Справа №:755/10266/22
"03" травня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Газізової Ю.Л.,
представника відповідача - Мельника М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, -
12.10.2022 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 05.10.2022 року №826 про примусове повернення ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 19.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення виявлених недоліків.
31.10.2022 року до суду надійшла заява представника позивача про виправлення виявлених недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 04.11.2022 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, а також задоволене клопотання сторони позивача про витребування доказів.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 05.10.2022 року позивача було затримано працівниками поліції та виявлено, що він перебуває на території України за документами, термін дії яких закінчився. У зв'язку із наведеним працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 05.10.2022 року було складено стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП і постановою від 06.10.2022 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу. 05.10.2022 року у паспорті позивача проставлено відмітку про прийняте рішення щодо примусового повернення із зобов'язанням покинути територію України до 15.10.2022 року. При цьому, позивач зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства, відповідачем не приймалось жодного окремого рішення про повернення до країни походження або третьої країни. Відповідачем не надано та не роз'яснено підстав прийняття рішення та наслідків його невиконання. Відповідач лише проставив відмітку у паспорті про повернення позивача. У присутності своєї дружини позивач отримав копію постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, однак рішення про примусове повернення надано не було. Позивачу не було роз'яснене право на оскарження рішення та не запропоновано звернутись до центру надання правової допомоги. Про прийняте рішення позивач дізнався лише з відмітки у паспорті та був вимушений звернутись до адвоката, крім того із цієї відмітки не зрозуміло куди слід повернутись позивачу - у країну походження чи третю країну. Позивач з 2018 року на законних підставах проживає в Україні та має стійкі соціальні зв'язки, офіційно зареєстрований шлюб. Строк дії посвідки позивача на тимчасове проживання закінчився 26.05.2022 року. Позивач вказує, що завжди завчасно звертався до органів ДМС і жодних проблем на отримання нової посвідки не виникало. Однак, коли позивач на початку травня 2022 року звернувся до органів ДМС працівники відповідача категорично відмовили йому у прийнятті документів мотивуючи відмову тим, що він є громадянином рф і тому жодних послуг йому надаватись не буде. Письмову відмову надано не було. Всі ці події відбувались в присутності дружини позивача. Крім того, представник позивача звертався до органів ДМС з питанням роз'яснення ситуації, однак станом на час подання позовної заяви відповіді отримано не було. Позивач вказує, що проблема стосовно масових відмов ДМС України у прийнятті будь-яких документів від громадян рф після 24.02.2022 року є загальновідомою. Сам позивач в установлені законом строки звернувся із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання, однак отримав нічим не мотивовану відмову у прийнятті та розгляді поданих документів, у наслідок чого строк раніше отриманої посвідки на тимчасове проживання завершився, а отримати нову виявилось неможливим. На теперішній час жодного нормативно-правового документу, який надавав би право відповідачу відмовляти у наданні послуг з огляду на громадянство особи не існує. Згідно норм чинного законодавства, право працівників ДМС відмовити у прийнятті документів у будь-якого іноземця чи особи без громадянства виникає лише у разі подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, тож працівники ДМС мають прийняти документи хоча б для первинної перевірки. Саме через неправомірну відмову працівників ДМС у прийнятті та розгляді документів позивача, останній був позбавлений можливості отримати нову посвідку, хоча є членом сім'ї громадянки України і має на це законне право. Такими діями ДМС порушується принцип правової визначеності. Також позивач зазначає, що у разі його повернення до країни громадянства, його чекатиме або позбавлення волі за перебування на території України, або примусова мобілізація та примусове повернення до України в якості окупанта.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що він був затриманий на блок посту поліцейськими яким пред'явив посвідку на тимчасове проживання, термін дії якої на той час вже завершився. Позивача доставили до відділку поліції, де він знаходися близько шести годин, йому надавали якісь документи та казали де слід поставити підпис, потім відпустили і сказали прийти наступного дня. Наступного дня позивач повернувся до відділку поліції і звідти разом зі своєю дружиною поїхав до ДМС. У ДМС в нього забрали телефон та всі документи, попрохали почекати, потім працівники ДМС показали де слід поставити свої підписи і сказали аби позивач сплатив штраф, який останній сплати та надав квитанцію. Після цього документи віддали, а вже вдома позивач виявив, що в його паспорті наявна відмітка про прийняте рішення про його примусове повернення. Позивач вказує, що має бажання жити в Україні де має друзів та родину, а з колишньою батьківщиною його нічого вже не пов'язує. Позивач зазначає, що неодноразово як до закінчення терміну посвідки, так і після цього звертався до органів ДМС з документами для обміну посвідки, однак працівники відповідача в усній формі лише казали, що потрібно зачекати, що жодної інформації немає. Також позивач та його дружина систематично дзвонили до органів ДМС і на гарячу лінію, однак знову чули про те, що слід почекати. Документів від позивача працівники ДМС не приймали. Позивач стверджує, що перекладач не залучався, йому не повідомляли про те, що його депортували, лише казали що слід сплатити штраф. Після закінчення строку дії посвідки позивач не виїхав з території України, оскільки працівники ДМС казали, що слід зачекати коли вони почнуть приймати документи від громадян рф. Про наявний візовий режим між росією та Україною позивачу не відомо.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що позивач був затриманий 05.10.2022 року, стосовно нього склали протокол про адміністративне правопорушення та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення. Вдома позивач виявив у своєму паспорті відмітку про прийняте стосовно нього рішення про примусове повернення. Перекладач до участі у розгляді матеріалів стосовно позивача не залучався. Позивач дійсно проживав в Україні за посвідкою на тимчасове проживання термін дії якої завершився, але він не міг у встановленому законом порядку здійснити її обмін, оскільки з початком війни органи ДМС припинили приймати документи від громадян рф, при цьому такого права ДМС не мала. Позивач разом зі своєю дружиною більше десяти разів звертались до органів ДМС з питанням обміну посвідки, але документи не приймали, отже позивач не винен у тому, що посвідка не була обміняна. ДМС у своїй відповіді вказує, що дійсно не приймає документи до прийняття відповідного закону. У подальшому КМУ прийняв постанову щодо врегулювання порядку отримання, обміну посвідок щодо громадян рф, але на той час стосовно позивача вже було прийняте рішення про його примусове повернення. У даній ситуації відсутня суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, адже позивач вчинив необхідні дії для подальшої легалізації свого правового становища на території України і не з його вини посвідка на тимчасове проживання не була обміняна. Направити у ДМС документи поштою неможливо, оскільки порядок передбачає особисту участь людини при наданні документів. В судовому засіданні представник позивача заявила клопотання про допит в якості свідка дружини позивача, яка може підтвердити неодноразові звернення позивача до органів ДМС та отримання усних відмов у прийнятті документів, однак в подальшому таке клопотання було відкликане, оскільки представник відповідача визнав той факт, що позивач дійсно звертався із документами до органів ДМС для обміну посвідки та йому відмовляли у їх прийнятті.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить відмовити у задоволенні позову. Представник вказав, що позивач дійсно звертався до ДМС з питанням продовження строку перебування на території України і органи ДМС дійсно не приймали від нього документів, тому допитувати дружину в якості свідка немає необхідності. При цьому, представник зазначає, що 05.10.2022 року був виявлений позивач, який проживав на території України за документами термін дії яких закінчився. Стосовно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та прийнято рішення про його примусове повернення. В супереч твердженням сторони позивача, перекладач залучався при розгляді матеріалів стосовно позивача, про що свідчать матеріали справи та наявні у них підписи позивача і перекладача, у позивача була відібрана розписка, вручено копію оспорюваного рішення, роз'яснено порядок його оскарження. Після закінчення строку дії посвідки позивач нелегально перебуває на території України. Документи від громадян рф органи ДМС не приймали згідно загальної позиції державної влади щодо громадян країни-агресора, аби обмежити права тих, хто може нести загрозу національній безпеці України та спонукати їх до виїзду з території України. Окремого нормативно-правового акту який би на законодавчому рівні забороняв приймати документи від таких осіб не було. Поряд із цим, позивач після закінчення терміну дії строку посвідки на тимчасове проживання мав добровільно покинути Україну, однак він залишився проживати в Україні чим порушив міграційне законодавство. Крім того, сторона позивача мала змогу в судовому порядку оскаржити бездіяльність органів ДМС щодо неприйняття документів від позивача, однак цього не зробила.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Позивач є громадянином російської федерації, що підтверджується копією його паспорту. У паспорті позивача міститься відмітка про прийняте ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення про примусове повернення №826 від 05.10.2022 року (а.с. 7-8).
05.06.2019 року позивачем був укладений договір медичного страхування іноземців, що перебувають на території України строком дії з 10.06.2019 року по 09.06.2020 року (а.с. 19).
27.05.2020 року позивачем був укладений договір медичного страхування іноземців, що перебувають на території України строком дії з 10.06.2020 року по 09.06.2021 року (а.с. 7).
17.05.2021 року позивачем був укладений договір медичного страхування іноземців, що перебувають на території України строком дії з 10.06.2021 року по 09.06.2022 року (з.б.а.с. 13).
Позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 з 27.09.2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, а приналежність дружини позивача до громадянства України підтверджується також копією її паспорту (а.с. 9, 77).
Позивач має карту платника податків в Україні (а.с. 11).
Згідно нотаріально посвідченої заяви громадянки України ОСОБА_3 від 16.04.2018 року, остання запрошує на тимчасові поїздки в гості в період з 19.05.2018 року по 19.05.2019 року, позивача та підтверджує забезпечення нею місяця проживання позивача на території України за адресою: АДРЕСА_1 , і бере на себе обов'язок зі сплати всіх його витрат, пов'язаних з його перебуванням на території України та виїздом з країни (а.с. 14).
Позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні від 04.06.2020 року (підстава видачі посвідки - 4/14), строком дії до 04.06.2021 року (з.б.а.с. 11).
Також позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні від 28.05.2021 року (підстава видачі посвідки - 4/14), строком дії до 26.05.2022 року (з.б.а.с. 16).
Відповідно до поданих стороною відповідача даних про перетин позивачем державного кордону України у період з 05.10.2017 по 05.10.2022 року, позивач декілька разів перетинав державний кордон України, останній раз - 17.08.2019 року (а.с. 73).
Згідно картки на гр. рф ОСОБА_1 , останній в проміжок часу 2018-2021 роки чотири рази отримував та обмінював посвідку на тимчасове проживання та останнього разу отримана посвідка була чинною до 26.05.2022 року (а.с. 75).
Згідно рапорту О/У ВКП Святошинського УП ГУ НП у м. Києві лейтенанта поліції Татаркіна С., 05.10.2022 року на блок посту у АДРЕСА_4 був виявлений гр. рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживає: АДРЕСА_2 ), який порушив термін перебування на території України. В подальшому останнього було запрошено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для прийняття рішення (а.с. 70).
Відповідно до пояснень позивача від 05.10.2022 року, він прибув в Україну 17.08.2019 року через ПП «Бачівськ» з метою возз'єднання з сім'єю. Має дружину громадянку України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 Заїхав по паспорту серії НОМЕР_1 , терміном дії від 25.03.2016 по 25.03.2026. На території України до Державної міграційної служби за проведенням будь-якої процедури оформлення документів на право проживання - звертався та був документований посвідкою та тимчасове проживання за № НОМЕР_2 терміном дії від 27.05.2021 до 26.05.2022 на підставі шлюбу. Позивач вказав, що звертався до міграційної служби не одноразово за обміном посвідки на тимчасове проживання в установлені законодавством терміни але отримував усну відмову не обґрунтовану ніякими поясненнями. Працівники міграційної служби завіряли його та рідних позивача, що він не буде притягнутий до адміністративної відповідальності, що йому лише потрібно очікувати нову інформацію щодо обміну документів на право проживання для громадян рф. Після закінчення законного терміну перебування не виїхав і цим самим порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Усвідомлював, що порушує чинне законодавство України. Проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на території України не працює, проживає за власні збереження. До компетентних органів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні не звертався. Власного житла не має. Претензій до співробітників міграційної служби не має (а.с. 78-79).
05.10.2022 року стосовно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №011974, згідно якого позивач порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання за документами, термін дії яких закінчився, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП (а.с. 12-13).
Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ №011945 від 06.10.2022 року позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 67 Порядку, затвердженого ПКМУ №322 від 25.04.2018, а саме проживання за документами, термін дії яких закінчився і згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 18).
05.10.2022 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За змістом вказаного рішення установлено, що 05.10.2022 року співробітниками Святошинського УП ГУНП у м. Києві виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджений ПКМУ від 25.04.2018 №322, а саме: проживання за документами, термін дії яких закінчився. У ході опитування громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснив, що в Україну прибув 17.08.2019 року через ПП «Бачівськ» з метою возз'єднання сім'ї. Має дружину громадянку України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шлюб з якою зареєстрований 27.09.2017 (свідоцтво серії НОМЕР_3 ). Документований посвідкою на тимчасове проживання за № НОМЕР_2 терміном дії від 27.05.2021 до 26.05.2022. Після закінчення дозволеного терміну перебування на території України іноземець не виїхав. Власного житла в Україні не має. З метою продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Усвідомлював, що своїми діями умисно порушує законодавство України. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП (ПР МКМ №011974 від 05.10.2022). За порушення громадянами України, які запросили в Україну іноземців та не вжили заходів до забезпечення своєчасної реєстрації останніх, працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 205 КУпАП (ПР МКМ №011979 від 05.10.2022 року). Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідчать про те, що ним порушені вимоги ст.ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджений ПКМУ від 25.04.2018 №322. Ураховуючи вищевикладене та з метою виконання положень ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено: 1. Примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов'язати його покинути територію України у термін до 15.10.2022; 2. Копію рішення вручити громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та роз'яснити порядок оскарження; 3. Повідомити прокуратуру м. Києва про прийняте рішення про примусове повернення з України. Зазначене рішення може бути оскаржене в суді.
Згідно наявної в матеріалах справи копії розписки від 05.10.2022 року, підписаної позивачем, останньому повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, прийнято рішення про його примусове повернення. Позивач зобов'язався не пізніше 15.10.2022 року залишити територію України. З вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ознайомлений. Також своїм підписом позивач засвідчив, що йому роз'яснено, що зазначене рішення може бути оскаржене в суді. Своїм підписом позивач засвідчив, що ним отримано копію рішення про примусове повернення. Крім того, зі змісту розписки вбачається, що в процесі розгляду матеріалів і прийняття відповідного рішення залучався перекладач Галка Л.Ф. (а.с. 84-85).
Згідно адвокатського запиту представника позивача від 07.10.2022 року, представник звернувся до ДМС України за отриманням інформації з приводу того чому та на яких законних підставах співробітники підрозділу ДМС за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 10 відмовили у прийнятті документів на оформлення посвідки на тимчасове проживання у громадянина рф ОСОБА_1 (а.с. 14-15).
За змістом відповіді ДМС України від 13.10.2022 року, на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжено відповідними Указами Президента України, у зв'язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони рф. ОСОБА_1 належить до громадянства країни-агресора. Згідно основних засад міжнародного права іноземець, який перебуває за кордоном, користується захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державною та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства. Пунктами 6, 23 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» до заходів правового режиму воєнного стану віднесено, зокрема, встановлення у порядку, визначеному КМУ, особливого режиму в'їзду та виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства; інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України. До прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян рф, зокрема, про обмін посвідки на тимчасове проживання, та розроблено проект нормативно-правового акту, який встановлює умови подання громадянами країни-агресора заяв про отримання адміністративних послуг у міграційній сфері, який на сьогодні в установленому порядку подано на розгляд Уряду. Інформація про оновлення законодавства буде розміщена на офіційній сторінці ДМС України у Фейсбук (а.с. 54).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
За змістом п/п. 9, п. 4 Положення, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також міжнародними нормами.
Згідно із частиною першою, третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150 (далі -Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території : 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи вразі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Частинами першою, другою статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Згідно із частинами першою, третьою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за яких приймається рішення про примусове повернення іноземців за межі України.
Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок №321).
Згідно пункту 1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до вимог пунктів 16 та 17 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.
Згідно статті 222-2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, невиконанням рішення про заборону в'їзду в Україну, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 200, 201, частина перша статті 203, стаття 203-1 (крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в'їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204, 205, 206).
Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.
Згідно вимог частини першої статті 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз вищевикладених норм свідчить про те, що міграційний орган уповноважений через своїх працівників притягувати іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень, зокрема за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні.
Частиною 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
При цьому відповідно до частини 3 статті 5' 1 Закону №3773-VІ строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Згідно з частиною 14 статті 5 Закону №3773-VІ підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
Зважаючи на вказані вище норми, а також ураховуючи те, що підстави для видачі позивачу посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 не зникли, останній мав право на продовження дії такої посвідки.
Згідно ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Тобто, іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати законність свого перебування на території України.
Законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове проживання; довідкою, що підтверджує факт звернення за становленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; дозволом на імміграцію.
Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності.
Таким чином, підставою для прийняття рішення про примусове повернення іноземця до країни громадянської належності є перебування іноземця на території України з порушенням чинного законодавства, у тому числі, за відсутності паспортного документа та документа, що дозволяє тимчасове перебування на території України, законних джерел існування тощо.
Виключенням щодо можливості примусового повернення іноземця до країни громадянської належності є наявність обставин, що свідчать про загрозу його життю або свободі за віросповіданням, національністю, громадянством (підданством), належністю до певної соціальної групи або за політичних переконань, загроза у жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання тощо у разі повернення до країни походження.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач не мав наміру порушувати вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», адже в установлені строки звертався до органів ДМС з приводу продовження дії посвідки на тимчасове проживання, однак, його документи не були прийняті із посилання на його громадянську належність до країни-агресора та відсутність нормативно-правового акту для врегулювання відповідних питань щодо таких осіб, який у майбутньому має бути прийнятий Верховною Радою України.
Такі обставини не заперечувались та визнані представником відповідача у судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, позивачем вчинялися активні дії щодо обміну посвідки, продовження строку дії, тобто вчинялись всі необхідні дії для продовження строку офіційного перебування на території України, однак реалізувати свої наміри позивач не мав змоги у зв'язку з відмовою органів ДМС приймати його документи для розгляду.
Статтею 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зокрема передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 року, затвердженого Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ.
Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022, змінено статтю 1 Указу № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 23.08.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно частинами першою та двадцятою статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
З огляду на вищевикладене вбачається, що в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
Постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 01 листопада 2022 року «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» передбачено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
У разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Вказане свідчить про те, що порушення громадянами російської федерації Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обумовлено, як відмовою у прийнятті до розгляду документів, так і зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1232 від 01 листопада 2022 року передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на: осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Згідно пунктів 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З огляду на вказане, позивач підпадає під виключення, що зазначені у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», оскільки мав діючу посвідку на тимчасове проживання на території України, строк дії якої закінчився 26.05.2022, тобто у період воєнного стану, та перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції.
Позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав'язків. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Так, відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз'єднання сім'ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поряд із наведеним, суд також дійшов висновку, що не приймаючи заяви від громадян російської федерації на продовження строків перебування на території України та обміну посвідки на тимчасове або постійне проживання на території України, міграційна служба порушувала юридичну визначеність вказаних осіб, крім того, вказане призвело до порушення такими особами міграційного законодавства.
При цьому, юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними.
Враховуючи викладене суд вважає, що оспорюване рішення не відповідає встановленим вимогам законодавства та критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, оскільки прийняте без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак підлягає скасуванню.
Разом з тим, скасовуючи оспорюване рішення відповідача про примусове повернення до країни походження або третьої країни суд не приймає до уваги та не ставить у провину органам ДМС посилання сторони позивача про неприйняття відповідачем окремого рішення, а лише проставлення відмітки у паспорті, адже таке твердження спростовується матеріалами справи, які містять копію рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни від 05.10.2022 року, а також у ньому зазначено підстави його ухвалення.
Не дивлячись на твердження позивача, йому була вручена копія рішення відповідача, що підтверджується підписом позивача у розписці про отримання копії оскаржуваного рішення і до розгляду матеріалів стосовно позивача залучався перекладач, адже у поясненнях позивача, протоколі про адміністративне правопорушення та розписці міститься підпис перекладача, а розгляд справи про адміністративне правопорушення згідно даних протоколу позивач просив проводити без його участі.
Також згідно даних розписки, позивачу було роз'яснено право на оскарження рішення, ним фактично реалізоване своє право на отримання професійної правничої допомоги, і відповідно до даних наявної в матеріалах справи копії розписки позивачу роз'яснювались наслідки невиконання оспорюваного рішення шляхом видворення згідно вимог ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Суд не приймає до уваги і твердження позивача про те, що на нього мають розповсюджуватись положення 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки при застосування норм вказаної статті закону необхідним є встановлення зазначених у ній обставин стосовно конкретної людини, тобто позивача у справі, і позивач не звільняється від доказування наявності таких обставин саме щодо нього.
Обставини зазначені у ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», і зокрема ті на які посилається позивач, у даному випадку мають індивідуальний характер, а позивачем не доведено, що він, до прикладу, має публічну антиросійську позицію щодо агресії рф проти України, висвітлював цю позицію у будь-яких соціальних мережах чи розповсюджував її будь-яким іншим способом, і така позиція позивача із цього приводу відома чи реально може бути відома державним, правоохоронним органам росії та/або громадянам росії, що в свою чергу вказувало б на наявність реальної небезпеки незаконного переслідування позивача на території рф. Крім того, рішення про примусове повернення передбачає не обов'язково повернення до країни походження/громадянської приналежності, а й до будь-якої третьої країни, якщо позивач має побоювання за свою безпеку та можливість мобілізації.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 26, 33 Конституції України, ст.ст. 2, 77, 78, 241-246, 250, 251, 255, 288, 295, 297 КАС України, Законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про правовий режим воєнного стану», Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012р. №353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», Постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 01 листопада 2022 року «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012року №150, Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321, суд, -
Адміністративний позов громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни - задовольнити.
Рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 05.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - визнати протиправним та скасувати.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст судового рішення складений та оголошений 03.05.2023 року.
Учасники справи:
Позивач - громадянин російської федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (м. Київ, вул. Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598).
Суддя -