03 травня 2023 року
м. Київ
справа № 520/5090/21
адміністративне провадження № К/990/8257/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року (суддя: Мар'єнко Л.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року (судді: Присяжнюк О.В., Любич Л.В., Спаскіна О.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Мелітополі), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 38 о/с, яким позивачку звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;
- поновити позивачку на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі відсутності такої посади на день ухвалення судового рішення, - на посаді, що є рівнозначній посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року, з розрахунку середньої заробітної плати станом на 26 лютого 2021 року;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 гривень;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 гривень;
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на Закон України «Про Державне бюро розслідувань», Закон України «Про державну службу». Зазначає про порушення підстав та процедури звільнення, а саме: позивачку попереджено про вивільнення та винесено наказ про звільнення з різних підстав; позивачку звільнено на підставі, не визначеній у статті 87 Закону України "Про державну службу"; відповідачем порушено строки попередження про звільнення; оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки підписаний т.в.о. директора ТУ ДБР у м.Мелітополі Лісованом Я.М., який на момент прийняття наказу не був суб'єктом призначення у розумінні статті 87 Закону України "Про державну службу"; позивачка зазначила, що скорочення посади слідчого фактично не відбулось та її звільнено в порушення вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань". Також, позивачка зазначила, що їй не було запропоновано рівнозначну або, як виняток, нижчу посаду державної служби в ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 23 листопада 2018 року № 23 о/с позивачку призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), з 27 листопада 2018 року, як обрану за конкурсом (протокол №18 засідання конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 17-18 жовтня 2018 року) з випробувальним строком 6 місяців.
Відповідно до рекомендацій конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади в Державному бюро розслідувань, позивачка відповідала кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності, затвердженим на посаду.
Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 28 листопада 2018 року № 25о/с позивачку переведено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління з 28 листопада 2018 року.
Наказом Державного бюро розслідувань №153-ос від 28 травня 2019 року позивачці присвоєно 9 (дев'ятий) ранг державного службовця.
Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 23 листопада 2020 року позивачку попереджено про наступне вивільнення. У вказаному попередженні №17-09/13630/9-23/2020 від 18 листопада 2020 року зазначено, що у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дск «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі» та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», попереджено про наступне скорочення посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 лютого 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
28 січня 2021 року позивачці вручене повідомлення про відкликання попередження про наступне вивільнення від 18 листопада 2020 року на підставі наказу ДБР від 30 грудня 2020 року № 303ДСК «Про затвердження змін до наказів ДБР», наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 січня 2021 року № 4 о/с, яким внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135 о/с «Про попередження працівників».
28 січня 2021 року позивачці вручене попередження № 17- 09/4229-23/2021 від 26 січня 2021 року, в якому зазначено, що відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дек «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі» та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року № 583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року № 43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», попереджено про наступне скорочення посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Після отримання попереджень про звільнення, позивачка зверталася до Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі із заявами від 30 листопада 2020 року, 16 січня 2021 року, 18 лютого 2021 року про переведення її на посаду старшого слідчого або слідчого Першого слідчого відділу (із дислокацією у м. Мелітополі), Другого слідчого відділу (із дислокацією у м Запоріжжі) чи Третього слідчого відділу (із дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі.
24 лютого 2021 року позивачка звернулась до Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі Гаврилюка І.Д. із заявою про надання згоди на переведення її на рівнозначну посаду або, як виняток, нижчу посаду державної служби в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі.
Як зазначає позивачка, на заяву від 30 листопада 2020 року відповідь не отримана.
На заяву від 16 січня 2021 року отримала відповідь, що підстави для задоволення її заяви відсутні із посиланням на те, що переведення допускається лише з посади на посаду державної служби у системі ДБР за згодою державного службовця без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
На заяви від 18 лютого 2021 року, від 24 лютого 2021 року позивачка отримала відповідь про те, що застосування положень абз. 3 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» належало до дискреційних повноважень суб'єкта призначення.
Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року №38 о/с позивачку звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління, з 01 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.
Позивачка, вважаючи вищезазначений наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що посада державної служби слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку обіймала позивачка, виведена із штатного розпису, як і були скороченні усі інші посади державної служби «слідчих відділів». З цих підстав суди дійшли висновку про те, що у спірному випадку відбулося фактичне скорочення посад, у тому числі і посади, яку обіймала позивачка. У свою чергу, скорочення посади є підставою для звільнення позивачки відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Суди також дійшли висновку про відсутність підстав стверджувати про наявність у відповідача обов'язку запропонувати позивачці, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. Такі висновки обґрунтовані посиланням на положення частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», частину 6 статті 49-2 КЗпП України (в редакції Закону №378-ІХ), якими визначено право суб'єкта призначення, а не його обов'язок, пропонувати вакантні посади державним службовцям, які вивільняються.
Також суди дійшли висновку про безпідставність аргументів позивачки про те, що наказ про її звільнення підписано не повноважною особою. З цього приводу, суди зазначили те, що оскаржуваний наказ підписано т.в.о ТУ ДБР у м. Мелітополі. у свою чергу, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає директор ДБР, та суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу».
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі позивачка зазначила пункт 1,2,3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Позивачка зазначає, що судом апеляційної інстанції в цій справі не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20 про те, що за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб'єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.
Скаржниця вказує, що підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України є необхідність відступити від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, оскільки висновки Верховного Суду, зроблені під час розгляду справи № 640/11024/20 стосуються інших правовідносин, ніж у цій справі, і не можуть бути застосовані при розгляді даної адміністративної справи.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачка зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ яким передбачено, що працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
В обґрунтування касаційної скарги вказує, що законодавець, відносячи Державне бюро розслідувань до державних правоохоронних органів, передбачив певні гарантії прав працівників - державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон. Законодавча зміна статусу Державного бюро розслідувань із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган не свідчить про необхідність припинення служби позивачки в даному органі, оскільки згідно із підпунктом 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03 грудня 2019 року Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов'язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (п. 4). Фактично даними нормами забезпечено збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро.
Також зазначає, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», не передбачено підстав звільнення через скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Таким чином, при прийняті Закону № 305-IX законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень працівниками Державного бюро розслідувань, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Позиція інших учасників справи
Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь у відзиві на касаційну скаргу просило залишити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) від 19 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2023 року справу призначено до розгляду.
Нормативне регулювання та оцінка Верховного Суду
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо звільнення державного службовця, який займав посаду слідчого в органах ДБР, у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, з припиненням державної служби.
Верховний Суд зазначає, що із прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, внесено зміни до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" відповідно до Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.
Таким чином, відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" в редакції змін Законом України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Приписами частини першої статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" встановлено, що організаційна структура ДБР визначається Президентом України.
Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР.
Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу за для цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов'язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка проходила державну службу на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі.
Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020, затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Відповідно до вказаного указу наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, а також цим наказом визнано, що наказ ДБР від 05 листопада 2019 року № 308 «Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» втратив чинність.
З метою усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного та кадрового характеру, для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань як державного правоохоронного органу, в органах досудового розслідування розпочато поетапне заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.
Внаслідок реалізації наказів ДБР від 20 лютого 2020 року № 202 дск та від 30 грудня 2020 № 303 дск, посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління. Була скорочена та виведена зі штатного розпису і посада державної служби, яку обіймала позивачка.
Отже, у зв'язку із зміною правового статусу ДБР (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймала позивачка, внаслідок внесення змін до штатного розпису.
Враховуючи зміну правового статусу ДБР та положення статті 14-3 Закону «Про Державне бюро розслідувань», Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Слідчі ДБР після набрання чинності Законом № 305-IX не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.
Аналогічний висновок щодо тлумачення частини п'ятої статті 14 та статті 14-3 Закону № 794-VIII неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21, від 03 листопада 2022 року у справі № 240/20237/20, від 29 грудня 2022 року у справі №380/9230/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується позивачкою, Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 23 листопада 2020 року позивачці вручено попередження про наступне вивільнення. В подальшому їй вручено попередження № 17- 09/4229-23/2021 від 26 січня 2021 року.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
За ініціативою суб'єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIIІ, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Наведене свідчить про можливість у суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.
Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.
Разом з цим Верховний Суд зауважує, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачці іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Аналогічна правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 та 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 16 вересня 2022 року у справі № 640/15938/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 380/4735/21.
Тому позивачкою, не обґрунтовано достатньою мірою необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.
Крім того, доводи скаржниці зводяться також до твердження про порушення спірним наказом про звільнення позивачці гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ.
Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.
Аналіз наведеної правової норми у зіставленні з викладеними у цій постанові висновками Верховного Суду щодо особливостей переведення працівників ДБР на посади, які підлягають заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також особливостей звільнення державних службовців у цій категорії спорів на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ дозволяє дійти висновку, що вона не передбачає соціально-трудових гарантій у сфері праці працівників ДБР, натомість визначає особливості виконання працівниками ДБР обов'язків за посадами слідчих, оперуповноважених ДБР, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, у перехідний період - до настання обставин, з яким законодавець пов'язує звільнення таких осіб відповідно до вимог Закону № 794-VIII, з урахуванням внесених цим Законом (Закон № 305-ІХ) змін.
Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Водночас чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.
Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21.
У спірному випадку, після набрання чинності Законом № 305-IX, позивачка мала статус державного службовця та виконувала обов'язки за посадою слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, до часу її звільнення, що не суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі 380/10822/21.
Також Верховний Суд зазначає, що позивачка без будь-яких перешкод мала можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», однак цього не зробила.
Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання відповідачами встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивачки.
Також в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржниця посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20 про те, що за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб'єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Варто зауважити у справі № 140/6353/20 предметом спірних правовідносин був наказ Львівської митниці ДФС про звільнення з посади. У справі встановлено порушення процедури вивільнення державного службовця через відсутність доказів про ознайомлення про наступне вивільнення у справі, що і стало підставою для скасування рішення.
Натомість у цій справі не встановлено та не заперечується позивачкою про вчасне попередження про наступне вивільнення і предметом спірних правовідносин є наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про звільнення позивачки з посади Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржниця, стосуються правовідносин, які не є подібними.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а спірні судові рішення без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов