03 травня 2023 року
м. Київ
cправа №907/399/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича
на рішення Господарського суду Закарпатської області
у складі судді Пригари Л. І.
від 01 червня 2021 року
та на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипчука О. С., Марка Р. І., Кравчука Н. М.
від 22 жовтня 2021 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал"
до Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича
про стягнення 66 900,00 грн заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка була прийнята ухвалою суду від 20 серпня 2018 року, просило стягнути з відповідача 66 900,00 грн за надані послуги місця доставки митних вантажів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на своїй території на вул. Пролетарській, 2 в м. Тячів створив місце доставки митних вантажів, якому відповідно до Класифікатора місць прибуття, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17.05.2011 № 295, та Переліку місць доставки, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27.08.2012 № 426, присвоєно статус "місця прибуття митних вантажів" за кодом 305-002-1-1.
Позивач вказує, що в період з 20.06.2015 по 21.03.2016 відповідач здійснював митне оформлення своїх вантажів в режимі експорту в місці прибуття за кодом 305-002-1-1 і відповідно до акцептованих умов публічного договору повинен був сплачувати по 300 грн за кожен день отримання послуг місця прибуття стосовно кожного митного оформлення вантажів. Однак, свої обов'язки відповідач виконав неналежним чином, внаслідок чого станом на момент пред'явлення позову його заборгованість за отримані послуги місця прибуття становить 66 900 грн при митному оформленні вантажів в режимі експорту у 223 випадках, що підтверджується відомостями, які містяться у поданих відповідачем вантажно митних деклараціях.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
30.05.2012 Міністерством фінансів України видано наказ № 646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 за №1052/21364, згідно з п.1.1 якого місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу.
27.08.2012 Державною митною службою України видано наказ № 426 «Про ведення переліку місць доставки», згідно з яким кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.
Згідно з Переліком місць доставки станом на 20.08.2015, до цього Переліку входить територія Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, код місця доставки 305-002-1-1, що підтверджує факт створення позивачем місця доставки товару у відповідності до вимог наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами».
Наказом №3 від 20.02.2014 позивач затвердив вартість послуг підприємства за місцем доставки товарів при митному оформленні вантажів у розмірі 300 грн за одне митне оформлення.
Як встановлено судами, за період з 20.06.2015 по 21.03.2016 відповідач здійснив експорт товарів по 223 вантажно-митних деклараціях, в графі 30 Місцезнаходження товарів яких відповідач вказав код 305-002-1-1, який ідентифікує місце доставки митних вантажів - ТОВ «Термінал», м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.
Згідно з поданим позивачем розрахунком відповідач здійснив митне оформлення вантажів у режимі (ЕК 10) за вказаний період з використанням місця прибуття 305-002-1-1 ТОВ «Термінал», м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, в кількості 223 декларацій, коштів за надані послуги Фізична особа - підприємець Палінкаш Іван Михайлович (відповідач у справі) не сплачував. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду у даній справі про стягнення з відповідача 66 900,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Справа № 907/399/18 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №907/399/18 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 18 жовтня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27 грудня 2018 року про задоволення позову у справі №907/399/18, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, що необхідність фактичної доставки відповідачем товару до зазначеного в графі 30 "місця доставки товару" залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред'явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації. В іншому випадку, тобто у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред'явлення, переміщення товарів через митний кордон здійснюється без їх доставки до вказаного в графі 30 "місця доставки товару".
Верховний Суд також вказав, що зазначення відповідачем коду території позивача у графі 30 МД є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації та свідчить тільки про намір скористатися такою послугою. Фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред'явлення йому товару для митного оформлення, оскільки у цьому випадку виконання митних формальностей буде відбуватися безпосередньо у місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 МД.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанції не врахували особливостей як порядку митного оформлення товарів, так і пов'язаних з ним особливостей укладення між сторонами публічного договору, внаслідок чого помилково пов'язали факт укладення між сторонами договору виключно з обставиною зазначення відповідачем коду території позивача при оформленні митних декларацій та дійшли передчасних висновків про те, що відповідачем спожито запропоновану позивачем послугу в кількості, яка дорівнює кількості оформлених першим у спірний період митних декларацій. При цьому суди не з'ясували характер та зміст послуги, оплати якої вимагає позивач, тобто у чому саме полягає споживання такої послуги.
За результатами нового розгляду даної справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" 66 900,00 грн заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів та 1 762,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Місцевий господарський суд зазначив, що заповнення графи 30 вантажно-митної декларації не являється формальним виконанням вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, оскільки за подання органу доходів і зборів неправдивих відомостей про точне місцезнаходження товару або транспортного засобу комерційного призначення, що декларується, декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність.
Судом також вказано, що подання відповідачем вантажно-митної декларації, в якій у графі 30 зазначено місце доставки митних вантажів за кодом 305-002-1-1 ТОВ «Термінал», м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, прийняття цієї декларації органом доходів і зборів та остаточне вивезення за межі митного кордону України вантажу, який задекларований у цій митній декларації, свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача.
Суд дійшов висновку, що в період здійснення митного оформлення вантаж повинен бути доставлений до місця його знаходження, вказаного в декларації, незалежно від пред'явлення його для огляду чи без такого.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 22 жовтня 2021 року у справі №907/399/18 залишив без змін рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що виходячи з чинного законодавства, послуги місця доставки митних вантажів є обов'язковими для проходження митних формальностей та містять ознаки таких, що необхідні при митному оформленні вантажів. Факт закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, який не заперечується Фізичною особою-підприємцем Палінкашем Іваном Михайловичем, свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно-митної декларації, а відтак, користувався послугами позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач Фізична особа - підприємець Палінкаш Іван Михайлович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В уточненій касаційній скарзі підставами її подання відповідач визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
На думку скаржника, суди не застосували висновки Верховного Суду, викладені в п. п. 16-28 постанови від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18, якою дану справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник стверджує, що експортні вантажі, що декларуються згідно з ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України, доставляються до відповідної зони митного контролю лише у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред'явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення цьому органу. Вважає помилковими твердження судів, що митні формальності вимагають обов'язкової доставки товару до митного посту, оскільки ст. 248 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації і присутності товару на митниці в цей час не вимагається.
Також скаржник звертає увагу на лист Державної фіскальної служби України від 01.08.2014 №1085/7/99-99-24-01-06-17 "Щодо митного оформлення експортних вантажів", яким роз'яснено, що при декларуванні експортних вантажів відповідно до положень частини другої статті 258 Кодексу до графи 30 митної декларації вносяться відомості про зону митного контролю, до якої доставлятимуться товари з метою пред'явлення їх органу доходів і зборів, у разі прийняття відповідного рішення.
На думку відповідача, оскільки рішення про необхідність пред'явлення товарів для огляду не приймалось органом доходів і зборів в 2015-2016 році щодо Фізичної особи - підприємця Палінкаша Івана Михайловича, то і товар не завозився на склад позивача, а як наслідок відповідач не користувався послугами складу позивача за адресою м.Тячів, вул. Пролетарська, 2.
Також скаржник вважає, що суди в своїх рішеннях встановили факт укладення усного договору надання послуг місця доставки, але даний висновок суперечить ст. 208 Цивільного кодексу України, де встановлено, що між двома юридичними особами належить вчиняти правочин у письмовій формі.
Крім того, за твердженням відповідача, суди взагалі не взяли до уваги та не дали оцінку п. 3.1.1. Договору про співробітництво №251 від 01.06.2012, укладеного між позивачем та Чопською митницею, яким передбачено, що ТОВ "Термінал" може займатись підприємницькою діяльністю тільки поза зоною митного контролю. Тобто якщо навіть вантажі скаржника і знаходились б в зоні митного контролю митного поста Тячів, позивач не міг надавати згідно укладеного вищенаведеного договору з митницею жодних послуг в зоні митного контролю.
На думку скаржника, ні суди, ні позивач жодним чином не обґрунтовують та не доводять належними та допустимими доказами, що вартість одного заїзду на територію митного складу становить 300,00 грн.
За доводами скаржника судами не надано оцінки нотаріальним заявам перевізників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «РЕН-ТРАНС», які проводили перевезення товарів по заявленим ВМД.
Також, скаржник стверджує, що суди не дали оцінку та не взяли до уваги листи Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" від 16.02.2015 та від 23.09.2014, якими сам позивач вказує митниці на той факт, що експортери, зокрема і Палінкаш Іван Михайлович (відповідач) при декларуванні вантажів під час проведення експортних операцій не доставляють в зону митного контролю транспортні засоби з вантажами. Також суди не дали оцінку та не взяли до уваги лист Прокуратури Закарпатської області від 13.07.2016 №17/1-1831-15 та ухвали Печерського районного суду, в яких вказано, що досудовим розслідуванням встановлено, що впродовж 2014 - 2016 років службові особи митного посту Тячів Закарпатської митниці ДФС (Чопської митниці) здійснювали митне оформлення товарів у режимі експорту без їх пред'явлення митному органу та без їх доставки у зону митного контролю (відповідно до графи 30 декларацій - м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, територія Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал"). Серед таких експортерів значиться і Приватний підприємець Палінкаш Іван Михайлович.
Крім того, на думку скаржника, суди не дали оцінку та не взяли до уваги лист Закарпатської митниці Державної фіскальної служби від 11.03.2015 №07-70-03-4-24-39/2905-11, адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Термінал", в якому митниця пояснювала позивачу, що митниця вимагає доставляти до зони митного контролю вантажі тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред'явлення товарів митниці.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» у відзиві на касаційну скаргу вважає необгрунтованими доводи касаційної скарги та зокрема посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №907/399/18, як на підставу касаційного оскарження.
На думку позивача, ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України не є спеціальною по відношенню до ч. 3 ст. 247 Митного кодексу України нормою, оскільки ними регулюються різні за своєю правовою природою відносини. А висновок Касаційного господарського суду, викладений у пункті 21 постанови від 22.04.2019, про те, що: «необхідність фактичної доставки товару до зазначеного в графі 30 "місця доставки" залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред'явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації», на думку позивача, не відповідає положенням ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України.
За твердженням позивача, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення ст. 259 Митного кодексу України про попереднє декларування, оскільки ця норма стосується митного оформлення в режимі імпорту (ввезення на територію України), а не експорту (вивезення з території України).
Також позивач звертає увагу на те, що при відкритті касаційного провадження у даній справі Касаційний господарський суд розширив підстави касаційного оскарження, доповнив існуючі підстави (пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), які зазначені скаржником, неіснуючими (пп. «в» п. 2 ч. З ст. 287 ГПК України), які скаржником не зазначались та не вказувались.
Короткий зміст заявлених учасниками справи клопотань, заяв. Розгляд клопотань, заяв.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал» надійшло до Верховного Суду клопотання про призначення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (з викликом) сторін, в якому позивач просить призначити розгляд справи №907/399/18 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Палінкаша Івана Михайловича у судовому засіданні.
В обґрунтування зазначеного клопотання позивач, керуючись ч. 6 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, послався на те, що ця справа має розглядатися у судовому засіданні, оскільки справа має значний суспільний інтерес та має і для нього, і для відповідача виняткове значення.
Розглянувши зазначене клопотання позивача, Верховний Суд відхиляє це клопотання з огляду на відсутність підстав для його задоволення.
Частиною 13 статті 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частина 4 статті 301 ГПК України передбачає, що перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
Ціна позову у даній справі не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на що, відповідно до ч. 4 ст. 301 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані відповідачем рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають перегляду судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Разом з цим згідно з частиною шостою статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п'ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Отже, вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п'ятій статті 301 Господарського процесуального кодексу України, покладається на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.
Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Заявник (позивач) не надав Верховному Суду переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.
Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а позивач у клопотанні не навів обґрунтованих доводів та не надав переконливих доказів щодо такої необхідності, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача та відхиляє це клопотання.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, в якому стверджує, що Касаційний господарський суд з порушенням принципів диспозитивності та змагальності, розширив підстави касаційного оскарження в даній справі, доповнив існуючі підстави (пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), які зазначені скаржником, неіснуючими (пп. «в» п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України), які скаржником не зазначались та не вказувались.
Також на думку позивача, зважаючи на зміст правового висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, очевидним є висновок про непідтвердження такої підстави касаційного оскарження як п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Розглянувши вказане клопотання позивача про закриття касаційного провадження, Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Статтею 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки, в яких суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2021 у справі № 907/399/18.
З вказаної ухвали вбачається, що касаційна скарга відповідача подана на підставі пунктів 1, 4 абзацу 1 частини 2 та підпункту «в» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для скаржника значення.
Відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Тобто вказана норма передбачає винятки, коли судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути переглянуті у касаційному порядку.
Зазначення Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження про те, що скаргу подано на підставі підпункту «в» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, не є підставою для закриття касаційного провадження, як помилково вважає позивач, та не порушує принципів диспозитивності і змагальності, а лише констатує, з яких підстав та обґрунтувань була подана відповідна скарга.
Крім того, як вбачається з матеріалів даної справи, Верховний Суд зупиняв касаційне провадження у даній справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17.
Позивач помилково трактує зміст правового висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 зазначила, що норми Господарського процесуального кодексу України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 Господарського процесуального кодексу України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.
Таким чином, визначена скаржником підстава касаційного оскарження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: не застосування висновків Верховного Суду, викладених в п. п. 16-28 постанови від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18, якою справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, є належною для розгляду касаційної скарги, оскільки з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18, якою було направлено справу на новий розгляд, підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів, а також даного спору.
Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про закриття касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
За положеннями ч. 1 та ч. 3 ст. 247 Митного кодексу України митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів органів доходів і зборів протягом робочого часу, встановленого для цих органів. Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється в будь-якому органі доходів і зборів з пред'явленням їх цьому органу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (ст. 4 Митного кодексу України).
Згідно зі ст. 4 Митного кодексу України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.
Митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури (ст. 4 Митного кодексу України).
Процедура декларування визначена в ст. 257 Митного кодексу України, за положеннями ч. 1 якої декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
В ч. 6 вказаної статті зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Деталі заповнення митної декларації описані у Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651.
У пункті 1 Розділу II Порядку «Заповнення граф митних декларацій» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що графа 30 "Місцезнаходження товарів" заповнюється, якщо здійснюється переміщення митною територією України. У графі зазначаються відомості про зону митного контролю, в якій знаходяться задекларовані товари. У періодичній МД зазначаються відомості про зону митного контролю, до якої доставлятимуться товари з метою пред'явлення їх митному органу.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України за рішенням органу доходів і зборів митне оформлення та випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту може здійснюватися без їх пред'явлення органу доходів і зборів, якому подано митну декларацію, заповнену у звичайному порядку. Рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред'явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред'явлення приймається органом доходів і зборів на основі результатів аналізу ризиків у строк не більше чотирьох робочих годин з моменту прийняття митної декларації, заповненої у звичайному порядку відповідно до митного режиму експорту.
За положеннями ст. 633 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною першою статті 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частинами першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як встановлено судами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» як суб'єкт господарювання, створив «місце доставки товару», зокрема для митного оформлення та митного контролю.
Відповідачем в період з 20.06.2015 по 21.03.2016 здійснено 223 митних оформлень своїх вантажів у режимі експорту (остаточне вивезення за межі митного кордону України), що підтверджується вантажно-митними деклараціями, які містять відмітку в графі 30 коду місця прибуття 305-002-1-1, а задекларований у цих деклараціях вантаж вивезений за межі митного кордону України.
Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 зазначив, що експортні вантажі, що декларуються згідно з частиною 2 статті 258 Кодексу, доставляються до відповідної зони митного контролю лише у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред'явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення цьому органу. Необхідність фактичної доставки відповідачем товару до зазначеного в графі 30 "місця доставки товару" залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред'явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації. В іншому випадку, тобто у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред'явлення, переміщення товарів через митний кордон здійснюється без їх доставки до вказаного в графі 30 "місця доставки товару".
Верховний Суд також вказав, що зазначення відповідачем коду території позивача у графі 30 МД є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації та свідчить тільки про намір скористатися такою послугою. Враховуючи встановлені спеціальним митним законодавством особливості митного оформлення товарів, факт безпосереднього прийняття відповідачем публічної пропозиції позивача залежить виключно від дій (рішення) третьої особи - органу доходів і зборів. Фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред'явлення йому товару для митного оформлення, оскільки у цьому випадку виконання митних формальностей буде відбуватися безпосередньо у місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 МД.
Задовольняючи позов повністю та стягуючи з відповідача 66 900,00 грн заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів, місцевий господарський суд зазначив, що заповнення графи 30 вантажно-митної декларації не являється формальним виконанням вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, оскільки за подання органу доходів і зборів неправдивих відомостей про точне місцезнаходження товару або транспортного засобу комерційного призначення, що декларується, декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність.
Судом також вказано, що подання відповідачем вантажно-митної декларації, в якій у графі 30 зазначено місце доставки митних вантажів за кодом 305-002-1-1 ТОВ «Термінал», м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, прийняття цієї декларації органом доходів і зборів та остаточне вивезення за межі митного кордону України вантажу, який задекларований у цій митній декларації, свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача.
Суд дійшов висновку, що в період здійснення митного оформлення вантаж повинен бути доставлений до місця його знаходження, вказаного в декларації, незалежно від пред'явлення його для огляду чи без такого.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що виходячи з чинного законодавства, послуги місця доставки митних вантажів є обов'язковими для проходження митних формальностей та містять ознаки таких, що необхідні при митному оформленні вантажів. Факт закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, який не заперечується Фізичною особою-підприємцем Палінкашем Іваном Михайловичем, свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно-митної декларації, а відтак, користувався послугами позивача.
Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій помилковими та такими, що зроблені без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
В порушення даних норм ні господарський суд першої інстанції, ні господарський суд апеляційної інстанції не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18, зокрема щодо того, що фактичне споживання відповідачем відповідної публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред'явлення йому товару для митного оформлення, оскільки у цьому випадку виконання митних формальностей буде відбуватися безпосередньо у місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 митної декларації.
Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18 звернув увагу, що факт безпосереднього прийняття відповідачем публічної пропозиції позивача залежить виключно від дій (рішення) органу доходів і зборів.
Натомість суди попередніх інстанцій зробили протилежні за змістом висновки щодо застосування наведених вище положень митного законодавства та вказали, що необхідність пред'явлення митному органу вантажу для подальшого здійснення митного оформлення не впливає на законодавчо визначений обов'язок експортера доставити вантаж у зону митного контролю, яка в спірному випадку знаходиться в межах місця доставки позивача. Суди дійшли висновку, що закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно-митної декларації, а відтак, користувався послугами позивача. При цьому, суди не з'ясували, чи пред'являвся вантаж митному органу для огляду.
Проте Верховний Суд у постанові від 22.04.2019, направляючи дану справу на новий розгляд, зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно з'ясувати, зокрема, чи відповідає заявлена позивачем до стягнення сума позовних вимог дійсному обсягу спожитих відповідачем послуг.
З урахуванням висновків Верховного Суду (фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред'явлення йому товару для митного оформлення) для правильного вирішення даного спору судам належало встановити, чи приймались органом доходів і зборів рішення про пред'явлення йому вантажу для митного оформлення та чи відбувався такий огляд вантажу, і за наслідками встановленого з'ясувати обсяг спожитих відповідачем послуг.
Без встановлення таких обставин висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасними, оскільки судами достеменно не встановлено скільки разів відповідач користувався послугами позивача та чи користувався взагалі.
Оскаржувані судові рішення містять суперечливі висновки. Зокрема суди зазначають, що матеріали справи не містять відомостей про прийняття органом доходів і зборів рішення про пред'явлення йому товару відповідача для митного оформлення, а також і відомостей про рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред'явлення органу доходів і зборів. Разом з цим, судами не надано оцінку всім наявним у справі доказам, які мають значення для встановлення обставин щодо споживання відповідачем наданих позивачем послуг.
Так господарські суди не надали належну оцінку обставинам, викладеним у листі Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 №517/28/07-70-18. За змістом вказаного листа за результатами опрацювання інформації, яка міститься в автоматизованій системі митного оформлення "Інспектор", за період з 20.06.2015 по 21.03.2016 ФОП Палінкаш І.М. було оформлено 225 митних декларацій типу ЕК 10АА, з них 164 МД шляхом електронного декларування. При цьому, автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) у 3 випадках було згенеровано необхідність застосування форми митного контролю "митний огляд" при митному оформленні експортних вантажів ФОП Палінкаш І.М. З них 2 було проведено у зоні митного контролю місця доставки транспортними засобами за кодом 305-002-1-1 (територія ТОВ "Термінал", м. Тячів, вул. Пролетарська, 2) та 1 митний огляд у зоні митного контролю місця доставки транспортними засобами за кодом 305-003-1-1 (територія ПП "Інтеграл", м. Виноградів вул. Північна, 25).
Крім того, як правильно стверджує скаржник, суди не дали оцінку та не взяли до уваги листи Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" від 16.02.2015 та від 23.09.2014, в яких сам позивач вказує митниці на той факт, що експортери, зокрема і Палінкаш І.М (відповідач) під час декларації вантажів під час проведення експортних операцій не доставляють в зону митного контролю транспортні засоби з вантажами.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України).
Суди попередніх інстанцій, в порушення вимог частини 1 статті 316 ГПК України, не виконали вказівок, наведених у постанові Верховного Суду від 22.04.2019, не вжили заходів щодо встановлення всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема не встановили чи було фактичне пред'явлення вантажів органу доходів і зборів за відповідними митними деклараціями та у скількох випадках у спірний період.
Тобто судами при новому розгляді не було встановлено обсяг спожитих відповідачем послуг та передчасно задоволено позов.
Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити зазначені обставини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
З врахуванням викладеного, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, оскаржувані судові рішення у даній справі підлягають скасовуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене вище, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, зокрема встановити обсяг спожитих відповідачем послуг, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Судові витрати
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Палінкаша Івана Михайловича задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 01 червня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2021 року у справі №907/399/18 скасувати.
Справу №907/399/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає
Головуючий суддя О. Баранець
Судді Н. Губенко
О. Кролевець