10 травня 2023 р. № 400/2295/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороз А. О. у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо непроведення ОСОБА_2 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.12.2002 року по 07.04.2003 року з обчисленням індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян з наростаючим підсумком, починаючи з 01.07.2002 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки провести ОСОБА_2 нарахувати та виплатити середній заробіток (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.12.2002 року по 07.04.2003 року з обчисленням індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян з наростаючим підсумком, починаючи з 01.07.2002 року, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 20.03.2023 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач надав відзив, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставними.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді помічника районного військового комісара Кривоозерського районного військового комісаріату Миколаївської області з 28.11.1997 року по 26.11.1998 року, помічника військового комісара Арбузинського районного військового комісаріату Миколаївської області з 26.11.1998 року по 05.02.1999 року та помічника військового комісара Врадіївського районного військового комісаріату Миколаївської області з 05.02.1999 року по 07.04.2003 року, які перебували в підпорядкуванні Миколаївського обласного військового комісаріату.
Під час проходження військової служби у у Кривоозерського районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 28.11.1997 року по 26.11.1998 року, у Арбузинському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 26.11.1998 року по 05.02.1999 року та Врадіївському районному військовому комісаріат Миколаївської області з 05.02.1999 року по 07.04.2003 року мені не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.1998 року по 07.04.2003 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року у справі №400/4435/19, яке набрало законної сили 28.05.2020 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 року у справі №400/4435/19, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (правонаступником якого є відповідач у даній справі) здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Кривоозерському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.01.1998 року по 26.11.1998 року, Арбузинському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 26.11.1998 року по 05.02.1999 року та Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 05.02.1999 року по 07.04.2003 року.
Також, Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року у справі №400/13634/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2023 року у справі №400/13634/21, зокрема, зобов'язано Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 08299180) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.12.2002 року по 07.04.2003 року з обчисленням індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян з наростаючим підсумком, починаючи з 01.07.2002 року, з урахуванням виплачених сум.
22.02.2023 року Миколаївським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки мені згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 року у справі №400/13634/21 перераховано 33,12 грн.
Таким чином, остаточний розрахунок відповідач з позивачем провів 22.02.2023 року по виплаті індексації грошового забезпечення, при цьому не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 висловлена правова позиція щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно до відсотку невиплачених сум при звільненні в порівнянні з сумою, які належали виплаті працівнику при звільненні.
Позивача звільнено з військової служби 07.04.2003 року, повний розрахунок з позивачем проведено 22.02.2023 року, що підтверджується випискою з особового рахунку банку.
Тому за період з 08.04.2003 по 22.02.2023 відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач не надав суду довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача відповідно до постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року, також не надав розрахунок грошового забезпечення, який належав до виплати позивачу та розрахунок грошового забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні.
Тому, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.12.2002 року по 07.04.2003 року з обчисленням індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян з наростаючим підсумком, починаючи з 01.07.2002 року, з урахуванням виплачених сум, а також зобов'язання нарахувати та виплатити, підлягає задоволенню.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати звіт відповідно до ст.382 КАС України в розумінні норм КАС України не є позовною вимогою, а є правом суду зобов'язати або не зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, на якого покладені певні обов'язки, надати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення. У суду немає підстав вважати, що рішення суду відповідачем не буде виконуватись.
Правові підстави допустити рішення до негайного виконання відсутні, оскільки ст. 371 КАС України містить вичерпний перелік рішень, до яких рішення зобов'язального характеру (якими є позовні вимоги по даній справі) не відноситься.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тому позовні вимоги необхідно задовольнити.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030 08299180) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Спаська, 33, м. Миколаїв, 54030, ЄДРПОУ 08299180) щодо непроведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 08.04.2003 по 22.02.2023 по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.12.2002 року по 07.04.2003 року з обчисленням індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян з наростаючим підсумком, починаючи з 01.07.2002 року, з урахуванням виплачених сум.
3. Зобов'язати Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ 08299180) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити середній заробіток (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 08.04.2003 по 22.02.2023 по виплаті індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у Врадіївському районному військовому комісаріаті Миколаївської області з 01.12.2002 року по 07.04.2003 року з обчисленням індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян з наростаючим підсумком, починаючи з 01.07.2002 року, з урахуванням виплачених сум.
4. У задоволенні клопотань про встановлення судового контролю та звернення рішення до негайного виконання, відмовити.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз