Номер провадження: 33/813/642/23
Справа № 496/1625/22
Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.
Доповідач Сегеда С. М.
25.04.2023 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю:
секретаря Хухрова С.В.,
адвоката Сафронюка П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сафронюка Павла Віталійовича на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 496,20 грн.
Відповідно до адміністративних матеріалів, 27.03.2022 року о 23 год. 20 хв. на 462 кілометрі траси М05 Одеса-Київ, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився у спеціалізованому медичному закладі КНП «ООМЦПЗ» ООР за адресою: вул. Воробйова, буд. 9, м. Одеса, за допомогою приладу ALCOTEST 6810 ARАF 0366 тест 45630 від 28.03.2022 року, результат 1,55 %.
Оскільки надати біоматеріали (сечу) в медичному закладі КНП «ООМЦПЗ» ООР ОСОБА_1 відмовився, то своїми діями він порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.13-14).
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 05.04.2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сафронюк П.В. подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП (а.с.25-27).
Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Сафронюк К.В. надав суду клопотання, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження вищевказаної постанови.
Вивчивши клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сафронюка П.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова Біляївського районного суду Одеської області була ухвалена 25 жовтня 2022 року, однак відомості про вручення її ОСОБА_1 або його адвокату Сафронюку П.В. відсутні.
З огляду на викладене, зазначені обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження був пропущений апелянтом з поважних причин, тому підлягає поновленню.
Що стосується суті апеляційної скарги, то, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний судприходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних обставин.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
При винесенні оскаржуваної постанови, суд першої інстанції вірно виходив із того, що відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Також, суд обґрунтовано виходив із того, що згідно з п.2.9(а) ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
З такими висновками суду погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що факт вчинення адміністративного правопорушення, за обставин зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №016363 від 28.03.2022 року, в якому наведені обставини порушення ОСОБА_1 п.2.9 ПДР України (а.с.5);
- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, згідно до якого було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння (а.с.6);
- копією відеозапису, долученим до протоколу серії ААБ №016363 від 28.03.2022 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 в подальшому поводив себе зухвало, нахабно, висловлювався нецензурною лайкою на адресу працівників поліції (а.с.7);
- роздруківкою із спеціального технічного приладу «Drager Alkotest 6810», з якого вбачається, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння - (1,55% проміле) (а.с.8);
- рапортом сержанта поліції Заєць А.В., який виклав обставини події, що мала місце 27.03.2022 року (а.с.9).
Апеляційний суд зазначає, що порядок проходження огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння закріплено у ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція), а також «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою КМУ 17.12.2008 № 1103 .
У відповідності до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби, а в разі неможливості застосування таких засобів, огляд проводиться у присутності двох свідків.
Разом з тим, із наданого працівниками відеозапису чітко вбачається факт проходження приладу Драгер, результат якого був позитивний - 1.55% проміле.
Відповідно до п.7 розділу 1 Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
Згідно п.1 розділу 2 Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.
Тобто, зазначена Інструкція покроково встановлює дії працівників поліції в разі виникнення підозри у перебуванні водія в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
Не заслуговують на увагу доводи про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від здачі біосередовища (сечі), а пояснив що не може здати через відсутність природньої потреби, що вважає не відмовою від сдачі біоматеріалу, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки лікарем та працівником поліції було забезпечено реальну об'єктивну можливість ОСОБА_1 пройти огляд в умовах медичного закладу у повному об'ємі, а також в законному порядку йому було надано можливість реалізації його обов'язків, встановлених ПДР України, однак останній їх не використав.
Враховуючи наведене, фізіологічні властивості людського організму, а також той факт, що ОСОБА_1 було надано достатньо часу для здачі аналізів та останній не висловлював потреби збільшити такий час, дії лікаря та поліцейських в даній ситуації є законними та обґрунтованими.
Отже, висновки працівників поліції про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, є правильними.
Доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Сафронюка П.В. про те, що лікарем не було запропоновано надати зразки іншого біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження, враховуючи відсутність об'єктивних обставин, які б перешкоджали останньому в умовах медичного закладу здати біологічний зразок у вигляді сечі, розцінюю як форму захисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Крім того, в Інструкції не передбачено, що особа, яка доставлена для проходження огляду на стан сп'яніння, має право вибирати, зразки якого біологічного середовища слід надати для дослідження. Відтак, такий вибір здійснює лікар, що проводить огляд. При цьому враховується, які саме зразки біологічного середовища можна дослідити у даному закладі охорони здоров'я, а також швидкість проведення дослідження.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, ні ОСОБА_1 ні його захисником не надано, не здобуто таких доказів і в процесі апеляційного розгляду, а тому законні підстави для їх відхилення у суду відсутні.
Посилання захисника на те, що фотографія чеку Драгеру не є належним доказом винуватості ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки наявними у справі доказами підтверджується факт того, що огляд ОСОБА_1 за допомогою приладу «Драгер» проводився саме лікарем, про що зазначено і в самому чеку.
Такі обставини ґрунтуються виключно на твердженнях самого ОСОБА_1 та його захисника, які є прямо зацікавленими особами, їх роздумах щодо діяльності правоохоронних органів, звинуваченнях органів поліції та суду в упередженості та необ'єктивності, вільному тлумаченні закону, що не можна визнати допустимими доказами.
Крім того, ОСОБА_1 або його захисником, не було наведено жодних даних, які б викликали сумніви у належності даних матеріалів справи та об'єктивності органів поліції при їх складанні.
При цьому, в матеріалах справи не встановлено доказів того, щоб ОСОБА_1 чи його захисник зверталися із заявами та скаргами до прокурора, який здійснює нагляд за органами поліції чи вищестоящих органів з приводу незаконних дій працівників поліції, а тому такі твердження викликають об'єктивний сумнів.
Таким чином, підстав вважати, що в процесі встановлення обставин справи зі сторони органів поліції на особу, яка притягнута до адміністративної відповідальності, чинився тиск, проводилася фальсифікація матеріалів справи, в суду немає.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити, що законодавство вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку висуває поліцейський, був спростований фактами захисту, встановленими на підставі доказів, - і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням або її спростування.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильні висновки суду першої інстанції. Зазначені доводи є аналогічними тим, яким надана оцінка в постанові суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Щодо твердження позиції захисту правопорушника ОСОБА_1 про неналежність доказів, долучених до матеріалів справи, на що у своїй скарзі посилається апелянт, то такі доводи є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші, обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі, протоколом про адміністративне правопорушення, на підставі показань технічних приладів, що мають функції відеозапису чи кінозйомки, іншими документами.
Стосовно доводів апелянта про те, що він не керував транспортним засобом, то вони судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки з відеозапису вбачається, що факту керування правопорушник ОСОБА_1 не спростовував, погодився проїхати в лікарню для проходження тесту, крім того, у протоколі жодних заперечень не надавав, навпаки, ОСОБА_1 з інкримінованим йому правопорушенням погодився, що підтверджується його підписом у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с.5).
Суд також враховує, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого, звертається увага на те, що виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.
Позиція ОСОБА_1 , яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам законності та обґрунтованості, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зібрані у справі докази повністю та беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_1 в порушенні ним вимог п.2.9 (а) ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 283, 287, 289, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
Заяву адвоката Сафронюка Павла Віталійовича задовольнити.
Поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сафронюка Павла Віталійовича залишити без задоволення.
Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 28.04.2023 року.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда