Справа № 364/155/23
Провадження № 2/364/83/23
26.04.2023 року Володарський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Глазкової Ю.О.,
за участю секретаря судового засідання Кулинич Г.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Володарка Київської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, до ОСОБА_2 , Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
встановив:
У березні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Марценюк Л.А., звернувся до Володарського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина. Згідно заповіту, посвідченого державним нотаріусом Володарської районної державної нотаріальної контори Дяченко Л.Є. 24.11.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №2818, ОСОБА_3 заповів все своє майно сину- позивачу.
Позивач є спадкоємцем за заповітом та в установлений законом строк прийняв спадщину, звернувшись із відповідною заявою до нотаріуса.
На звернення позивача щодо спадкування майна померлого ОСОБА_3 державним нотаріусом Дяченко Л.Є. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на: частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо спадкування земельної ділянки, площею 0,1139 га, кадастровий номер 3221655100:01:054:0181, що розташована: АДРЕСА_1 нотаріусом було роз'яснено, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯИ №814180 вказана земельна ділянка належить померлому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, частки яких визначені 1/1 кожному, у зв'язку з цим відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку після смерті його батька. Для вирішення питання спадкування цієї земельної ділянки позивачу було рекомендовано звернутися до суду.
У зв'язку з наведеним, представник позивача просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача у судове засідання не з'явився, повідомлений у встановленому законом порядку, про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, у встановленому законом повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.
Представник відповідача Володарської селищної ради в судове засідання не з'явився, надав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності представника відповідача, при вирішенні справи покладався на розсуд суду.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлений позов підтримав, просив його задовільнити, надав пояснення аналогічним у позові. Зазначив, що його мати - ОСОБА_2 до нотаріуса не зверталась з метою прийняття або відмови від спадщини, на момент смерті спадкодавця проживала разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та копію спадкової справи, суд доходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , у зв'язку з чим відкрилась спадщина у виді частини житлового будинку та земельної ділянки.
Згідно копії довідки № 311, виданої у лютому 2017 року виконавчим комітетом Володарської селищної ради, на день смерті ОСОБА_3 мешкав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії заповіту, посвідченого державним нотаріусом Володарської районної державної нотаріальної контори Дяченко Л.Є. 24.11.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №2818, ОСОБА_3 після своєї смерті заповів все своє майно сину- ОСОБА_1 .
Копією свідоцтва про народження підтверджується факт того, що померлий ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 5).
З копій матеріалів спадкової справи, встановлено, що заявою від 21.02.2017 року ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Спадкова справа заведена державним нотаріусом Дяченко Л.Є. 21.02.2017 року за №12/2017, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
З інформаційної довідки зі Спакового реєстру вбачається чинний заповіт № 8681043, заповідачем якого є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт. Вільча, Полісського району, Київської області.
З копії заповіту встановлено, що усе майно, належне ОСОБА_3 він заповідає ОСОБА_1 .
На звернення позивача щодо спадкування майна померлого нотаріусом ОСОБА_4 видано на ім'я позивача свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, загальною площею 108,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва та Витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі.
Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №814180, виданого на підставі рішення Володарської селищної ради № 800 від 18.12.2007, земельна ділянка, площею 0,1139 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
З Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що вказана земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , розмір частки кожного 1/1.
Постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03.02.2023 позивачу роз'яснено, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯИ №814180 вказана земельна ділянка належить померлому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, частки яких визначені 1/1 кожному, у зв'язку з цим відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку після смерті його батька. Для вирішення питання спадкування цієї земельної ділянки позивачу було рекомендовано звернутися до суду.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1статті 4 ЦПК України, частиною 1статті 15ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленомуЦПК України.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до положень статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.
Порядок видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя регулюється гл. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом № 296/5 від 22.02.2012 Міністерства юстиції України (далі по тексту Порядок).
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.1, 2ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
Відповідно до ст.1234 ЦК України право назаповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини ( ч.3 ст. 1235 ЦК України).
Відповідно до положень ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Статтею 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ст. 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.1,5ст. 1268 ЦК України).
Відповідно до ч.1ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно п. 3.21 Порядку спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов'язково з'ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 Цивільного кодексу України ( п.5.5 Порядку).
Визначивши розмір обов'язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом ( п.5.15).
Таким чином, обставинами, які підлягають встановленню та доказуванню у даній справі, є встановлення кола спадкоємців і прийняття спадщини спадкоємцями, наявність підстав для переходу права власності в порядку спадкування.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись з позовом ОСОБА_1 просив визнати за ним право спільної сумісної власності у порядку спадкування за заповітом після смерті його батька на земельну ділянку, площею 0,1139 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Під час підготовчого судового засідання позивачем або його представником не уточнено позовні вимоги.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Під час судового розгляду встановлено, що вказана земельна ділянка згідно Державного акту належала ОСОБА_3 та відповідачці ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, як подружжю.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дружиною спадкодавця та на момент його смерті мешкала разом із ним за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про право власності на житло, технічного паспорту на житловий будинок, відповідно до яких вона є співвласником цього будинку та цей факт не заперечувався позивачем.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом після смерті її чоловіка і згідно вимог ст. ст. 1269, 1241 ЦК України прийняла спадщину у встановлений законом строк та має право на половину частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Згідно копії спадкової справи вбачається, що інших спадкоємців не встановлено, як і не встановлено осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Проте, враховуючи, що ОСОБА_2 як спадкоємець, яка має право на обов'язкову частку у спадщині та фактично її прийняла, проживаючи у житловому будинку на момент смерті ОСОБА_3 , не відмовилась від своєї обов'язкової частки у спадщині у строк та порядку згідно ст. 1270 ЦК України, а тому визнати за позивачем право спільної сумісної власності у порядку спадкування на спірну земельну ділянку не можливо.
Суд зазначає, що у даному випадку нотаріус повинен був роз'яснити спадкоємцю ОСОБА_2 положення ст. 1241, 1270 ЦК України, з метою реалізації останньою права на спадкування обов'язкової частки у спадщині.
Беручи до уваги той факт, що спадкоємець ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину та не реалізувала своє право на відмову від обов'язкової частки у спадщині, позовні вимоги у редакції прохальної частини позовної заяви є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 376,392,1216-1218,1220,1233,1241,1261,1268,1269,1270 ЦК України, ст.ст. 2,4,5,12,13,141,258,259,263-265, 352,354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, до ОСОБА_2 , Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом- залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03.05.2023 року.
Суддя Ю. О. Глазкова