Справа № 161/13494/22
Провадження № 2/161/716/23
01 травня 2023 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник позивача Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - Балагурак Вероніка Василівна звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 29.07.2014 року підписав Заяву №б/н, згідно якої отримав у користування кредитний ліміт у розмірі 410 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконав умови договору щодо повернення використаного кредитного ліміту та сплати відсотків за користування кредитним лімітом, а тому позивач звернувся із позовом до суду щодо стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21) з ОСОБА_1 стягнуто на користь Банку тіло кредиту, щодо стягнення інших нарахувань відмовлено.
З урахуванням наведеного, з покликанням на норми ст.536,ст. 625 ст.1048 ЦК України , позивач вважає за необхідне станом на 31 травня 2022 року стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у сумі 128 257,91 гривень, з яких:56 541,69 грн. відсотки за обліковою ставкою НБУ за період з 31.01.2020 р. по 31.10.2021 р., інфляційні втрати за весь час прострочення у розмірі 71 716,22 грн., які складаються з 64 040,16 грн. нарахування інфляційних втрат та 7676,06 грн. нарахування 3% річних за період з 30.11.2021 по 31.05.2022 року.
Ухвалою судді від 14 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
Станом на 01 травня 2023 року відзив на позов від відповідача ОСОБА_1 до Луцького міськрайонного суду Волинської області не надійшов.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в прохальній частині позову міститься заява, в якій представник позивача ОСОБА_2 просить розгляд справи проводити без участі представника позивача. Не заперечуючи проти заочного розгляду справи, просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. 21 березня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Поліщука В.А. надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. Вказує, що позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. Вважає, що спірним правовідносинам вже надана правова кваліфікація у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21).
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав, а позивач не заперечує проти вирішення справи, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду.
Положеннями ст.ст.12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.ч.3,4 ст.77 ЦПК України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями ст.80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 29.07.2014 року підписав Анкету-заяву (уклав кредитний договір) б/н, за умовами якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі 410 000,00 гривень на картковий рахунок.
Банк виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, надавши відповідачу банківську послугу з кредитування шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну карту.
ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим Банк 29.11.2021 року ( направлено поштою, Луцьким міськрайонним судом Волинської області отримано позовну заяву 02.12.2021 року, згідно вхідного штампу № 59338/21вх ) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.07.2014 року в сумі 541 293, 40 грн., що складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту- 438 631, 20 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 102 662, 20 грн.станом на 26.10.2021 року.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21, провадження №2/161/1312/22) позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.07.2014 року в сумі 438 631 (чотириста тридцять вісім тисяч шістсот тридцять одна) грн. 20 коп., що складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 438631, 20 грн.
Фактично суд стягнув отриману відповідачем суму коштів, однак не вбачав підстав для задоволення вимог про стягнення процентів за кредитним договором.
Вказане рішення набрало законної сили 16 серпня 2022 року.
Частиною 3 ст. 6 закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що текст опублікованого у реєстрі судового рішення може використовуватися судом.
З матеріалів справи не встановлено, та не спростовано відповідачем, що на час звернення з вказаним позовом до суду, відповідачем заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21, провадження №2/161/1312/22) виконано у повному обсязі чи частково.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини щодо укладання між сторонами кредитного договору та неповернення коштів не підлягають доказуванню у справі, яка розглядається, оскільки мають преюдиційне значення.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за обліковою ставкою НБУ за період з 31.01.2020 р. по 31.10.2021 р., інфляційні втрати за весь час прострочення у розмірі 71 716,22 грн., які складаються з 64 040,16 грн. нарахування інфляційних втрат та 7676,06 грн. нарахування 3% річних за період з 30.11.2021 по 31.05.2022 року.
Таким чином, предметом позову у справі є стягнення відсотків за обліковою ставкою НБУ, нарахованих відповідно до положень ст.1048 ЦК України, інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України, у зв'язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
За змістом положень ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями ст.611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Касаційний суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: «проценти за користування кредитом проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч.1 ст.1048 ЦК України; проценти за неправомірне користування грошовими коштами проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
Отже, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів, змінюється правова природа зобов'язання. У такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст.625 ЦК України (3% річних), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення - підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що також узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.05.2022 (справа № 625/41/16ц).
Судом встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21, провадження №2/161/1312/22), суд відмовив у стягненні процентів за кредитним договором, оскільки дійшов до висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді (Анкеті-заяві) ціну позову, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитним коштами.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивач, звертаючись із даним позовом заявив вимогу про стягнення процентів за користування позиченими коштами за період з 31.01.2020 р. по 31.10.2021 р.з посиланням на ст. 1048 ЦК України (розмір процентної ставки на рівні облікової ставки НБУ).
Разом з тим, оскільки заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21, провадження №2/161/1312/22), суд відмовив у стягненні процентів за кредитним договором, відтак, позивач позбавлений можливості звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 31.01.2020 по 31.10.2021, а тому позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 56 541,69 гривень не підлягають задоволенню.
Щодо решти позовних вимог, суд звертає увагу на наступне.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за весь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Таким чином, з ухваленням заочного рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21, провадження №2/161/1312/22) про стягнення заборгованості, зобов'язання позичальника ОСОБА_1 сплатити заборгованість за кредитним договором на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відтак, кредитор АТ КБ «ПриватБанк» має право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за весь час прострочення. Стягнення основної суми боргу припиняє право користування кредитними коштами, у зв'язку з чим кредитор АТ КБ «ПриватБанк» втрачає право на отримання відсотків за користування кредитом, оскільки наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору, а право на отримання відсотків за користування кредитними коштами не можливе за межами договору, а згідно з ст.1048 ЦК України передбачено лише за наявності договору.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З вищевказаного вбачається, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме ч.2 ст.625 ЦК України.
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15ц.
При чому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі №62759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).
Також, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі №62491цс15, за яким дія ст.625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч.5 ст.11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення ст.625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судом встановлено, що у заочному рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.07.2022 року (справа №161/21726/21, провадження №2/161/1312/22), визнано грошові зобов'язання ОСОБА_1 , визначено їх розмір, встановлено, що ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку підлягають застосуванню положення ч.2 ст.625 ЦК України.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15ц.
Відповідно до змісту здійсненого позивачем розрахунку, такий проведено з 30.11.2021 р. по 31.05.2022 р..
В додатку до позовної заяви позивачем додано розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих з розміру суми заборгованості за тілом кредиту у сумі 438 631,20 гривень.
У п.54 постанови від 04.06.2019 (справа №916/190/18) Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок це процесуальний обов'язок суду.
Перевіряючи такий розрахунок, суд вважає за необхідне врахувати наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, наданий позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягає перерахунку з урахуванням вищевказаного пункту Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та розраховується за період з 30 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року.
Розрахунок індексу інфляції здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
IIc (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.03538325
Інфляційне збільшення:
438 631,20 x 1.03538325 - 438 631,20 = 15 520,20 грн.
Отже сума інфляційних збитків, що підлягає стягненню становить 15 520,20 грн.
Три відсотки річних від простроченої суми (тіла кредиту) за весь період з листопада 2021 року по лютий 2022 року:
Період розрахунку: з 30.11.2021 року по 31.12.2021 року - 32 дні
Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 54 дні
438 631,20 гривні (сума боргу) x 3% x 86 (кількість днів прострочення) : 365 = 3 100,46 грн.
Таким чином, з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню грошові кошти у сумі 18 620,66 грн. (15 520,20 грн. + 3 100,46 грн. ).
В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2481,00 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення 128 257,91 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 18 620,66 гривень, що становить 14.52 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 360, 24 гривень.
Керуючись ст.ст. 207, 509, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» грошові кошти у сумі 18 620 ( вісімнадцять тисяч шістсот двадцять) гривень 66 копійок що складається з :
- інфляційних збитків за період з 30.11.2021р. по 23.02.2022р. у розмірі 15 520 ( п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять) гривень 20 копійок;
- три відсотки річних від простроченої суми (тіла кредиту) за період з 30 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 3 100 ( три тисячі сто) гривень 46 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» 360 ( триста шістдесят) гривень 24 копійки судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570);
Відповідач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Дата складення повного тексту рішення - 05 травня 2023 року.
Суддя
Луцького міськрайонного суду Т.М. Філюк