пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 травня 2023 року Справа № 5004/1694/11 (903/181/23)
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Ведмедюк Михайло Петрович
за участю представників сторін:
від позивача: Книш З.І.- довіреність від 03.04.2023, ордер серія АС №1056048 від 03.04.2023
від відповідача: Миселюк О.В. - директор №1 від 13.09.2016
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №5004/1694/11 (903/181/23) за позовом арбітражного керуючого (ліквідатора) ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” Темчишина Володимира Петровича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська біоенергетична компанія” про витребування майна в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства “Володимир-Волинський цукровий завод”,
16.02.2023 арбітражний керуючий (ліквідатор) ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” Темчишин Володимир Петрович подав до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська біоенергетична компанія” про витребування із незаконного володіння ТОВ “Волинська біоенергетична компанія” належне ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” на праві власності нерухому майно, а саме залізничну колію №1, №2, №3, № 9, №10, № 14, № 18, що знаходяться в місті Володимир-Волинський на станції Володимир-Волинського ДТГО “Львівська залізниця”.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
03.03.2023 представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог арбітражного керуючого (ліквідатор: ВАТ Володимир-Волинський цукровий завод Темчишина Володимиї Петровича про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерної товариства Володимир-Волинський цукровий завод до Товариства обмеженою відповідальністю «Волинська біоенергетична компанія» відмовити в повному обсязі у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.
Протокольною ухвалою від 14.03.2023 суд відзив ТзОВ “Волинська біоенергетична компанія” приєднав до матеріалів справи, клопотання арбітражного керуючого Темчишина В.П. про відкладення розгляду справи задоволив, розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відклав на 04.04.2023 о 10:45 год.
Ліквідатор ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” 04.04.2023 подав до суду письмові пояснення у справі, в яких зазначив, що доводи відповідача є необгрунтованими та безпідставними, а тому позов підлягає до задоволення.
Протокольною ухвалою від 04.04.2023 розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрити та призначено розгляд справи по суті на 09.05.2023 на 10:45 год. Представнику відповідача надати суду письмові пояснення чи заперечення, щодо письмових пояснень, поданих представником позивача.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просить суд задовольнити позов в повному об'ємі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнає, просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи, постановою Господарського суду Волинської області від 23.05.2012 у справі №5004/1694/11 визнано банкрутом Відкрите акціонерне товариство «Володимир-Волинський цукровий завод», ліквідатором призначено арбітражного керуючого Михайловського Сергія Володимировича.
Ухвалою суду від 21.05.2019 припинено повноваження арбітражного керуючого (ліквідатора) Михайловського С.В. у справі №5004/1694/11 про банкрутство ВАТ "Володимир - Волинський цукровий завод", ліквідатором призначено арбітражного керуючого Темчишина Володимира Петровича.
У ліквідаційній процедурі ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» згідно Акту інвентаризації №7 станом на 03.04.2013 інвентаризаційною комісією у складі ліквідатора та 17-ти колишніх працівників ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» було виявлено, серед іншого, наступне майно:
- путь залізнодорожний під'їзний;
- путь залізнодорожний міжцеховий;
- путь подїздний для слива мазуту.
Вказаний актив було оцінено та продано на аукціоні.
Так, у відповідності до акту приймання-передачі майна від 16.05.2014 згідно Договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014 ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» до ТОВ «Продінвестзбут») було відчужено наступні колії, які в акті приймання-передачі серед переліку іншого майна, мали такі порядкові номери:
порядк.№11 - путь залізнодорожний під'їзний, інв.№20012, L-1270мп з/б шпали; L-538мп - шпали дерев'яні (заданими Технічного паспорту ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод»);
порядк.№12 - путь залізнодорожний міжцеховий, інв.№20013, L-30мп шпали з/б L-580мп дерев.шпали;
порядк.№27 - путь подїздний для слива мазуту інв.№20033, L-161мп з/д колії нормальної Р-65+ естакада для зливу мазуту 42м.
Отже, з моменту передання у ТОВ «Продінвестзбут» виникло право власності на три вище описані путі - позиції під'їзних залізничних колій, загальною протяжністю 2579 метрів погонних.
В подальшому, 06 листопада 2014 року за договором купівлі-продажу № 06/11 ТОВ «Продінвестзбут» відчужив ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» майно майнового комплексу Володимир-Волинського цукрового заводу, які знаходяться за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230.
Згідно пункту 1.2 цього Договору найменування, асортимент майна вказується в Акті прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Як вбачається із Акту прийому-передачі № 1 від 24.11.2014 до договору купівлі-продажу № 06/11 від 06.11.2014, підписаного ТОВ «Продінвестзбут» та ТОВ ЦЗ «Володимирцукор», останнє набуло у власність ті ж самі путі із найменуванням:
путь залізнодорожний під'їзний (порядковий номер 11 у Акті);
путь залізнодорожний міжцеховий (порядковий номер 12 у Акті);
путь подїздний для слива мазуту (порядковий номер 12 у Акті).
путь подїздний для слива мазуту (порядковий номер 12 у Акті).
Як встановлено судом, в наступному договорі купівлі-продажу цих путей вони у Акті прийому-передг від 24.11.2014 року є ідентично відтвореними і тому ж самому порядку, що і в Акті прийому-передачі в 16.05.2014, підписаного між ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» та ТОВ «Продінвестзбут».
Тобто, 06.11.2014 року ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» набуло у власність путь залізнодорожні під'їзний, путь залізнодорожний міжцеховий та путь подїздний для слива мазуту, загально протяжністю 2579 метрів погонних, що свого часу належали ВАТ «Володимир-Волинський цукрові завод» та були відчужені на відкритих торгах. Жодних інших путей чи колій ТОВ І «Володимирцукор» не набувало.
З доводів позивача слідує, що у 2015 році ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» замовив колективного підприємства «Геодезичне бюро» виготовлення технічного паспорту на під'їзні колії і станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» (підстава - Договір № 3/4-15), згідно якого засвідчується факт належності ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» під'їзної залізничної колії, що примикає стрілочним переводом № 6 в парній горловині станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця». Технічним паспортом зафіксовано належність останнім колій №№ 18,1,2,3,4,5,6,7,8,10,11,1 з'їзд № 2-3, стрілочні переводи № 6, 32. Загальна протяжність колій, що перебуває на балансі ТОВ «Володимирцукор» зафіксовано у розмірі 5525,9 метрів.
З вищевказаного слідує, що згідно Договору купівлі-продажу № 06/11 від 06.11.2014 ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» набуває право власності на путь залізнодорожний під'їзний (порядкові номер 11 у Акті); путь залізнодорожний міжцеховий (порядковий номер 12 у Акті); путь подїздний да слива мазуту (порядковий номер 12 у Акті) загальною протяжністю 2579 метрів без будь-які ідентифікуючих ознак, в т.ч. і без назв, нумерацій колій, а технічний паспорт видається уже на колії нумерацією, із ідентифікаційними ознаками та й протяжністю 5525,9 метрів.
27 жовтня 2016 року між ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» (Продавець) та ТОВ «Волинською біоенергетична компанія» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/11-2016, згідно якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити путь залізнодорожний під'їзний (технічний паспорт під'їзної залізничні колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року), згідно актів прийому-передачі, що є невід'ємною частиною даного Договору, і сплатити за нього Продавцю грошову суму, встановлену Розділом 3 даного Договору.
Згідно Договору від 27.10.2016 предметом відчуження стало саме майно (колії), що зазначені в Технічному паспорті під'їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року.
Отже, в результаті незаконного внесення у Технічний паспорт майна на ім'я ТОВ «Володимирцукор», що не було предметом набуття останнім за договором від 06.11.2014 року, а згодом було передано ними у власність ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» за договором від 27.10.2014 року, було порушено право власності ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» на належні йому колії, що не були предметом відчуження на відкритих торгах 27.04.2014.
В зв'язку з зазначеним, боржник звернувся до суду з позовом із вимогою про визнання недійсним договору № 27/10-2016 купівлі-продажу залізнодорожної колії від 27.10.2016 укладеного між ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» та ТОВ ЦЗ «Володимирцукор».
Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.11.2021 встановлено, що в дії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» є умисна винна поведінка у позбавленні ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» частини майна у вигляді колій, а саме незаконного заволодіння ним на підставі технічного паспорту, який не був виданий його розробником КП «Геодезичне бюро». За такі обставин, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016 недійсним, (абз.8,9 .сторінка 7 рішення)
Крім того, судом встановлено, що за договором купівлі-продажу майна банкрута на відкриті торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014 та договором купівлі-продажу № 06/11 від 06.11.201 банкрутом відчужено ТОВ «Продінвестзбут», та в подальшому останнім відчужено ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» залізнодорожні путі (колії) загальною довжиною 2579 метрів погонних.
Згідно Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під'їзних залізничних колії ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» на станції Володимир-Волинський Львівської залізниці (затв. начальником ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниці 06.03.2008, погодженої начальником відділу перевезень ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» продані банкрутом на аукціоні путі складаються із №№4,5,6,7,8,11,12,13 протяжність яких становить 2669,5 м.
В свою чергу відповідачем ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» відчужено колії, що згідно техпаспорту №№ 18,1,2,3,4,5,6,7,8,10,11,13 загальною протяжністю 5699,8 метрів погонних, з яких №№18,1,2,3,1 належать позивачу (абз.3,4,5 сторінки 7 рішення).
Згідно Технічного паспорту під'їзних залізничних колі ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» та додатків до нього, Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під'їзних залізничних коліях ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» на станції Володимир-Волинський Львівської залізниці зазначені колії (які були незаконно відчужені відповідачу) відповідають нумерації - №1,2,3,9,10,14,18 та були виявлені під час інвентаризації ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» станом на 28.02.2018, про що свідчить Інвентаризаційний опис від 28.02.2018 та Протокол засідання комітету кредиторів ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» від 28.02.2018.
Згідно зазначених документів банкрут намагався продати довиявлене майно на торгах, проте відповідач завадив йому в цьому, виключивши незаконно відчужені колії з ліквідмаси, подавши до суду докази належності колі останньому - договір купівлі-продажу факт недійсності якого встановлений судовим рішенням від 30.11.2021.
Разом з цим, суд прийшов до висновку, що ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» не мав права продажу майна (товару що зазначене у технічному паспорті під'їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року загальною протяжністю 5699,8 метрів так як за договором купівлі-продажу від 06.11.2014 придбало залізнодорожні колії (путі) загальної протяжністю 2579 метрів.
Також, матеріалами справи №903/699/21 стверджується, що технічний паспорт під'їзної залізничної колії ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» на станції Володимир-Волинський ДТГО «Львівська залізниця» від 2015 року, згідно якого були продані спірні колії (путі) не видавався (абз. 6,7 сторінки 7 рішення).
Судом встановлено, що в діях ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» є умисна винна поведінка у позбавленні ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» частини майна у вигляді колій, а саме незаконного заволодіння ними на підставі технічного паспорту, який не був виданий його розробником КП «Геодезичне бюро».
Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 залишено рішення Господарського суду Волинської області від 30.11.2021 без змін. Постановою Верховного Суду від 02.08.2022 - постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 08.02.22 та рішення Господарського суду Волинської області від 30.11.21 року в справі №5004/1694/11(903/699/21) залишено без змін.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України” зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, встановлені вказаним вище рішенням Господарського суду Волинської області від 30.11.2021 у справі №5004/1694/11(903/699/21) обставини щодо недійсності договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016 є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду даної позовної заяви.
Враховуючи те, що нерухоме майно, власником якого є ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», продане за недійсним договором купівлі-продажу безпідставно зареєстроване за ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» та перебуває у їх фактичному володінні, арбітражний керуючий (ліквідатор) ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» Темчишин Володимир Петрович звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом витребування із незаконного володіння у ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» належне ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» на праві власності нерухоме майно, а саме залізничну колію №1, №2, №3, № 9, №10, № 14, № 18, що знаходяться в місті Володимир-Волинський на станції Володимир-Волинського ДТГО Львівська залізниця.
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно зі ст.41 Конституції України, п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Ст. 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Водночас, суд наголошує, що реалізуючи передбачене в статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Таким чином, в контексті доведення наявності порушеного права позивача у даному спорі є встановлення того, чи порушено у ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» правомочність володіння спірними коліями, за захистом якого він звернувся.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 30.11.21 року у справі № 5004/1694/11 (903/699/21) встановлено обставину недійсності договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016, укладеного між ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» (продавець) та ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» (покупець), оскільки в діях ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» є умисна винна поведінка у позбавленні ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» частини майна у вигляді колій, а саме незаконного заволодіння ним на підставі технічного паспорту, який не був виданий його розробником КП «Геодезичне бюро» (абз.8,9 сторінка 7 рішення).
Північно-західний апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у постанові від 08.02.2022 вказав, що суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016 недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, судовим рішенням від 30.11.2021 у справі № 5004/1694/11 (903/699/21) та матеріалами справи встановлена обставина безпідставності набуття права власності ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» на спірні колії, а саме залізничну колію №1, №2, №3, № 9, №10, № 14, № 18, що знаходяться в місті Володимир-Волинський на станції Володимир-Волинського ДТГО Львівська залізниця.
Згідно ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами пунктів 1.3., 1.4., 1.5. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії і подача на цю колію рухомого складу допускається після прийняття її в експлуатацію комісією за участю представника Міністерства праці та соціальної політики і встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії. Відповідність під'їзної колії узгодженому з залізницею проекту засвідчується актом, який складається комісією за участю уповноважених представників залізниці і власника під'їзної колії, яка призначається залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць. Підписання акта свідчить про прийняття даної під'їзної колії в експлуатацію.
На кожну під'їзну колію після закінчення її будівництва і здачі в експлуатацію підприємством складається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії, яка затверджується залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць.
Інструкція вміщує необхідні дані для організації руху на під'їзній колії (про довжину і профіль перегонів, вагову норму і довжину передач, допустимі швидкості руху, типи локомотивів, порядок виконання маневрової роботи, нормальне положення стрілок, наявність і розташування сигналів).
До затвердження Інструкції подача вагонів на під'їзну колію забороняється.
У разі зміни технічного оснащення під'їзної колії і технології її роботи до цієї Інструкції вносяться відповідні зміни та доповнення.
Власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію.
Отже, спеціальним законодавством чітко визначено перелік документів, що підтверджують право власності на під'їзні залізничні колії первісного власника, яке виникає в останнього з моменту завершення будівництва (ч. 2 ст. 331 ЦК України) такого ж висновку дійшов ВГСУ у постановах від 04.10.2007 №30/443-06-13470; від 22.06.2010 № 14/134. 25.07.2019 у справі № 923/609/17.
Судом встановлено, що в розумінні чинного законодавства власником спірних колій є ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», що стверджується наявним в останнього технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. Вказані обставини були встановлені і в рішенні Господарського суду Волинської області від 30.11.21 року у справі № 5004/1694/11 (903/699/21).
Стаття 387 Цивільного кодексу України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння.
Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:
а) «фізично» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;
б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
З огляду на те, що власником спірних колій є позивач, в останнього наявні правовстановлюючі документи на такі колії, фактичне (фізичне) вибуття із володіння коліями, як таке, не відбулося в силу фізичних особливостей колій, що нерозривно пов'язані із земельною ділянкою та є нерухомими, то суд приходить до висновку про відсутність порушених прав у позивача на предмет заявленого ним способу захисту.
При цьому, не заслуговують уваги доводи Відповідача в частині факту наявності реєстрації права власності на спірні колії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з огляду на наступне.
За змістом ст.ст.182, 334 ЦК України, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості (у тому числі й тих об'єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначено, зокрема під'їзних колій) є державна реєстрація прав на нього.
Разом з тим, ч. 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Застосовуючи вказану норму під час розгляду справ № 923/609/17 та №910/10126/18, Верховний Суд зазначив, що підтвердження права власності на залізничні колії повинно здійснюватися іншими способами визначеними законом.
В свою чергу, реєстрація права власності на спірні залізничні колії за відповідачем відбулась за рішенням Волинського окружного адміністративного суду № 0340/1313/18, яке носить зобов'язальний характер. Під час розгляду справи №0340/1313/18 про зобов'язання реєстратора зареєструвати колії за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу, правомірність укладення договору купівлі-продажу залізнодорожної колії № 27/10-2016 від 27 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» та ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» не досліджувалась.
Суд звертає увагу, що суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Натомість ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачення факту державної реєстрації як підстави його виникнення є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку, такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.08.21 № 910/17777/19.
В постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.03.2018 № 921/403/17-г/6 зазначено, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно.
Верховний Суд в своїй постанові від 03.06.2020 по справі № 363/4852/17 визначив, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Отже, з врахуванням вище викладено, державна реєстрація речового права не породжує виникнення цього речового права.
Суд також звертає увагу, що реєстрація речового права на залізнодорожні колії суперечить вимогам статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а отже є незаконним та недобросовісним - тобто неправомірним намаганням набути право власності на спірні колії.
Крім того, рішенням суду встановлено обставину недійсності договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016, укладеного між ТОВ ЦЗ «Володимирцукор» (продавець) та ТОВ «Волинська біоенергетична компанія» (покупець), який став підставою для такої реєстрації.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи ТОВ "Волинська біоенергетична компанія" щодо наявності преюдиційності ухвали Господарського суду Волинської області від 03.10.2019, залишеної без змін постановою апеляційного суду від 08.04.2020 та постановою Верховного Суду від 13.10.2020 з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту зазначених рішень, судом було виключено із складу ліквідаційної маси майна, що належить банкруту ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" наступне майно: залізничну колію №1, залізничну колію №2, залізничну колію №3, залізничну колію №9, залізничну колію №10, залізничну колію №14, залізничну колію №18, що знаходяться в м. Володимир-Волинський на станції Володимир-Волинський ДТГО "Львівська залізниця".
Підставами для виключення із складу ліквідаційної маси зазначеного майна місцевим судом було визначено факт відчуження відповідно до відомостей про розміщення оголошення на сайті ВГСУ, протокол №01-04/14/ВВЦЗ від 25.04.2014, договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014, акта приймання-передачі майна від 16.05.2014 згідно договору купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014, договору купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016, укладеного між ТОВ "Волинська біоенергетична компанія" та ТОВ "Володимирцукор", акта приймання-передачі від 28.10.2016, права власності на спірне майно третій особі.
З огляду на предмет судового розгляду під час прийняття ухвали Господарського суду Волинської області від 03.10.2019 (скарга на дії ліквідатора, виключення майна із складу ліквідаційної маси скаржника) Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо преюдиційності зазначених судових рішень, оскільки обставини виключення майна із складу ліквідаційної маси боржника є похідними від обставин набуття права власності третьою особою. Тобто виключення майна із ліквідаційної маси не може вплинути на факт набуття права власності на майно юридичною особою, однак втрата права власності або визнання правочину, на підставі якого юридична особа набула/втратила право власності на майно, прямо впливає на можливість виключення такого майна із ліквідаційної маси боржника.
При цьому, на момент прийняття ухвали Господарського суду Волинської області від 03.10.2019 договір купівлі-продажу майна банкрута на відкритих торгах (аукціоні) №28/04/14 від 28.04.2014, акт приймання-передачі майна від 16.05.2014, договір купівлі-продажу залізнодорожної колії №27/10-2016 від 27.10.2016 були дійсними, обставин визнання їх недійсними під час розгляду цієї справи судами не встановлено.
Інші доводи Відповідача не стосуються предмета позову та оцінка останнім надавалася у справі № 5004/1694/11 (903/699/21).
Щодо тверджень відповідача про недійсність Інвентаризаційного опису від 28 лютого 2018 оскільки він суперечить наказу №01 від 29.06.2012 року та п. 18 Наказу Міністерства Фінансів України №879 від 02.09.2014 враховано наступне.
З аналізу Наказу Міністерства Фінансів України №879 від 02.09.2014 зрозуміло, що інвентаризаційна комісія на підприємстві створюється керівником для проведення конкретної (разової) інвентаризації в передбаченому законодавством випадку, і аж ніяк не є постійно діючим органом на підприємстві, який повинен бути створений один раз наказом до внесення змін до цього наказу чи його скасування, як вважає відповідач.
Ліквідатор має право призначати на кожну інвентаризацію визначений склад комісії. Тим паче, підприємство знаходилось в процедурі ліквідації, господарські процеси були завершені, а різниця в часі між двома інвентаризаціями більше 6 років, усі Працівники звільнені.
Крім того, дані твердження не відносяться до предмету спору у даній справі.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджуюсь правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільцю на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Зокрема, право власності позивача на під'їзні залізничні колії первісного власника, яке виникає в останнього з моменту завершення будівництва (ч. 2 ст. 331 ЦК України) підтверджується наступними документами: технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд (відповідно до п. Відповідно до п. 1.5. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій (статті 12, 64 - 77 Статуту), затв. наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644.
Факт вибуття з володіння позивача - свідчить укладений договір купівлі- продажу залізнодорожної колії № 27/10-2016 від 27.10.2016, який визнаний судом недійсним. Залізничні колії наявні у відповідача в натурі.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, судом враховано наступне.
У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)
Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Виходячи з вимог ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
З огляду на вищевикладене у позові про витребування із чужого незаконного володіння слід відмовити із підстав відсутності порушеного права Позивача - фактичного (фізичного) володіння спірними коліями власника ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод», а тому клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
В задоволенні позову арбітражного керуючого (ліквідатора) ВАТ “Володимир-Волинський цукровий завод” Темчишина Володимира Петровича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинська біоенергетична компанія” про витребування майна в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства “Володимир-Волинський цукровий завод”, відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 12.05.2023.
Суддя І. О. Гарбар