ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 травня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/547/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.
Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від „23” січня 2023р., повний текст якого складено та підписано від „23” січня 2023р.
у справі №915/547/22
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ"
про стягнення заборгованості,
головуючий суддя - Ржепецький В.О.
місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області
У листопаді 2022 року Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ", в якому просило суд стягнути з останнього заборгованість за Договором, укладеним шляхом підписання заяви-приєднання №09420YFPG2AP016 від 01.01.2016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) в сумі 485810,62 грн, пені в сумі 63022,28 грн, 3% річних в сумі 3873,18 грн, інфляційних збитків в сумі 20620,16 грн, а всього 573326,24 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості послуг з розподілу природного газу, у зв'язку з чим виник борг.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2023р. по справі №915/547/22 (суддя Ржепецький В.О.) позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" заборгованість в сумі 485810,62 грн, пеню в сумі 63022,28 грн, 3% річних в сумі 3873,18 грн, інфляційні втрати в сумі 20620,16 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 8599,89 грн.
Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" звернулось до Південно-західного апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило прийняти нові докази відповідача, які не були подані до суду першої інстанції через неможливості подання з причин, що об'єктивно не залежали від нього; скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2023р. по справі №915/547/22, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд не звернув увагу на вимоги п. 6.8 Договору, а саме на те, що надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного наказу Споживчу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Позивач, як доказ надає акти №МКП82010361 від 30.04.2022; №МКП82011315 від 31.05.2022; №МКП82015126 від 30.06.2022; №МКП82016328 від 31.07.2022; №МКП82020061 від 31.08.2022; №МКП82021758 від 30.09.2022 за період квітень-вересень 2022 року, але підписані вони тільки збоку позивача, тобто з порушенням умов Договору.
Крім того апелянт зазначає, що на виконання вимог законодавства України та норм Договору, ТОВ "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" 24.02.2022 направило до АТ "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" повідомлення про тимчасове припинення товариством своїх обов'язків за Договором, а 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», на своєму сайті оприлюднила лист за вих.. №2024/02.0-7.1, яким засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію Російської Федерації проти України та зазначила, вказані обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Таким чином, скаржник зазначає, що припинення господарської діяльності відповідача обумовлено саме внаслідок настання обставин переборної сили - військової агресії Російської Федерації проти України. Крім того, підтвердженням відсутності господарської діяльності саме з квітня 2022 року є місячні звіти щодо споживання газу з нульовим балансом, що підписані представником постачальника, акти приймання-передачі природного газу МКП0076983 від 31.03.2022; МКП 0078937 від 30.04.2022; МКП0079584 від 31.05.2022; МКП0081832 від 30.06.2022; МКП0083875 від 31.07.2022; підписані представником та завірені печаткою АТ «Миколаївгаз» - позивачем та Актом №1248 про відключення газового обладнання від 26.06.2022р.
Оскільки на поточний момент співробітники відповідача звільнено і на час розгляду справи судом першої інстанції не було можливості зв'язатись з відповідальною особою за енергосистему підприємства, надання вказаних доказів не надавалось можливим.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від „23” січня 2023р., повний текст якого складено та підписано від „23” січня 2023р. у справі №915/547/22; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
13.03.2023р. від АТ “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз” надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2023 по справі №915/547/22 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з підстав його законності та обґрунтованості.
У відповіді на відзив, який надійшов до Південно-західного апеляційного господарського суду 16.03.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" просило прийняти нові докази відповідача, які не були подані до суду першої інстанції через неможливості подання з причин, що об'єктивно не залежали від нього; скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2023р. по справі №915/547/22, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі Кодекс ГРС), котрий набрав чинності 27.11.2015, згідно умов якого суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу (п. 1 гл. 1 р. VI Кодексу ГРС).
Договір розподілу природного газу є публічним та укладається між оператором ГРС та споживачем з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та оператора ГРС та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРС та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.п. 1, 3, 4, 7 гл. 3 р. VI Кодексу ГРС).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498 затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - Договір).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що такий договір є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п.1.3 Договору).
01.01.2016 відповідачем, як споживачем природного газу, підписано заяву-приєднання №09420YFPG2AP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).
Пунктом 2.1 Договору передбачено його предмет згідно якого Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Відповідно до п.6.1 Договору, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п.6.3. Договору).
Пунктом 6.6. Договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Постановою НКРЕКП від 22.12.2021 №2762 для позивача на період з 01.01.2022 встановлено тариф на послуги розподілу природного газу в розмірі 1,99 грн за 1 м.куб на місяць (без урахування ПДВ).
Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (п.6.8 Договору).
За період квітень-вересень 2022 року позивачем відповідачеві були надані послуги з розподілу природного газу на загальну суму 485810,62 грн, що підтверджується відповідними актами №МКП82010361 від 30.04.2022, №МКП82011315 від 31.05.2022, №МКП82015126 від 30.06.2022, №МКП82016328 від 31.07.2022, №МКП82020061 від 31.08.2022, №МКП82021758 від 30.09.2022.
Листом-претензією від 20.09.2022р. №540003.1-СЛ-13141-0922 позивач направив відповідачу для підписання акти наданих послуг та рахунки на оплату.
Листом від 22.09.2022 №38 відповідач повідомив позивача, що 24.02.2022 ТОВ "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" направило повідомлення на адресу АТ “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз” про тимчасове припинення своїх обов'язків по діючому договору у зв'язку з настанням обставин непереборної сили. Враховуючи, що ТОВ "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" станом на 22.09.2022 не відновило своєї господарської діяльності, сплата сформованої заборгованості в найближчий час не являється можливою. Разом з тим, ТОВ "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" гарантує сплату заборгованості перед АТ “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз” у найближчий час з моменту офіційного закінчення обставин непереборної сили або у разі відновлення господарської діяльності товариства до закінчення дії таких обставин.
Відповідачем зобов'язання з оплати вартості послуг з розподілу природного газу не виконано.
Предметом позову у даній справі є майнова вимога Оператора ГРМ до споживача про стягнення з останнього заборгованості в сумі 485810,62 грн, а також пені в сумі 63022,28 грн, 3% річних в сумі 3873,18 грн, інфляційних втрат в сумі 20620,16 грн, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язання щодо своєчасного розрахунку.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За положеннями ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як витікає з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що відповідачем зобов'язання за Договором не виконано, заборгованість по оплаті послуг з розподілу природного газу за період квітень-вересень 2022 року не оплачено.
Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним залишку заборгованості за надані у квітні-вересні 2022 року послуги з розподілу природного газу по Договору у розмірі 485810,62 грн.
Щодо посилань апелянта на форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Лист про призупинення виконання своїх обов'язків за Договором, на який посилається Відповідач в своїх запереченнях не відповідає ані положенням Договору, ані положенням цивільного законодавства щодо належного виконання зобов'язання.
Доказів зміни або припинення зобов'язання, яке є предметом цього судового розгляду, у встановленому чинним законодавством порядку відповідачем не надано.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2).
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов Договору підтвердженням існування форс мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
При цьому, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 на який посилається апелянт не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених вище положень законодавства та не є тим документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.
Таким чином, за відсутності у апелянта сертифікату Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, необґрунтованими та безпідставними є посилання останнього на наявність обставин непереборної сили,як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Крім того, як встановлено господарським судом, консервація низки об'єктів Споживача відбулась до початку воєнних дій, що витікає зі змісту відповідних наказів.
Так, у відповідності до наказу №58.1 від 18.20.2021 наказано законсервувати ГК «Металург», у відповідності до наказу №73.1 від 17.12.2021 наказано законсервувати СКПБ «Водолій» (блок №1).
Наказ №7.1 про консервацію СКПБ «Водолій» (блок №2) видано 24.02.2022, однак ані його зміст ані зміст попередніх наказів не містить посилання на акт збройної агресії, як на підставу проведення передбачених наказами дій.
Таким чином, у суду відсутні підстави для встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку між цими подіями, а факт невиконання зобов'язання за договором не може вважатися безпосереднім наслідком обставин непереборної сили, встановлених у листі Торгово-промислової палати України за вих. №2024/02.0-7.1.
Зазначене передбачає визнання необґрунтованими тверджень апелянта про можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання у зв'язку із форс-мажорними обставинами.
Щодо подання ТОВ "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ" додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянт долучив до апеляційної скарги наступні докази: копії актів про фактичні збитки станом на 04.04.2022 та на 11.04.2022, витяг з ЄДР від 05.08.2022 місячних звітів щодо споживання газу, актів приймання-передачі природного газу, Акту №1248 про відключення газового обладнання від 26.06.2022, фотоматеріали.
Обґрунтовуючи неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції, апелянт посилається на те, що на поточний момент співробітників відповідача звільнено і на час розгляду справи судом першої інстанції не було можливості зв'язатись з відповідальною особою за енергосистему підприємства, а тому надання вказаних доказів не надавалось можливим.
Згідно з частинами 1 - 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Отже, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/24991/15, від 11.06.2019 у справі № 906/353/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, від 08.09.2020 у справі №927/761/19, від 21.06.2018 у справі №906/612/17. Відповідач, всупереч наведеним вимогам процесуального закону, не мотивував у чому полягає винятковість неподання ним зазначених доказів до суду першої інстанції, враховуючи, що відповідні обставини виникли до ухвалення рішення судом першої інстанції та не вказав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не надано доказів своєчасності здійснення розрахунків за компенсацію вартості природного газу, господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги АТ “Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» в частині стягнення основного боргу в сумі 485810,62 грн. за період квітень-вересень 2022 року.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні нарахування.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що він здійснений арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підставно задоволено судом першої інстанції.
Щодо стягнення пені в сумі 63022,28 грн.
Відповідно до ст.. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу, у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Таким чином, на підставі наведених правових норм та положень Типового договору, позивач правомірно нарахував та просить стягнути з відповідача пеню.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, заявленої до стягнення та встановлено, що позивачем правильно визначено періоди нарахування та здійснено розрахунок з урахуванням положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, позовні вимоги в цій частині також правомірно було задоволено судом у повному обсязі.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував висновки суду першої інстанції, не довів порушення судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГ ПІВДНЯ"- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2023 у справі №915/547/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови
складено та підписано
09.05.2023р
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Я.Ф. Савицький