Головуючий у суді першої інстанції: Поліщук А.С.
Єдиний унікальний номер справи № 371/429/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1479/2023
20 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.,
секретар - Олешко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року та на додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» на додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року у справі за позовом колективного сільськогосподарського підприємства «Маслівське» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Обухівська районна рада Київської області, Миронівська міська рада, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та визнання недійсними договорів оренди, -
У травні 2021 року КСП «Маслівське» звернулося до Миронівського районного суду Київської області із вказаним позовом.
З урахуванням уточнення позовних вимог просило:
витребувати у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області;
визнати недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-27, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області;
витребувати у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області;
визнати недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що слідчим відділом Миронівського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 12020110220000279, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2020 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.
В межах вказаного кримінального провадження позивача КСП «Маслівське» визнано потерпілим.
Під час ознайомлення з матеріалами вказаного кримінального провадження позивачу стало відомо, що в рамках досудового розслідування було призначено та проведено земельно-технічну експертизу, за результатами якої було складено висновок судового експерта від 07.12.2020 № 226/12-2020.
В результаті проведеної експертизи було встановлено, що на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 га, яка на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (серії ЯЯ № 153882) перебуває на праві постійного користування у ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896), повністю накладаються земельні ділянки: кадастровий номер 3222984300:02:003:0009 та кадастровий номер 3222984300:02:003:0022.
Відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, ці земельні ділянки на момент подання позову належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009 на підставі договору міни № 3906 від 29.10.2016, укладеного з ОСОБА_2 .
На земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 ОСОБА_1 набула право власності на підставі договору міни № 1741 від 27.06.2017, укладеного з ОСОБА_3 .
В свою чергу, підставою для набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на зазначені земельні ділянки стало розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29.10.2013 № 419 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області».
Позивач є правонаступником Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське». В порядку правонаступництва до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянкою державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 га, яка на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (бланк серії ЯЯ № 153882) перебувала на праві постійного користування у ДП «СП «Маслівське».
Таким чином, позивач є титульним володільцем зазначеної земельної ділянки.
Позивач вважає, що спірні земельні ділянки були виведені із земель державної власності незаконно, а їх передача у приватну власність за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 (яка перебуває на праві постійного користування у КСП «Маслівське») відбулась з порушенням норм діючого законодавства та призвела до порушення законних прав та інтересів позивача, тому звернувся до суду із вказаним позовом.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року позов задоволено.
Витребувано у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.
Визнано недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-27, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Нива Миронівщини», предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.
Витребувано у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.
Визнано недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Нива Миронівщини», предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.
Додатковим рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Нива Миронівщини» на користь КСП «Маслівське» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51 500,00 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Нива Миронівщини» на користь КСП «Маслівське» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9080,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду від 22 липня 2022 року, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норма матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не є власником спірних земельних ділянок, тому не мав права на звернення із даним позовом. Стверджує, що КСП «Маслівське» не є належним позивачем у справі. Вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, надавши оцінку розпорядженню Миронівської РДА Київської області від 29 жовтня 2013 року №419. Зазначає, що позивач не довів факту незаконного вибуття майна з володіння поза його волею. Посилається також на наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Крім цього, відповідачі ОСОБА_4 та ТОВ «Нива Миронівщини» подали апеляційні скарги на додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року. Скарги є тотожними за змістом. Обґрунтовані тим, що суд безпідставно поновив заявникам строк для подання доказів понесених витрат. Також зазначають, що розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Тому ОСОБА_4 та ТОВ «Нива Миронівщини» просять зменшити розмір витрат до стягнення, а за наявності підстав - відмовити у задоволенні заяви КСП «Маслівське» про стягнення витрат на правову допомогу. Заперечень щодо розподілу судового збору апеляційні скарги не містять.
У відзиві на апеляційну скаргу (на рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року) представник КСП «Маслівське» - адвокат Швачка В.Ю. зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу - такою, що ґрунтується на припущеннях, є безпідставною. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву не скористались.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» передано у постійне користування земельну ділянку з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, що знаходиться на території Маслівської сільської ради Миронівського (Обухівського) району Київської області, з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с. 50 том 1).
Загальне регулювання земельних правовідносин, зокрема і щодо права постійного користування землею врегульовано нормами Земельного кодексу України.
Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час видачі державного акту) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно із частинами 3 та 4 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час видачі державного акту) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 (далі - Постанова КМУ № 449).
Пунктом 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що раніше видані (до набрання чинності цією постановою) державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення юридичних осіб.
При цьому відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними у разі, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий у період дії Постанови КМУ «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449, є чинними правовстановлюючими документами, що підтверджує право користування на земельну ділянку.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що вказаний Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030994900015, як того вимагала Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція № 43), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року за № 354/3647 (в редакції, яка діяла на час видачі державного акту).
Отже, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882 у відповідності до пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є чинним (виконує правовстановлюючу функцію), та засвідчує право користування зазначеною в ньому земельною ділянкою такою юридичною особою як Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (далі - ДПСП «Маслівське»), оскільки він виданий за формою передбаченою Постановою КМУ № 449, та зареєстрований у відповідному реєстрі, як того вимагала Інструкція № 43.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» згідно зі ст. 106 Цивільного кодексу України може бути перетворено в інше підприємство.
Статтею 5 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» передбачено, що способом приватизації державних сільськогосподарських підприємств є перетворення таких підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або у акціонерні товариства.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», на підставі наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області від 29 лютого 2012 року №14-25-2/1 було відновлено процедуру приватизації Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське», код ЄДРПОУ 35388896 (а.с. 51 том 1).
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області 03 липня 2012 року затверджено План приватизації державного майна ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (а.с. 52-57 том 1).
Відповідно до п. 2.1 розділу VII Плану, передбачалося здійснити приватизацію ДП «СП «Маслівське» шляхом перетворення його в Колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське».
Наказом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області №25-7/1 від 21 грудня 2012 року прийнято рішення про завершення приватизації ДП СП «Маслівське» шляхом перетворення його в КСП «Маслівське» (а.с. 58 том 1).
Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КСП «Маслівське» має аналогічний із ДПСП «Маслівське» код ЄДРПОУ: 35388896 (а.с. 59 том 1).
Відповідно до ч. 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118, ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.
Статтею 108 Цивільного кодексу України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення, до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Частиною 2 ст. 191 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ДПСП «Маслівське» шляхом приватизації перетворено в КСП «Маслівське» і є його правонаступником, до якого перейшли всі права і обов'язки його попередника.
Такий висновок суду також підтверджується Витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та статутом КСП «Маслівське», в яких вказано, що воно є правонаступником ДПСП «Маслівське» (а. с. 59-63 том 1).
У постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі №914/1104/18, від 26 вересня 2019 року в справі № 924/1114/18, від 15 січня 2020 року в справі № 925/361/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 918/194/19, сформовано правову позицію, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.
В постанові Верховного Суду України від 21 лютого 2011 року у справі № 21-3а11 сформовано правову позицію, відповідно до якої приписи п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
Аналогічні висновки були зроблені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2018 року у справі № 911/2726/17 та у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №907/916/17.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (постанова Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №757/44693/15-ц).
Верховний суд України в своїй постанові від 30 січня 2013 року по справі ЄУН 6-168цс12, дійшов висновку, що «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
В практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду ««майном» може бути «наявне майно», або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні «правомірне очікування» дієвої реалізації його майнового права» (Див.: Malhous v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX; Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, EC HR A332).
У рішенні «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. …право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України».
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільного кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач КСП «Маслівське» є правонаступником ДП СП «Маслівське», до якого, відповідно до ст. ст. 108, 191 Цивільного кодексу України перейшли всі майнові права його попередника, зокрема і право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, посвідчене вищезазначеним державним актом, має право на правомірне очікування використання цієї землі під час здійснення підприємницької діяльності, та у відповідності до ст. 396 Цивільного кодексу України наділене правом захисту цього права в судовому порядку у випадку його порушення, навіть якщо таке порушення було здійснено власником майна (у даному випадку державою), зокрема шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 глави 29 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 2 та 5 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у користуванні юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави для примусового припинення права на земельну ділянку.
В свою чергу ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Із аналізу змісту ст. 116, 141, 143, 149 Земельного кодексу України можна дійти висновку, що виділення та передача спірних земельних ділянок, які згідно вищезазначеного Державного акту на постійне користування перебувають у користуванні позивача, можлива виключно у разі прийняття відповідним компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування таких рішень і лише після припинення права позивача на користування цими земельними ділянками.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (а.с. 50 том 1) з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, був визнаний в судовому порядку недійсним чи в інший спосіб втратив свою чинність.
У матеріалах справи також відсутні докази того що ДП СП «Маслівське» чи його правонаступник КСП «Маслівське» в добровільному порядку відмовились від права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, чи того, що уповноваженим державним органом прийнято рішення про виділення і вилучення будь-яких земель за рахунок цієї земельної ділянки та припинення права позивача на користування ними.
Разом з цим, із висновку земельно-технічної експертизи Центру будівельних та земельних від 07 грудня 2020 року №226/12-2020 (а.с. 186-228 том 2) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 накладаються на земельні ділянки із кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 та 3222984300:02:003:0009.
Висновок експерта у відповідності до ст. 76 ЦПК України є доказом обставин, що мають значення для справи, проте їх з'ясування потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Відповідачі не надали доказів, які спростовують зазначений висновок експерта.
Отже, земельні ділянки із кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 і 3222984300:02:003:0009 входять в склад земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, право постійного користування на яку згідно Державного акту від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882 належить позивачу.
Як вбачається із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка із кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, має площу 5,5537 га., її цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є відповідач ОСОБА_1 . Вона набула право власності на цю земельну ділянку на підставі договору міни від 27 червня 2017 року (а.с. 47 том 1).
Із інформації про державну реєстрацію іншого речового права вбачається, що ОСОБА_1 22 лютого 2018 року уклала договір оренди цієї земельної ділянки із ТОВ «Нива Миронівщини» строком до 31 грудня 2032 року (а.с. 48 том 1).
Крім того, із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка із кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, має площу 4.5877 га., її цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є відповідач ОСОБА_1 . Вона набула право власності на цю земельну ділянку на підставі договору міни від 29 жовтня 2016 року (а.с. 44 том 1).
Із інформації про державну реєстрацію іншого речового права вбачається, що ОСОБА_1 22 лютого 2018 року також уклала договір оренди цієї земельної ділянки із ТОВ «Нива Миронівщини» строком до 31 грудня 2032 року (а.с. 48 том 1).
Таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що із земельної ділянки 3222984300:02:203:0001, посвідченої Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, фактично було виділено дві окремі земельні ділянки, їм присвоєно окремі кадастрові номери, при цьому ці земельні ділянки змінили форму власності із державної на приватну, які в подальшому відповідачем ОСОБА_1 були передані в оренду відповідачу ТОВ «Нива Миронівщини».
З'ясування обставин за яких спірні земельні ділянки фактично були виділені із земельної ділянки право на користування якої посвідчено Державним актом від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, та надання цим обставинам правової оцінки має істотне значення для прийняття судом законного і обґрунтованого рішення по справі, оскільки вони можуть підтвердити чи спростувати доводи позивача про протиправне порушення їх права користування спірними земельними ділянками, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України як наслідок можливості захисту цього права, передбаченої ст. 396 цього Кодексу.
Під час розгляду справи сторони не заперечували тих обставин, що відповідачка ОСОБА_1 набула права власності на спірні земельні ділянки на підставі договору міни від 29 жовтня 2016 року №3906, укладеного із ОСОБА_2 , та договору міни від 27 червня 2017 року №1741, укладеного із ОСОБА_3 , а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає, що ці обставини є такими, що не підлягають доказуванню.
Із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області вбачається, що ОСОБА_2 17 січня 2014 року набула права власності на спірну земельну ділянку площею 4.5877 га із кадастровим номером 3222984300:02:003:0009 (а.с. 137 том 1).
Крім того із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області вбачається, що ОСОБА_3 28 червня 2014 року набула права власності на спірну земельну ділянку площею 5.5537 га із кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 (а.с. 138 том 1).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 (а.с. 79 том 1).
Із пункту першого цього розпорядження вбачається, що Миронівська районна державна адміністрація Київської області прийняла рішення, яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» згідно додатку № 1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1866,1021 га ріллі на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, серед яких є ОСОБА_2 (пункт 142 додатку № 1, а.с. 81 том 1) та ОСОБА_3 (пункт 222 додатку № 1, а.с. 82 том 1).
Пунктом 2 цього розпорядження вбачається, що Миронівська районна державна адміністрація Київської області розпорядилася громадянам зареєструвати право власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та отримати свідоцтво про право власності на нерухоме майно в Реєстраційній службі Миронівського районного управління юстиції.
Таким чином, оцінивши вищезазначені свідоцтва про право на власність видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із розпорядженням Миронівської районної державної адміністрація Київської області, суд першої інції дійшов обґрунтованого висновку про набуття ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права власності на спірні земельні ділянки на підставі розпорядження цього органу державної влади.
Надаючи правову оцінку вказаному розпорядженню Миронівської районної державної адміністрація Київської області суд виходив із того, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, як орган державної влади зобов'язана діяти виключно в межах повноважень наданих їй Конституцією та законами України, зокрема і видаючи такі акти як розпорядження.
Повноваження органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, передбачено ст. 122 Земельного кодексу України.
У відповідності до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 29 жовтня 2013 року, час прийняття вказаного розпорядження), правом прийняття рішень щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності були наділені лише центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.
Згідно із п. 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №445, станом на 29 жовтня 2013 року центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів було Державне агентство земельних ресурсів України.
Станом на 29 жовтня 2013 року Миронівська районна державна адміністрація Київської області за нормою ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України не була наділена повноваженням розпоряджатися землею сільськогосподарського призначення, яка перебуває в державній власності.
За таких обставин суд дійшов висновку, що розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 - видано поза межами її повноважень, передбачених ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, а отже не може бути доказом законності вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, і як наслідок із користування позивача.
Матеріали справи не містять доказів того, що Державним агентством земельних ресурсів України та його територіальними органами приймалось рішення про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0009 та 3222984300:02:003:0022 з державної власності у приватну власність.
Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади, зокрема Державного агентства земельних ресурсів України або його територіальних органів означає, що держава Україна як власник, свою волю на відчуження спірних земельних ділянок не виявляла.
За таких обставин суд виснував, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0009 та 3222984300:02:003:0022 були державною власністю, право користування якими згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, який в силу пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» залишається чинним, належить позивачу КСП «Маслівське».
27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема до п. 24 Перехідних положень.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність позовних вимог щодо витребування у комунальну власність Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 та кадастровим номером: 3222984300:02:003:0009, оскільки вони вибули із державної власності (спочатку у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_2 а потім у власність ОСОБА_1 ) без відповідного рішення органу державної влади (у даному випадку Державного агентства земельних ресурсів України, його територіальних органів), якому згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України було надано право розпоряджатися ними, при цьому у відповідності до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. Так, із 27 травня 2021 року ці земельні ділянки вважаються землями комунальної власності територіальних громад, право користування якими у відповідності до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882 (який в силу пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» залишається чинним) належить позивачу КСП «Маслівське», яке в свою чергу правомірно очікує на використання цієї землі під час здійснення підприємницької діяльності, та у відповідності до ст. 396 Цивільного кодексу України наділене можливістю захисту цього права в судовому порядку у випадку його порушення, навіть якщо таке порушення було здійснено власником майна (у даному випадку державою), зокрема шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 глави 29 Цивільного кодексу України).
А відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що позов у цій частині підлягає задоволенню.
Позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24 та №КВ-27, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Нива Миронівщини» є похідними, задоволення яких залежить від задоволення позовних вимог про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок.
Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 вищезазначених спірних земельних ділянок, то у відповідності до пункту «в» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України суд задовольнив також похідні позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24 та № КВ-27, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Нива Миронівщини», оскільки вони порушують право позивача на користування цими земельними ділянками, які в супереч вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України передані у оренду ТОВ «Нива Миронівщини» без рішення Державного агентства земельних ресурсів України, чи його територіальних органів про припинення права постійного користування КСП «Маслівське» земельною ділянкою кадастровий № 3222984300:02:203:0001, до складу якої входять спірні земельні ділянки.
При прийнятті рішення суд також врахував, що прийняте Миронівською районною державною адміністрацією Київської області розпорядження «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 (а.с. 4-18 том 3), є ненормативним актам органу державної влади, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, зокрема реєстрацію за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на спірні земельні ділянки.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп та від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).
Принцип неможливості скасування ненормативних правових актів після їх виконання, який сформульований у цьому Рішенні, не вичерпується застосуванням лише до суб'єктів певного виду, і спрямований на забезпечення гарантій стабільності суспільних відносин загалом. Цей принцип повинен за аналогією застосовуватися до всіх суб'єктів владних повноважень.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 (справа №2340/2921/18).
Отже відсутність доказів скасування вищезазначеного розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області, не впливає на суть даної справи, оскільки у ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» виникло право власності та володіння спірними земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2014 року по справі №21-405а14).
Правильним є також висновок суду щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач довідався про те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 та 3222984300:02:003:0009 накладаються на земельну ділянку з кадастровий номер 3222984300:02:203:0001, право постійного користування якою належить КСП «Маслівське» за Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, лише за результатами проведення земельно-технічної експертизи Центру будівельних та земельних від 07 грудня 2020 року №226/12-2020 (а.с. 186-228 том 2).
При цьому в матеріалах справи відсутні докази погодження із КСП «Маслівське» меж земельних ділянок під час закріплення межовими знаками (на місцевості), як цього вимагає п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.
Поінформованість КСП «Маслівське» про існування загального розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29 жовтня 2013 року № 419, без погодження із ними меж цих земельних ділянок, за умови відсутності в цьому розпорядженні конкретних координат земельних ділянок (ідентифікуючих її місцезнаходження на місцевості) не дає можливості дізнатися про їх накладання на земельну ділянку з кадастровий номер 3222984300:02:203:0001, право постійного користування якої належить КСП «Маслівське» у відповідності до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882.
Оскільки факт накладання спірних земельних ділянок на землею, право постійного користування якою посвідчено Державним актом від 23 грудня 2009 року серії ЯЯ №153882 встановлено лише 07 грудня 2020 року (час складання висновку експерта), то суд дійшов правильного висновку, що перебіг строку позовної давності розпочинається саме із цього моменту, адже саме із цього моменту позивач технічно міг дізнатися про цей факт.
Позовну заяву подано 06 травня 2021 року, тобто, позов подано в межах загального строку позовної давності.
Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції також надав правильну оцінку доводам відповідача про те, що витребування спірних земельних ділянок не відновить становища, що існувало до порушення, так як земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 поділена на інші земельні ділянки, до числа яких входять і спірні земельні ділянки, оскільки поділ та/або об'єднання земельних ділянок, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміна інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
Апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо неналежності позивача у справі.
Так, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
КСП «Маслівське» не є власником земельних ділянок, наданих йому для здійснення господарської діяльності, а є правомірним володільцем та користувачем таких ділянок. Будучи титульним володільцем земельних ділянок, зокрема й тих, що становлять предмет спору, заявник вправі вимагати надання судового захисту такому праву на рівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна.
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду, висловленому у постанові від 06.10.2021 по справі №466/5481/14-ц.
Тому суд вважає, що КСП «Маслівське» має право звертатись до суду із відповідним позовом.
Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Колегія суддів також вважає, що апеляційні скарги відповідачів на додаткове рішення суду першої інстанції не підлягають задоволенню з таких підстав.
Так, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 липня 2022 року було задоволено позов КСП «Маслівське» до ОСОБА_1 , ТОВ «Нива Миронівщини», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Обухівська районна рада Київської області, Миронівська міська рада про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та визнання недійсними договорів оренди.
Представниця позивача 01 серпня 2022 року звернулася до суду із заявою про винесення додаткового рішення, а саме про стягнення з відповідачів понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51 500 грн, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9080,00 грн.
Ухвалюючи рішення Миронівський районний суд Київської області задовольнив позовні вимоги позивача повністю, проте не вирішував питання про розподіл судових витрат.
Представниця позивача до закінчення судових дебатів заявила, що не може подати всі докази що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, в зв'язку із чим ці докази будуть подані протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Нормою ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що докази розміру понесених судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Аналіз змісту норми ч. 8 ст. 141 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що сторона може подати докази понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Як видно із матеріалів справи, в даній справі Миронівський районний суд Київської області вийшов до нарадчої кімнати для прийняття рішення 19 липня 2022 року проте оголосив вступну та резолютивну частину рішення 20 липня 2022 року.
Сторони при оголошенні рішення 20 липня 2022 року присутні не були, а отже позивач дізнався про зміст прийнятого рішення лише 27 липня 2022 року, отримавши цього дня надіслану поштовим способом його копію.
Як вбачається із відбитку поштового штампу на поштовому конверті, яким позивач надіслав до суду заяву про прийняття додаткового рішення по справі (підтверджується даними інтернет ресурсу «Укрпошта», номер відправлення 0870007142581), позивач надіслав до суду цю заяву 01 серпня 2022 року, тобто в межах 5 денного терміну з моменту отримання копії рішення суду.
За загальним правилом, перебіг процесуального строку може бути поновленим у випадку, коли він розпочинається із дня прийняття рішення суду, проте про прийняте рішення сторона дізналася лише після отримання його копії, що і мало місце в даному випадку.
За таких обставин суд вважає, що п'ятиденний термін подання доказів понесених судових витрат, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України був пропущений позивачем із поважних причин, а тому підлягає поновленню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвали рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Нормою п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Отже при прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат суд повинен вирішити питання щодо стягнення сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 9080 гривень, що підтверджується Платіжним дорученням № 330 від 05 травня 2021 року (а.с 1 том 1).
Згідно з ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачі на судове засіданні не з'явилися, на адресу суду не направили клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (на час оголошення вступної та резолютивної частини додаткового рішення).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зазначеної в рішенні від 26 лютого 2015 року в справі Баришевський проти України, рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, рішенні від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, рішенні від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Позивач в даній справі поніс витрати на правничу допомогу в загальній сумі 51 500 гривень, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 01 квітня 2021 року, договором про надання правничої допомоги від 11 травня 2021 року, Акту наданих послуг від 20 липня 2022 року, Розрахунком вартості послуг наданих виконавцем згідно акту виконаних робіт від 20 липня 2022 року, Платіжним дорученням від 01 серпня 2022 року №438.
При цьому матеріали справи підтверджують, що Адвокатське об'єднання «ЮРИДИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ» виконало наступну роботу: Провело аналіз документів та підготовило позовну заяву, підготувало клопотання про витребування доказів, підготувало відповіді на відзив, клопотання про залучення третіх осіб, заяву про зміну предмету позову, клопотання про не допуск представника ТОВ «Нива Миронівщини» до участі у справі та взяло участь у п'яти судових засіданнях.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем понесено витрати на надання йому професійної правової допомоги, вартість яких та обсяг виконаних робіт узгоджується із умовами договорів та фактично наданим послугами.
Аналіз змісту ст. ст. 137, 141 ЦПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Від інших учасників справи до суду першої інстанції (на час оголошення вступної та резолютивної частини додаткового рішення) клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи, не надходило.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність постановлення додаткового рішення по справі, яким на підставі ст. 141 ЦПК України стягнути із відповідачів на користь позивача 51 500 гривень витрат на професійну правничу допомогу та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 080,00 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення оцінюються колегією суддів критично, оскільки суд першої інстанції встановив наявність поважних причин пропуску цього строку та поновив його за відповідним клопотанням заявника.
Посилання апелянта на неналежність та недопустимість наданих відповідачем доказів понесених витрат на правому допомогу не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. За таких обставин, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу з позивача на користь відповідача.
Суд також звертає увагу, що чинний цивільно-процесуальний закон не містить заборони щодо розподілу судових витрат як у рішенні по суті вимог, так і у додатковому рішенні суду. Ухвалюючи додаткове рішення у даній справі, суд першої інстанції врахував докази, надані після ухвалення рішення, та розподілив судові витрати, питання щодо розподілу яких не вирішувалось у рішенні суду по суті вимог. Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення цих судових витрат.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 141, 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» - залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 липня 2022 року та додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 03 травня 2023 року.
Головуючий:
Судді: