05 травня 2023 року Справа № 480/358/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/358/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, що зафіксована у листі № 2600-0302-8/175324 від 30.12.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 09.11.1980 по 24.11.1982, період роботи у Сумському обласному оптово-роздірбному об'єднанні - фірмі «Мебель» з 25.09.1986 по 11.09.1987, у Сумському міжгалузевому підприємстві промислового залізничного транспорту з 23.01.1988 по 13.07.1989, у Виробничому об'єднанні «Сумиремтехенергомонтажналадка» з 12.09.1989 по 01.12.1989 та у Науково- виробничій фірмі «777» з 09.08.1995 по 03.10.1995;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дня його звернення за пенсією, тобто з 31.08.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2021 позивач, як інвалід першої групи, яка йому була встановлена 11.06.2021 у віці 60 років, звернувся до Пенсійного фонду за призначенням пенсії по інвалідності. Проте, відповідач - ГУ ПФУ в м. Києві рішенням від 06.09.2021 №183950004263 відмовив в призначенні пенсії у зв'язку з тим, що його страховий стаж складає 12 років 1 місяць та 14 днів, а не 15 років, як це визначено ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також в рішенні відповідач зазначив про неврахування ним до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби, бо запис про початок служби зроблено іншим чорнилом, а також ряду періодів роботи, через те що на печатках не проглядаються назви підприємств, у зв'язку з відсутністю історичної довідки про перейменування підприємства, відсутністю в уточнюючій довідці наказів про прийняття та звільнення з роботи.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 у справі №480/10675/22 вказане рішення відповідача визнано протиправним та зобов'язано орган Пенсійного фонду повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.
У подальшому, листом від 30.12.2022 відповідач повідомив проте, що за результатами повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності йому відмовлено у її призначенні оскільки його страховий стаж складає 14 років 7 місяців та 8 днів. Крім того, відповідачем знову не зараховано до страхового стажу позивача період проходження військової служби та ряду періодів роботи.
Позивач, посилаючись на ст. 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої, пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, за умови встановлення інвалідності у віці від 56 років до досягнення 61 року, призначаються при наявності 14 років стажу роботи на час настання інвалідності, вважає відмову відповідача у призначенні йому пенсії протиправною. Крім того, на думку позивача, є необґрунтованою та безпідставною відмова відповідача зарахувати до його стажу період проходження військової служби, а також період роботи з 25.09.1986 по 11.09.1987, з 23.01.1988 по 13.07.1989, з 12.09.1989 по 01.12.1989 та з 09.08.1995 по 03.10.1995.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також у відповідачів витребувано додаткові докази по справі.
Крім того, оскільки судом було встановлено, що зареєстрованим місцем проживання позивача є смт. Миколаївка, Сумський район, Сумська область, вказаною ухвалою суду також залучено до участі у даній справі в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
ГУ ПФУ в Сумській області заперечуючи проти позову надало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (15 років), підстави для призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутні.
09.02.2023 через систему «Електронний суд» позивачем надано відповідь на відзив, в який, в позицією викладеною відповідачем у відзиві не згоден. Так, зазначає, що відповідачі ігнорують вимоги ст. 25 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», згідно якої пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, за умови встановлення інвалідності у віці від 56 років до досягнення 61 року, призначаються при наявності 14 років стажу роботи на час настання інвалідності, хоча саме ця норма закону, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі N 812/292/18, мала враховуватися першим відповідачем під час розгляду його заяви про призначення мені пенсії по інвалідності. При цьому, просить врахувати, що як першим, так і другим відповідачем визнається факти наявності у нього страхового стажу у розмірі 14 років 7 місяців та 8 днів. Також зауважує, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії (постанова Верховного Суду у справі N 490/12392/16-а), на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в трудовій книжці (постанова Верховного Суду у справі N° 687/975/17), формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (постанова Верховного Суду у справі N° 638/18467/15-а). Таким чином, як зазначає позивач, викладене вище свідчить про протиправність та необґрунтованість рішення першого відповідача про відмову у призначенні йому пенсії по інвалідності, та наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
ГУ ПФУ в м. Києві у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії особам, які визнані інвалідами І групи призначається особам після досягнення особою 60 років за наявності страхового стажу 15 років на час настання інвалідності. Згідно із ч. 2 ст. 24 вказаного Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підстав документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (01.01.2004). Відповідно до наданих до заяви документів про стаж загальний страховий стаж позивача складає 14 років 7 місяців 8 днів. Враховуючи викладене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважає, що дії ГУ ПФУ в м. Києві є правомірними, Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Представником відповідача - ГУ ПФУ в Сумській області, на виконання вимог ухвали від 18.01.2023 до суду надано копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Так, позивач є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 764250 від 11.06.2021.
31.08.2021 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії по інвалідності.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в м. Києві та прийнято рішення від 06.09.2021 № 183950004263, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (15 років).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 у справі №480/10675/21, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 06.09.2021 № 183950004263 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності. Крім того, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2021 про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У подальшому, повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 від 31.08.2021 щодо призначення пенсії по інвалідності, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві рішенням від 29.12.2022 № 183950004263 відмовило позивачу в призначені пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Також в рішенні зазначено, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток, диплом, довідка про стаж) загальний страховий стаж складає 14 років 7 місяців 8 днів. Не враховано до стажу період проходження військової служби (дата призову внесена чорнилом іншого кольору), з 25.09.1986 по 11.09.1987, з 23.01.1988 по 13.07.1989, з 12.09.1989 по 01.12.1989 (на печатках, якими завірено записи про звільнення, не проглядаються назви підприємств), з 09.08.1995 по 03.10.1995 (на печатці назва підприємства не відповідає назві, куди зараховано, довідка про зміну назви не надана). Направлено запит на період проходження військової служби від 29.12.2022 №2600-0302-8/17441.
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.12.2022 №2600-0302-8/175324.
Позивач, вважаючи порушеними його права щодо призначення пенсії по інвалідності, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Згідно абзацу першого частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Водночас, статтею 25 Закону № 1788-XII передбачено, що пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання призначаються при наявності такого стажу роботи на час настання інвалідності: від 56 років до досягнення 61 року при стажі роботи 14 років.
Як вже суд встановив, позивач є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 764250. На момент встановлення інвалідності вік ОСОБА_1 становив 60 років.
Отже, на час звернення позивача із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії по інвалідності чинними є Закон № 1058-IV і Закон № 1788-XII, які регулюють одні і ті ж правовідносини і відносно позивача правила зазначених Законів містять розбіжність у величині показника наявного страхового стажу, який складає 14 років за ст.25 Закону № 1788-XII та 15 років за ст. 32 Закону № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ, а не Закону № 1058-ІV.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії по інвалідності у випадку наявності у нього 14 років страхового стажу.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.12.2022 № 183950004263, відповідно до наданих до заяви документів про стаж загальний страховий стаж позивача складає 14 років 7 місяців 8 днів.
Враховуючи зазначене, відмова ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, на думку суду, є протиправною.
Щодо не врахованого до стажу позивача:
- періоду проходження військової служби, оскільки дата призову внесена чорнилом іншого кольору;
- періоду з 25.09.1986 по 11.09.1987, з 23.01.1988 по 13.07.1989, з 12.09.1989 по 01.12.1989, оскільки на печатках, якими завірено записи про звільнення, не проглядаються назви підприємств;
- періоду з 09.08.1995 по 03.10.1995, оскільки на печатці назва підприємства не відповідає назві, куди зараховано, довідка про зміну назви не надана, суд зазначає наступне.
Так, законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.
Частиною другою статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, зарахування періоду військової служби до страхового стажу прямо передбачено нормами закону та не пов'язується з необхідністю сплати страхових внесків.
Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У трудовій книжці позивача запис про період проходження військової служби відсутній.
Разом з тим, військовий квиток НОМЕР_1 містить відмітки про призов на військову службу 09.11.1980 та звільнення з військової служби 24.11.1982.
Також зазначене підтверджується доданою до позовної заяви довідкою першого відділу Сумського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.01.2023 № 6.
Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби, оскільки у військовому квитку заявника дата призову внесена чорнилом іншого кольору. На думку суду, зазначена підстава не може бути належним обгрунтуванням для відмови у зарахуванні періоду військової служби до страхового стажу, оскільки здійснення певного запису у військовому квитку чорнилами кольору, відмінного від того, яким здійснено інші записи, не свідчить про внесення неправдивих відомостей з боку посадових осіб військового комісаріату або військової частини та не може бути належною підставою для втручання в право позивача на пенсійне забезпечення.
В постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року № 346/1454/17 зроблено правовий висновок, що право позивача на зарахування до страхового стажу періоду перебування на військовій службі прямо передбачено нормами частини другої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і не потребує додаткового підтвердження.
Таким чином, період військової служби з 09.11.1980 по 24.11.1982 має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Відносно не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 25.09.1986 по 11.09.1987, з 23.01.1988 по 13.07.1989, з 12.09.1989 по 01.12.1989, з 09.08.1995 по 03.10.1995, слід зазначити наступне.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Так, у п.1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637.
Так, підставою для відмови у зарахуванні до стажу роботи періодів роботи з 25.09.1986 по 11.09.1987, з 23.01.1988 по 13.07.1989, з 12.09.1989 по 01.12.1989 відповідач зазначив, що на печатках, якими завірено записи про звільнення, не проглядаються назви підприємств, а щодо не зарахування періоду з 09.08.1995 по 03.10.1995 відповідач вказує, що на печатці назва підприємства не відповідає назві, куди зараховано, довідка про зміну назви не надана.
Суд зазначає, що приписами пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за №58 (далі-Інструкції №58) передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.п.1.3, 1.4 Інструкції №58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції №58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п.п. 2.11 та 2.12 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.15 Інструкції №58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Також суд вказує, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Разом з цим, суд звертає увагу також й на те, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.
Також слід зазначити, що неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці та відсутність запису про зміну назви організації не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.
В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні періодів роботи з 25.09.1986 по 11.09.1987, з 23.01.1988 по 13.07.1989, з 12.09.1989 по 01.12.1989, з 09.08.1995 по 03.10.1995 до страхового стажу позивача.
У ході розгляду цієї справи судом проаналізовано усі доводи сторін та встановлено, що рішення пенсійного органу про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, адже таке рішення не містить достатніх мотивів, з урахуванням яких відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії по інвалідності, що зафіксована у листі № 2600-0302-8/175324 від 30.12.2022. Натомість в матеріалах справи міститься рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.12.2022 №183950004263, яким і відбулося порушення права позивача на призначення пенсії по інвалідності.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
Враховуючи те, що протиправні дії відображені у прийнятому рішенні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.12.2022 №183950004263, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить та визнати протиправним та скасувати вказане рішення.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом № 1788-ХІІ та Законом № 1058-IV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Як вбачається з матеріалів справи позивача, у червні 2021 року ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності, а 31.08.2021 позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії, тобто не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що з заявою позивач звертався саме до територіального органу ГУ ПФУ в Сумській області, то саме ГУ ПФУ в Сумській області є органом, який здійснює виплату пенсії особам, які мешкають в межах Сумської області, суд, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, та, з урахуванням ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зобов'язати саме ГУ ПФУ в Сумській області призначити позивачу пенсію по інвалідності, з дня встановлення інвалідності (а не з дати звернення, як помилково вважає позивач), зарахувавши до стажу період проходження військової служби з 09.11.1980 по 24.11.1982, період роботи у Сумському обласному оптово-роздірбному об'єднанні - фірмі «Мебель» з 25.09.1986 по 11.09.1987, у Сумському міжгалузевому підприємстві промислового залізничного транспорту з 23.01.1988 по 13.07.1989, у Виробничому об'єднанні «Сумиремтехенергомонтажналадка» з 12.09.1989 по 01.12.1989 та у Науково- виробничій фірмі «777» з 09.08.1995 по 03.10.1995.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо клопотання позивача про негайне виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, зокрема, (п. 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Судове рішення у цій справі має зобов'язальний характер, позовні вимоги про стягнення конкретних сум заборгованості позивачем не заявлялись і судом не задовольнялись. Таким чином, вказане рішення суду не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Щодо заявленого позивачем клопотання про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат суд не здійснює.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.12.2022 № 183950004263 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до трудового стажу період проходження військової служби з 09.11.1980 по 24.11.1982, період роботи у Сумському обласному оптово-роздірбному об'єднанні - фірмі «Мебель» з 25.09.1986 по 11.09.1987, у Сумському міжгалузевому підприємстві промислового залізничного транспорту з 23.01.1988 по 13.07.1989, у Виробничому об'єднанні «Сумиремтехенергомонтажналадка» з 12.09.1989 по 01.12.1989 та у Науково- виробничій фірмі «777» з 09.08.1995 по 03.10.1995.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію по інвалідності з дня встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець