Справа № 459/2250/21
Провадження № 1-кп/459/407/2021
судового засідання
25 квітня 2023 року Червоноградський міський суд Львівської області
у складі колегії: головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_10 , про визнання недопустимими доказами протоколів про результати негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020140000000390 від 13.05.2020 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України,-
У провадженні Червоноградського міського суду Львівської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 подав клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами протоколів про результати негласних слідчих (розшукових) дій, а саме: - протокол про результати НСРД від 05.10.2020 з додатком (щодо ОСОБА_12 ); - протокол про результати НСРД від 30.10.2020 з додатком (щодо ОСОБА_13 ); - протокол про результати НСРД від 30.10.2020 з додатком (щодо ОСОБА_14 ); - протокол про результати НСРД від 05.11.2020 з додатком (щодо ОСОБА_15 ); - протокол про результати НСРД від 05.11.2020 з додатком (щодо ОСОБА_13 ); - протокол про результати НСРД від 05.11.2020 з додатком (щодо ОСОБА_16 ); - протокол про результати НСРД від 07.12.2020 з додатком (щодо ОСОБА_13 ); - протокол про результати НСРД від 07.12.2020 з додатком (щодо ОСОБА_15 ); - протокол про результати НСРД від 11.01.2021 з додатком (щодо ОСОБА_13 ); - протокол про результати НСРД від 11.01.2021 з додатком (щодо ОСОБА_15 ). В обґрунтування клопотання покликається на те, що протоколи про результати негласних слідчих (розшукових) дій отримані внаслідок порушення прав та свобод обвинувачених та порядку, встановленого КПК України. Зазначив, що зазначені вище протоколи НСРД складені за результатами НСРД проведених на підставі ухвал слідчих суддів Львівського апеляційного суду, які, в свою чергу, постановлені на підставі клопотань, поданих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 13.05.2020 слідчим ОСОБА_17 у період з 19 травня 2020 року по 24 листопада 2020 року. Проте у період з 13 травня 2020 року по 20 грудня 2020 року ОСОБА_17 не визначався слідчим, який здійснюватиме досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні. Лише 21 грудня 2020 року було прийнято постанову про зміну складу слідчої групи.
Крім того, зазначає, що доручення про проведення НСРД, у порядку, передбаченому ст.ст. 40, 41 КПК України, були надані керівнику одного оперативного підрозділу - начальникові Управління стратегічних розслідувань у Львівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України підполковнику поліції Роману РИБІЦЬКОМУ, оперативні працівники якого (оперуповноважений капітан поліції ОСОБА_18 ) дійсно оформляли протоколи про результати НСРД, як це вбачається із вступної частини цих протоколів, але самі НСРД, як вбачається з вступної частини протоколів, проводили оперативні працівники іншого оперативного підрозділу - ОТЗ ГУ НП у Львівській області, які здійснювали це без жодного доручення слідчого, тобто з порушенням вимог ч. 1, 2 ст. 41 КПК, у взаємозв'язку з п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України.
Крім того, зазначає, що було порушено процедуру ініціювання отримання дозволу на проведення НРСД та надання такого дозволу були реалізовані без дотримання належної правової процедури. Вказує, що за змістом норм КПК України та Інструкції про НС(Р)Д, для прийняття слідчим суддею рішення про проведення конкретної НС(Р)Д має бути подане відповідне лише одне клопотання прокурором або слідчим, погодженим з прокурором. Подання слідчим (прокурором) слідчому судді одного клопотання про проведення декількох видів НС(Р)Д і розгляд слідчим суддею такого клопотання, правовою процедурою, визначеною ч. 3 ст. 246, ст. 248, ч. 1 ст. 260, ч.ч. 1, 2 ст. 263, ч. 4 ст. 267, ч.ч. 2, 3 ст. 268, ч. 2 ст. 269 КПК України у поєднанні з розділом II Інструкції про НС(Р)Д, не передбачено.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав клопотання захисника.
Обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 підтримали клопотання про визнання НСРД недопустимими доказами.
Адвокати ОСОБА_9 та ОСОБА_11 також підтримали клопотання про визнання НСРД недопустимими доказами.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання за безпідставністю.
Розглянувши подане клопотання, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, колегія суддів вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець поділяє ознаки недопустимості доказів на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК України) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК України вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК України/правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17/.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).
Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимим доказом протоколу про результати здійснення негласної слідчої (розшукової) дії захисник покликається на те, що протоколи НСРД здійснені на підставі ухвал слідчих суддів Львівського апеляційного суду, які в свою чергу постановлені на підставі клопотань, поданих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 13.05.2020 слідчим ОСОБА_17 у період з 19 травня 2020 року по 24 листопада 2020 року. Проте у період з 13 травня 2020 року по 20 грудня 2020 року ОСОБА_17 не визначався слідчим, який здійснюватиме досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні. Лише 21 грудня 2020 року було прийнято постанову про зміну складу слідчої групи. Крім того, зазначає, що доручення про проведення НСРД, у порядку, передбаченому ст.ст. 40, 41 КПК України, були надані керівнику одного оперативного підрозділу - начальникові Управління стратегічних розслідувань у Львівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України підполковнику поліції Роману РИБІЦЬКОМУ, оперативні працівники якого (оперуповноважений капітан поліції ОСОБА_18 ) дійсно оформляли протоколи про результати НСРД, як це вбачається із вступної частини цих протоколів, але самі НСРД, за змістом їх вступної частини, проводили оперативні працівники іншого оперативного підрозділу - ОТЗ ГУ НП у Львівській області, які здійснювали це без жодного доручення слідчого, тобто з порушенням вимог ч. 1, 2 ст. 41 КПК, у взаємозв'язку з п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України. Крім того, зазначає, що було порушено процедуру ініціювання отримання дозволу на проведення НРСД та надання такого дозволу були реалізовані без дотримання належної правової процедури. Вказує, що за змістом норм КПК України та Інструкції про НС(Р)Д, для прийняття слідчим суддею рішення про проведення конкретної НС(Р)Д має бути подане відповідне клопотання прокурором або слідчим, погодженим з прокурором про дозвіл на проведення одного виду НС(Р)Д. Подання слідчим (прокурором) слідчому судді одного клопотання з вимогою про проведення декількох видів НС(Р)Д і розгляд слідчим суддею такого клопотання, правовою процедурою, визначеною ч. 3 ст. 246, ст. 248, ч. 1 ст. 260, ч.ч. 1, 2 ст. 263, ч. 4 ст. 267, ч.ч. 2, 3 ст. 268, ч. 2 ст. 269 КПК України, у поєднанні з розділом II Інструкції про НС(Р)Д, не передбачено.
Так, даючи оцінку доводам, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості протоколів про результати негласних слідчих (розшукових) дій. Клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування.
Крім того, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим на даній стадії, як доказу, протоколів слідчих дій, оскільки, зробити висновок про недопустимість цих доказів, виходячи з мотивів сторони захисту, неможливо без детального дослідження в судовому засіданні інших доказів з використанням усіх можливих процесуальних заходів. Також неможливо надати правову оцінку слідчим діям без їх дослідження. Зокрема, неможливо встановити відсутність серед матеріалів кримінального провадження документів, які стали підставою для проведення слідчих дій (в тому числі негласних) без огляду самих матеріалів досудового розслідування, які суду, в якості доказів, на даній стадії судового розгляду, ще не надані. Порядок проведення слідчих розшукових дій, не є очевидною обставиною, що свідчить про нагальну необхідність вирішення питання допустимості на даній стадії судового розгляду.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці одночасно з аналізом всіх доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
На підставі викладеного, керуючись статтями 84, 86, 87, 89, 369, 372, 376 КПК України, колегія суддів,-
У задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_10 про визнання недопустимими доказами протоколів про результати негласних слідчих (розшукових) дій по кримінальному провадженню за обвинуваченням відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч.5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч.3 ст.28 - ч.3 ст. 358 КК України - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3