вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.04.2023м. ДніпроСправа № 904/374/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігороваї Т.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Мильченко Ганни Анатоліївни, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018 у загальному розмірі 10 327,47 грн.
Представники:
від позивача: Шамраєв М.Є., адвокат;
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мильченко Ганни Анатоліївни про заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018 у загальному розмірі 10 327,47 грн., яка складається з наступних сум: основний борг у розмірі 9 031,27 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 020,81 грн. та 3% річних у розмірі 275,39 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою юридичною адресою, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до господарського суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2022 продовжено строк розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в межах розумного строку.
Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.02.2022 вбачається, що Мильченко Ганна Анатоліївна з 24.03.2020 припинила свою діяльність.
Ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2022 та 09.12.2022 судом зроблено запит до Виконавчого комітету Новомосковської міської ради щодо інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
13.12.2022 до суду надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 , яка до теперішнього часу значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.01.2023 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/374/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.02.2023 о 10:00 год.
У призначене підготовче судове засідання 01.02.2023 представник відповідача не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2023 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 21.02.2023 о 11:00 год.
У призначене підготовче судове засідання 21.02.2023 представник відповідача не з'явився.
У підготовчому судовому засіданні 21.02.2023 представником позивача зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.03.2023 о 10:20 год.
У призначене судове засідання з розгляду справи по суті 21.03.2023 відповідач не з'явився.
У зв'язку з відсутністю доказів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, судом відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на на 20 квітня 2023 року о 12:30 год.
У призначене судове засідання з розгляду справи по суті 20.04.2023 відповідач не з'явився.
Порядок вручення судових рішень визначено ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.
Системний аналіз ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 11, 17, 115, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19.
Окрім того, встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)
Відповідно до матеріалів справи, суд вважає за належне зазначити, що ухвали суду направлено судом рекомендованою кореспонденцією на адресу відповідача, що вказана в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Таким чином, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.
Крім того, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 20.04.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на істотне порушення відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018 та вимог закону, через систематичну несплату орендної плати, внаслідок чого орендодавець просить стягнути заборгованість з орендної плати.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
28.02.2018 між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ" (надалі - орендодавець, позивач та Фізичною особою-підприємцем Мильченко Ганною Анатоліївною (надалі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №19СОр6497-18 (надалі - договір).
Відповідно до вказаного договору Позивач передав Відповідачеві в користування нежитлове приміщення, загальною площею 53,52 кв.м., розташоване на першому поверсі адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Новомосковськ, вул. Стадіонна, 30.
Згідно п. 3.1. договору передання - приймання об'єкту оренди здійснюється на підставі Акту приймання - передачі об'єкту оренди (Додаток 1), який є невід'ємною частиною договору.
Об'єкт оренди вважається фактично переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 3.2. договору).
На виконання п. 3.2. договору Позивач за Актом приймання-передачі орендованого нежитлового приміщення від 01.03.2018 року передав Відповідачеві в користування вказане вище нежитлове приміщення (копія Акту приймання-передачі додається).
Відповідно до п.п 5.1., 5.2. договору за користування об'єктом оренди Відповідач сплачує Позивачеві щомісячну орендну плату у розмірі 570,48 грн та комунальні послуги протягом 5 банківських днів згідно наданого рахунку шляхом переказу на поточний рахунок Позивача.
Договір вступає в силу з 01.03.2018 і діє до 28.12.2019 (п. 9.1. договору).
Згідно п. 8.2. термін дії договору може бути продовжено за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової письмової угоди, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до додаткової угоди від 01.06.2018 розмір орендної плати з 01.06.2018 становить 711,76 грн.
Згідно додаткової угоди від 28.02.2019 договір оренди продовжено з 01.03.2019 до 28.02.2020.
На підставі додаткової угоди від 31.01.2020 строк дії договору продовжено з 29.02.2020 по 31.12.2020 та з 01.02.2020 розмір щомісячної орендної плати становить 1 668,13 грн.
Відповідно додаткової угоди від 22.06.2020 розмір орендної плати зменшено на 100% на період з 16.03.2020 по 31.05.2020.
Згідно додаткової угоди від 01.10.2020 загальна площа об'єкта оренди складає 30,4 кв.м., а орендна плата становить 953,44 грн.
На підставі додаткової угоди від 30.10.2020 договір розірвано. При цьому, розірвання договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору та від відповідальності за порушення зобов'язання, що мало місце під час дії договору.
02.11.2020 між Позивачем та Відповідачем підписано Акт №2 від 02.11.2020 приймання-передачі орендованого нежитлового приміщення з оренди.
Станом на 01.11.2020 Відповідач мав заборгованість за договором у розмірі 9 031,27 грн, що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 01.11.2020.
Під час розірвання договору між Позивач та Відповідачем був підписаний графік погашення заборгованості, що виникла станом на 01.11.2020, згідно заборгованість у розмірі 9 031,27 грн була реструктуризована та підлягала сплаті наступним чином:
- до 11.12.2020 - 3 010,42 грн;
- до 11.01.2021 - 3 010,42 грн;
- до 11.02.2021 - 3 010,43 грн.
01.11.2020 Відповідач отримав рахунки від 01.11.2020 року №60034060 на суму 3 010,42 грн, №60034061 на суму 3 010,42 грн, №60034063 на суму 3 010,43 грн, але, станом на дату подання позовної заяви вказані рахунки відповідачем не оплачені.
У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості з відповідача.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Щодо не здійснення відповідачем підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент звернення позивачем із даним позовом, ОСОБА_1 припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець - 24.03.2020.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України, Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, у випадку припинення підприємницької діяльності Фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та постанові Верховного Суду від 27.07.2020 у справі № 909/454/19.
Отже, даний спір належний до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як Фізичної особи-підприємця не припинились.
З урахуванням зазначеного, втрата ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця не є підставою для звільнення відповідача від зобов'язань, які виникли з договору коренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018, укладеного між АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" та ФОП Мильченко Г.А.
Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини оренди на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України).
Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч. 3 ст. 173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У матеріалах справи наявні рахунки на оплату від 01.11.2020 №60034060 на суму 3 010,42 грн, №60034061 на суму 3 010,42 грн, №60034063 на суму 3 010,43 грн, виставлені позивачем відповідачу за користування нежитловим приміщенням згідно договору оренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018.
З поданого позивачем акту взаємних розрахунків за період 01.01.2020-01.11.2020 вбачається, що за період дії договору оренди у відповідача виникла заборгованість з нарахованої орендної плати в сумі 9 031,27 грн.
Перевіривши вказаний розрахунок, судом встановлено, що він є законним та обґрунтованим, позивачем вірно обраховано щомісячну орендну плату, виходячи з розміру ставки за базовий місяць з врахуванням коригування на індекс інфляції за наступні місяці.
Доказів сплати вказаного боргу матеріали справи не містять.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 9 031,27 грн за договором оренди нежитлового приміщення № 19CDp6497-18 від 28.02.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат
Внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 275,39 грн за період з 12.12.2020 по 17.01.2022, а також інфляційні втрати у розмірі 1 020,81 грн за період з грудня 2020 по січень 2022.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв'язку із чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідачем не оспорено вказану заборгованість, відзиву на позовну заяву не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 481,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Днінропетровськгаз» (49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 2; код ЄДРПОУ 03340920) основний борг у розмірі 9 031,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 020,81 грн, 3% річних у розмірі 275,39 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 01.05.2023.
Суддя В.Г. Бєлік