01.02.2022 року.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем за первісним позовом відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем за первісним позовом обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача за первісним позовом пені та процентів річних, суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення їх розміру, заявлених позивачем за первісним позовом до стягнення з відповідача за первісним позовом за порушення строків оплати товару згідно Договору.
Разом з цим, враховуючи правову природу інфляційних втрат, нарахованих позивачем за первісним позовом у сумі 36 499,13 грн., а також відсутність законодавчо передбаченої можливості зменшення вказаних нарахувань в порядку, передбаченому статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, за висновками суду клопотання відповідача за первісним позовом у вказаній частині задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань з оплати поставленого товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені), процентів річних та втрат від інфляції, розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної оплати товару відповідач за первісним позовом суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що заперечують вищевикладені обставини, виходячи з того, що первісний позов у відповідній частині доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за первісним позовом не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 56 062,08 грн. пені, 7 911,95 грн. процентів річних та 36 499,13 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.
В частині зустрічних позовних вимог Акціонерного товариства «Укртранснафта» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» нарахованих згідно з пунктом 7.1 Договору за прострочення постачальником поставки товару у визначені Договором строки пені у сумі 347 218,38 грн. за період з 16.04.2022 року по 10.08.2022 року та 7% штрафу у сумі 265 845,95 грн., суд зазначає, що згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, як вже було встановлено судом вище, відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) як постачальником також допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, а отже він є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Як визначено умовами Договору, зокрема, пунктом 7.1, при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого Товару, визначеної в Заявці покупця, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійсню протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого Товару.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. (стаття 218 Господарського кодексу України).
Виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 у справі № 904/4156/18, необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов'язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.
У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 року у справі №912/2483/17 зазначив, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі № 922/2220/19, чинним законодавством обмежень щодо розміру стягнення неустойки (пені) за порушення стороною негрошового зобов'язання не встановлено.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу.
При цьому, оскільки відповідачем за зустрічним позовом допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з поставкою товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем за зустрічним позовом передбачених пунктом 7.1 Договору штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві за зустрічним позовом відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань, оскільки на момент прийняття рішення відповідач за зустрічним позовом суду не представив належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини.
Враховуючи приписи статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарським судом з'ясовані обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснено оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, при цьому взято до уваги ненадання відповідачем за зустрічним позовом суду контррозрахунку заявлених до стягнення зустрічних позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем за зустрічним позовом розрахунку.
При цьому судом враховано, що умовами Договору, а саме пункту 5.8, передбачено право покупця протягом 3 (трьох) робочих днів з дати находження товару (в тому числі кожної частини/партії товару) за місцем поставки товару перевіряти відповідність товару умовам Договору та перевіряти достовірність даних, наведених в електронному первинному документів (видатковій накладній), та:
За відсутності заперечень щодо відповідності товару умовам Договору та відомостям, наведеним в електронному первинному документі (видатковій накладній), уповноважений представник покупця з використанням ресурсів Сервісу iDocHUB накладає на електронний первинний документ (видаткову накладну) електронний підпис (п.п. 5.8.1);
За наявності заперечень щодо відповідності товару умовам Договору та/або відомостям, наведеним в електронному первинному документі (видатковій накладній), уповноважений представник покупця з використанням ресурсів Сервісу iDocHUB відхиляє електронний первинний документ (видаткову накладну), а також протягом 3 (трьох) робочих днів направляє постачальнику мотивоване заперечення проти такого підписання.
Отже, оскільки матеріали справи не містять та позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) не надано доказів направлення мотивованих заперечень у визначений строк (три робочі дні з дати надходження товару та засвідчення видаткових накладних електронним підписом постачальника) згідно п.5.8 Договору у зв'язку з перевіркою відповідності товару умовам поставки, за висновками суду обґрунтованим є період застосування штрафних санкцій, обмежений вказаними строками, тобто до 08.05.2022 року, позаяк після спливу триденного строку подальше не підписання видаткових накладних покупцем, в тому числі у зв'язку з перевіркою товару, зумовлене виключно поведінкою покупця, відтак, наслідки такого прострочення підписання видаткових накладених та ненадання мотивованих заперечень не можуть бути покладені на постачальника.
За результатами здійсненої судом за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за зустрічним позовом заявленої до стягнення пені встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду нарахування з 16.04.2022 - 08.08.2022 року, становить 331 690,68 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем за зустрічним позовом, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 347 218,38 грн. пені, підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 331 690,68 грн. пені.
За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем за зустрічним позовом заявленого до стягнення штрафу встановлено, що розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 265 845,95 грн., що відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, а тому нарахування позивачем за зустрічним позовом до стягнення з відповідача за зустрічним позовом 265 845,95 грн. штрафу є правомірним.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач за зустрічним позовом у відзиві на зустрічну позовну заяву посилається на пункт 9.1 Договору, відповідно до якого сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, визначених у цьому Договорі, за умови, що настання таких обставин засвідчено у визначеному цим Договором порядку.
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, відповідач за зустрічним позовом посилається на оголошення в Україні воєнного стану у зв'язку з військової агресією Російської Федерації проти України, тобто наголошує на настанні форс мажорних обставин, які засвідчені листом Торгово-промислової палатою України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Поряд з цим, відповідач за зустрічним позовом зазначає про те, що відповідно до умов пункту 9.4 Договору сторона, що має намір посилатися на обставини непереборної сили, повинна негайно, із застосуванням технічних засобів миттєвого зв'язку (телеграма, факсограма, електронна пошта), письмово повідомити іншу сторону про наявність таких обставин та їх вплив на виконання зобов'язань за Договором.
Так, на виконання вимог пункту 9.4 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «МІК» відправило на визначену у розділі 16 Договору електронну пошту представника АТ «Укртранснафта» (v.stryzhak@ukrtransnafta.com) лист №22.03.28_004 від 28.03.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Цим листом ТОВ «МІК» повідомив АТ «Укртранснафта» про настання форс-мажорної обставини - військової агресії Російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, та внаслідок чого ТОВ «МІК» не зможе належним чином виконувати свої зобов'язання за Договором в період дії вказаної обставини непереборної сили.
Факт надсилання вказаного листа на електронну адресу позивача за зустрічним позовом підтверджується наданим відповідачем за зустрічним позовом скрін-шотом екрану з відправки на електронну пошту v.stryzhak@ukrtransnafta.com листа ТОВ «МІК» від 28.03.2022 року №22.03.28_004, а також не заперечується позивачем за зустрічним позовом.
Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Аналогічне поняття форс мажору наведене у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3).
Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
У спірному випадку відповідач за зустрічним позовом не зазначає та не доводить належними та допустимими доказами наявності будь-якого зв'язку між невиконанням ТОВ «МІК» своїх зобов'язань з поставки товару за Договором та воєнними діями в Україні, які розпочались з 24 лютого 2022 року. В свою чергу, надісланий на електронну адресу позивача за зустрічним позовом лист ТОВ «МІК» від 28.03.2022 року не містить обґрунтування, яким чином військова агресія Російської Федерації вплинула на можливість виконати останнім взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару.
При цьому суд враховує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МІК» зареєстровано у м. Запоріжжя, яке розташовано в районі проведення бойових (військових) дій, і це негативно впливає на його підприємницьку діяльність.
Разом з цим суд відзначає, що з наявного в матеріалах справи листа ТОВ «МІК» № 22/05/10/02 від 10 травня 2022 року до Командувача Сил Логістики ЗСУ вбачається, що ТОВ «МІК» має швейні виробництва в різних областях України: м. Запоріжжя та Оріхів (Запорізька область), м. Лебедин та Охтирка (Сумська область), м. Козятин (Вінницька область), м. Берегове (Закарпатська область), м. Марганець (Дніпропетровська область), та задіяне у виконанні різних договорів, в тому числі №№ 286/3/22/80 та 286/3/22/78 від 30 березня 2022 року, які були укладені через два дні після направлення на електронну адресу АТ «Укртранснафта» листа від 28.03.2022 року щодо неможливості належним чином виконувати своїх зобов'язання за Договором внаслідок дії форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили).
За таких обставин та з урахуванням здійснення ТОВ «МІК» своєї господарської діяльності та наявності інших швейних виробництв в різних областях та регіонах України, за висновком суду, настання форс-мажорних обставин не впливало на можливість виконання відповідачем за зустрічним позовом поставок продукції за спірним Договором в обумовлений строк.
В свою чергу, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Тобто, відповідачем за зустрічним позовом не доведено, що неможливість поставки товару за Договором сталася саме у зв'язку з наявністю воєнних дій на території України, відтак за відсутності підтвердження наявності тих обставин, які заважали відповідачу за зустрічним позовом здійснити своєчасну поставку продукції, вказані обставини у розумінні пункту 9.1 Договору не можуть свідчити про можливість відстрочення виконання ним своїх зобов'язань.
Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача за зустрічним позовом на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків поставки товару за Договором, у зв'язку з чим посилання у відзиві на зустрічну позовну заяву на форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача за зустрічним позовом від відповідальності за невиконання умов Договору.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем за зустрічним позовом зобов'язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені та штрафу), розмір заборгованості зі сплати яких частково відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач за зустрічним позовом суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що зустрічний позов частково доведений позивачем за зустрічним позовом, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за зустрічним позовом не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню в сумі 331 690,68 грн. пені та 265 845,95 грн. штрафу.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що первісний позов доведений позивачем за первісним позовом, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за первісним позовом не спростований, зважаючи на сплату відповідачем за первісним позовом основної суми боргу в розмірі 3 797 799,24 грн., у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача за первісним позовом в решті позовних вимог підлягають задоволенню.
В свою чергу оскільки зустрічний позов частково доведений позивачем за зустрічним позовом, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за зустрічним позовом не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом пропорційно сумі, сплаченій позивачем за первісним позовом за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем за первісним позовом не було сплачено в добровільному порядку.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на відповідача за зустрічним позовом пропорційно розміру задоволених зустрічних позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Провадження у справі №910/7984/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» до Акціонерного товариства «Укртранснафта» про стягнення основного боргу в сумі 3 797 799,24 грн. закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовну вимоги за первісним позовом задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртранснафта" (вул. Московська, 32/2, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 31570412) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Північне шосе, б. 69-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69006, код ЄДРПОУ 30105738) 56 062 (п'ятдесят шість тисяч шістдесят дві) грн. 08 коп. пені, 7 911 (сім тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 95 коп. процентів річних, 36 499 (тридцять шість тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 13 коп. втрат від інфляції та витрати зі сплати судового збору у сумі 56 966 (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 99 коп.
4. Позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити частково.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Північне шосе, б. 69-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69006, код ЄДРПОУ 30105738) на користь Акціонерного товариства "Укртранснафта" (вул. Московська, 32/2, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 31570412) 331 690 (триста тридцять одну тисячу шістсот дев'яносто) грн. 68 коп. пені, 265 845 (двісті шістдесят п'ять тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 95 коп. штрафу та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 987 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 69 коп.
6. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовити.
7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 11 травня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон