25.04.2023м. СумиСправа № 920/1019/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А, за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1019/22 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Технологія» (просп. Курський, буд. 147-А, м. Суми, Сумська область, Україна, 40020, ідентифікаційний код 14022407)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тео би Уай» (пров. Липківський, буд. 34, прим. 2, каб. 64, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 220138, УНП 193254640)
про стягнення 24 214 170,39 російських рублів
за участю представників сторін:
позивача - Кучменко С.В.
відповідача - не з'явився
Позивач подав позовну заяву, у якій просить суд стягнути з відповідача 24 214 170,39 російських рублів заборгованості за поставлений товар відповідно до контракту від 18.06.2019 № 353, укладеного між сторонами, а також 217 945,70 грн судового збору.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови контракту від 18.06.2019 № 353, укладеного між сторонами, щодо оплати поставленого товару.
У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 217 945,70 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2022, справу призначено до розгляду судді Джепі Ю.А.
За приписами статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 (виключна підсудність) цього Закону.
Суд встановив, що у пункті 10 контракту від 18.06.2019 № 353 сторони погодили, що будь-який спір, не вирішений сторонами шляхом переговорів, підлягає розгляду в Господарському суді Сумської області відповідно до законодавства України.
Отже сторони досягли домовленості про розгляд спорів, що виникають за контрактом, у Господарському суді Сумської області за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 12.12.2022 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1019/22 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 31.01.2023, 12:00; встановити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; встановити позивачу семиденний строк для подання відповіді на відзив; встановити відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
У зв'язку із відключенням електропостачання у Господарському суді Сумської області 31.01.2023 з 12:00 до 16:00, розгляд зазначеної справи не відбувся, про що судом складено відповідний акт від 31.01.2023.
Ухвалою від 03.02.2023 у справі № 920/1019/22 суд постановив призначити підготовче засідання на 02.03.2023, 10:00.
31.01.2023 представником позивача разом із заявою від 30.01.2023 б/н (вх. № 639) подано до суду відзив відповідача від 30.01.2023 № 30-0123-1, у якому відповідач визнає позов та просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Крім наведеного 01.02.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача від 30.01.2023 № 30-0123-1 (вх. 671/23 від 01.02.2023), у якому відповідач визнає позов та просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Ухвалою від 02.03.2023 у справі № 920/1019/22 постановлено повернути без розгляду відзив від 30.01.2023 № 30-01/23-1 (вх. № 671/23, електр. пошта від 01.02.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Тео биУай» (пров. Липківський, буд. 34, прим. 2, каб. 64, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 220138, УНП 193254640); відкласти підготовче засідання на 25.04.2023, 11:00; зобов'язати позивача в строк до 25.04.2023 надати суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на державну мову Республіки Білорусь у трьох примірниках: позовної заяви разом із доданими до неї документами, ухвали Господарського суду Сумської області про відкриття провадження у справі від 12.12.2022, ухвал Господарського суду Сумської області від 03.02.2023 та від 02.03.2023 у справі № 920/1019/22, з метою направлення цих документів з судовим дорученням для вручення відповідачу відповідно до положень Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965, учасниками яких є Україна та Республіка Білорусь; попередити позивача про зміст імперативної норми, викладеної у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, відповідно до якої суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Представник позивача приймав участь у підготовчому засіданні, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у підготовче засідання не з'явився. Копію ухвали суду від 02.03.2023 не надіслано судом на адресу відповідача у зв'язку з припиненням станом 11.05.2022 поштового обміну з російською федерацією та республікою білорусь, про що судом складено відповідний акт від 07.03.2023.
07.03.2023 Господарським судом Сумської області надіслано листа від 07.03.2023 № 920/1019/22 на адресу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (40003, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд. 28) щодо надання роз'яснень про вручення документів стороні, яка є іноземним суб'єктом господарювання, де суд у зв'язку з відсутністю поштового сполучення України з Республікою Білорусь, а також обмеженого фінансування суду на відправлення поштової кореспонденції, прошу надати роз'яснення стосовно порядку вручення документів стороні (Товариству з обмеженою відповідальністю «Тео биУай» (пров. Липківський, буд. 34, прим. 2, каб. 64, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 220138, УНП 193254640), яка є іноземним суб'єктом господарювання - суб'єктом з місцем знаходження в Республіці Білорусь.
Листом від 21.03.2023 № 11350/11190-10-23 (вх. № 1838/23 від 24.03.2023) Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (40003, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, буд. 28) повідомило суду, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2). З 19.05.2024 Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами.
Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Така позиція висловлена у листі Міністерства юстиції України № 125004/16032-1-22/12.1.1 від 30.12.2022.
19.04.2023 до суду надійшов відзив відповідача від 27.03.2023 № 29 (вх. 2401 від 19.04.2023), у якому відповідач визнає позов та просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.
25.04.2023 представником позивача разом із клопотанням від 25.04.2023 б/н (вх. № 2515) надано суду на виконання ухвали від 02.03.2023 у цій справі належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на державну мову Республіки Білорусь у трьох примірниках: позовної заяви разом із доданими до неї документами, ухвали Господарського суду Сумської області про відкриття провадження у справі від 12.12.2022, ухвал Господарського суду Сумської області від 03.02.2023 та від 02.03.2023 у справі № 920/1019/22, з метою направлення цих документів з судовим дорученням для вручення відповідачу відповідно до положень Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.
Відповідно до статті 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 25.04.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Суд встановив, що 18.06.2019 між сторонами укладений контракт № 353 (далі - контракт), за умовами якого позивач продає, а відповідач купує продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті (товар) та оплачує на умовах контракту (пункт 1.1 контракту).
Контракт вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року (пункт 11.1 контракту).
Відповідно до пункту 1.2 контракту товар постачається партіями, асортимент, кількість, ціна та строки постачання узгоджуються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною контракту.
За умовами пункту 3.1 контракту ціна товару узгоджується сторонами у специфікаціях і вказуються у товаросупровідних документах.
Пунктом 3.3 контракту сторони погодили, що загальна вартість цього контракту орієнтовно складає 300 000 000,00 російських рублів.
Відповідно до пункту 4.1 контракту поставка товару здійснюється на умовах DAP - Мінськ, Республіка Білорусь (Інкотермс-2010).
Пунктом 5.1 контракту визначено, що оплата товару здійснюється відповідачем шляхом безготівкового перерахування на рахунок позивача 80 (вісімдесяти) календарних днів з дати поставки товару, якщо інші умови оплати не погоджені сторонами у відповідній специфікації.
В період з грудня 2021 року по лютий 2022 року позивач здійснив поставку відповідачу товарів за контрактом загальною вартістю 24 623 267,39 російських рублів, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR А № 813993 від 24.12.2021, № 48 від 06.01.2022, № 682174 від 12.01.2022, № 109 від 14.01.2022, № 786021 від 21.01.2022, № 786048 від 25.01.2022, б/н від 31.01.2022, № 292 від 02.02.2022, № 786098 від 04.02.2022, № 857104 від 09.02.2022, № 807156 від 11.02.2022, № 786093 від 11.02.2022 та № 785535 від 14.02.2022. Проте оплата зазначеного товару відповідачем не здійснена.
Таким чином відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, у зв?язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 24 623 267,39 російських рублів.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Суд встановив, що факт поставки позивачем відповідачу та отримання останнім товару вартістю 24 623 267,39 російських рублів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема специфікаціями, рахунками-фактури митними деклараціями та міжнародними товарно-транспортними накладними.
Відповідач не розрахувався своєчасно та повністю за отриманий товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача. Заборгованість відповідача становить 24 623 267,39 російських рублів та визнається відповідачем у повному обсязі.
Враховуючи факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого за контрактом товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 24 623 267,39 російських рублів заборгованості за товар.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 217 945,70 грн згідно із платіжною інструкцією від 01.12.2022 № 2054.
Згідно із частиною першою статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, відповідно до частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 108 972,85 грн (50 відсотків судового збору), сплачений відповідно до платіжної інструкції від 01.12.2022 № 2054, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету за умови подання відповідного клопотання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 108 972,85 грн (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити позов.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тео би Уай» (пров. Липківський, буд. 34, прим. 2, каб. 64, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 220138, УНП 193254640) на користь Приватного акціонерного товариства «Технологія» (просп. Курський, буд. 147-А, м. Суми, Сумська область, Україна, 40020, ідентифікаційний код 14022407) заборгованість у сумі 24 623 267,39 російських рублів (двадцять чотири мільйона шістсот двадцять три тисячі двісті шістдесят сім російських рублів тридцять дев'ять копійок), а також відшкодування витрат зі сплати судового збору у сумі 108 972,85 грн (сто вісім тисяч дев'ятсот сімдесят дві гривні вісімдесят п'ять копійок).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02 травня 2023 року.
Суддя Ю.А. Джепа