Справа № 496/6387/22
Провадження № 1-кп/496/362/23
повний текст
08 травня 2023 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Біляївського районного суду Одеської області клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12022163250000188 від 21.07.2022р., за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, -
В провадженні суду розглядається зазначене кримінальне провадження.
Від прокурора Біляївської окружної прокуратури надійшло клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у підготовчому судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_4 . Прокурор, подане ним клопотання підтримав та просив його задовольнити оскільки, на стадії досудового розслідування, 26.09.2022 року ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, після чого, 27.09.2022 року, обвинуваченому ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1,2 ст. 307 КК України. В подальшому, слідчим суддею Біляївського районного суду Одеської області 28.09.2022 року задоволено клопотання слідчого та застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 діб з альтернативою внесення застави у розмірі 198 480 грн., який було продовжено ухвалою слідчого судді від 22.11.2022 року. Однак, 23.11.2022 року ОСОБА_4 було звільнено з-під варти у зв?язку з внесенням застави та роз'яснено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Строк дії вказаної ухвали припинив свою дію. Однак, обвинувачений ОСОБА_4 ігнорує обов'язки, покладені на нього кримінальним процесуальним законодавством України, та за наявності обґрунтованої підозри, яка підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами та за наявності ризиків відповідно до ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може переховуватись від суду з огляду на покарання, що передбачено інкримінованою йому ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі строком від шести до десяти років. ОСОБА_4 може вплинути на свідків та понятих. Які приймали участь у процесуальних діях та здійснити інше кримінальне правопорушення.
Захисник - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на виконання ухвали про обрання запобіжного заходу та визначення розміру застави, стороною захисту було внесено заставу, прокурором не було заявлено клопотання про продовження запобіжного заходу, ОСОБА_4 не порушував покладенні на нього обов'язки, ризики визначенні прокурором не підтвердженні, обвинувачений не переховується від суду, не вплинув на свідків чи понятих, тому просить відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обвинувачений підтримав захисника.
Ознайомившись із матеріалами обвинувального акту та поданого прокурором клопотання, вислухавши прокурора, захисника та обвинуваченого, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання.
З реєстру матеріалів досудового розслідування встановлено, що строк запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_4 закінчився 27 грудня 2022 року, клопотання про продовження строку тримання під вартою прокурором до суду не було подане та до обвинувального акту також не додане, при цьому обвинувальний акт відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями до Біляївського районного суду Одеської області надійшов 26 грудня 2022 року о 13:51:17 годині.
При цьому, прокурором зазначено, що обвинуваченого звільнено з під варти 23.11.2022 року під заставу у розмірі 198 480 грн.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 6 ст. 182 КПК України з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Обвинувачений ОСОБА_4 є громадянином України, має зареєстроване місце проживання в Одеському районі Одеської області та постійно проживає в с. Латівка Одеського району Одеської області. У підготовче судове засідання за викликом прибув. Відомостей про оголошення обвинуваченого у розшук, матеріали обвинувального акту не містять. Таким чином, прокурором не доведено ризику щодо можливості переховування ОСОБА_4 від суду.
Також суд вважає, що доводи прокурора про можливість обвинуваченим впливати на свідків, понятих, експертів та вчинити інше кримінальне правопорушення, є лише припущенням і відповідними доказами не підтверджено.
Відповідно до п. п. 3, 4 та 5 Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду за прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Завданням кримінального провадження є захист особи і суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п.п. с) Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Водночас, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Пунктом 60 рішення ЄСПЛ від 27.02.2018 року «Сінькова проти України» визначено: (… Крім того, тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що воно може бути виправдане лише тоді, коли було розглянуто інші, менш суворі заходи, і їх було визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, які можуть вимагати тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідності позбавлення свободи вимогам національного законодавства недостатньо; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі "Гаджімейліч та інші проти Боснії і Герцеговини", заява N 3427/13 та 2 інші заяви, пункт 52, від 03 листопада 2015 року, з подальшими посиланнями).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що всі зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що ризики, які були підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу знизились і є наявність достатніх правових підстав в порядку ч. 2 ст. 194 КПК України відмовити у задоволенні клопотання прокурора, оскільки прокурором не доведено підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст. 182, 194, 315 КПК України,-
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12022163250000188 від 21.07.2022р., за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалу суду може бути оскаржена протягом семи днів після оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 11 травня 2023 року о 10:00 годині.
Суддя ОСОБА_1