Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 травня 2023 року Справа№200/5132/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Вишгородської міської ради (місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) про
визнання противоправним та скасування рішення від 28.07.2022 № 22/16 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти,
відстрочити виконання рішення, в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою до закінчення воєнного стану,-
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 по справі 320/8019/21 рішення суду відповідачем винесено клопотання на розгляд чергової 22 сесії Вишгородської ради VIІІ скликання 28.07.2022 року та винесено рішення № 22/16, згідно якого відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Підставою для відмови стало розташування бажаної земельної ділянки в межах земельних ділянок, які вже знаходяться у власності або користуванні фізичних осіб - громадян України. Позивач вважає, що у своєму висновку про відмову, відповідач зробив припущення, що земельна ділянка може знаходиться у власності, а можливо знаходиться у користуванні інших осіб. Тобто, на думку позивача, відповідач не володіє конкретними доказами свого припущення.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідачем, на виконання вимог ухвал суду, надані письмові пояснення, в яких зазначено, що у відповідь на запит відділом №5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області, повідомлено про те, що земельна ділянка, зазначена у клопотанні позивача від 17.12.2020, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329 має кадастровий номер 3221888800:38:139:0328 та перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право власності. Вказали, що оскільки заявлена позивачем земельна ділянка перебуває у приватній власності, у відповідача немає підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Щодо вимоги позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, вважають, що зобов'язання судом прийняти конкретне рішення на сесії Вишгородської міської ради суперечить принципу колегіальності органу місцевого самоврядування та обмежує права ухваленого голосу депутатів місцевої ради. Просили відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 23 грудня 2022 року звільньнено позивача від сплати судового збору, як учасника бойових дій; прийнято до розгляду позовну заяву та відкрити провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).
Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 р. №2738-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Враховуючи викладене в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г. Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено таке.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 .
Позивач є учасником бойових дій, та має право на пільги, встановлені законодавством України, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 .
17.12.2020 відповідачем прийнято від позивача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки на території Вишгородської територіальної громади, приблизно площею 0, 9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
До клопотання позивачем додано: копія паспорта; графічне визначення бажаного місця розташування земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером; копія посвідчення УБД; копія договору на представника; копія свідоцтва адвоката.
В матеріалах справи наявні графічне визначення бажаного місця розташування земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329 від 16.12.2020, графічне визначення бажаного місця розташування земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329 від 16.12.2020.
Рішенням відповідача від 28 липня 2022 №22/16 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 320/8019/21, враховуючи висновки і рекомендації постійної комісії Вишгородської міської ради з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, відповідно до п.п. 5, п. 27, розділу X «Перехідні положення», ст. ст. 12, 118, 121 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міською радою вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської міської територіальної громади орієнтовною площею 0,9604 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у зв'язку з тим, що земельна ділянка, яка розглядалася, як можлива для надання у власність для ведення особистого селянського господарства, входить до складу земель, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
У частинах 1 та 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Із аналізу зазначених норм випливає, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині 1 статті 118 ЗК України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не належить.
Зі змісту оскаржуваного рішення суд встановив, що підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач вказав на те, що обрана позивачем земельна ділянка відноситься до розпайованих земель.
Пунктом 8 Перехідних Положень ЗК України визначено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 ЗК України під час приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Згідно з частиною 5 статті 25 ЗК України особи, зазначені у частині 1 цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками регулює Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 №899-IV (далі Закон №899-IV).
Закон №899-IV є спеціальним щодо здійснення процедури виділення земельних часток (паїв) за відповідними сертифікатами на землю, що належала на праві колективної власності колективними сільськогосподарським підприємствам тощо.
Відповідно до статті 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці 5 частини 1 статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Відповідно до статті 9 Закону №899-IV закріплено, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.
Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
Статтею 9 Закону №899-IV також врегульовано порядок використання нерозподілених та не витребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Так, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Не витребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, не витребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди не витребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв'язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов'язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.
У разі якщо до 01.01.2025 власник не витребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така не витребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
Таким чином, членам колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівникам державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я гарантовано право на приватизацію (отримання у власність) своєї земельної частки (пая), виділеної в натурі (на місцевості).
При цьому, нерозподілені земельні ділянки, тобто ті, які не були виділені власнику земельної частки (паю), можуть лише за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Право ж власника земельної частки (пая) на виділення в натурі (на місцевості) та на отримання документа, що посвідчує право на неї, зберігається за ним щонайменше до 01.01.2025.
Отже, нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій. Такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №822/712/15 та від 29.01.2021 у справі №820/725/17.
У постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №535/476/17 зазначено, що землі колективних сільськогосподарських підприємств повинні розподілятися між працівниками (колишніми працівниками) такого підприємства та не можуть безоплатно передаватися на праві приватної власності іншим громадянам, зокрема членам фермерських господарств, позаяк не відносяться до земель державної або комунальної власності.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано суду належних доказів того, що запитувана позивачем до відведення у власність земельна ділянка відноситься до розпайованих земель та/або повноваження щодо її розпорядження у відповідача відсутні, позаяк відповідні землі не відносяться до земель державної або комунальної власності.
Також суд вважає за необхідне зазначити про таке. Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була здійснена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 17 Перехідних Положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування тих обставин, які були покладені ним в якості підстави для прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим, враховуючи вищевикладені факти, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини 2 статті 2 КАС України.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наявні докази у матеріалах справи та той факт, що відповідачем належним чином не мотивовано рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.
Щодо зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовним розміром 1,9604 га, для ведення особистого селянського господарства на території Вишгородської міської територіальної громади, суд зазначає таке.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені Законом України "Про Державний земельний кадастр", а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, позаяк у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Разом з тим, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені Законом України "Про Державний земельний кадастр", адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу надати дозвіл або не надати (відмовити).
У даному випадку повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності територіальної громади є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України. Визначений у зазначеній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, або навпаки надати такий дозвіл.
Задовольнивши вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не підлягають задоволенню.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 у справі №803/1067/17.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача, ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 у справі №814/1959/17.
Отже, вимоги позивача належать частковому задоволенню.
Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Згідно з ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, оскільки на дату ухвалення рішення існують обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, в силу встановленої законом імперативної заборони на прийняття відповідних рішень, суд доходить висновку про наявність підстав для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд зазначає наступне.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями ч.3 ст.143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатом укладено договір про надання правової допомоги від 24.05.2021.
Предметом Договору, згідно п.1.1, 1.2 надання Клієнту комплексу юридичних послуг, пов'язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта у зв'язку з неправомірними діями (бездіяльністю) органів місцевого самоврядування, такими як Вишгородська міська рада та інші, відповідними органами виконавчої влади (Держгеокадастр та її територіальними органами, Вишгородська районна державна адміністрація), та інші, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, які полягають у: неприйнятті рішення або у відмові відносно надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації; неприйнятті рішення або у відмові відносно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність.
Згідно акту виконаних послуг за договором № 26 від 24.05.2021 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 07.12.2022 ціна адвокатських послуг складає 3 000 грн.
Згідно опису робіт виконавець в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання: складання і подання позовної заяви.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 6 ст.134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом професійної правової допомоги позивачу на підставі договору та ордеру про надання правової допомоги, а акт виконаних робіт підтверджує понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу пов'язані із юридичним супроводом справи, підтверджені належними та допустимими доказами та є співмірними з предметом позову.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивача звільнено від справи судового збору за законом, а тому питання про його відшкодування не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Вишгородської міської ради (місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) про визнання противоправним та скасування рішення від 28.07.2022 № 22/16 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; відстрочити виконання рішення, в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою до закінчення воєнного стану - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради (місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) від 28.07.2022 № 22/16 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Зобов'язати Вишгородську міську раду (місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту земельної ділянки, на території Вишгородської територіальної громади, приблизною площею 0,9604 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0329, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, позначеної і заштрихованої на картографічному матеріалі, та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради (місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, пл.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04054866) витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Аканов